vchilka.in.ua 1

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФТИЗІАТРІЇ І ПУЛЬМОНОЛОГІЇ
ІМЕНІ Ф.Г. ЯНОВСЬКОГО


УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР НАУКОВОЇ МЕДИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ПАТЕНТНО-ЛІЦЕНЗІЙНОЇ РОБОТИ


ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНОЇ САНІТАРНО-ОСВІТНЬОЇ РОБОТИ В УКРАЇНІ

(методичні рекомендації)


Київ 2000


“УЗГОДЖЕНО”

Начальник лікувально- профілактичного управління Президії АМН України


___________________В.П.Неділько

“______”________________2000 р.

“УЗГОДЖЕНО”

Начальник управління профілактики соціально-небезпечних хвороб, СНІДу та формування здорового способу життя МОЗ України

___________________Л.В.Бочкова

“______”________________2000 р.



Заклад-розробник: Інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф.Г.Яновського АМН України.


УКЛАДАЧІ:

ФЕЩЕНКО Юрій Іванович – заслужений діяч науки та техніки України, лауреат Державної премії та премії імені Ф.Г.Яновського, академік АМН України, доктор медичних наук, професор, 277–04–02.

МЕЛЬНИК Василь Михайлович – заслужений раціоналізатор України, лауреат Державної премії та премії імені Ф.Г.Яновського, доктор медичних наук, професор, 277–21–18.

МАТУСЄВИЧ Валентина Георгіївна – старший науковий співробітник, кандидат медичних наук, 277–41–22


Голова експертної комісії – доктор медичних наук В.М.Мельник


Рецензенти:

1. Уваренко Анатолій Радіонович- директор “Укрмедпатентінформ”, доктор медичних наук, професор

2. Дорошенко Петро Миколайович, старший науковий співробітник, доктор медичних наук.


ВСТУП


Останні 10–15 років туберкульоз здійснив карколомний стрибок в бік стрімкого зростання як в нашій країні, так й у всьому світі. Відсутність належної уваги до цієї загрозливої хвороби в Україні на тлі соціально-економічної кризи в країні та в охороні здоров’я є однією з причин збільшення захворюваності на туберкульоз та смертності від цієї недуги. Так, у 1999 році захворюваність туберкульозом збільшилася до 54,3 на 100000 населення (32,0 – у 1990 році), смертність – до 19,9 на 100000 населення (8,1 в 1990 році).

У 1995 році в Україні зареєстрована епідемія туберкульозу, яка невпинно прогресує. Загальна кількість хворих на туберкульоз у 1999 р. склала 675382 й щороку їх кількість збільшується.

З 1882 року, тобто з року відкриття Р. Кохом збудника туберкульозу, від туберкульозу загинуло 200 млн. чоловік. Відкриття перших протитуберкульозних препаратів в 1945 році дало надію на здолання цієї інфекції: смертність від неї зменшилася до 1,4 млн. в 1950 році. Однак сподівання вчених не виправдалися. Туберкульоз не обминув жодну країну світу. Прогнози експертів ВООЗ на найближче десятиріччя невтішні й туберкульоз й надалі залишатиметься найпоширенішою інфекційною хворобою, зокрема протягом десятиріччя буде інфіковано ще 300 млн. осіб і 90 млн. чоловік захворіє, тільки в 2050 році від туберкульозу загине 5 млн. чоловік.

Тому в квітні 1993 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) проголосила туберкульоз "глобальною надзвичайною небезпекою".

Для привернення уваги громадськості до цієї недуги ВООЗ в 1996 році запровадила проведення Всесвітніх днів боротьби з туберкульозом (24 березня). Основою основ цих днів є проведення санітарно-освітньої роботи серед населення і залучення урядів країн до боротьби з туберкульозом. Щорічно тематика проведення цього дня змінюється. З 1998 року пропагандистська акція у багатьох країнах звертала увагу громадськості на стратегію DOTS (directly observed treatment short course, тобто короткострокове контрольоване лікування), а в 1999 році – STOP TB, тобто зупинити туберкульоз і т.д.


