vchilka.in.ua 1

ТУБЕРКУЛЬОЗ

Однією з головних загроз для здоров’я людства серед інфекційних хвороб у сучасний період є туберкульоз. У квітні 1993 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) проголосила туберкульоз «глобальною небезпекою» і зазначила: якщо уряди країн не вважатимуть туберкульоз пріоритетом своєї політики і не фінансуватимуть протитуберкульозні заходи, то хворобу не вдасться подолати.

Епідеміологічна ситуація з туберкульозом істотно різниться по країнах Європи. Спостерігається зростання захворюваності на туберкульоз у напрямку з заходу на схід континенту, з найвищими рівнями зареєстрованих випадків туберкульозу та рівнями смертності від туберкульозу у країнах колишнього Радянського Союзу.

Епідситуація з туберкульозу в місті, як в країні в цілому залишається напруженою – не відбувається зниження показників захворюваності, смертності, інфікованості. Захворюваність на туберкульоз дитячого населення знаходиться в прямій залежності від епідситуації серед дорослих.

Людина зазвичай народжується вільною від палички Коха, але на третій-п’ятий день свого життя отримує щеплення БЦЖ, яка хоча і не захищає людину від зараження і не забезпечує захист від хвороби, але заздалегідь готує організм до зустрічі зі збудником, навчає контролювати його. Коли МБТ слабкі або іх мало, то завдяки імунитету після щеплення БЦЖ організм швидко звільняється від інфекції.

Відомо, що хоча майже 80% населення ще до 15-ти річного віку стає інфікованим, тобто має в організмі або вакцинний або природний штам туберкульозної палички, більшість з нас на туберкульоз не хворіє – імунні реакції, що контролюють (обмежують) розмноження МБТ, відбуваються непомітно для самопочуття.

Захворювання виникає при порушенні імунитету. Це може статися внаслідок збільшення кількості збудника, коли людина перебуває в тісному контакті з хворим, що виділяє МБТ в довкілля. В такому випадку навантаження на імунну систему може виявитися надмірним.


Застудні захворювання, катари верхніх дихальних шляхів, СНІД, негігієнічні умови життя та праці, погане харчування тощо значно ослаблюють опірність організму. У цьому разі навіть мізерної кількості збудника, який до того мирно співіснував з організмом, може бути достатньо, щоб виникла тяжка форма туберкульозу.

У справі боротьби із туберкульозом, як заразним захворюванням, головна роль належить профілактиці, тобто попередженню захворювання.

При тій розповсюдженості, яку має туберкульоз, зрозуміла велика можливість зараження ним. Тому, про попередження туберкульозу слід думати вже з моменту народження дитини.

Чим у більше молодому віці відбувається зараження, тим воно небезпечніше для дитини і тим вище смертність від туберкульозу.

Щеплення проти туберкульозу вакциною БЦЖ розпочато з 1921 року, після затвердження Лігою Націй в 1928р. вакцину БЦЖ почали використовувати повсюди і в 1954 році було щеплено 60млн чоловік на земній кулі. Вакцинація проти туберкульозу вакциною БЦЖ у бувшому Радянському Союзі була розпочата в 1925 році. До 1947 року в Україні було вакциновано понад 650 тисяч дітей.

Щодо захисної дії вакцини БЦЖ:

Необхідна для захисту ступінь напруги імунітету після вакцинації в перші дні життя зберігається у вакцинованих до 6 років, тому проводиться повторне введення вакцини БЦЖ (ревакцинація) у віці 7 та 14 років.

Успіх БЦЖ залежить від того, хто раніше потрапив в організм: БЦЖ чи мікобактерія туберкульозу від хворого.

Імунітет до туберкульозу створюється не відразу, а через 1-1,5 місяця післе щеплення. Тому особливо важливо на цей термін ізолювати вакциновану дитину від хворого на туберкульоз.

Після щеплення мікобактерії БЦЖ виявляються в регіонарних лімфовузлах та селезінці до 11 місяців, у віці 1 рік їх майже немає.

Проте, через 2 тижні після БЦЖ відбувається трансформація бактеріальних клітин вакцини БЦЖ в L-форми, у дитини у віці 1 рік це стабільні L-форми, які зберігають здібність викликати імунні морфологічні реакції і стійко зберігати авірулентність.


У ослаблених дітей (діатези, ГРВІ, рахіт тощо) L-форми штама БЦЖ можуть бути причиною післявакцинних ускладнень у вигляді регіонарних лімфаденитів, холодних абсцесів, виразок.

