vchilka.in.ua 1
1.Елокуція (лат. elokutio — вираз, стиль) розділ античної риторики, що охоплював матеріал про упорядкування і висловлення думки, підпорядкування слів думці і потребам комунікації. основні завдання теорії елокуції: типологія стилів, засади вибору мовних засобів відповідно до мети, творення тропів та фігур. Творцями елокуції як частини риторики були давньогрецькі ритори Ісократ і Арістотель. У сучасній науці питаннями, що традиційно належали елокуції, займається лінгвістична стилістика, як науку про стилістичну систему мови, про стиль, стилі і мовну поетику та риторика як науку про ефек­тивну мовну комунікацію і теорію фігур та види красномовства


ЕЛОКУЦІЯ (лат. висловлюсь, викладаю) безпосередній зміст викладуст викладу матеріалу, виступ перед аудиторією.

Основні принципи елокуції - це підбір доцільних мовних засобів, граматична правильність, ясність думки, довершеність висловлювання.

Добір мовних засобів відбувається відповідно стилю виступу, сфери використання, особливостей теми та аудиторії слухачів.
(Дипломатичний Законодавчий Офіційно-діловий Конфесійний Науковий Публіцистичний Епістолярний)
Граматична правильність це дотримання морфологічних та синтаксичних норм.

Морфологічні норми визначають правильність утворення і вживання форм слова.

Синтаксичні норми регулюють утворення словосполучень і пропозицій

Вимога граматичної правильності, якій підлягає мова виступу, — слушна. Але тут слід ураховувати, що з промовою виступають найчастіше без заучування напам'ять. Оратора часто не залишає відчуття непевності, доки він не буде твердо знати, що мова його граматично правильна. Інакше замість того, щоб зосередитись на змісті промови, доведеться зосереджуватися на словах.
Головним плюсом будь-якого тексту, будь-якої промови, будь-якої теорії є ясність думки і довершеність висловлення. Ясність дає можливість з користю використовувати навіть помилкові висловлювання, за принципом від протилежного, наприклад. Якщо в теорії є суперечності, то ясність допомагає їх відразу побачити, і усунути, не відкидаючи всю теорію.

Таким чином, ясність думки і ясність мови роблять текст більш цінним і зручним у використанні.

Ясність думки проявляється у двох видах, обидва повинні бути присутніми в хорошому тексті. Перше – ясність для самого автора того, що він хоче повідомити. Якщо ж сам автор не розуміє своєї ж думки – його ніколи не зрозуміє і слухач чи читач, в кращому випадку складе своє на цьому матеріалі. Для перевірки ясності думки автору було б непогано перечитати свій же текст відсторонено, ніби його писав інша людина. Спробуйте перечитати те що написали ви ж рік тому – зрозумієте про що йшла мова, уловите хід думки?Часто неясність думок веде до плутаною та туманності всієї теорії.


Друге - має бути присутня ясність мови Ясність понять прояснює думка для самого автора і служить сходинкою до розуміння сказаного читачем / слухачем.

Те, що автор розуміє що хоче сказати, не означає, що зрозуміє і читач чи слухач, навіть якщо він здібніші автора. Коли ви говорите про прості предмети або про речі широко вживані, намагайтесь користуватися термінами, які найбільше для цього підходять. Часто ( в захваті від власної поважності) оратор не слідкує за конкретністю своєї мови. Що означає, наприклад, вислів: «Утікачі дуже швидко неслися автобаном, і вітер свистів у них у вухах»? Майже нічого. А от вислів:«Вони мчали автобаном зі швидкістю 160 кілометрів на годину» мало кого залишить байдужим. І про вітер, який свистів у вуха не треба згадувати. Краще, щоб у вашому виступі землетрус був не просто «сильний», а силою у6,5 бала...

Ясність мови далеко не завжди пов’язана з лаконічністю, часто лаконічність веде до неясності. До туманності веде використання занадто громіздких фраз, специфічної термінології, гра смислів, використання звичних слів у незвичних значеннях. Туманність хороша тільки для того автора, якому нема чого сказати, або який не вміє сказати. Решті про ясність варто подбати. Чим більше звичних, повсякденних слів – тим краще. Там, де вводяться за потребою поняття, вони повинні бути визначені. Краще зайвий раз пояснити, що промовчати і тим змусити читача гадати про сенс фрази або фрагмента. Ясний текст краще засвоюється і справляє сильніше враження. Коли ясність і всередині, і ззовні – ми можемо збагачуватися за допомогою такого тексту, навіть якщо його ідеї помилкові.