В Україні за останнє десятиріччя санітарно-освітня робота з населенням погіршилася. До того ж, принципи санітарно-освітньої роботи, що були притаманні для тоталітарної радянської держави, дещо відрізняються від принципів санітарно-освітньої роботи демократичного суспільства. На сучасному етапі соціально-економічної кризи та епідемії туберкульозу необхідно відновити санітарно-освітню роботу за такими найголовнішими принципами:

1) санітарно-освітня робота повинна проводитися не тільки мережею спеціальних протитуберкульозних закладів, але й усіма без винятку лікувально-профілактичними закладами і центрами здоров’я (колишніми домами санітарної освіти) усіх адміністративних територій країни. До її проведення слід залучати викладачів навчальних закладів, вчителів, вихователів дитячих садків та ясел;

2) санітарно-освітня робота повинна забезпечити ознайомлення широких верств населення із заходами щодо профілактики та боротьби з туберкульозом як інфекційною хворобою, зокрема слід спрямовувати активну участь населення до своєчасного звернення за медичною допомогою при захворюваннях, які підозрілі на туберкульоз, сигналізації про випадки захворювання туберкульозом, дотримування заходів профілактики у вогнищах захворювання та інше;

3) при проведенні санітарно-освітньої пропаганди необхідно ознайомлювати населення з тими заходами, які проводяться згідно наказів МОЗ України № 26 від 14.02.1996 р. “Про удосконалення протитуберкульозної служби”, № 233 від 29.07.1996 року "Про затвердження інструкцій щодо надання медико-санітарної допомоги хворим на туберкульоз", постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 р. № 667 “Про Комплексні заходи боротьби з туберкульозом”, Указу Президента України від 11.05.2000 р. № 679/2000 “Про невідкладні заходи щодо боротьби з туберкульозом”, котрі забезпечують поліпшення медико-санітарного обслуговування та харчування хворих на туберкульоз.

Треба надати важливе політичне значення боротьбі з туберкульозом, тому що без базового фінансування та змін в політиці уряду нашої країни туберкульоз ніколи не перемогти.



І ОРГАНІЗАЦІЯ САНІТАРНО-ОСВІТНЬОЇ РОБОТИ


В організації санітарно-освітньої роботи по боротьбі з туберкульозом відповідальність за її планування покладається на головних лікарів протитуберкульозних диспансерів і лікувально-профілактичних закладів всіх рівнів. Вони повинні організовувати планову систематичну роботу в усіх протитуберкульозних лікувально-профілактичних закладах суворо за календарним планом в установлені часи та дні, як усередині закладу, так і за його межами (в гуртожитках, на підприємствах, в житлово-комунальних управліннях).

Для поліпшення якості санітарно-освітньої роботи необхідно проводити з медичними працівниками лікувально-профілактичних закладів, лекторами центрів здоров'я та домів санітарної освіти лекції, доповіді, консультації з питань заходів боротьби з туберкульозом з урахуванням особливостей цієї роботи в конкретних умовах.

Пропагандистську діяльність бажано відносити до знаменних подій, щоб сфокусувати увагу людей до питань з проблем туберкульозу:

– 21 листопада - день створення Київського Ордена Трудового Червоного Прапору науково-дослідного інституту туберкульоза та грудной хірургії ім. Ф.Г.Яновського (нині – Інститут фтизіатрії і пульмонології АМН України);

– 12 червня - день народження Ф.Г.Яновського;

– 8 березня – Міжнародний жіночий день. Можливе повідомлення – туберкульоз убиває більше жінок, ніж усі випадки материнської смертності взагалі;

– 24 березня – Всесвітній день боротьби з туберкульозом. Можливе повідомлення - загроза туберкульозу, ефективність різних стратегій боротьби з туберкульозом, STOP TB, Хіміорезистентний туберкульоз, туберкульоз і СНІД, туберкульоз у місцях позбавлення волі тощо;

– 7 квітня – Всесвітній день здоров’я. Можливе повідомлення – туберкульоз є єдиним лідируючим убивцею молоді та дорослих в країнах, що розвиваються і йому можна запобігти;

– 1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДОМ. Можливе повідомлення – епідемія туберкульозу і ВІЛ інфекції;


– 5 грудня – Всесвітній день добровольців. Можливе повідомлення – життєво важливий внесок добровольців у боротьбу з туберкульозом;

– 10 грудня – річниця декларації прав людини. Можливе повідомлення – загроза туберкульозу у в’язницях;

– релігійні свята. Можливе повідомлення – туберкульоз вражає бідних та найбільш уразливих.

У річниці смерті відомих українських письменників, поетів, митців, політиків, що померли від туберкульозу, теж доцільно посилювати антитуберкульозну санітарно-освітню діяльність. Більшість смертних випадків від туберкульозу як завжди припадає на вік від 15 до 44 років:

- 1 серпня 1913 р. померла від туберкульозу відома українська поетеса Леся Українка у віці 32 років (народилася 25.11.1881 р.) ;

- 20 червня 1995 р. помер від туберкульозу у віці 54 років відомий історик, український громадський діяч Драгоманов Михайло Петрович (народився 18.09. 1841 р).