За даними ВООЗ (дослідження Milstien I Gipson, 1989) ефективність сучасних вакцин БЦЖ висока (від 60% до 90% по відношенню до дисемінованого туберкульозу та менінгіту у дітей молодщого віку і дещо –до 20% - нижча по відношенню до інших форм первинного туберкульозу).

Максимальною є ефективність вакцини БЦЖ у дітей самого молодшого віку і знижується по мірі збільшення віку вакцинованих (Fine et al 1986, Tuberkulosis Prevention Trial, 1979). Туберкульоз відомий в основному як хвороба дорослих, хоча первинна інфекція може уражати і маленьких дітей.

Імунізація вакциної БЦЖ направлена на дітей у віці до 1 року, в основному – на новонароджених дітей, тому важко оцінити істинну ефективність програми імунізації вакциної БЦЖ. Однак, після того, як в Швеції відмовились від імунізації новонароджених вакциної БЦЖ, захворюваність дітей туберкульозом зросла в 6 разів (Rovanus, 1987).

Захисна дія після імунізації вакциної БЦЖ залежить від багатьох факторів.

Хоча в момент народження дитини імунна система може бути ще недостатньо зрілою, результати багатьох досліджень доказали достатню ефективність вакцини БЦЖ, яку ввели дитині відразу після народження (Cartwright, 1978, Myini et al, 1987).

Низьку якість щеплень вакциною БЦЖ (у віці 12 міс. рубчик менше 4мм) можна розглядати в якості фактора ризика захворювання дітей на туберкульоз.

Слід враховувати, що зростає народжуваність дітей від ВІЛ-інфікованих жінок, діти яких не повинні бути щепленими живими вакцинами, в тому числі вакцинами БЦЖ та БЦЖ-М (2004 рік - 175 дітей, 2005 рік – 215 дітей, 2006 рік – 279 дітей, 2007 рік – 241 дитина, 2008 рік – 253 дітей). Зросла і кількість осередків туберкульозу, де є вагітна жінка, тому дитину необхідно виписувати лише у підготовлений осередок, де хворого на туберкульоз ізольовано, проведена заключна дезінфекція тощо.


На жаль, ревакцинація дітям в 7 та 14 років вже немає такого профілактичного значення, як навіть 5 років тому – кількість дітей декретованого віку, які негативно реагують в пробі Манту, не перевищує 20%.

Якщо в 2000 році першою ревакцинацією було охоплено 42% дітей 7 років і 26% дітей у віці 14 років, то в 2008 році лише 8,6% та 6,1% відповідно.

Причин багато, зрозуміло, що в епідемію туберкульозу серед населення зростає інфікованість дітей і підлітків.

Щодо ускладнень після введення вакцини БЦЖ


Після щеплення мікобактерії БЦЖ виявляються в регіонарних лімфовузлах та селезінці до 11 місяців, у віці 1 рік їх майже немає.

У ослаблених дітей (діатези, ГРВІ, рахіт тощо) L-форми штама БЦЖ можуть бути причиною післявакцинних ускладнень у вигляді регіонарних лімфаденитів, холодних абсцесів, виразок.

За 2008 рік в місті Києві проведено дітям та підліткам 33942 щеплення проти туберкульозу (вакцинація та ревакцінація), зареєстровано 14 випадків ускладнень, це складає 0,04% від числа щеплених.

Частота лімфаденітів при щепленні вакциною БЦЖ за літературними даними не повинна перевищувати 0,06% - лист МОЗ Укаїни від 31.01.06 №050201-08/143. Причинами ускладнень у дітей-киян комісії по розслідуванню ускладнень вважали індивідуальні особливості щепленого, у 98% дітей спостерігались супутні захворювання, що привели до ослаблення ії організму.


Щодо необхідності в проведенні проб Манту щорічно :

Діагноз “туберкульоз” у 82% випадків дітям було встановлено саме за результатами планових проб Манту: серед захворілих дітей “віраж” в пробі Манту та гіперергічну реакцію мали 76,4% дітей були з групи ризику.

На жаль. з вини батьків далеко не всі діти, у яких при проведенні планової туберкулінодіагностики виявлена гіперергія чи віраж проби доходять до фтизіопедіатра. Це є проблемою.

Висновок : Найкращі перспективи у боротьбі із туберкульозом за щепленнями. (“Файнєншл таймс”, Лондон, 1992р.). а для своєчасного виявлення хвороби у дітей є проба Манту і щорічне спостерігання за її результатами.