2. Мовлення вчителя реалізується у двох різновидах — у монолозі (монологічне мовлення) і в діалозі (діалогічне мовлення). Форми цього мовлення різноманітні. Найпоширенішими є розповідь, шкільна лекція, коментар, пояснення (правил, законів, термінів тощо), розгорнуті оцінні судження (мотивація оцінки знань, поведінки, позаурочної діяльності школярів). Діалогічне мовлення вчителя широко представлене в різного роду бесідах з учнями, що будуються у вигляді запитань і відповідей.


У мовленні вчителя важливим є використання таких основних мовних засобів як:

- наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, рече, дій, явищ, ознак);

- використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, анонімів, фразеологізмів);

- запровадження авторських новаторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця);

- уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів., навіть жаргонізмів;

- поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали (Н. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л.Костенко); у наказовому способі: В квітах всі вулиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина);

- широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики;

- повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).
ПРЯМІ ТАКТИКИ МОВНОГО ВПЛИВУ можна визначити як тактики відкритого типу. Важливим показником цієї тактики є її незмінюваність. Прямі значення мовних одиниць не підлягають варіюванню.

Зважте ще й на те, що існує велика кількість «вагомих» слів, які завдяки певним асоціаціям викликають приємні чи неприємні відчуття Привабливість прямого («доброякісного») повідомлення визначається ступенем довіри, який виявляє той, хто слухає, до того, хто говорить. Прямі мовні тактики не вступають у конфлікт з критерієм щирості, хоча рівень їх ефективності завжди підлягає сумніву. Співрозмовнику мало коли подобається, якщо його відверто до чогось примушують.

НЕПРЯМІ ТАКТИКИ МОВНОГО ВПЛИВУ. Загальний принцип побудови непрямої тактики мовного впливу базується на тому, що фактично будь-яка непряма тактика пропонує слухачеві певну загадку — більшої чи меншої складності. Якщо слухач (читач) розгадає цю шараду, то отримає певну уяву не тільки про зміст повідомлення, а ще й про мотиви того, чому повідомлення побудоване саме так, непрямо. Непряма тактика мовного впливу містить у собі інтригу, вона оволодіває особистісними характеристиками слухача, особистісними характеристиками слухача, включає його у повідомлення.


Однак досить часто, застосовуючи таку тактику, сучасний носій мови відчуває занепокоєння, побоюється бути неправильно зрозумілим, лякається ініціативи слухача. А тому поспішає відразу розкрити карти, щоб не виникло непорозуміння.

Очевидна особливість непрямих тактик мовного впливу в тому, що вони забезпечують слухачеві свободу дій як свободу ініціативи та фантазії. Адже «розгадати» — означає проаналізувати, перебрати в своїй свідомості декілька неприйнятних варіантів розгадки, зрозуміти, чому вони неприйнятні, а, можливо, врешті-решт і дійти «правильної відповіді».
3. Троп — це слово або фраза у переносному значенні, образний вислів,переміщення у семантиці слова від прямого до переносного значення. Тропами є, наприклад, метафора, катахреза, синестезія, метонімія, синекдоха, антономазія, еналлага, гіпербола, літота, епітет, оксюморон, алегорія, антитеза, емфаза, каламбур, тавтологія, плеоназм, евфемізм, паралепсіс та інші.

Троп – це зворот мовлення, в якому слово або вислів вжиті в переносному значенні. З їх допомогою творяться образи, увиразнюється мовлення, бліді абстрактні поняття з допомогою порівнянь, метафор та інших тропів стають наочними, яскравими, зримими і тоді гарно запам'ятовуються. Чим нижчий рівень образного мислення у слухачів, тим наочнішою має бути промова.

Порівняння – це зіставлення двох (і більше) явищ (предметів, дій), щоб пояснити одне з них за допомогою іншого (інших).