- 21 квітня 1973 р. у віці 40 років помер від туберкульозу український поет, лікар Руданський Степан Васильович ( народився 25.12.1833 р.)

- 15 червня 1911 р. помер від туберкульозу український письменник Тесленко Архип Юхимович у віці 29 років ( народився 18.02.1882 р.)

З відомих поетів за кордоном:

- 24 лютого – річниця смерті Джона Китца. Можливе повідомлення – відомий поет помер від туберкульозу в віці 25 років.

Фундаментом до успішної санітарно-освітньої роботи є дані, які документально підтверджують серйозність проблеми туберкульозу та ефективність пропонованого рішення. Тому збір інформації про конкретні факти в населеному пункті, регіоні, краї або суспільстві є важливим фактором у протитуберкульозній пропаганді.

ВООЗ, наприклад, пропонує доводити до населення по 10 фактів конкретних тем (додаток А). Адаптуючи їх до українського сьогодення, вони такі:

– 10 фактів про туберкульоз;

– 10 фактів про полірезистентні форми мікобактерій;


– 10 фактів про туберкульоз і СНІД;

– 10 фактів про вартість лікування туберкульозу;

– 10 фактів про DOTS (за і проти);

– 10 фактів про економічну ефективність різних стратегій боротьби з туберкульозом;

– 10 фактів про туберкульоз у жінок;

– 10 фактів про туберкульоз серед мігруючого населення (біженці, мігранти, туристи, бездомні).

Пропаганду необхідно проводити з урахуванням різної аудиторії з метою досягнення ефективності при додержанні таких якостей як: наочність публікацій, творчість, послідовність, ясність, простота, розважальність, незвичайність, цілеспрямованість, стислість, оповідання, яке заслуговує на увагу.

Види аудиторії, на які націлена ця пропаганда:

– керівники, працівники, політики;

– донори;

– журналісти;

– неурядові організації;

– лікарі;

– працівники корпорацій і промисловості;

– широка громадськість.

ВООЗ пропонує 10 порад до підготовки ефективних санітарно-освітніх публікацій щодо різнобічних аспектів туберкульозу:

1) визначте кому призначена ваша публікація і з якою метою;

2) не допускайте, щоб кілька повідомлень одночасно привертали увагу вашої аудиторії або, щоб основна інформація загубилася. Пам'ятайте! У вас є всього кілька секунд, щоб заволодіти увагою вашої аудиторії;

3) коли ви звертаєтесь до кого-небудь з приводу деяких санітарно-освітніх дій (написати лист, зателефонувати, дати кошти), то чітко треба роз’яснити як це слід робити;

4) висуньте на перший план гуманітарний аспект у питанні, яке висвітлюється. Коли аудиторія відчує зв’язок або буде зацікавлена цією публікацією, вона з більшою готовністю здійснить акцію;

5) зовнішнє оформлення розповість більше, аніж промова. Використовуйте переконливі фотографії, незвичайний розмір або формат, або використовуйте інші нововведення;


6) коли вам треба представити технічні або наукові відомості, викладайте їх звичайними, зрозумілими словами. Використовуйте лише ті дані, які необхідні для підтвердження вашого повідомлення та уникайте медичних термінів;

7) зрозумійте, що публікація повинна бути блискучою. Простота може видатись більш ефективною;

8) не перевантажуйте читача надто великим обсягом інформації. Довга публікація звичайно не така ефективна, як цілеспрямована, дохідлива і стисла;

9) коли ваша публікація виходить періодично, поставте на неї логотип, знак або інший постійний атрибут;

10) коли ви внесли значні кошти в дослідження і підготовку публікації, покладіть також достатню кількість коштів, щоб гарантувати її добре оформлення і широке розповсюдження.

Пропагандистська публікація, лекція, розповідь не дійде до читача, коли вона:


  1. тільки текстова;

  2. банальна, нудна;

  3. заплутана, неясна;

  4. хаотична;

  5. технічна;

  6. монотонна;

  7. завбачена;

  8. має надто багато повідомлень;

  9. багатослівна;

  10. показує велику кількість інформації.


Таким чином, від організації і особливостей проведення санітарно-освітньої роботи по боротьбі з туберкульозом залежить її ефективність і, так би мовити, зворотна дія аудиторії.

