vchilka.in.ua 1 2 ... 13 14


С.І. Климовський


ЗВІТ


про археологічні дослідження

експедиції Музею “Замкова гора”

у м. Києві в 2005 р. на Замковій горі


Київ - 2005

ЗМІСТ

Вступ …..…………………………………………………………………………3

Південна частина. Шурфи № 1 і № 2 ……..……………………………………5

Центральна частина. Шурф № 3 ………………………………………………..7

Центральна частина. Шурф № 4 ………………………………………………15

Північно-східна частина. Шурфи № 5 і № 6 ………………………………….23

Північно-західна частина. Шурфи № 7 і № 8 …………………………………26

Висновки ………………………………………………………………………...30

Список рисунків ………………………………………………………………...33

Список креслеників …………………………………………………………….34

Список фотоілюстрацій ………………………………………………………..35

Інвентарний опис речових матеріалів ………………………………………...36

Рисунки ………………………………………………………………………….51

Умовні позначення ……………………………………………………………..59

Кресленики ……………………………………………………………………...60

Фотоілюстрації ………………………………………………………………….67

Польові кресленики …………………………………………………………….79

ВСТУП

Замкова гора (Хоревиця, Киселівка, Флорівська) являє собою природний останець, відокремлений від сусіднього плато Старокиївської гори давнім розмивом, який утворився у четвертинний період. Максимальна висота гори над сучасним рівнем вул. Верхній Вал – 50 м. Площа гори по верхньому краю наближується до 2 га, навколо підошви – близько 10 га.

Замкова гора входить до історичного ядра Києва. Найдавніші антропогенні знахідки на її території датуються ІІІ тис. до н. ери. Присутні також й матеріали наступних епох, включаючи добу пізнього середньовіччя, коли на горі знаходився замок. Це дає всі підстави класифікувати гору як багатошарову пам’ятку. Проте, культурний шар на її території сильно пошкоджений міським кладовищем, яке виникло тут наприкінці ХІХ ст. Шар доби міді-бронзи, якщо припустити існування такого на окремих ділянках гори, як свідчать розкопки, також зазнав серйозної руйнації у більш пізній час.


Археологічно гора вивчена слабо. Сумарна площа досліджених ділянок не перевищує 3-5% її території. Звіти та польові описи про розкопки на Замковій горі наприкінці ХІХ ст., якщо і велися, то не збереглися, і від того часу наявні тільки депаспартизовані матеріали у збірці Національного Музею історії України. Те саме стосується й польової документації розкопок кінця 1920-их – 1940 року. Деякою мірою цей недолік компенсується статтями С.С. Магури, але окремі його висновки щодо стану збереження культурних шарів Замкової гори та їх стратиграфії викликали серйозні сумніви вже у В.А. Богусевича. Розкопками останнього у 1948 р. була доведена для окремих ділянок гори відсутність на них послідовної стратиграфічної колонки від доби міді до давньоруського часу та чудового збереження шарів цих епох, які відзначалися С.С. Магурою. Принаймні вдвічі меншою виявилася і загальна потужність самого культурного шару. Ці висновки В.А. Богусевича були повністю підтвердженні та уточнені нашими розкопками у центральній частині гори в 1999 р.

Проте, показники стану збереження, загальної потужності та внутрішньої стратифікації культурного шару залишалися нез’ясованими для південної частини гори та основного її масиву на півночі. Для вирішення цих питань археологічною експедицією Музею “Замкова гора” у травні 2005 р. здійснено вибіркову шурфовка на всій території Замкової гори. Метою цих досліджень було визначити стан збереження і потужності культурних шарів на різних ділянках по всій її площі. Для вирішення цього завдання закладено вісім шурфів. Два шурфи (№ 1 і 2) закладені у південній частині гори, два (№ 3 і 4) у центральній, два (№ 5 і 6) на мисі у північно-східній частині та два (№ 7 і 8) на протилежному краю у північно-західній частині гори. (Кресленик № 1). Опис шурфів наводиться у їх послідовній нумерації.

На жаль, проведення досліджень на Замковій горі зіткнулося з протидією з боку корумпованого чиновництва Інституту археології, перш за все, головою польового комітету Н.О. Гаврилюк, які порушуючи чинне законодавство України та зловживаючи своїм посадовим становищем відмовилися надати необхідні дозвольні документи та всіляко намагалися заборонити і зупинити здійснення археологічних досліджень. Внаслідок цього, роботи у шурфах № 4, 7 і 8 так і не вдалося завершити.


