vchilka.in.ua 1

Історія становлення паркуру

Витоки паркуру беруть свій початок з початку 20 століття з Франції, а саме з натурального методу.

Творцем цієї системи тренувань став Джордж Герберт (1875-1957), котрий у свій час служив офіцером Французького воєнно-морського флоту. В 1902 році під час виверження вулкану на острові Мартиніка, де Джордж проходив військову службу, він приймає безпосередню участь в організації евакуації та порятунку більш як 700 людей. Ця подія мала великий вплив на Герберта та укріпила в ньому віру в те, що спортивний навик повинен бути поєднаний в людині з хоробрістю та альтруїзмом. Перебуваючи з експедицією в Африці Герберт був дуже вражений аборигенами, котрі володіли надзвичайними для європейської людини можливостями. Вони могли пробігати великі відстані, стрибати з неймовірних висот і пересуватися по гілках дерев наподобі мавп. „Їх тіла чудові, вони гнучкі, спритні, сильні, стійкі, причому люди не займаються гімнастикою, вони просто живуть в умовах дикої природи” – говорив Герберт.

Після приїзду з Африки, Джордж став спортивним тренером в коледжі Ремі у Франції та сформував ряд вправ, котрі з часом перетворилися в особливу систему тренувань. Цю систему він назвав „Натуральний метод” (природній метод) «La mеthode naturelle». Суть системи полягала у розвитку в людини навиків одразу по десяти напрямках фізичної активності: ходьба, біг, стрибки, переміщення на 4-ох кінцівках, лазіння, робота над рівновагою, метання предметів, піднімання предметів, самооборона, плавання. Частина тренувального процесу також включала в себе полосу перешкод, а сучасна полоса, яка використовується при військовій підготовці є результатом цієї системи. Натуральний метод розвивався в часи першої та другої світових воєн, ставши стандартом системи фізичної підготовки у французькій армії та значно вплинувши на розвиток спорту в інших країнах світу.

Натуральний метод – це систематична, послідовна та безперервна діяльність, з дитинства і до зрілого віку, яка забезпечує комплексний фізичний розвиток і підвищення опірності організму для того, щоб в кінцевому результаті підкорити всі фізичні і моральні навики одній основній ідеї – альтруїзму.


Рух, гнучкість, свобода індивідуальних дій, безпереривність, чергування зусиль та поступове підвищення інтенсивності тренувань – основні керуючі принципи Натурального методу.

Девіз Натурального методу – „Бути сильним, щоб бути корисним”.

Тренування направлені не на досягнення естетичних цілей чи перемоги в атлетичних змаганнях, а на те, щоб підготувати сильну та потрібну людину, здатну допомогти собі та оточуючим її людям у найрізноманітніших ситуаціях.

Саме під час особливої популярності системи тренувань Джорджа Герберта народжується та росте Раймонд Белль – батько майбутнього засновника паркуру. Народився він 1939 року у В’єтнамі, котрий в той час називали Індокитаєм. Ще з дитинства Раймонд бул розлучений з батьками. Армія стала його порятунком – його приймають на службу в Далаті, де для нього відкривається можливість отримати військову освіту. Пізніше він відправляється у Францію щоб закінчити своє навчання. Однак він вирішує не приєднуватися до полку, а в 19-річному віці завдяки своїй особливій фізичній формі та бажанню допомагати людям вступає на службу в пожежні війська Парижу. Завдяки своїм винятковим спортивним навикам, Раймонд стає чемпіоном полку по підйому на канаті і приєднується до елітної команди, котра формувалася тільки із самих спритних вогнеборців та приймала участь у найскладніших та ризикованих рятувальних операціях.

В 1973 році народжується його син, Давид. Він росте в оточенні сильних людей, можна сказати героїв, і це особливим чином формує його характер. Майбутній засновник паркуру був вражений розповідями про героїзм та хоробрість, почутими від свого діда, Гілберта Кіттена, старшого сержанта, у свій час служившого в пожарних військах Парижу. Батько Давида, Раймонд, висококваліфікований рятувальник, котрого вже тоді називали „силою природи”, був прикладом для наслідування для багатьох молодих людей того часу. Звичайно, що він мав найбільший вплив на життя і свого сина Давида Беля.