2 ОРГАНІЗАЦІЯ САНІТАРНО-ОСВІТНЬОЇ РОБОТИ В ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИХ ДИСПАНСЕРАХ


Головними задачами протитуберкульозного диспансеру в галузі санітарної освіти є:

І. Організація та проведення серед населення, яке обслуговується диспансером на даній території, планової, систематичної і широкої протитуберкульозної пропаганди з таких питань:

1) причинні фактори і шляхи розповсюдження туберкульозу легень та інших органів;

2) ранні ознаки і прояви туберкульозу, його наслідки, значення раннього звертання до лікаря і своєчасного лікування;


3) профілактика туберкульозу, значення загартовування, фізкультури і спорту, правильного режиму побуту, відпочинку і харчування у зв’язку з питаннями профілактики туберкульозу;

4) досягнення та недоліки в боротьбі з туберкульозом адміністративній території, краї, країні та у світі;

5) організація та проведення санітарно-освітньої роботи серед хворих, які обслуговує диспансер, і в їх оточенні з питань, крім зазначених вище:

а) режим та поведінка хворого;

б) охорона дітей в сім'ях хворих на туберкульоз;

в) основи лікування хворих з використанням ефективних режимів.

Мета цієї діяльності – прищеплювання хворим та їх сім’ям відповідних профілактичних навичок та переконання хворих дотримуватись суворо припису лікаря.

Доцільно, щоб головний лікар протитуберкульозного диспансеру призначив одного з лікарів свого закладу, як свого помічника з питань організації та методики санітарної освіти.

До планування санітарно-освітньої роботи обов'язково залучаються всі лікарі та середній медичний персонал, який працює в диспансері, а також педагоги та інші працівники дитячих та інших структурних підрозділів диспансеру та методично підпорядкованих йому інших протитуберкульозних закладів.

Обов’язки щодо санітарної освіти між персоналом розподіляються згідно типового переліку поданого нижче:

І. Обов’язки лікаря:

1) виступи (лекції, бесіди) серед хворих і для населення (на підприємствах, в організаціях, гуртожитках, школах, дитячих закладах);

2) відповіді на запитання хворих (письмово, усно);

3) керівництво санітарно-освітньою роботою середнього персоналу;

4) заняття із середнім і молодшим персоналом з питань санітарної освіти;

5) участь у конференціях щодо санітарно-освітньої роботи;

ІІ. Обов'язки кабінетних медичних сестер:

1) участь у виступах лікарів в залах чекання;


2) організація виступу лікаря;

3) рекомендація і роздача літератури після бесіди;

4) збір запитань від людей;

5) роз’яснення виставочних експонатів хворим;

6) участь у конференціях із санітарно-освітньої роботи;

7) оформлення газет і бюлетенів;

8) зберігання і поповнення фонду санітарно-освітньої літератури;

ІІІ. Обов'язки дільничних медичних сестер та сестер в протитуберкульозному стаціонарі:

1) проведення індивідуальних і групових бесід у вогнищах туберкульозної інфекції;

2) розповсюдження у туберкульозних вогнищах санітарно-освітньої літератури;

3) навчання хворих і членів їх сімей, родичів гігієнічних правил поведінки;

4) притягнення хворих і оточуючих їх осіб до участі в санітарно-освітніх заходах;

5) організація для свого лікаря виступів в районі;

ІV. Обов'язки педагогів, вихователів в дитячих туберкульозних закладах:

1) включення санітарно-освітньої тематики в плани педагогічної та виховної роботи;

2) застосування наочної літератури, кінофільмів, прикладів у проведенні санітарно-освітньої роботи;

V. Обов'язки молодшого медичного персоналу:

1) суворе дотримання гігієни і чистоти в приміщеннях;

2) спостереження за гігієнічною поведінкою хворих;

3) участь у семінарах і курсах, які проводяться лікарями.

Уся санітарно-освітня робота протитуберкульозного диспансеру повинна будуватися на основі щорічного і квартального планів і місячних планів-графіків. У всіх планах санітарно-освітньої роботи необхідно віддзеркалити:

– задачі, які ставить перед собою протитуберкульозний диспансер в галузі санітарної освіти;

– тематика висвітлення протитуберкульозних заходів;

– методи і форми санітарно-освітньої роботи;

– кількісні показники роботи (кількість заходів, кількість охопленого населення або хворих);


– об'єкти проведення роботи;

– терміни проведення роботи.

В планах-графіках вказуються дні та години проведення санітарно-освітньої роботи і відповідального виконавця.

Плани санітарно-освітньої роботи розробляються на основі даних аналізу захворюваності на туберкульоз і поточних показників з урахуванням специфіки регіону і району, затверджуються і їх виконання контролюється головним лікарем та помічником з питань організації та методики санітарної освіти.