1. «Сонце низько стоїть на заході між білими й сизими хмарками, червоне, як жар, мов розпечене в жару залізо, без проміння, тільки ніби в сяєві од жару» (І. Нечуй-Левицький). 2. «Підприємства нашої економіки, як зів'яле листя, лежать на землі» (З виступу Ф. Рузвельта).

Епітет – слово, що образно означає предмет або дію, підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття. Стилістична функція епітетів полягає в тому, що вони дають змогу показати предмет зображення з несподіваного боку, індивідуалізують якусь ознаку, викликають певне ставлення до зображуваного:


Метафора – слово або словосполучення, що вживається в переносному значенні на основі подібності в певному відношенні двох предметів чи явищ:

2. «Панове! Ми працювали швидко. Ми, так би мовити, саджаємо Німеччину в сідло. Вона може скакати» (Бісмарк).

Метонімія – слово або вираз, що вживається в переносному значенні на основі зовнішнього або внутрішнього зв'язку між двома предметами чи явищами:

1. «Заводські труби ожили й задиміли».

«Білий дім настроєний рішуче стосовно Багдаду».

Гіпербола – перебільшення розміру, сили, значення певного явища, щоб надати зображуваному виняткової виразності:

1. «Там було справжнє пекло!»

2. «Не було протягом ряду років жодного злочину, якого не вчинив ти; не було мерзенності, здійсненної без твоєї участі; ти один безкарно і безперешкодно позбавляв життя багатьох громадян, утискав і грабував наших спільників...» (Цицерон).

Парадокс – це позірна суперечність, свідомо загострене формулювання, наприклад:

«Найбільший той, хто найменший» (Євангеліє).

«Тихше їдеш – далі будеш» (Нар. творчість).

Перифраз – називання предмета або явища не прямо, а в формі опису їх істотних і характерних рис та ознак, внаслідок чого посилюється яскравість, картинність зображення, виявляється емоційне ставлення до описуваного:

«Не будь тою людиною, що догори щетиною».

«Країна, де сходить сонце, в багатьох галузях економіки володіє передовими технологіями».

Перифраз не слід змішувати з парафразою – скороченим переказом літературного твору або ж викладом його у зміненій формі (переказ прози віршами).

Персоніфікація – вид метафори: надання предметам, явищам природи та поняттям властивостей людини:

«Бідна маленька Бельгія говорить: «Мені не потрібно ніяких французьких корпусів, я покладаюся на обіцянку кайзера...» Сербія говорить Австрії: «Якщо завинили якісь мої чиновники, я їх звільню»... Потім прийшов час Росії. У неї в Сербії свої інтереси. Німеччина, знаючи це, повернулася до Росії і сказала: «Я наполягаю на тому, щоб ти стояла склавши руки, доки Австрія знищує твого молодшого брата». Яку відповідь міг дати росіянин? Він сказав: «Руки геть від мого маленького друга, а то рознесу твою прогнилу імперію на шматки!» І він це робить» (З виступу Ллойд-Джорджа в 1914 році).


Іронія – прихована насмішка, коли про когось чи про щось говориться начебто в позитивному тоні, а мається на увазі протилежне: «Це дуже розумна й освічена жінка, інакше її, звичайно, на таку високу посаду нізащо б не призначили... Від довгого напруження розумових сил і широти охоплення складних предметів у неї з'явилася короткозорість, внаслідок чого подруг свого босоногого дитинства вона майже не впізнає» (О. Довженко).

Алегорія – втілення абстрактного поняття в конкретному образі: підступність – змія, хитрість – лисиця, впертість – осел тощо. Це загальномовні алегорії, які використовуються в художньому й публіцистичному стилях:

^ Як може Кувейт не мати проблем? Коли слон навалюється на мурашку, то цілком зрозуміло, що в мурашки виникають деякі проблеми. Така підступна мораль загарбництва щодо нашої країни.

Повтор – стилістична фігура, яка передбачає нагромадження однакових мовних елементів (звуків, складів, слів, словосполучень) в одному висловлюванні:

В мого роду – сто доріг,

Сто століть у мого роду.

(І.Драч)

Антитеза – стилістична фігура, в якій зіставляються антонімічні слова й створюють яскравий образ, картину:

^ В мужика землянка вогка,

в пана хата на помості.

(Л.Українка)

Еліпсис – стилістична фігура, побудована на пропуску слова чи словосполучення. Вживається для відтворення експресивного мовлення:

^ Вийшла з хати лісничиха – до очей долоні.

