vchilka.in.ua   1 2 3 ... 10 11

розпуку, пѳвно подумають паздогад, що то значиться роспукування пупянків, і зрозуміють так, ніби ав­тор! з якоісь причини все роспукуються, щоб зацьвісти, та ніяк не зацьвітуть. Пісьменики в «Вольні Украіні» неначе зако- хались в ту галицьку роспуку, ніби вона якась напродиво гар­на красуня! Навіть сусід, псевдонім д. Смутокъ, не підказав йім за украінську тугу та смуток. Чудна тенденція!... Я стра- хаюсь, що незабаром і сам д. Смуток впаде в „роспуку". ІІоль- ■ського слова—розпач—не вживають иавіть галичани. Це слово взято з «Ходимо за Ним» Коніського, виданого ними ж таки в Петербурзі. Видали якесь опудало мови, та й ідѵть за ним насьлідці... До ціеі джумиги (муті) ще й натикано великоруських •слів: заскорузлий (защкарубілий), тусмий, недоразумілість і. т. д.

Увся ця іалицько-польська мова в часописях потрушена зверху, неначе маком над буквою і, обтикаиа значками, ериками та пйериками, ціею остачею церковно-славянських титл. Усе це писано ніби якимсь турецьким правописом з його точками та хвостиками, або з якимись стенографічними умовними значками. Але і в «Вольні Украіні», як і в «Рідному Краі» е статті д. Не—я. Л. Бич. та д. Смутка, написані хороше: і гарним сти­лем, і гарною мовою. А найбіліпе гарна мова в статті д. Не—я. написаноі короткими не тягучими фразами. Вона ще не позбав- ляна народности в мові. Дві другі статті д. Смутка та Л. Бич.,, як і статті Д. Д—ко та М. Д. в Рід. Краі, написані трохи на взорець звичайпих газетніх россійських статтів. Вони трохи тя­гуч!; в йіх дуже довгі фрази, котріх нема в народні мові, і на- писані вони по звичайному газетньому шаблонові, ніби тран- скріпція россійських газет. Але мова ціх авторів теж згодом. ляже в засновок вищоі науковоі украінськО!І мови, як тільки ав­тор! згодом потім посилкуються і обчистять своі статті ад таких архаізмів та польсько-гадицьких слів, як от: донедавна, доперваг дотепер, убрань, оповідань, від, біля, розпука, розпач, шкідливе, також (так-само), окремо (окроми), страйки (стачка буде краще,


ніж страйк), лише, (великорус, лишь) що рясно розсипані в йіх

\

статтях, та ще й до того коли вони не вживатимуть тіеі нісеніт- ниці, що нею густо обсипана «Вольна Украіна», як от: наблизько, пбчасту (стор. 49), позаяк, яко (?) (стор. 48), повідомленне, по- чѵте, живучи з завтром, до тепер; це неначе в церковно-слав, книгах читаемо—до здѣ (до тут) слово св. Василія; не' тямлючи (не тямлячи), оскільки (наскільки), незграбна (польське, украін.—ха- мулувата, зателепувата, ломовата, одорббало, ведмідкувата, вов- кувата), перешкода (притичина—препятствіе), перешкоджае (пол. пшешкадза, украін.—завалив, перебаранчае), робітницьке иору- шення (цорушився чоловік—по украінський значиться підвере- дився, підірвавсь, ^д чого й хвороба ця зветься пороха-, тут ви- ходе по народні мовіробітницысе підвередінея/ а не—движе- ніе, рушення); протягом цілих столітть' протязі цілих століттів), вдоволёння, невдоволёння (вдовоління, невдовоління), головній- шим чином (способом: в церкрвних книгах пишуть: «Чинъ св. Литургіи» це б-то: порядок діяння, одправи).

Про мовѵ й стиль «Новоі Громади» довелось би казати те саме, що сказано й за мову в «Вольні Украіпі» та в «Рідномѵ Краі. Вона напхана сливе вщерть польськими й галицькими сло­вами та польсько-галицькими надіжами. Польські й галицькі слова в неі вже виписані мною передніше. «Вольна Украіна» й Рід-ііий край» часописі вийпятісово політичпі; «Нова Громада» білше бельлетристичпий журнал. I ця часопись таксамо по­трушена стенографчнім маком сьвятого макотруса, це б то желе- хівкою. Але в неі не брали спілу такі талановиті пісьмепиіш Гі стилістц, як в перше згаданих часописях. Тілыш по стилю стаггі д. Грінчепка наяѳлгяться до тіх, передніше згаданих статтів, що написані вищою пісьменською украінською мовою. Неприемно в «Нові Громаді» рілсе очі і той нартійний старосьвіцький від, та провинціяльне—біля. Окрім полыщшш та сгенографчпіх знач­ив, «Нову Громаду», доволі ціісаву на зміст, дуже обважнюе нсіхологична новість д. Винниченка. Ця повість сливе без фак-- тів, без подій: тягнуться самі за себе думки та ѵсякові мірку- ванпя с причини якогось незначного факта, якоісь випадкокоі стрічі, або спотички героя с своею кохапкою. Це не повість, а ніби стаття в діевих особах, або якісь стародавні «Діалоги». За цю повість можна сказать те, що в свій час колись казалн критики про повість Стендаля (Бейля) «Чорне й червоне»: доки герой повісті Жульен поверпеться раз або двічі, автор встигне написать два листки. I через те ця повість не мала посыііху в громадянстві в Франціі. Не мав та й досі не мае поспіху в Англіі і такий поет, як Браунінг, ноет с таким сливе талантом, як Лермонтов. Сенкевичова відома психологична повість, «Без догмата», заспована на философсысих припціпах, таксамо читав" ться з великою напругою і наводе таки добру нудьгу. Про ут- вори Достоевського венгерський відомий пісьмениіс Морис Іокай писав, що йіх можиа читать тільки по. кільки листочків водно- раз. В д. Випниченка й справді вийшла якась достоевщина, нудна,, пренудна. Я прочитав йіі еуспіль (сплошь) тільки поло- вииу, а решту мѵсів тілыш . перебігти бігцем. Це щось схоже на «Ніобею» д. Кобилянськоі, шшисану такою галицькою «акаде- мичньою мовою», котру місьцями треба просто таки перекладать па живу украінську мову.


При веьому моему спочуванні до сюжета в повісті д. Вип- яичепка я повинен сказать, що в наш час пашим пісьменикам нечля писати таких нуднйх психологічпих повісьтів і треба б йіх

Февраль 1907. , 5

занехаять на якийсь час. Пѵбліка позіхатиме й не читатиме йіх. А публіка, як кажуть, за все вибачить авторам, окрім нудьги. Философе ькі та психологичні повісьті нігде не мали посьпіху в нісьменетві. В нашому пісьменстві і без того написано чимало пудних народніх оповіданнів та повісьтів, і ніби статтів в лицях.

Те саме, що я сказавъ про зміст і правопис в часописях> доведеться сказать і про партійний альман: «Зъ потоку життя», недавно видапий в Херсоні. Цей альманах, виданий ще давні- шим скарбовим силуваним иравописом, ще не потрушено желе- хівським маком с точок, і через те правопис в йому білше фо- нетичній. В йому одначе вже е натрус з галицьких апострофів, бо він вже партійний, що стосуеться. до ціеі справи. Його об- сіло скрізь


<< предыдущая страница   следующая страница >>