Для забезпечення обліку всієї санітарно-освітньої роботи необхідно запровадити “Книгу запису санітарно-освітньої роботи”. В ній віддзеркалюють:

1. Методи і форми роботи. В диспансері, районі обслуговування та в стаціонарі рекомендується використовувати такі форми роботи:

– індивідуальні бесіди з хворими;

– виступи в залі очікування;

– бесіди з групами хворих;

– стаціонарна виставка;

– роздача листівок, пам'яток;

– тематичні стінні газети;

– бесіди у вогнищах туберкульозної інфекції;

– популярні лекції серед населення різних груп;

– публікація статей в місцевій пресі;

– виступи на радіо і телебаченню;

– інформаційні бюлетені, які пристосовані до урочистих дат;

– прес-релізи.

Для проведення стислих бесід пропонується два методичних варіанти:

1) чергова тема, з якою протягом певного часу (7–10 днів) виступають усі лікарі і за такою методикою легко забезпечити всі теми спеціальними невеликими виставками. Весь цикл можливо повторити два рази на рік;

2) теми розподіляються поміж лікарями і кожний лікар виступає з однією-двома темами. Така методика забезпечує повніше залучення лікарів-фахівців різного профілю до санітарно-освітньої роботи.

Для прикладу можна рекомендувати таку тематику бесід:

Тема 1. Історія відкриття збудника туберкульозу.


Тема 2. Шляхи розповсюдження туберкульозу, місце, роль і значення профілактичних засобів і заходів в боротьбі з туберкульозом.

Тема 3. Гігієна житла в профілактиці туберкульозу.

Тема 4. Дезинфекція при туберкульозі.

Тема 5. Санаторне лікування хворих на туберкульоз, роль режиму в цьому лікуванні.

Тема 6. Чисте повітря як засіб попередження туберкульозу та його лікування.

Тема 7. Сонце і туберкульоз, лікування деяких форм туберкульозу за допомогою сонця.

Тема 8. Загартовування і значення водних процедур для профілактики та лікування туберкульозу.

Тема 9. Охорона дітей від туберкульозу, ізоляція дітей, вакцинація.

Тема 10. Щеплення проти туберкульозу, суть імунітету.

Тема 11. Перша допомога при кровохарканні.

Тема 12. Безсимптомний або малосимптомний перебіг туберкульозу, раннє його виявлення.

Тема 13. Позалегеневий туберкульоз, клініка, діагностика;

Тема 14. Суть DOTS-стратегії, її позитивні та негативні риси для України.

Тема 15. Профілактика СНІДУ. СНІД і туберкульоз.

Тема 16. Туберкульоз серед соціально-дезадаптованих осіб.

Тема 17. Туберкульоз у жінок.

Тема 18. Значення масових туберкулінодіагностики та флюорографічного обстеження для виявлення туберкульозу.

Тема 19. Амбулаторне лікування хворого на туберкульоз.

Можна рекомендувати й іншу актуальну тематику для санітарної освіти населення щодо туберкульозу.


3 ОРГАНІЗАЦІЯ САНІТАРНО-ОСВІТНЬОЇ РОБОТИ В ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОГО ПРОФІЛЮ

Санітарно-освітню роботу щодо туберкульозу повинні здійснювати не тільки фахівці профільних протитуберкульозних закладів, але й медичні працівники всіх спеціальностей лікувально-профілактичних та санітарно-епідеміологічних закладів різних рівнів, а також викладачі і науковці медичних вузів та науково-дослідних установ.


Головні задачі санітарної освіти в цих закладах, передусім в стаціонарі та в поліклініці лікувально-профілактичних закладів різних рівнів, є такі ж, як і в протитуберкульозному диспансері. Вони наведені у розділі 2 “Організація санітарно-освітньої роботи в протитуберкульозних диспансерах”.

Відповідальність за організацію роботи і систематичне планове її проведення серед хворих і населення покладається на головного лікаря лікарні (дільничної, номерної, центральної районної, міської, обласної, республіканської та ін.), головного лікаря поліклініки (амбулаторії, медико-санітарної частини), санітарно-епідеміологічної станції, ректора вузу чи директора науково-дослідного інституту.

Обов'язки лікарів, медсестер не відрізняються від обов'язків їх в диспансерах. Форми і методи роботи, а також теми бесід вибираються згідно специфіки закладу і поставлених задач (розділ 1 і 2, додаток А).


