vchilka.in.ua   1 ... 8 9 10 11

від, аж трохи згодом мабуть забувся і збився на увраінеьвий оряйменнив од. Я жадаю (по-польськ.—нрагпу), щоб автор вее так збивався: вийшло б в його чисто по-увраін* сьвому. Ще мущу додатн, що -автор добре зробив ■бя, якби зовсім перестав вживать стародаваі займенниви: сей, отсей, сі, сю і т. д. бо й ця старовнна заважае при читанві його опо- віствй. - '■■■.■ ■

Сказавши поправді,, якби не тільки наші, але і велико- руські пісьменнви друвувади в часописях усі статті такою мо- мою, явою пишуть усяві допнсувачі ворресноадеати і не пивлю- вались справлянням, то і в российських часописях вийшла б мова чудернацьва і зовсім таки не літературна. Само по собі, на редакторах лежить повинність виправляння (препогане сло­во—обовязов треба б теж вивинуть з мови) мови въ .ворре- спонденціях. Але яв редавція буде тенденційна, що стосуеться до внижньоі мови, а за ворревтуру візьметься явийсь нетяма, або таксамо явийсь тенденційний оглашений чоловив, то вони, само по собі, згацжують 11) (обезобразять) і спасвудять увраін-


ську книжню мову. Недурно ж в нас кажуть, що теперь на Украіні, заводять правопис не пісьменики, а йіх видавці та корректор^. I це тави правда.

Коли наші часонисні пісьменики вже иромвнулись перей- нятою галицькою книжньою мовою тав, що вона органично зрослась з йіх психичнім приряддям, коли воин вже ,й ду- мають такою мовою, та ще воли в йіх засіла в головах тен- денція, тоді справа книжньоі увраінсьвоі мови буде на довгий час непоправим або й запагубляна. В украінському пісьменстві тягтиметься такий період внижньоі мови, явий був в велико- руському пісьменстві пісьля Тредьяковського в другі половвині ХѴШ в. і спочатку XIX віку, коли ще писали,, наприклад: „тепляе, черняе, жесточае, кой, великой дождь, войсви, время- н&, о причинѣ времяни, за Оную гордость, третіе (третье) по­сольство, въ надѣяніи, безпокойствіе, изтребить (истребить) і. т. д. (Алкивіадъ, перев. Осипова, книга 4. 1802 г.). Хіба ж тепе- рички в наших часописях таві слова, як з-окрема, з-осібна, окремый (опрічній, окрбмний, нарізний) розкіш, розтав (ростав) в століттю, від, відвіт, сей, (оный), о-стільки, лише, оповідань (оповіданнів), мусить бути (повинно буть), також (так-само), біля, піля (підля, подлѣ), не те ж саме, що великоруське того- часне—времяйа оные, войски, въ надѣяніи, изтребить і т. д. воли ще не знали гаразд, яким способом склонять делкі слова, або хапали і вносили в книжню мовѵ усякові провинціяльні форми слів, падіжі та все инче, як і в нас не знають таких укра- інсьвих падіжів, як от: йменнів, сімьів, значінвів, оповіданнів. весиллів, проваллів, полів, житів, пщениців, аросів (посіви), ситів, салів здорах), в столітті, в значінні, в житті життю)


народа (а не народу), оркестра, до обіда, до города, а не ор- вестру,до,обіду* до городу, ! т. д. Як же не все залежиться од незнания народньоі мови, ха од нетяму черти тільки в декот­рих пісьмеників, а не в усіх, тоді. тямущим редакторам не­трудно буде обчистить та обшвребтй цю всю лусву через меха- ничне виправляння мови.

