vchilka.in.ua   1 2 3 4 ... 10 11

від, біля, сей, сю, як і «Нову Громаду» та часописі, неначе те гемоньське гайвороння обсіло дуба над кручею в «Сі- рі кобилі». Коли непоміркований сільский дядько спровадив од нетямучести свого дуба й кобилчину в Сулу, то я теж страха- юсь (опасаюсь), що наші немірковані видавці спровадять в Лету й свое часописне пісьменство.

Я вже переднііке казав, як баламутять тяму в читалників напхані в часо-писях польсысі та галицькі, иезрозумілі для украін- ців слова. Напхано йіх доволі і в цьому алі.манахові, та ще й без усякоі потреби, тілыш через те, що такі слова вживають. галичани в своіх часописях. 6 в цьому альманахові позичені польські слова, котрі не пвійшш в мою переднішу нерелічкѵ: _ зимний—холодний (Фрапко), облуда—помилка (Яновська), преціні., (польсысе-тпеціе, впрочем/., Кобыл, ст. 241), прагпе-жадае, лот- вора—(дивовшце, страхіття—польсысе, в Чернявс), се зле,—це по­гано, Шевченко загрубий— дуже грубый, зимньоі ночі, одуко- вана панна (Вороний); е тут і такі штучки: лідле, в чоловіці люблю, пощо (ро со—польське), завіряв мене (впевняв мене), ду­рак, пітьма, і враз (одразу) упав, чеісають ночі, з Адамом ѵраз, перед бви, маляр кращий над усіх нас—(кращий од уеіх нас ст. 185 Черняв.); е тут і польські предл. падіжі: в життю, з потоку (с потока), на Поділлю, оповидань, до циклю, до народу5 від холоду, стовбців (стовпців), просипавсь (прокидавсь). I скріз

ьііасішапо пепотрібпих апострофів: б’е, в’язни, б’ючись. з’явила і т. д., по відомі вже нам сьогочасні часонисні сістемі. 6 тут уся та нісеііітниця, що може запагубить наше пісьменство.... бо од його одкинеться широка публіка. Найбіліпе но кал і чили мову в своіх. оповідашіях д. Ефремов, Вороний та Чернявський. Оповидапня д. бфремова «Одиаково—чи живъ, чи загынувъ» вже ■зумисне паписаие зовсім галицькою мовою. За це оповідашія варто поміркувать. Коли іце сиілка «Викъ» видавала в Киіві -свій альманах «Литературный Збирныкь»; коли вона переробила правошіс в присланому з Чернігова д. Кодюбінеышм альманасі «Дубове листя» на «Дубове листе», тоді вже виникла в ті сніл- ці тенденція й система заведіння книжньоі галицькоі мови й нра- вописа й на Украіні. Альманах «Зъ потоку життя» —-це вже цьвіт тіеі хибпоі й шкодливоі для Украіни сістеми, як і всі сьогочасні иаші часоиисі. В нередніших альманахах заводили ще тілыш га- лицькі форми слів: йоколіпне, листе, сей, отсе, мені, готуючи поволі ■украіисысу публіку до прийманпя такого добра, як галицька кішжня мова. Альманах «Зъ потоку життя» вийшов влсе закиданий талицько польськими словами й падіжами та дивовижною галиць­кою синтактикою: подавалась вже готовісінька зварена потрава, на наш стіл. Усіх украінських нісьмеників в альмаиасі вже під- •вели і в знаках і в мові під галицьких пісьмеників, котрих опо­здания поміщені в альманасі, замісць того, щоб подекуди выпра­вить чѵдну мову та польсысі слова по-украінський въ саміх талицких оповіданнях і підвести ту мову під мову наших авто- рів. Видавці альманаха(читоітакпо йіх—альманаху) показали себе просто по-рабському перейнятливими незгірше староі Грибоідов- ськоі Москви. Та велика украінсыса оригіналыіість і самобут- пість в Котляревського й Гоголя, що заклала иовий напрямоі; в двох літературах, самобѵтність Квітки, Куліша й Шевченка зостались вже позаду, в давніх часах, як спомин в історіі. Десь зншсла самостійність в видавців та й авторів, а найбілше в ви- давців, що силою справляли, гнули й йідвертали під свою вига- дану сістему утвори усіх передніших наших авторів, само по -собі в йіх не питаючись... А д. бфремов в своему утворі:


у к р а і н а.

