vchilka.in.ua 1 2 ... 10 11


Сьогочасна часописна мова на Украіні3).

ІЦо сказати за мову, теперітніх часописів, що в остаппш час зьявились на Украіні? Иіх мова налякала не тільки публіку, але павіть наших націоналистів. Налякала і вдивила вона таки добре й мене. Як тільки зайшло визвольницьке рушення, і трохи одлигло в цензурі, можна було сподіваться, що наші де­мократа й радикали заходяться коло народньоі просьвіти і пог­нуть видавать популярні часописі для народа само по собі чи­стою народньою украінською мовою і тілыш вставлятимуть по- декуди слова вищого порядку, назначаючі усякові абстрактні тямки (понятія, тямок—понятіе), щоб думки булй ясні для на­рода. А тим часом наші видавці часописів, окрім д. ІПемета, занедбавши народні часописі, одразу заходились видавать часо- писі й журнали для широкоі публіки. Усі ці газети й журнала,, і альманах «3 потоку життя» выйшли не на украінські народні мові; декотрі навіть були писані зовсім таки галицькою книж- ‘ньою мовою, неначе видавці зумисне вивчили ту мову до сло­вечка, забувши й занедбавши свою народпю украінську мову.


Перший выйшов «Хлібороб» в Лубнях ще на прикінці


  1. року. Як показуе заголовок, газета призначалась таки для народа. Редактор очевидячки не мав на думці сідати на високого коня політики, як колись давпо казав Драгоманів, а роспочав

*) Див. 1.

газету й справді задля хліборобів. Але редактор певно так вже начитався галицьких газет, так недоброхіть вже промкнувся тіею галицькою мовою, що перший номер вийшов написаний галиць- кою мовою, змішаною з украінською народньою, і с польсышми предл. падіжами: в століттю і т. д. За те ж далыпі номері вийшли вже багато кращі, були писані простішою украііѵською мовою. Тільки по- декуди траплялись деякі галицысі слівця ще й два польські падіжі, од котрих селяни тільки б цмакали та чухали потилицю. Але ска­завши загалом, стиль в часописі був чудовий, легкий, мова жвавй, народия. Було знать, що автор мае здатність до ціеі справи, мае й хист. Часопись була видана давньою справжньою кулішівкою, а не премудрою желехівкою з рядками умов- них значків і точок. На четвертому номері «Хлібороб» спинився по «незалежним од видавця обставинам». Бажалось би, щоб ша- новний редактор знов поновив свое видання, бо його часопись все таки видавалась простою чистою украінською мовою. і редак­тор. очевидячки призначав свое видання вийнятково для селю- ків-хліборобів.

Перші номері „Громадськоі Думки" вийшли писані такою галицькою книжньою мовою, такою недоладньою, що ніхто з широкоі публіки не міг йіі розібрать: вона видавалась галиць- ким «новоязичіем». Та дивовижна мова просто таки налякала й мене. Міні чомусь здалось, що я чую розмову давнього квіт- чанського благочинного, отця Николая Бажановського. Передо мною ніби вигулькнув звідкільсь «отче Марку, випий горілки чарку». Але ці панотці вимовляли оті стародавні слова киіво- могилянськоі мови білше по-украінсышй, по-народньому, ніж пи­сала йіх «Гром. Думка». Тут так і посипались, як з мішка, галицькі «повідомления, пояснения, оголошено, оголосив (украін голосив, плакав над мерцем), поступовий (не прогрессивный^ а по-пародні мові це бѵде «уступчивий» купець, що поступаеться въ ціні на крам). Запанували скрізь три польсьпі падіжі. Поси- лались в редакцію нарікання, усякі листи, що тіеі мови ніхто не втямить. Редакція трохи схаменулась і почала видавать далыпі номері вже кращою мовою, але не одцуралась од польсыеих па-