(А.Малишко)

Угорі над нами – неба! неба!

(П.Тичина)

Замовчування – обірване речення, що передає схвильоване, поривчасте мовлення. Автор свідомо не закінчує думки, даючи можливість читачеві самому домислити, здогадатися:

Риторичне питання – це стилістична фігура в формі запитання, яке не потребує відповіді. Риторичні питання визначаються великим зарядом експресії й широко використовуються в художньому й публіцистичному стилях:


^ Хто вам сказав, що я слабка,

що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

чи пісня й думка кволі?

(Л.Українка)

Градація – така стилістична фігура, коли має місце нанизування слів чи виразів із зростаючим чи спадаючим значенням. Градації часто бувають у художньому й публіцистичному стилях:

^ Самовіддані руки

Будували, робили, творили

Свій високий і просторий

Сонцем пронизаний

Дім.

(М.Рильський)
4. Стилістичні фігури (грец. schema, лат. Figura - обрис, зовнішній вигляд; мовний зворот), система історично сформованих способів синтаксичної організації мовлення, що застосовуються переважно в межах фрази і реалізують експресивні (головним чином емоційно-імперативні) якості висловлювання. Вони використовуються в мовленні як нехудожньої (у побутово-побутовому та газетно-публіцистичних стилях), так і художньої (особливо в поезії).

Типи стилістичних фігур мови

Стилістичні фігури можна підрозділити на три типи, кожен з яких існує у двох протилежних варіантах.

1. Стилістичні фігури протяжності. Вони діляться на:

1) Стилістичні фігури зменшення - результат вибору конструкції з меншою кількістю складових частин; можуть бути відсутні початок, середина, кінець фрази: «Ворон ворону говорить у відповідь» (А. С, Пушкін).

2) Стилістичні фігури долучення - результат вибору конструкції, у якій неодноразово використовується одне й те ж слово в одній і тій же формі. Сюди відноситься насамперед точний повтор («Їду, їду - сліду немає» - загадка). Може повторюватися початок фрази - анафора або кінець - епіфора, повтор може складатися також з кінця попереднього і початку наступної фрази - стик («О, весна без кінця і без краю - Без кінця і без краю мрія!« - А. А. Блок) . У більшості випадків повтори неточні: повтор слова в одному і тому ж значенні, але в різних відмінках - многопадежность, або поліптотон («Людина людині - Друг, товариш і брат»); повторення одного і того ж слова в різних значеннях - «обігрування» багатозначності, або дістінкціі («У кого немає в житті нічого милішого життя, той не в силах вести гідний спосіб життя» - сентенція); визначення дублює визначається - тавтологія («темний морок»); перерахування близьких за значенням елементів - ампфлікація («Під саду, у городі ...») - народна пісня.


2. Стилістичні фігури зв'язності діляться на:

1) Стилістичні фігури роз'єднання - результат вибору конструкції зі слабкою зв'язком складових частин. Сюди відносяться: дистантное вживання слів, безпосередньо пов'язаних за значенням («Де погляд людей обривається куций ...», - В. В. Маяковський); парцеляція (реалізація єдиної синтаксичної конструкції більш ніж однією фразою:« Я скаржитися буду. Губернатору. » - М. Горький); атракція (усунення узгодження: «Почалася у них бійка-бій велика» - фольклор); ввідні елементи («І тут з'являється - хто б ви думали? - вона ...»); перестановка частин висловлювання (« Помремо і кинемося в бій »- Вергілій) і ін

2) Стилістичні фігури об'єднання - результат вибору конструкції з тісним зв'язком складових частин: градація, синтаксичний паралелізм, віднесення слова одночасно до двох членам пропозиції («І гірський звір, і птах ... Глаголу вод його слухали» - М. Ю. Лермонтов) , повторення спілок та ін

3. Стилістичні фігури значимості поділяються на:

1) Стилістичні фігури зрівнювання - результат вибору конструкції з відносно рівноцінними складовими частинами: прямий порядок слів; контактне вживання слів, безпосередньо пов'язаних за значенням; рівномірність поширення другорядних членів; приблизно однакова довжина фраз і абзаців.