«Однаково,—;чи живт>, чи загыпувъ» інкс показав ідеалытий зрззець- ігастуішочоі ішижньоі шіщоі мови па Украіпі па будущий час.

Якби паіс наші часописпі авторі брали л
галицькоі мови слова внщі, иауігові, то на це ще немоасна було б дуже
парікать. Але воин часом беруть такі галмцькі. слова, а то и, знезнавкн та нетямучести, й польські—просто дурнісіпькб, бо таких самих ед- повідніх слів е сила і в украіиські мові с таким достоту значінпям: наприклад. «Вольна Украіна» бере польські слова: іпалейо, шалеігай, а в украінські народиі мові е такі слова: безглуздо, безглуздий, скажепо, скажешш, навіжено, навіжений,. навіолшй, тороплений, оглашений, иеприка/ший, ирицуцуватии, забіоовано, забісований. Хоч приполом бери! така багата ѵкра- інська мова! Але чомусь отих народніх слів і не зачіііають, бо наші книжники та сьогочасні молоді, кабінетні пісьмепики вже одбились од народа, сидять по великих містах; а е ще й такі. що кажуть, ніби то неможна брать усіх тих слів, які шкивае на­род, а треба робить вибірісу між ними... Ми бачимо, до чого до- провадила така вередлива вибірка: допровадила до переймашш польсько-галицьких слів з галицьких кшіжок та часописів. Тюі часом тих народніх вищих слів, котрі я перелічу на прикінці моеі статті, чомусь ніхто й не бере. ІІевно зиезнавки.: Добродіі певпо про йіх не зпають, бо вони народпі.

Навіть перейняті гіісьмеііські галицькі вищі слова, пере- робляні с польських, страшенно баламутять читалпиків на Укра­шу як, наприклад, слова: пбступ, ноступовий (прогресс, нрогрес- сивпий, по-польський—пбстемп, постемпови). В нас на Украіні подумають, що мова мовиться про чоловіка, або купця посту- нового, котрий при продажі чого-иебудь поступиться в ціні на гривню, чи па злотого. Та й то на селі сказали б, що такий чоловік, чи купець поступнйй, (уступчивый, укр. здатливий). а про слово—поступ,-^ подумали б, ще це значиться—«уступка». Молша уявить собі; як. зрозуміють на Украіпі ті фрази, де на- тикано таких олів. На Волині слово—«доступ»—значиться те, що в нас слово—пѳсыііх. В альманасі. «С потока життя» вживаеться польське й галицъке слово пбтяг—(пбцьонкг), як залізнодорожнійпоізд. Тим часом на украіпські ігародні мові Слово потяг зна­читься:— «стрвмленіе, влечеаіе» до чогось. На селі кажуть так: в мене один син мае потяг до книжки, а другий до чарки. Ав,- тор оповідання „ІІустоцв.т" (ст. 278) оповідае, що він йіхав в вагоні з якимсь паничем. Панич розгорнув і показав авторо»і лист од якоісь «одукованоі» панни. Це польське слово зна­читься—просьвіченоі панни. Приіхали до станціі. Панич схо- нився з місьця і наприкіпці размови ще пригадав і промовив ^ранкбві вірші: «Ми йдем, в одну громаду скуті (сковані) одною думкою», і зараз скочив з вагона на платформу. Далі автор опо- нідас по-галицький: «я лишився сам (зостався сам). Потяг ру­шив»... Хто зпае польську мову, то ще наздогад втямить значігщя слів:скуті, лишився, потяг». Але як, цю фразу зрозуміе той украінець, котрий настояще знав тільки пародию украшську мрву? Само по собі що йому словоскуті здаватиметьса чимсь чуд- шш, химерним; слів:„одукованоі панниі, лишився" він зовсім не втямить, а слово—потяг він зрозуміе, як великоруське „вле­чете" або „стремленіе": В голові складеться щось таке, ніби автор сидів в «стремленіи» з якимсь паничем,- що питав за лкусь „одуковану" панну, а потім сказав вірші, де мова лови­лась піби про якісь кутні... Пісьля того „стремлеиіе двинулось1*... Оттака каламѵтші зосталась би в голові того украінця пісьля про- читашія отіх фраз. Цікаво знати, чи автор йіхав тоді „курьер- іськпм ь" стремленіемъ", чи „пассажирськимъ влечен іемъ“? І не до­веди, Более, якби! ті поізди стикнудись! Якби трапилась така спотичка поіздів, читалники не мали б приемности читать ав- торового цікавого оповідапня.