Проте, незважаючи на ці протидії та заборони, шурфовкою 2005 р. вдалося отримати досить докладну інформацію щодо стану збереження, стратиграфії та загальної потужності культурного шару для усіх основних ділянок Замкової гори, що дозволяє не тільки зробити певні висновки із зазначених питань, але й визначити приблизні обсяги та порядок майбутніх масштабних стаціонарних досліджень гори.

ПІВДЕННА ЧАСТИНА. ШУРФИ № 1 і № 2


Шурф № 1. Знаходився на відстані понад 40 метрів на південь від склепу, розташованому у центральній частині гори та на відстані 19 м від схилу гори над урочищем Гончарі. Розміри шурфу 2,2 x 2,6 м.

Шурф було доведено до глибини 1 м від рівня сучасної денної поверхні Заповнення шурфу складалося з перевідкладенного материкового суглинку з незначним вмістом гумусу. Подекуди у шурфі траплялися локальні лінзи алювію з включеннями гумусу, максимальна довжина яких не перевищувала 50 см. Материк у шурфі був зафіксований на глибині 1,2 м. До цієї позначки заповнення шурфу залишалося незмінним.

На глибині 0,4 м у шурфі № 1 зафіксовано залишки мурованої стінки, складеної з жовтої цегли кінця XIX – початку XX сторіччя, позначеної клеймом з літер “П.З.”. Глибина закладки фундаменту стіни сягала 50 см від її рівня виявлення. За напрямком вона не співпадає з стіною, зображеною на фотографіях кінця ХІХ ст., яка оточувала кладовище, і є залишками іншої споруди.

Речовий матеріал у шурфі був вкрай нечисленним і складався з трьох невеличких фрагментів посуду давньоруського та середньовічного часу, свинцевої митної пломби ХІХ ст. та залізного зубильця довжиною 8 см (інвентарні № 1, 16; Рис. 2). Увесь матеріал знаходився у перевідкладенному стані.

Шурф № 2. (Фото 1). Був закладений на відстані 4, 5 м на північ від шурфу № 1. Розміри шурфу 2,2 x 3 м. На глибині 0,4 м від сучасної денної поверхні у західній частині шурфу виявлено бетонний блок. Заповнення шурфу № 2 було ідентично заповненню шурфу № 1. Єдина різниця полягала у високій кількості битої цегли ХІХ-ХХ ст., яка зустрічалася до самого дна шурфу, доведеного до глибини 0,9 м.


Речовий матеріал також був незначним і знаходився у перевідкладенному стані. Так на глибині 0,5 м тут знайдено свинцеву мушкетну кулю, а також два фрагменти кераміки XIII - XIV ст.ст. на рівні 0,5 - 0,6 м (Рис. 2, № 20). Проходка шурфу зупинена на глибині 0,9 метрів.

Результати шурфів № 1 і № 2 дозволили встановити, що ця ділянка Замкової гори зайнята перекопом кінця ХІХ – ХХ ст.ст. Знахідка бетонного блоку у шурфі № 2, розташованому на відстані 3 м від залишків опори радіотрансляційної щогли, вказує на проведення на цій ділянці значних земляних робіт як у ХІХ ст., так і у 1950-ті роки, коли на горі розмістилася військова частина.

Той факт, що материк у шурфі № 1 виявлено на глибині 1,2 м цілком корелюється з результатами наших спостережень за схилами гори у її південній частині з боку Гончарного яру наприкінці 1980-90-их років, коли вони ще не були вкриті дерном. Тоді в розрізах наочно чітко визначалися не тільки культурні нашарування, але й впущені у материк об’єкти. Потужність шару на схилі не перевищувала 1-1,5 м. Отже, слід очікувати, що й в цілому у південній частині гори потужність культурного шару не перевищуватиме 1,2-1,5 м. Слід зазначити, що шурфовка у південній частині Замкової гори здійснена вперши у її історії.