2) Стилістичні фігури виділення - результат вибору конструкції з нерівноцінними складовими частинами: інверсія (слово займає не цілком звичайну і тому «сильну» для нього позицію - або на початку, або в кінці фрази: «І довго милою Маріула Я ім'я ніжне твердив» - Пушкін), градація (особливо наростаюча; початку строф віршів Ф. І. Тютчева: «Схід білів ... Схід червонів ... Схід палав ...»).

Існують стилістичні фігури, які посилюють і які виділяють фразу в цілому на тлі її оточують: риторичне звернення (тобто до неживому предмету: «А ти, вино, осінньої холоднечі друг ...» - Пушкін), риторичне питання («Чи знаєте ви українську ніч? "- Н. В. Гоголь), риторичне вигук (« Який простір! "); значимість фрази різко підвищується також у результаті ототожнення її з абзацом (« Море - сміялося »- Горький).


Стилістичні фігури представляють собою особливі синтаксичні побудови, службовці для посилення образно - виразною функції мови. Поезія, наприклад, не мислима без стилістичних фігур, які дозволяють оцінити підвищення і зниження голосу, темп мови, паузи, словом - всі відтінки звучала фрази. Людина в процесі читання, ігнорує стилістичні фігури і орієнтується лише по знаках пунктуації, позбавляє себе всіх тонкощів поезії і, отже, не розуміє глибини твору.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Тропи й фігури успадкувалися з риторики й поетики у стилісти­ку і тому більшість з них мають однакові визначення, функції й досить широке використання у цих окремих науках, наприклад, епітет, метафора, порівняння та деякі інші. Проте є фігури й тро­пи, які були породжені давньою риторикою і у зв'язку з її наступ­ним пригасанням призабулися, влилися в інші фігури, навіть якщо і вживаються в мовленні, то не визначаються як окремі фігури, а є частинами інших.

Спільним є те, що ці явища є відхиленням від загальноприйня­тих висловлень, які можна вважати нульовим ступенем, тобто відхи­лення, і є властиво фігуральністю. Стосовно нульового ступеня, який називають нейтральним, і фігури, і тропи не є нейтральними. Вони є суб'єктивно-емоційними, це виражають у змісті, мають кон­кретного автора-мовця і одночасно є аксіологічними, бо містять певну оцінність, заради чого вони, власне, і утворюються. Зреш­тою, і тропи, і фігури — це певне переосмислення з різною мірою зміни семантики. Тому тривалий час терміном «фігури» називали і фігури, і тропи в тому розумінні, що і першим, і другим властива фігуральність (образність).

Розрізняють тропи і фігури за дивергентними (лат— розходження) ознаками:

• тропи—це операція фігуральності • фігури—це операція фігуральності

(відхилення) одного чи двох слів цілих груп слів; фігури — великі;

(щоправда, на фоні контексту); тропи — малі;


• тропи — це зміна (перетворення) • фігури — це зміна або спеціальна

основного значення одного побудова цілих структур;

слова чи словосполучення;

• тропи — це зміна значення • фігури — це перетворення в межах законів

слова за законами логіки, шляхом аналогії; синтаксису і самих законів синтаксису

• тропи — це варіації значень; • фігури — це варіації структур.
5. МЕМОРІЯ (лат. пам’ять, згадка) методика запам’ятовування структури ізмісту виступу.

Відомо, що людина із середніми розумовими здібностямищо людина із середніми розумовими здібностями використовує не більше десяти відсотків можливостей своєї пам'яті. Інші дев'яносто пропадають марно, оскільки ми порушуємо природні механізми запам'ятовування. Що ж зробити, щоб скористатися хоча б частиною з цих дев'яноста відсотків?

Перша умова запам'ятовування — це глибоке і яскраве враження від того, що ви хочете запам'ятати. Для цього треба зосередитись. П'ять хвилин повного, глибокого зосередження дадуть відчутніший результат, ніж година блукань манівцями розрізнених думок. Що означає, зосередитись? Уявіть собі, що ви знайомитесь з новою людиною. Вона назвала себе. Зробіть усе, щоб чітко з'ясувати її прізвище та ім'я. Не полінуйтесь перепитати; запитайте, звідки походить це прізвище. Таким чином ви отримали сильне враження. Можливо, вам краще деякі тексти читати вголос, бо це допомагає запам'ятовуванню. Не лінуйтесь записувати нову інформацію: номер телефону, план доповіді, план роботи на наступний день. Подивіться на свої записи, пропонує Дейл Карнегі, а потім закрийте очі і уявіть їх написаними вогняними літерами. І запам'ятайте.