Само по собі, що в наш час ще неможна вимагать од мо- лодих часонисних пісьмеників, щоб вони, не пройшовши увра- інсьвоі шволи й не знаючи украінськоі грамматики, доконеш* не постачали в часописях зразцеву та ще й вищу украінську мову й без уеявих чужомовних слів. Це була б неправдива намбга, або й нрнчепдивість людей непомірвованих, нетямущих в справах вироблюванНя внижньоі мови, або не спріяючих роз- витков! увраінсьвоі пісьменсьвоі мови. Таких причеп та воро- гів, ладних чепляться до нас, ми маемо наввруги тави доволі. Але вам нетреба рважать на причепливіеть та лайку тавих . напаснивів. Увраінська мова вже дійшла до значноі міри пісь- менсьвого развитву: в нашому пісьменстві стільки значних, ви- датних талантів, що нам можна й нехтувать усявим ворожим гяв- канням та лайкою. Кожна европейсьва внижня, пісьменсьва мова "це е мішанина з відусіль перейнятнхслів, нахапаіих з стородав- ніх мов, окрім хіба німецькоі, мови, може найчистішоі од уея­вих прймішов. Небіжчив Пиігін в своі „Исторіі руссвоі літе- ратури“ важе, що „литературный русскій язывъ самый пестрый изъ всѣхъ европейськихъ языковъ“. I. справді, до Петра Вели­кого, це-б-то до початку ХѴП віву в мосьвовсьвому царстві все писалось цервовно-сдавянсвою мовою. В перші половині ХУД віву Ломоносов, добре вивчивши в Киіво-Могилянсьві ава- деміі тодішню славянсьво-увраінську вищу, вже виробляну на- укову мову, парейняв йіі й приточив до веливорусьвоі мови, але не народньоі сільсьвоі, а місьвоі, само по собі повивидавши увраінсьві слова і поставивши натомісць веливорусьві, ще й зо- ставив суародавню латинсьву синтавтнву. Карамзин та Пушкин виправили той дивовижний стародавній росвлад слів в фразах на зразець французькоі мови (та й своеі), в котрі росклад слівближчий до российського. Згодом потім, яв почались развиваться науки, веливорусьві вчені не вйроблювали нових слів та на- увових термінів з великоруськоі мові, а брали Йіх з европейських мов і напхали йіх велику силу в книжню наукову мову. В ме- дицинсьеих книгах і теперички трашгяються часто фрази, в котрих яе раз половина слів, прзичених в чужих мов. Россійсь- ка книжня мова і справді така ряба, така мішана, що один . англичанин довгеньво поживши въ Россіі, ще не тав давно пи­сав в англійсьЕІ часописі, що в Россіі говорять воднбраз на двох мовах: на народні велиЕорусьві мові і на церковно-сла- • вянсьві. Той увраінець, що гаразд -знае цервовно-славянсьву мову, або той, що вчився в духовних школах, одразу запривмі- ’гить в книжні россійські мові ті дві течіі, ніби білі та чорні нитви, сплетяні докупи. А до ціх двох течій ще , додана третя течія: еільеи десятвів тисяч усявових чужомовних слів, наха- паних звідусіль. Вийшла Й спрівді тави добре ряба мішайина. Якби Ломоносов не забрав с староі киіво-могилянсьвоі внижньоі украіпськоі мови того шара вищоі наувовоі мови, виробляного в церковно -славянськоі, то той верхній вищий шар тав і зостався б в наші внйжні мові й до нашого часу. Через те, само-по-собі^ в наші ки^жні мові було б біле пітканпя, і основа з чорних нитов, і наша книжня мова була б недуже нриступна й зро- зуміла для народа, як теперичви книжня российська мова не­ясна й недуже зроЗуміла для веливоірусьвого селянина, бо в неі натикана сила слів, вивованих в Киіві з церковно-славянсь- коі мови. Для нас випало може и лучче, що Ломосов позгрібав ті верхні шарі з даввоі виівсьвоі мові, й заг&рбав для россий- своі тогочасьнОі внижньоі мови. Усявові неологізми, чи яв йіх дражнять всьмішки, „ковані слова" в сьогочасні наші мові безсу- иеречно будуть приступніші й зра8уміліші для украінського на­рода, ніж слова* виковані за Яцаря Хмеля“ с цервовно-славян- ськоі мови, бо наші неологізми виробляшться с воріння народ- ньоі сьогочасноі живоі мови. А там на півночі ще і в наш час, наприклад, деяві „увази та маніфести“ і, можна сказати, суспіль усі архіерейські й синодальні «посланія» та оповіщення


ще й дѳеі йй#у*4<ш такою Шродайньою мовою,; неначе йіх іце в староття, (въ древности), ще в XVII віку писав в Киіві або Феофан Прокоиошч, або Лазарь Баранович, тількй повикидавши такі слова, як о*: айьбо', поневаж, кгди, ясне в БОгу Оейѣцоаому •вельможному госводвау кир... митроиолйту, і т.' д. В ціх оіффи- ціяльних российсысих писаниях скрізь навіть поставляй ймення прикметщ позад йіиеннйе прѳдметних.