ЦЕНТРАЛЬНА ЧАСТИНА. ШУРФ № 3


Центральна частина Замкової гори, на північ від склепу, досліджувалася нами у 1999 р. У 1948 р. на її схилі з боку Подолу невеличкий шурф був закладений В.А. Богусевичем. Метою шурфовки у цій частині було визначення потужності культурного шару на гребні гори та ступеню пошкодження його на цій ділянці кладовищем, оскільки у 1999 р. жодним з п’яти шурфів нами не було виявлено могил ХІХ ст. Для цього тут було закладено два великі шурфи – № 3 на гребні та № 4 на середині пониження гребеню у бік Подолу.

Шурф № 3. (Фото № 2-4). Закладений на відстані 38 м на захід від склепу. Розміри шурфу 4 х 2,8 м. Орієнтований стінками за сторонами світу. У північно-східну куту шурфу на глибині 0,6 м виявлено лінію електрокабелю, якій вів до будівлі військової частини. Поруч з електрокабелем у східній частині шурфу на глибині 0,2 м знайдено перекриття зруйнованого склепу, складеного з цегли ХІХ ст. (Фото 2).


Заповнення шурфу на всій площі до материка складалося з строкатого суглинку середнього ступеня гумусованості, який містив численні дрібні включення перевідкладенного материкового лесу. (Фото 3). Материк зафіксований на глибині 1,6 м від рівня денної поверхні з боку південного краю шурфу. На його тлі у східній частині шурфу виявлено контури впускної поховальної ями ХІХ ст. (Фото № 4). Шар над ямою вибрано до рівня 1,3 м і само поховання не розкривалося.

Таким чином, культурні шари на більшій половині шурфу були порушені поховальною ямою. У західній частині, виходячи з того, що речовий матеріал знаходився у перевідкладенному стані та з інших ознак, шари принаймні до рівні 1,3 м також були переміщені внаслідок сучасних перекопів.

Речовий матеріал з шурфу відзначався насиченістю та різноманітністю індивідуальних знахідок.

Перш за все, слід зазначити високу концентрацію тут свинцевих куль XVI – XVII ст. На площі шурфу близько 12 кв. м на глибині 0,5-0,7 м їх знайдено 7 одиниць. Подібна ситуація не спостерігалася в жодному з інших шурфів. Серед них трапилося й дві браковані кулі у вигляді півсфер. На двох кулях збереглися необрізані літники і їх можна вважати напівфабрикатами. (Фото № 20; рис. 2, № 21). Діаметр куль коливається у діапазоні 1,1-1,2 см. На цьому рівні у значній кількості зустрічалися також дрібні виплески свинцю. Висока концентрація куль та виплесків свинцю, у поєднанні із наявністю серед них бракованих відливків та напівфабрикатів, дозволяє припустити, що на ділянці поблизу шурфу № 3 якийсь час відливали кулі. Цікаво, що у шурфі на глибині 0,6 м також знайдено залізне ядро вагою 300 г і діаметром 4,7 см. (Фото № 21).

Багатим виявився шурф й на індивідуальні знахідки давньоруського часу.

Найбільш цікавим є виріб у формі лунниці діаметром 3 см. (Фото № 14; рис. 3, № 9). Виготовлений він з тонкої пластини срібла, яка покрита позолотою. Чільний бік цього предмету прикрашений рослинною композицією з скані та восьма емалевими вставками у листі на гілках, з яких чотири білі, а чотири – фіолетові. Край предмету загнутий бортиком до зворотного боку. Виріб в двох місцях грубо пробитий наскрізними отворами, які могли використовуватися для кріплення. Ці грубі отвори помітно дисонують з художньою довершеністю самого виробу. Скоріше за все, вони були зроблені пізніше під час повторного його використання. Напевно визначити час виготовлення цієї прикраси та її функціональне призначення дуже складно. Обставини її знахідки у перевідкладенному стані на глибині 0,6 м, виключають можливість датування за стратиграфією. Хоча предмет за формою і нагадує лунниці, добре відомі прикраси Х-ХІ ст., але не має властивого їм вушка для привішування та й сама орнаментація, як за технікою, так і за семантикою далека від них. Незрозуміла і наявність бортику на зворотному боці, котрий позбавлений будь-якого декору.


Аналогічні прикраси не відомі серед як давньоруських матеріалів, так і пізньосередньовічних. На нашу думку, найбільш вірогідно віднести час виготовлення цього виробу до кінця ХІІ – ХІІІ ст., періоду найбільшого розквіту техніки скані та емалі у містах давньої Русі. Припустимо, що пізніше ця прикраса була використана повторно, але в іншій якості, внаслідок чого і з’явилися зазначені отвори.