Друга умова запам'ятовування — повторювання. Тисячі студентів у Китаї повинні знати напам'ять деякі релігійні тексти. Як їм це вдається? Тільки багаторазовим повторюванням! Тому кожному, хто хоче розвинути пам'ять, слід привчити себе до того, щоб часто у вільну хвилину, у транспорті, час прогулянки пригадувати, пригадувати і запам'ятовувати. Але тут слід пам'ятати про те, що чисто механічне повторювання — не завжди найкращий шлях. Психологи вважають, що людина, яка сидить і


повторює текст, доки не закріпить його в своїй пам'яті, витратить удвічі більше часу, ніж людина, яка процес повторювання здійснюватиме з розі ними інтервалами, хоча б і протягом декількох днів.

Третя умова запам'ятовування — це використання асоціацій. Асоціації бувають різними: дата народження, якась історична подія, знання структури підручника, спеціальні мови, закони логіки тощо. Інколи ім'я людини чи назва місцевості або назва речі чи зміст події дають поштовх до якоїсь асоціації, що дозволяє ніби викарбувати їх у пам'яті. Той, більше осмислює отримані свідчення і встановлює між ні тісні взаємозв'язки, буде мати і кращу пам'ять.

Щоб запам'ятати прізвище незнайомої людини, ставте їй запитання стосовно її прізвища.

Щоб запам'ятати дати, асоціюйте їх з відомими вам знаменними подіями, які ви знаєте.

Щоб запам'ятати план вашого виступу, розташуйте пункти його так, щоб вони постали перед вами у логічній послідовності.

Якщо ви забули, що казати далі, використовуйте останні слова попередньоїфрази на початку нової.

Отже, усі чотири етапи дають нам змогу не тільки виступити перед аудиторією, отримати певне визнання, викласти інформацію, але і навчають що все треба робити обдумано, зосереджено, наполегливо. Підготовка до промови збагачує нас новими знаннями, адже для виступу промовець має підібрати матеріалу на сотню виступів, але використати лише самий найкращий. Видатний науковець Спіранський сказав, висуваючи як вимогу доіранський сказав, висуваючи як вимогу до оратора, «Якщо хочеш щоб я плакав, плач сам» тим самим він показав що і сама промова і підготовка до неї повинна мати для промовця велике значення, адже якщо хочеш щоб тебе почули та вислухали сам маєш відчувати те про що говориш.


Техніка запам'ятовування: методи запам'ятовування інформації

Повторення

Завчання матеріалу відбувається нерівномірно: частина завченого матеріалу буде погано відтворюватися в пам'яті, але з новими повтореннями пригадування завченого покращиться.


Також завчавання відбувається стрибками, саме тому кілька повторень підряд не дають великого приросту в пригадуванні, але з подальшими повтореннями обсяг матеріалу, який вивчається різко збільшується. Це відбувається через те, що людина пригадує відразу невелику кількість інформації.

Якщо матеріал для запам'ятовування легкий, то перші повторення дають більший результат, ніж наступні. Якщо ж матеріал складний, то процес засвоєння і запам'ятовування, буде спочатку повільним,а пізніше швидким, адже обсяг досліджуваного матеріалу збільшиться під час багаторазових повторень.

Повторення необхідне не тільки для того щоб вивчити, а й для того щоб закріпити отриману інформацію.

Повторення повинно бути активним і різноманітним, наприклад: спробуйте усно чи письмово переказати текст після його прочитання, можна також спробувати написати питання до цього тексту чи скласти його план.

Щоб краще засвоїти матеріал потрібно обов'язково його переказати, це не тільки поліпшить Ваші знання з даної теми, але й буде прекрасним тренуванням пам'яті і надовго закріпить вивчене.

Запам'ятовування інформації: правила запам'ятовування

Можна виділити два рівні повторення:

1. Коли подумки повторюються тільки вертикальні послідовності асоціацій (ключі), наприклад, на кожне питання асоціативно будується список ключових слів, за якими буде формуватися відповідь.