діжів та од тіх галицьких: від, відзначати, відповідати, біля і т д., котрих на селах зовсім не розуміють. Тільки згодѳм потімг яч став редактором д. Матушёвський, в газеті мова стала білше украінська, чистіша: він почав пускать й украінські форми: цей, од,стало легше читать газету. А як почав видавать «Раду» д. Грінченко, мова стала сливе .украіпською, якби тільки не завз- жав отой галицький від. Редактор повикидав польські слова й падіжі: видань, оповідань, до городу... Але як д. Грінченко поки­нув редакцію, знов запанувала мова с польськими падіжами, хоч все таки мова стала білше украінською. Можна сподіватись, що як редакція трохи посилкуеться і викине польські падіжі й отой від, що накидае на мову ніби темний покрівець, «Рада» стане украінською. Але ця газета не для народа, а для інтеллігенціі. Народ йіі мало разбірае, мало разуміе, бо вона видаеться вищою мовою, як мало разбірае великоруський селянин будлі яку рос- сийську газету. Харківська часопись «Слобожанщина» писана такою ультра-галицькою страшною мовою, котрою молена не налякати, а просто насьмішить украінських читалників, навіт націоналистів. От зразець ціеі дивовижноі мови: «Декорація пло- щі (пляца, майдана) й церква (на картині «Переяславська Рада» на харківські виставці) змальовані після історичного досліду (по историчніх досьлідау) і роблять відповідний настрій(?) (ыа- праву). Шкода лише в тому, що натовп козаків, рада... скомпо­нована недосить живо!.. Се не може бути оправданиям для май- стра, се е тілыот спростування. Невеличкі етюди доводять нам (доказують;, що в справі историчніх убрань художнику довелось зібрати цікавий матер’ял... рада козацька навколо (навкруги) центрального сюжету (сюжета), в порівнянню порівнянпі, польс. предл. п.), і т. д. (Слобожанщина 1906 р. № 1). «Слобожан­щина» неначе зумисне запросила для редакціі якогось инструк­тора з Галичини, доброго знавця галицькоі книлшьоі мови. Про­читавши таке курзу-верзу, недоброхіть молитимисся, як той анек- дотичний піп молився, надівши вивернуті ризи: Господи! і не спосьпішай, і не пострічай, і дай, Боже, час недобрий! Несамо- хіть впадеш в смуток та в тугу, гадаючи про долю украінськоі


книжньоі мови, як прочитает таку нісенітницю. Чи це ж не справдешні гармати на украінську публіку? Недурно ж «Слобожан щана» спинилась на першому номері: йіі ніхто не міг читати.

Юмористичній «Шершень», що стосуеться до зміста й на- прямкѵ, до сатиричнього жала, стоіть нарівні с столичніми са- тира>щіми виданнями, а своім справдешнім украінським юмором та сьмішками и вдатнами малюнками стоіть навіть вище од йіх. Перші номері «Шершня» брали назахват. Часопись пішла добре. Але в «Шершні» в декотрих авторів мова така галицька, ще й с польсышми падіжами, с силою польських слів, що йіі читать дуже трудно. Часопись важко й сістематично заводить галицьку мову й правопис.

Полтавсышй «Рідний Край» видаеться кращою мовою, ніж «Гром. Думка», хоч в йому так само манячять польські й галицьк 'Слова й три польські падіжі, і скрізь рябіе сістематично й оче- видячки по заздалегідні змові заведяне старомодне—від, відві- чальний, біля, навколо, окремо (окроми), також (так само), лише ■окремий і т. д. Але між усякими пісьмениками я назначую стат- ті, підписані Д, Д.—ко, М. Д. і Гр. Коваленко. Статті ціх пісь- менивів написані літературною прехорошою мовою, котра зго- дом потім може лягти в засновок вищоі науковоі украінськоі мови при далынім розвитові авторів. Шкода тільки, що д. Ко­валенко вживае стародавні —сей, ся мені, і т. д., котрі вже ви- мерли по всі Украіні і іце тільки й животіють подекуди в пів- нічні Черниговщині, як остача старовини. Ще Ішсода, що зга- дан! добродіі дурнісінько ганжують своі статті такіми словами, як—від, відвічальний (одповідальний), ріжні (усякові), розпочали (роспочали}, відроджуватись (одрожуватись), недоторканість особи (незачіпання особости), военноі здібности (здатности), французький отряд (ватага, загін війська), розвой (—польське гог\ѵ6і, розвй- "ток). Заважають і польські падіжі: з Петербургу, в століттю столітті), і т. д. Але коли «Гром. Думка» по мові затого стане украінською газетою, „Рідний Край“ не робить посьпіху в мові: в 36 № «На память Котляревського» бачим от які штучки: сни­кала, дотикались, при відкриттю, у порівнанню, яко, скарги, по- заяк, завдань, і т. д. I «Рідний край» газета не народня.

Я ще не перечитав усіеі «Вольноі Украіни». Але усе, що я там вже перечитав, написано гарною плавкою мовою і легким доладнім (изящнымъ) стилем. Тільки аж жаль мене бере, що й тут мова така ж сама галицька, зганжована провинпіялизмами: від, нав­коло, біля, мені і. т. д. Скрізь безліч галицьких і польських слів і польські падіжі: шаленство, роспука (стар. 12 Лічко), завше, в зруйнуванню і поділенню зруйнуванні й поділінні); се не е наслідком (наслідок), у пір’і, обійм (обіймів, по на- родньому—обнімочків), істота переймалась (виходе—перенималась откуда-то, заимствовалась), пбчасти (частками). 6 тут і ймення предметні на е на кірці: почутте і. т. д. (Шибитько). I в усіх авторів стоіть галицька «розпука та польский розпач». На селах не кажуть: садки й квітки розвиваються, а кажуть: садки й пу­танки квіток роспукуються. Селяни, сільські батюшки й дідичі, котрі усі чудово знають до дрібязків пародию мову, читаючи в „Вольні Украіні» за ту


следующая страница >>