4 ОРГАНІЗАЦІЯ САНІТАРНО-ОСВІТНЬОЇ РОБОТИ В ДОШКІЛЬНИХ І ШКІЛЬНИХ ДИТЯЧИХ ЗАКЛАДАХ


Головною метою проведення освітньої роботи з туберкульозом в дошкільних і шкільних дитячих закладах, насамперед у загальноосвітніх та спеціалізованих школах і дитячих садках, є прищеплювання дітям знань про туберкульоз як інфекційну хворобу та відповідних профілактичних навичок і правил гігієни.

Відповідальність за організацію роботи і систематичне планове її проведення покладається на завідуючого дитячим садком та директора школи.

До проведення санітарно-освітньої роботи щодо туберкульозу залучаються вихователі, медичні сестри і вчителі.

Форми і методи роботи, а також теми бесід вибираються з розділів 1,2 додатку А відповідно із задачам та віком дітей.

Додаток А


ПЕРЕЛІК ВАЖЛИВИХ ФАКТІВ ПРО ТУБЕРКУЛЬОЗ

Згідно із рекомендаціями ВООЗ пропонується використовувати в санітарно-освітній роботі факти про туберкульоз, які науково обґрунтовані вченими у світі, що допоможе виконувати основні завдання в популяризації цих знань. Як приклад, можна висвітлювати такі 10 фактів про туберкульоз:


– в цьому році від туберкульозу помре більше осіб, аніж в будь-який інший рік людської історії;

– туберкульоз вбиває більше молоді та дорослих, ніж будь-яка інша інфекційна хвороба;

– в цьому році помре від туберкульозу від 2 до 3 млн. людей, причому майже усі смертні випадки туберкульозу можна попередити;

– кожні 10 секунд від туберкульозу помирає одна людина;

– кожні 4 секунди одна людина стає хворою на туберкульоз;

– щорічно туберкульозом заражується 1 % населення земної кулі;

– 1/3 населення земної кулі інфікована мікобактеріями туберкульозу;

– коли людину з активною формою туберкульозу залишити без лікування, то від неї може заразитися 10–15 осіб за рік;

– подібно звичайному холоду, туберкульоз розповсюджується через кашель, слину, розмову, чхання;

– звичайно туберкульоз вбиває людину поступово, виїдаючи дірки в легенях.

Неабияке значення у погіршенні ефективності лікування хворих й збільшення смертності має хіміорезистентний туберкульоз, який є однією із складових триєдиної епідемії туберкульозу. Тому популяризація знань про нього заслуговує особливої уваги. Можна застосовувати такі 10 фактів про хіміорезистентний туберкульоз:

– хіміорезистентний туберкульоз – це туберкульоз, спричинений мікобактеріями, які стійкі до протитуберкульозних ліків;

– хіміорезистентною формою туберкульозу можна інфікувати до 50 млн. осіб світу;

– близько 50 років тому не було протитуберкульозних ліків, тому й проблеми хіміорезистентного туберкульозу не було;

– нинішня ситуація в багатьох країнах світу, в т.ч. й в Україні, характеризується відсутністю лікування проти деяких хіміорезистентних штамів мікобактерій, яке країни, що розвиваються, змогли б собі дозволити;

– гарячі зони, або епідемічні осередки, хіміорезистентного туберкульозу виявлені нині в таких країнах і регіонах, як Росія, Латвія, Естонія, Аргентина і Домініканська Республіка, де від 7 до 22 % хворих на туберкульоз страждають хіміорезистентним туберкульозом. Аналогічна ситуація складається в Україні;


– непослідовне або часткове лікування хворих на туберкульоз, спричинений мікобактеріями, чутливими до всіх протитуберкульозних препаратів, спричиняє виникнення хіміорезистентного туберкульозу. Так, якщо хворі не бажають регулярно приймати усі ліки протягом потрібного періоду часу, тому що вони починають почувати себе ліпше, то за період перерви розвивається хіміорезистентний туберкульоз. Останній може виникнути тоді, коли лікарі та працівники охорони здоров'я призначають не ті протитуберкульозні препарати або неправильне поєднання ліків. Цьому спричиняє ненадійне забезпечення ліками;

– з точки зору суспільної охорони здоров'я погано контрольоване, неповне лікування туберкульозу значно гірше й небезпечніше, ніж відсутність лікування взагалі;

– рівень видужання від туберкульозу нижчий 70 % викликає прогресування епідемії та хіміорезистентного туберкульозу;

– резистентна форма туберкульозу є більш складною, потребує коштовнішого лікування і має більшу ймовірність фатального наслідку в країнах, що розвиваються;

– в розвинутих країнах витрати на лікування хворих на туберкульоз складають біля 2000 доларів США на одного хворого, але збільшуються більш, ніж в 100 разів до 250000 доларів США на одного хворого з хіміорезистентною формою туберкульозу.