2. Повторення з пригадуванням всієї інформації, весь матеріал повторюється від початку до кінця, при цьому краще матеріал розділити на частини, щоб вистачило сил і терпіння повторити все відразу. При цьому матеріал повторюється послідовно частинами з невеликими перервами між ними, але без повернення до початку.

Повторення має бути раціонально розподілене, тобто повторювати краще через певний час, при цьому повторення мають бути різноманітними і активними, наприклад, усними і письмовими.

Методика запам'ятовування: швидке запам'ятовування


Заучувати матеріал відразу, до кінця і повністю не варто, корисніше при першому знайомстві з матеріалом завчити не все, і лише через деякий час можна звернутися до нього вже з метою вивчення.

У психології існує таке поняття - ремінісценція, тобто через деякий час згадується більше, ніж згадувалось раніше. Але якщо Ви зазубрили текст намертво, то поліпшуватися відстрочене відтворення не буде, а от погіршуватися може. Експеримент: спробуйте випробувати себе самі - один матеріал зазубрити до повного його "омертвіння", а інший завчіть приблизно на 3 / 4 об'єму і влаштуйте перерву, дозволивши пам'яті без Вашої свідомої участі самій попрацювати над матеріалом.

Способи запам'ятовування тексту

Природа пам'яті така, що всі створені взаємозв'язки (асоціації) самостійно руйнуються приблизно через 40-60 хвилин, якщо матеріал вивчався без повторення. Ось чому так важливо перше повторення подумки виконати відразу після запам'ятовування. Другий раз інформацію найліпше повторювати через 15-20 хвилин після першого. У цей же день інформація повторюється втретє через 6-8 годин. А четверте повторення досліджуваного матеріалу слід проводити через 24 години, тобто на наступний день.

Прийоми запам'ятовування

Можна запам'ятовувати за допомогою навчального методу, при якому повторюється речення за реченням, віршований рядок за рядком і т.п.

Можна запам'ятовувати комплексним методом, наприклад, текст спочатку запам'ятовується повністю, в загальних рисах, а потім вже повторюється як одне ціле. При роботі з великим обсягом матеріалу добре запам'ятати його цілком досить складно, тому інформація ділиться і запам'ятовується частинами. Перед вивченням краще швиденько проглянути або прочитати текст, і тільки потім приступати до його вивчення.

При першому відтворенні повторюється вже завчена раніше частина і запам'ятовується наступна. При другому - повторюються перші частини і запам'ятовуються наступні, і так далі до повного запам'ятовування.


Знання принципів запам'ятовування інформації дозволить Вам раціонально використовувати час, виділений на навчання, і при цьому засвоювати набагато більше інформації і на більш тривалий термін. Іншими словами, Ваша пам'ять буде працювати набагато ефективніше, ніж це було раніше.
6. Для відтворення тексту необхідно застосовувати такі вправи:

Вправи першої групи – аналітичні – сприяють актуалізації раніше здобутих знань, умінь і навичок, забезпечують пізнавальну і психологічну підготовку. До аналітичних вправ відносимо аналіз тексту (завдання на розкриття теми, визначення основної думки, типу, стилю, композиційних чистин тексту, на знаходження мовних засобів, характерних тому чи іншому стилю мовлення, тощо.)

Вправи другої групи – репродуктивні – спрямованні на усвідомлення відповідних понять і правих, формування вмінь і навичок застосовувати теоретичні знання на практиці, сприймати і розуміти висловлювання.

До третьої групи належать конструктивні вправи. Це вправи, що забезпечують продуктивну діяльність: складання і трансформація плану, усне чи письмове відтворення певних частин тексту, його перебудова тощо.

Продуктиво-творчі вправи належать до четвертої групи. Це вправи на відтворення текстів із творчим завданням (домислення, роздуми, реконструювання, заміна в тексті форми особи, часу, способу тощо.)

Поділ вправ на зазначені вище групи є умовним, оскільки в процесі формування вмінь відтворювати усні і письмові висловлювання деякі види вправ переплітаються й доповнюють одна одну. Але зміст і завдання цієї системи вправ спрямовані на послідовну, поступову ускладнену діяльність, вироблення умінь і навичок відтворювати тексти різних типів і стилів мовлення.