Видавці альманаха «Зъ потоку життя», по уираінському звичаю, покалічили мову і в моему оповіданні „Гастролі", іце й зміпили подекучи правопис та наставцлй цорковно-славя нських, ; зовсім непотрібних апострофів, хоч я діх значків ніколи не ста­вив і ставить йіх само по собі не просив. В такі, мовляв, вег ликі справі, як заведішш загальпоі для Украіни й Галичини пісьменськоі мови, нема чого церемониться з законом незачінашія, лісьмепськоі особости. Загальна, громад я нська справа, мовляв,.

вища оц особбвоі. Народив слово—запагѵбить (занапастить) змі- мйли міні на—запогубйть, і вийшла така нісепітниця, якоі нігде- пела в мові на всі Украіні. Народив слово нокатав (помчался)- навіщось переробили па—слово—ііокотйв. В нас в Киівщині й Херсошцині кажуть так: пан покатав на поле конем; хлопче, катай мерщі на тік! Де тілыш на далеких кінцях, на окраінах. в Черніговщині та в Подольські губерні вживаеться слово— мчав, помчав, як і слова „мутний, блискавка свіркае“, (блискае,. каламутний), Як тга мій погляд, то краще було б не вждвдть- отих окраііших слів, а натомісць писать: покатав, катав, блискавка блискае, вода каламутна, як в Котляревського Наталка Пол­тавка сыіівае: «Чого вода каламутна?» В осередку Украіни не ка­жуть—скоро, а шнидко; не кажуть—темно в хаті, а — поночі в хаті, надворі поночіе (Лубенс. п., Канів. п. і т. д.). Треба сказати^ що в кожному племьі тільки в осередку народ мае своі найрізкіші опрічиі національні прикмети в усьому, а таксамо і в мові. В- місцях, далеких од центра, мова вже потроху, хоч в кількох


У • • ,

словах нахиляеться до мови межуючих инчих народів, доки не стане перехідньою до инчих сумежпих чужих мов.

Замісць итого неологізма—сутнбта (сущность) в альманасі поставили міні>—сумпота, що значиться пайвища міра см утку, як от кажуть на селі: мирнбта, дрібнбта, соннота. Народне сло­во—садйба навіщось змінили на великоруське слово—усадьба. Тим часом слово садыба е в літоиисі ХШ віка: песоша Ростислава (вбитого) до его садибы (Кіев. ст. 1906 г. „Плачи".,. В Киівіцині слово—садиба вживаеться, як слово—оселя (усадь­ба). Два рази в двох випадках зоставили міні народне слово— одмйкував (избѣгалъ, отвиливалъ), а раз таки перекрутили пого­на галицыю-польсысе слово—одникував (польське-шіікаі), котре вже пішло по наших часописях. За це слово вже слали міні в листах докір, що, мов, в Словарі д. Спілки моім йменням під- писаие слово «одникував,одникувать», а ви в повісьтях вжи- ваете слово инакше, пишете: одмикувать, одмйкував. А діло вийшло так: я, вертаючись влітісу с села, завлсди читав нові*. записані на ярмарках та на селах народні слова иебілсчиковіКонисському, а він зараз було записуе деякі 'слова, котрі були йому чимсь уподобні, і> свій рукописншг словарець. Раз якось читаю йому занисані на селах слова, а він каже: «буде краше писать—одникувать, ніж одмикувать» та навііцось і записав так. Міні за це було бай дуже: я думав, що він записуе задля себе. Тим часом він подавав і своі сяова записані на селах, і моі в Спіл- чин Словарь, а я подавав своі слова, унорядчикові академичнього словаря д. Грінченкові. I вийшло так, що в Спілчшюму Словарі иід моім ймепням записано—одникувать, а в Гринчеикокому Оловарі таксамо під моім йменням записано—одмикувать. Тил часом в народпі мові міні не доводилось чуть слова—одникувать. €сть слова: виникать, зникать, никать, вмикуваться, микаться (вмѣшиваться) і одмикувать (не вмѣшиваться, уклоняться, одхп- ляться). За усякі перекручування слів і усякові знаки в моіх утворах, зміщених по альманахах і в галицьких часопиеях, я но можу одповідать. Чого там в мене не знайдеть! Чого тільки там не натикано!