Ще однією складовою сучасної епідемії туберкульозу є туберкульозу у ВІЛ-інфікованих, тобто у хворих на СНІД, оскільки діагностування туберкульозу у ВІЛ-інфікованого є неодмінним переходом ВІЛ-інфікування у хворобу СНІД. Тому варто широко популяризувати ці факти, застосовуючи 10 фактів про туберкульоз і СНІД:

– ВІЛ-інфікування і туберкульоз – це смертельний дует: один пришвидшує розвиток іншого;

– туберкульоз – це головна причина смертності серед ВІЛ-інфікованих людей;

– 1/3 росту випадків туберкульозу в світі за останні 5 років можна віднести на рахунок ВІЛ. В Україні ВІЛ-інфікування ще суттєво не впливає на зростання захворюваності на туберкульоз, проте у найближчі 5 років прогнозується його суттєвий вплив у нашій країні;


– ВІЛ зараз – єдиний наймогутніший фактор, що викликає спалах хвороби у людини, яка інфікована туберкульозом;

– у ВІЛ-позитивної людини, яка інфікована туберкульозом, можливість захворіти туберкульозом в 30 разів більша, ніж у ВІЛ-негативної людини;

– згідно оцінок ВООЗ, до кінця цього віку, ВІЛ-інфекція стане причиною щорічного виникнення принаймні 1,4 млн. активних випадків туберкульозу додатково;

– із 31 млн. ВІЛ-позитивних осіб всієї земної кулі в 1997 році біля 1/3 були інфіковані туберкульозом;

– на туберкульоз припадає майже 1/3 смертних випадків від СНІДу в усьому світі;

– на туберкульоз припадає 40 % смертних випадків в Африці і Азії;

– до 2/3 ВІЛ-інфікованих в Індії можуть захворіти на туберкульоз.

Вагомою аргументацію для населення щодо здійснення протитуберкульозних профілактичних заходів можуть бути знання про збитки для держави і хворого, які наносить туберкульоз. Тому до 10 фактів про вартість туберкульозу відносять:

– 80 % жертв туберкульозу складають особи у віці від 15 до 49 років, тобто у найпрацездатніші та найрепродуктивніші роки життя;

– туберкульоз наносить прямі витрати службам охорони здоров'я (діагностика, лікування і контроль), хворим та їх родинам (ліки, транспорт, посилене харчування);

– прямі витрати хворих, які лікуються в приватному секторі, складають в Індії від 100 до 150 доларів США на кожного вилікуваного хворого – це більш половини щорічного прибутку робітника. В Україні заборонене приватне лікування туберкульозу, проте витрати хворого при лікуванні у державних протитуберкульозних установах становлять 1000–1500 грн. із бюджету сім’ї ;

– туберкульоз несе суспільству, родині й опосередковані витрати;

– в Таїланді опосередковані витрати з туберкульозу на кожного вилікуваного хворого дорівнюють двом місячним доходам;

– хворий, у якого туберкульоз не діагностували і не лікували, втрачає приблизно цілий рік роботи;


– уряди всього світу повинні витратити додатково 500 млн. доларів США для досягнення 70 % вилікування хворих на туберкульоз. Це дешевше, аніж побудувати й укомплектувати одну сучасну лікарню в розвинутій країні;

– з кожних 10 доларів США, які витрачаються на охорону здоров'я в бідних країнах, тільки 0,02 доларів США йде на боротьбу з туберкульозом;

– в 1990 році тільки 16 млн. доларів США у вигляді іноземної допомоги було надано для боротьби з туберкульозом в країнах, що розвиваються;

– в той же час як інфекційні хвороби є причиною 30 % смертних випадків в бідних країнах, вони одержують тільки 1,5 % іноземної допомоги.