3 № причшги в росснйські книжні м©ві й досі влсиваеться безліч таких еіародавніх, коваяих з церкоВйо-славянсысоі мови ' елів, що іільки плѳчима здвигееш, колй гаразд розбереш йіх і розчоввеш, звідкіль вопя повстали, хоч би, приміром, такі дйво- вижві слова, як: пріобрѣтать, пріобрѣтегііе (нейаче «обрѣшеніе главыЦоаннаХрестоіеля»), человѣкопенавистничество, человѣкоие- навистническій, сверхъестественный, вдохиовеиіе, единомышленник.!, (украіп. народне—однодум, односум), соотвѣтствіе, соображать, со­образительный, предшественник!» і т. д. Що то за—шествепник, або мышяенпик та—(со) ображать, або (со) образительвый? Коли вже там держаться пісьмвники таких форм в мові, то треба писать так і анчі слова, яв от: морешественникъ, пѣшешественникъ. Усі такі слова нагадують прмоси й тропарі, як от, приміром: «Яко посуху иѣшѳществова Израиль по безднѣ стопами»... Опр1ч ю!*6^в рос- сийеьку мову промкнулось багацько слів умовпих, котрім тілбки по з®ичці дають яке-нѳбудь значіння, як от нрйміром: равно­душней, благодушів, равнодутіе, подчиняться, подчииеиіе і т, д. Що пе за рівва душа? Що то за блага душа? Слово —• подчи­няться білше паводе на думку значінвя тддѣлыватъся, (од чиніті), ніж покоряться. Що за слово—вдохновлять, вдохновеніе, восторгъ, восторгаться, восторганіе (буквально буде — вырываніе: «ученицы восторгаху классы (колоски) и ядяху)? Якоі засьнівали б нам, (як от «Еіевлянинъ») якби ми, напхали в книжню укра- інську мову такоі чудасіі? Недавно в «Кіевлянині» підняли на глум галицьке нѳве слово—попередники. А ,хіба ж краще рос- сийські слова: предшественники, та[й_усакі там «шествія», пріем- лю, шествують і т. д. Про сьмішки «Кіевлянина» молша сказаги народньою приказкою: «насьміялась верша з болота, коли гляне


!аж і сама в болоті», та щѳ й у багні дуже стародавньому, котре тхне цьвіллю XII та XI віків.

Опріч того в российські кніадні мові ще й досі мовна твор- чість вироблювання нолих слів, йде не на Грунті народньоі, сільськоі великоруськоі мови, а, во давні звичці, на грунті цер-* ковно-славянськоі мови, як от внробляні Слова: неприемлемо, не­отъемлемый, прёднріятіе, і т. д. Ці всі слова такого порядка нри- гадують нам сьогочасні галицькі книжні слова, таксамо вироб- ляні с старого джерела киі во-могилянськоі староі мови, як от, прйміром: переймлене, нодвигнене, преднрівмство, і т. д. Через те то ці галицькі слова для нас, украінців теж неприйнятні (не- пріемлемы), бо таксамо одгонять старовиною й мертвотою, як і российські... Само по собі видно, що якби в школах люде звикди ще змаяку до таких слів, то вони б не вдавались чудни^ ними та неприйнятними, як теперички здаються нам, звикшим до живоі народньоі мови. Якби колись в даврю давнину, при- міром, замісць российських слів—сообразить, сообразительный, по- ' учительный, мореплаватели—були зяведяні слова:—обрааить (од образ), образительный человѣкъ, учительный, морешественники і т. д. то в школі звикди б і до таких недоладніх та чудернаць- ісих слів, і вони може здавались би навіть доладніми й гарпими. доки не зьввився б якийсь сьміливий реформатор, що позмшкщав би йіх, або й повикидав з мови/ Усякі такі газетчики, як от, □риміром, ті, що піднімають нас на сьміх в «Кіевлянині», роблять не просто таки знезнавки та з нетямучести, окрім своеі відомоі тенденціі — вбити й знищить нашу мову до—останку. Невже ж можна писати нам докір за те, що ми не вироблюемо нових слів с тропарів та кондаків, а з живоі народный украій*сысоі мови13 Що невдатно внробляно, те й' само зникне с книжньоі нашоі ; мови, як багацько слів вже вимкнули й викинули з российсысоі мови, бо вони вже надто стали старі, й знікчемніли так, що стали навіть сьмішні, як от слова:—юный, сіи. сей, оный,'сѣмо, овамо,' також, воочію і т. д.