В Давиді рано пробудився інтерес до всього, що означало рух та активність. Він досягає успіху у багатьох спортивних дисциплінах та знайомиться з осоновами натурального методу. В деякій мірі піддаючись бажанню бути схожим на батька, Давид уяавляє ситуації, в котрих він би зміг використовувати свої фізичні навики та проявити хоробрість. Таким чином, він тренується, щоб ставати більш спритним та сильним. Під впливом ідей свого батька, власних бажань, Давид створює дещо, що дозволяє йому виражати себе, що задовольняє його цілі та потреби, а також дає можливість звільнитися від всіх страхів. Ідея пересування без фізичних обмежень, відчуття свободи життя – ось деякі з компонентів дисципліни, котра пізніше буде названа „паркуром”.


Через деякий час Давид переїжджає з батьками в передмістя Парижу, містечко під назвою Лісс. В той же час він зустрічає підлітків, котрі в подальшому тренуються разом з ним. Вони створюють перші команди Speed-Air Man, Catmen, La Relive и Les Traceurs. Посуті це були тільки різні назви, а люди були одні і ті ж, з невеликими перестановками.

В 1997 Белль познайомився з Х’юбертом Коунде. Ця людина зіграла ключову роль в його житті. Завдяки Х’юберту розпочалася акторська кар’єра Беля, крім цього вони разом придумали слово Паркур. Точніше не зовсім придумали, а трохи змінили назву полоси перешкод для військових - parcours du combattant. (parcours означає пробіг, пройдений шлях, дистанція, течія). Ось так і народилося слово PARKOUR.

Людину, котра практикує паркур прийнято називати французьким словом «traceur» («трейсер»). В перекладі воно означає прокладаючий маршрут, рисувальник, трасовик.

Якщо зовсім спрощувати, то PARKOUR можна перевести як „полоса перешкод”, а TRACER як „прокладаючий шлях”.

В цьому ж році вийшов перший репортаж про паркур на каналі Stade 2 з трейсерами з Лісс, котрі об’єднуються в команду Ямакасі (Yamakasi – від заїрського „мужчина сильний тілом і духом”). До складу команди входили: Давид Белль (David Belle), Себастьян Фука (Sebastien Foucan), Ян Хнутра (Yann Hnautra), Чарльз Пір’є (Charles Perriere), Малік Діоф (Malik Diouf), Жуліан Нгуба-Бок (Guylain N’Guba-Boyeke), Чау Белль Дин (Chau Belle Dinh) и Вільям Белль (Williams Belle)

З 1997 року починається масове захоплення паркуром у Франції, а потім і по всьому світу.

Ямакасі в початковому складі проіснували недовго. Незабаром Давид Бель та Себастьян Фука покидають команду через участь в м’юзиклі Нотр Дам Де Парі.

Популярність паркуру зростає, Ямакасі починають впізнавати, а Люк Бессон знімає однойменний фільм.

Бель та Фука з’являються на великому екрані пізніше, при чому їхні шляхи розходяться.

В вересні 2003 року виходить фільм „Jump London”, який транслюється по всій Великобританії. У фільмі брали участь бувші партнери по тренуваннях Давида Беля, зокрема, Фука. Продюсер фільму запропонував Себастьяну використовувати термін „фріран” (вільний біг), так як вважав, що цей термін буде більш влучним для англоязичної аудиторії. З цих часів бере свій початок поділ на „паркур” і „фріран”.

Давид Бель дебютує на великому екрані в 2004-му році, в фільмі Люка Бессона „13-й район”, де отримує одну з головних ролей.

Протягом наступних 10-ти років створюються та зникають нові організації та об’єднання, проводяться фестивалі, семінари, будуються спеціалізовані зали та майданичики для занять, знімаються тисячі відео, робляться спроби заробляти гроші в сфері паркуру-фрірану шляхом виробництва одягу, навчання початківців, проведення різного роду заходів, ведуться суперечки наколо бачення паркуру, одним словом, дисципліна стрімко розвивається. Яким буде паркур в майбутньому, залежить від Вас.