Відомо, що останніми роками посилено пропагується DOTS-стратегія. Тому треба роз’яснювати народу її суть. Це можна зробити у вигляді 10 фактів про DOTS (за і проти):

– DOTS означає пряме контрольоване короткострокове лікування, це стратегія виявлення туберкульозу за звертанням хворого і підтвердження хвороби методом мікроскопії мазка і лікування недуги стандартизованими методами, яка рекомендована ВООЗ;

– DОTS складається із 5 невід’ємних елементів: 1) участь і запорука уряду; 2) служба проведення мікроскопії харкотиння; 3) постачання протитуберкульозними ліками; 4) система моніторингу; 5) прямий контроль за лікуванням;

– за допомогою DOTS-стратегії вилікування від туберкульозу кваліфікується швидко (6–8 міс.) і вартість лікування невелика, проте частина хворих, що за DOTS-стратегією вважаються вилікувані, насправді, можуть мати каверни і бути епідемічно небезпечними;

– витрати на ліки та їх прийом дуже малі, але 10–15 % хворих потребують хірургічного лікування, яке неприйнятне цією стратегією;

– кожний вилікуваний хворий з інфекційною формою туберкульозу зменшує ризик захворювання туберкульозом інших осіб, які контактують з ним;

– DOTS доцільно застосовувати у низькорозвинених і найбідніших країнах, в котрих відсутня інфраструктура протитуберкульозної служби;


– В Україні DOTS-стратегія може знайти втілення у пенітенціарній системі;

– DOTS, хоч і перешкоджає розповсюдженню інфекції завдяки правильному лікуванні хворих, проте не зменшує частоту хіміорезистентних форм туберкульозу;

– DOTS-терапія туберкульозу може продовжити життя ВІЛ-інфікованим людям, проте DOTS-терапія і DOTS-стратегія – це різні речі: перша включає тільки лікування, друга – всі 5 згаданих вище елементів;

– якщо б вдалося виявити 70 % хворих на туберкульоз і вилікувати 85 % з них, то 1/4 частку смертних випадків від туберкульозу можна було б запобігти протягом двох десятиріч поспіль.

Туберкульоз страждає значна частина жіночого населення. Тому, проводячи санітарно-освітню роботу, варто використовувати 10 фактів про туберкульоз у жінок:

– туберкульоз – це єдиний найбільший убивця жінок;

– більше 900 млн. жінок у всьому світі інфіковані туберкульозом; один мільйон помре, а 2,5 млн. захворіють цією хворобою в одному році. Це в основному жінки у віці від 15 до 44 років;

– туберкульоз – це єдиний найбільший убивця молодих жінок;

– на туберкульоз приходиться 9 % смертних випадків посеред жінок у віці від 15 до 44 років. Для порівняння: під час військових дій помирає 4 %, від ВІЛ-інфекції – 3 % та від захворювань серцево-судинної системи – 3 % смертних випадків;

– жінки дітородного віку, які інфіковані туберкульозом, найбільш здатні захворіти на туберкульоз, аніж чоловіки того ж віку;

– жінки зазначеної вікової групи також найбільш піддаються ризику зараження ВІЛ;

– в деяких африканських країнах кількість молодих жінок на туберкульоз перебільшує кількість молодих чоловіків, хворих на туберкульоз;

– від туберкульозу помирає більше жінок, ніж від інших причин материнської смертності;

– в деяких країнах світу туберкульоз приводить до ізоляції, погіршення психологічного клімату у колі сім’ї та розлучень;


– в деяких країнах світу поширюється боротьба жінок з туберкульозом.

Серед мігруючого населення туберкульоз, як відомо, зустрічається частіше аніж стабільно проживаючого населення. Це зумовлено погіршенням умов їх перебування, стресами, відсутністю соціального захисту. Для освітньої роботи можна застосовувати такі 10 фактів про туберкульоз серед мігруючого населення:

– біля 50 % біженців в усьому світі можуть бути заражені туберкульозом. Щорічно цією хворобою у світі хворіють більше 17000 біженців;

– біженці створюють все більшу проблему в боротьбі з туберкульозом: кількість біженців та переселених осіб в світі за останні 20 років збільшилась в 9 разів;

– коли туберкульоз не лікувати, він швидко розповсюджується в перенаселених таборах серед мігруючого населення;

– ВООЗ рекомендує вважати туберкульоз основним завданням охорони здоров`я з тим, щоб ліквідувати критичну ситуацію в таборах для біженців;

– туризм, міжнародні подорожі та міграція сприяють розповсюдженості туберкульозу;

– в більшості розвинутих країн, принаймні, половина випадків туберкульозу виявлена серед іноземців;

– в США іноземці складають одну третину хворих на туберкульоз;

– в США збільшується кількість випадків захворювання на туберкульоз серед іноземців;

– інші особи, які переміщаються, наприклад, безпритульні, в індустріально розвинутих країнах, складають групу підвищеного ризику зараження туберкульозом;

– згідно із даним 1995 року майже 30 % безпритульних міста Сан-Франциско та приблизно 25 % безпритульних Лондону, інфіковані туберкульозом. Це набагато перевищує середній національний рівень.