Деякі российські пісьменики радять нам брати такі велоко- русікі наукові слова, котрих не достачае в народні украінСькі ОЬОГОЧАСНА ЧАСОПИСНА МОВА НА УЕРАШ1.

233

мові. Але таких слів не достачае в наші мові Иедуже то багато. Народня уіфаіиська мова дужебагата.Внашімовіедуже багацько слів вищого порядка, котрим одповідають в российські книяші мові слова, виробляні з церковно-славянськоі мови, або й просто слр»а робляні, вигадані. Народня украінська мова і без робля- них слів дуже багата на слова вищого порядка, як от, приміром: вдача—характер, врода естество, кмітить—наблюдай, кміта наблюдатель, однодум, односум— едипомышлепникъ, вандрувать. мандрувать—путешествовать, странствовать, вандрівка, мандрівка, мандрівочка—странствованіе, нутешествіе, мандрівець — путеше- ственникъ (мандра—зайда, почти бродяга), вподоба— вкусъ, припа­ло до вподоби—пришлось по вкусу, сподобний — любимый', упо- Добййй—-угодный, любый, любъ, уподобно — угодно, митикувать, міркувать — соображать; поміркований, непоміркований, яемірко- ваййй — сообразительный, несообразительный; статковитий чоло- вік—положительный, силкуваться—дѣгать усиліе; силувать—при- нуждать, силуваний—принудительный, силкування — усиліе (га- лицьке переробляне з российского недоладне—зусилля), присилу- ваний—принужденный, жиаотіти — существовать, животина — животное, рослина-—растеніе, нехтувать—пренебрегать; глузувать, знущйться издѣваггьСя, присилувать — принудить, силуванняпрйнужденіе, потяг — влеченіе къ чему, стремленіе; наврава—на- строеиіе, направлять инструменте—-настроить, вймкнуть—исклю­чить, вймикать ^-исключать, одлйчка—отличіе, разница (галиц.— ріжпиоя) загарбать щось, загарбання — присвоить, присвоеніе; заграбуваті, заграбить—конфисковать; чевріть — прозябть, чучве- ріть—прозябать; зачевріть, зачучверіть, занидіть,захирѣть; заго- нистий чоловік — увлекающійся, принадний — привлекательный, красивый; принада — привлекательность, досьвідний чоловік — опытный, свѣдущій; вчинок — поступок, надбання, придбання— пріобрѣтеніе, надбать—пріобрѣтать, дбать—стараться; ішклювать- ся, пбклюваться—пещись, заботиться; пиклювання — стараніе, забота; стираться, розст&ратьсяраздобыть; падкувать, падькать, падкуватись—усердствовать, падковитий— ревностний, старатель­ный^ усердный; падковито—старательно, ревностно, усердно; за-