Також проблематичним є й датування фрагменту завершення перекладини хреста, виготовленого з сплаву білого кольору. (Фото № 17; рис. 3, № 5). Кінцівка хреста повторює його загальну конфігурацію, і тим не полишають сумнівів щодо призначення самого предмету як натільного хреста. Завершується кінцівка трьома декоративними концентричними сферами. Час побутування хрестів цього типу можна віднести до ХІІ – ХІІІ ст.

Іншою оригінальною знахідкою з шурфу № 3 є виріб з світло-сірого дрібнозернистого піщанику, який може бути шашкою або пішаком з шахового набору фігур. (Фото № 19; рис. 2, № 13). Від добре відполірований, має вигляд циліндру, який звужується до рівної нижньої основи. Верхня основа циліндру півсферична. Висота предмету 2,4 см, діаметр нижньої основи – 1,4 см, максимальний діаметр верхньої – 2,1 см. Подібні вироби зі скла вже траплялися у розкопках Києва і вважаються фігурками для гри в шашки давньоруського часу.

Знайдений на глибині 0,7 м бронзовий кулькоподібний бубонець був типовим оздобленням одягу, який також виконував функцію амулету у давньоруський час. (Фото № 18; рис. 2, № 6). Бубонець має масивне вушко для кріплення та хрестоподібний проріз у нижній частині. Діаметр бубонця 1,8 см. За технікою виготовлення та іншими ознаками він датується ХІІ – ХІІІ ст.

До цього ж часу може бути віднесений і бронзовий решітчастий наперсток. (Рис. 3, № 8). Він має висоту 2 см, діаметри верхнього та нижнього краю – 1,6 і 1,9 см. І хоча наперсток, як і більшість інших предметів давньоруського часу був знайдений у верхніх прошарках шурфу № 3 у перевідкладенному стані, проте за аналогічними знахідками на Старокиївській горі та Подолі він впевнено датується ХІІ – ХІІІ ст.


Нумізматичні та сфрагістичні знахідки з шурфу № 3 складалися з однієї монети (№ 4) та двох свинцевих кругляків, котрі можуть бути інтерпретовані як заготовок для печаток (№ 2 і 19). Монета виявлена на глибині 0,5 м і являє собою мідний солід з добре помітними залишками сріблення. На аверсі монети зображено у картуші малий герб м. Риги – хрест над двома перехрещеними ключами. У круговій легенді добре читається скорочене ім’я польського короля Сигізмунда ІІІ. На реверсі вміщена його монограма з літери “S” та гербового щитку. Легенда сильно затерта, дата карбу або також затерта, або не була нанесена. Час випуску цих монет припадає на період між 1587 і 1621 рр. Діаметр монети – 17,5 мм.

Заготовки для печаток являють собою гладкі з обох сторін товсті пластини свинцю, близькі до правильної круглої форми. Діаметр однієї (№ 19) пластини – 17, 8 мм, товщина – 2,6 мм. Розміри другої (№ 2) становлять відповідно – 16,2 та 2,5 мм. Зображення на них відсутні. За формою та розмірами вони дуже подібні до середньовічних торгових пломб, що і дозволяє визначити їх як заготовки для печаток. Знайдені вони на глибині 0,7 та 1,1 м у перевідкладенному шарі, що разом з відсутністю зображень унеможливлює їх точне датування.

З інших індивідуальних знахідок до глибини 1 м у шурфі № 3 слід зазначити ковані цвяхи (№ 270-273) та фрагмент підкови чоботу (№ 339).

Фрагменти керамічного посуду різних епох у верхніх прошарках шурфу також були сильно перемішані. Ліпний посуд зарубинецької культури рубежу нашої ери та гончарний давньоруського часу у досить значній кількості зустрічалися вже на рівні 0,2-0,4 м від сучасної денної поверхні. Статистика знахідок кераміки у цьому діапазоні наведена у таблиці № 1.


Таблиця № 1. Склад кераміки на глибині 0,2-0,4 м у шурфі № 3. (До розділу денця включені й придонні частини).

Хронологічний діапазон

Кількість фрагментів посуду


вінця

стінки

денця

загалом

%

зарубинецька культура

2

13

2

17

32

Х – ХІІІ сторіччя

7

24

1

35

65

XIV – XV cторіччя











XVII сторіччя

2





2

3



следующая страница >>