Одколи я почав писать, я писав нрикметники, щшзве- дяні од йменнів предметиих, вкупі с приставками: вдень, вночі, вгору, паниз, догори, і. т. д. В Галичині вживаеться в цім разі свій правопис: там і досі ставляють приймеиники окромн. нарізно од ймеішів предметних, і само по собі і в мене в оповіданнях разураз роздерали нрикметники надвое по своему. На Украіні вже давно пишуть ці слова вкѵні. Видавці «Зъ потоку життя» навіщось в «Гастролях» пороздерали міпі прйкметиики (нарѣчія), поставивши прийменники окроми,—і вийшло в мене оттак: в гору, до гори, ас слова—влітку вийшло дві слові: «влітку». Вийшов яісийсь літок, якась нісенітниця. Не дуяаю, щоб видавці. таки зввсім забули грамматичпі частіси мови: вопи тільки по-рабсь- кому йдуть слідком за галицьким правописом і невно наводять і мене на добру путь, щоб і я прийняв йіх—силуваний правопис, щоб, мов, не одходить од галицького. Але л;., і закони грамма- тичні, закони мови лсивотіють таки на сьвіті. За цю непрохану послугу, за таке напутіиня, я не подякую видавцям. Вони, через свое галицьке переймання, ладні вернуть і мене до российского

правописа кінця XVIII віка, що я покажу потім згодом. А за це й дякувать неварто, та ще й за те, наприклад, що наставили міпі польсько-галицьких падіжів: до оркестру (до оркестра), до обіду. і. т. д. хочь (д. Грінченко й казав міпі, що такі род. иа- діжі доволі часто трапляюіься в харкйиципі на заході, Але в хар- ківсгсім повіті це переселенці с подольськоі гѵберні, що позаио- сили туди й ці галицько-польсысі падіжі). Од такоі послугя, од такого папутіішя хоч поли вріж—та тікай і па Кубаяські степи, або йг далі.

Я вже ко пишу й в дат. та предіг. ладіжах поодйпчого числа йменнів прикметних, лічбовйх та ііршшетпих заименпиків, і одкидаю це й, як одкинув його й народ, як от приміром: па чужі сторопі, в своі хаті, в перші годшіі, бо цнй кіичик вже вимер на Украіні. Видавці поприставляли міні в «Гастролях» цей еръ Л» 2, це б то— й, таки викопали з могили того мерця й виставили в своі кпижці ті реліквіі певно теж задля поідпання з галицмшм нравонисом, якимсь чудшш, навіть опрічнім од усяких грамиатичніх правил в инчих літературах.

Ми вже бачили, як нартійна мова роснукалась і зацьвіла в альмаиасі «Зъ потоку життя»; бачили, які овоіці вийшли в часо- нисях с того цьвіту. Ми розберемо тут ідеалышй зразець тіеі мови, виставляний в альманясі «З'ь потоку життя». Але нерпііз од цього я повинен згадать за прототип цього повочасиого мовного- паіірямку, котрий і дав направу (настроеніе) молоді иартіі. Це есть переклад чи переробка відомогв Сенкевичового: «Ходімо за Ним», надрукований передніше в Галичині, а нотім виданий оирічньою книжкою з гарненькими малюшсами « Петербургским ь благотворителькымъ Обществомь издаиія дешевихъ ѵкраінськихъ книжокъ» 1905 р. № 30. В пебіжчика Конисського бѵла тен- денція писати так, щоб мова була як мога далі од великоруськоі. В останніх оиовідашмх віп наніть давав селянські йиення па­пам та паннам, як от: Грицько, ІІараска, ІІалажка і т. д., так що, читаючи оповідашія, довгенысо не розбереш, чи мова мови- ться про селян, чи про нанів та ігаиій, а не доки не натішесся



<< предыдущая страница   следующая страница >>