лиодться—ухаживать за кѣщ., жеяихаться—вол очищая* джигуи— вояовіта, хваяеник^-хвалитель, облесливий—-льетиви^ підлесди-- вый хитрый, рождевик, рождевд*ця — родитель, родвтедаьншщ, взрушить серце — тронуть серце, взрушений — тронутий чѣмі> иибудь, взрушуючий—трогательный, бавдуже—равнодушно, все- равно; ганжувать—безобразить, портить;: гадать, гадка. — предио- лагать, предположеніе, настоятель—кандидата, цретендентъ; почу- вать—чувствовать, ночування—чувство, чуття — слух, хапаний, сшшнай, тороплений—поснѣшный, нейшвірний невѣроятный, ймовірний чоловік—легкомысленный; легкодух — нусюй, легко­мысленный. вартий чого—стающій, вартиий чоловік—достойний, вважаіь на що—вращать вниманіе, ввага — вниманіе (ой мати, мат»! жаль вваги не мае (не знае), — кого раз полюбить, с тик і умірае), «аадшвщдь т- заблаговременно; в^яака — признак^ нримѣта, міні ириввжуеться щосьстранше, ввижаеться... црик- мета—признак, вводить, вводить чаюсь волю—удовлетворить чье- нибудь желаніе, исполнить чье-нибудь желаніе, (треба через те писать не вдовольияаий, як у нас звичайно пишуть, а вдоволя- ний, вдоволить кого, вдоволять; виааконить закон або звичай— откѣяить закон, цричалать бомагу до діла пріобщить къ д'^лу, йіднаяня еднання-^іобщеаіе, йіднаться — войот въ сріщащеюе, имѣть обіцвше; видаоритъ — одрізняіь. сива на другвй двір—по­живок—наи^, живиться— питаться, сложивать, спозсивачь—шь треблять, потребитель, травить—переваривать пищу, тривний по­живок -г— питательная пища: тривно міні цісля доброго обіда, потрава—блюдо, страва—варенная пища, недоладній, доладній — - неизящный, изящный, иапутювать, ванутить кого -- наставлять, руководить; напутіннянасгавленіе, закоиадний чоловік — пред- пріимчивый, нрактическій; здатливий — уступчивый, онришкува- тий—вспыльчивый, моюрний чоловік — иокладистий, кроткій, зпеважать— презирать, не уважать кого; заохочувать, ноохочувать—г поощрять, снріять, дріятьблагопріятсвовать, зникать, ваиикать— исчезать, возникать; поражать-—способствовать, обрійгоризонтъ, вигноювать поле, вигнойка удобрять иоле, удобреніе; засьвід- чення —свидетельство (свидоцтвопольське слово), оповещенияоглашѳніе, оповіщать—оглашать, оповістка—объявленіе, повѣстка. заповіститься в кого—сказаться, отрекомендоваться; я прийшов за- повіетиться; захист, захищать —- огражденіе, охрана, ограждать; прихищать, нрихистить якусь річ — припрятать, подержать на время, ' схованка — храненіе, привід, приводець — предво­дительство, предводитель; запагубить—погубить, дать до схо- ванки — на храненіе, занапастить, запропастить — погубить, утратить: здатний, здатність—способний, дотепний — умѣлый, хист — сноровка, иомірний умеренный, помірно умѣ- ренно, цгежуватьсйт—граничить, наперемінку^-цоперемѣино, на- хвалиться—угрожать, штучно—искусно; нехТувать—пренебрегать, Презирать, занедбать-^-запустіть, бросіть; дерзкйй—стойкій; морду- вать—тйранить, опйт—-опрос, опйт па суді; мірний чоловікумѣ- ренный по способностям^., не крайній по взглядам; заздрівать, заздрінний чоловік, — подозрѣвать, подозрительный, человѣкъ, благйть кого, ублажать молить, умолять (больше о Богѣ, о царѣ); бдагання—моленіе; запобигать ласки—заискивать, при­служиваться; наважиться—рѣшиться: ріщйть жито, конопли—по­кончить сборъ жита і т. д. обвинувачувать кого—обвинять; про- виннвк — виновний, виновникъ, преступник; винуВатець — дол- жникъ, позйчник — одолжатель, кредиторъ; облічувать — свести счетъ, перелічкаперечисленіе, оиорбка—ооороченіе, дурная мол­ва; завальнйй—громоздкій: винуваіъ, виную—винить кого; крив- дить, скривдить, міні буде кривдно — обижать, обидѣть, обидно, убыточно; користь, користуватьея—польза, пользоваться; дитина несчаснй, — не своевременно родвдшаяся; упражняться—долго й -прилежно заниматься работою: «мій чоловік поіхав орати і вже упражняеться там три дні» (Венгере. Русь. Гнатюкь), бажаю— желаю; жадаю, жаданий—сильно желаю, желанный; наглядок мій—ненаглядный мой (канів. пов. с. Медвин), зачинілник,(пінськ. пов.) начинатель дѣла, дёржава — владѣніе, облйдувать землю,—вЛадѣть землею: «пісьля батька ми з братом обладуемо батьківське поле», обладування — владѣніе; володать — вла- дѣть руками, ногами: «дитина вже володае ручками, старі не во- лодають ногами», живбття—жизнь: жйзність—жизнь, зомліть— упасть въ обморок/ь, злостувать—злобствовать, окроми—отдѣльно, п&різно—порознь, опрічнійотдѣльный (опрічня хата в дворі, або наДвірня хата; опрічня упряж на великого коня), нарізнййотдѣльний; спільний общій, спілка — товарищество, спілник— членъ товарищества; сукупний—совокупный, загалбм—вообще, житло—жилище, межуваться—граничить, звіриться—убѣдйться, навйглядіть, павилядать—присмотрѣться, наблюдать, поведепція— мода, пошесть—эпадемія, трудовник—труженикъ і т. д.

Читалники одразу завважять, що багато з ціх украінських народніх слів треба перекладати российскими робляними книж- німи словами, та й то виробляними ще в пісьменетві старого Киіва, вченими Киіво-Могилянськоі академіі. Може буть, що ціх вищих слів в старому Киіві ще не було в той час в народні украшські мОві, а може киіські давніщі вчеНі просто такй не- хтували народньою мовою, як і Ломоносов нехтував народны» великоруською мовою, продражнишпи Ш подлою, це б то—низь- кою, нікчѳмною, невартою, того, щоб йіі вживать в пісьменствк Чи так, чи инак, але ці народні слова, назначаючі вищі тямки, сьвідчять, що украінська сьогочасна народня мова багата на слова вищого порядка, багацько багатіша й розвитіша," ніж велйкору- ська народня мова, котра теж багата й на слова, і на влучні вирази та прислівья. 3 ціеі причини й украінська книжня мова за недавній час зробила великий посьпіх в своему розвитковГ,

бо... довелось небагато дечого додавати до неі. Та й, сказати щиро поправді, ще не всі перелічені вище слова пішли в обёр- тання в наші книжні сьогочасні мові: йіх Навіщось помянають* не вживаготь, а натомісць користуються не народніми, а российськи- ми, або, як теперички в наш час, галицько-польськими словами, наха- паними назря та механично й похапцем з галицьких книжок на­шими тендейційними переймачами та позйчниками. Д. Пачовський казав міні, що багацько отіх слів е і в галицькі народні мові. Алё і галичани чомусь йіх не вживають.

Як небіжчик Ф. Г. Лебединцев переложив на российську мову «Старосьвіцькі батюшки та матушки», то я, прочитавши цей переклад, подумав, бія" зробив "вольнйй переклад в ело- вах і держався тільки зміста повісьті, бо там було багацько слів книжніх, робляних, як от пришроы: «Ты, Олеся, пе слишкомъ то ревностна въ введеніи хозяйства: ты не положитетышй чело- вѣкъ... Кучеръ былъ малый не особенно сообразительный... Олеся отличалась вепыльчивымъ характеромъ»... ІІе довіряючи правды- вости Переклада, я зумисне перевірив деякі місьця в перекладі, заглянувши ,в рукопис і зрівнявши його с перекладом. Але в рукописі стояли звичайні сільські слова, як от, наприклад: Олеся недуже то падкувала«; коло хазяйства... вона була палка на вда- чу... була нестаткойита людина. ГІогонич був недуже поміркова- ний. Слова: заздалегідь, разураз, чевріе, переложепі словами: за­благовременно, непреривно, прозябаетъ і т. д. Це виходе так, що наша проста сільська мова, в иерекладі на российсысу, зьяв- ляеться стільки". розвитою, що для переклада з неі нема ііідхо- жих й одповідніх слів в народні великорусы^ мові, а для пере­клада треба брать книлші, робляпі вищі российські слова.


I. Нечуй-Левіцьний.

(Далі буде).

Февраль 1907.


1 Слово ганжй,—порча, изъян, походить од слова ганить—пори­цать, опоганивать. На селах кажуть так: цей кінь з ганжою; кирпа- тий ніс ганжуе й непогане лице (безобразить, портить лицо). Слово поганив вийшло од діеслова—ганить; поганий значиться—обганяний, опоганяний, а не од латинського ра^апиз—сільський, идольський, язи- чеський.



<< предыдущая страница