vchilka.in.ua 1


Від редактора

У збірці представлено вірші на різну тематику студентів фізико-технічного факультету ПНУ ім. В.Стефаника. Деякі автори, в силу певних причин, побажали не афішувати свого справжнього імені, а тому підписались певним псевдонімом. Варто зауважити, що це перше подібне видання на нашому факультеті і більшість віршів до цього ніде не друкувались. Усім авторам бажаємо подальших творчих успіхів, а читачамнасолоди від прочитаних творів.

ЗМІСТ

ЗАХОДИТЬ СОНЦЕ, ОСІДАЄ НІЧКА ..….………………………. 4

РУСАЛЬСЬКА КАЗОЧКА ..………….…………………….………. 5

ЖИТТЯ ..……………………………….…………………….………. 7

АХ ЛЮДИ, ЛЮДИ ..……….……………………………….………. 8

УКРАЇНА ЄДИНА ..……..…….………………………………….…. 9

УКРАЇНСЬКА-РІДНА МОВА! ..…..….……………..……….……. 10

ЯКОЮ МОВОЮ НАМ ГОВОРИ́ТЬ? ..…..….……………….……. 11

ЛІТО ПРЕКРАСНЕ ТАК ШВИДКО ПРОХОДИТЬ ..…...….……. 12

ЯК ПРИЄМНО ЛІСОМ ОСІННІМ ГУЛЯТИ ..………..…….……. 14

НА ДВОРІ НІЧ СПОКІЙНА, ТИХА …………………..….…...….. 15

ВЖЕ ДРУГИЙ ДЕНЬ ПРОПЛИВ ……………...………..……...…. 17

ЦЕ НЕ МОЯ РУКА ПИСАЛА НАШУ ДОЛЮ …...…………...….. 18


УЖЕ ЗИМА ХОЛОДНА ПРОМАЙНУЛА ……...………..…...….. 19

Є ДВА СВІТИ …………………………………...………………….. 21

Я ПРИКЛАДУ ТЕБЕ ДО РАНИ …………...…………………..….. 22

ТАК ШУМИТЬ ТІЛЬКИ ЛІС …………….……………….…….…. 22

ЧОМУ МОЇ ВІРШІ НЕ ПІДЛЯГАЮТЬ РИМІ? ……...………...… 23

ABORTION ……………………………………………...…….……. 24

ЧОМУ? ДЛЯ ЧОГО? НАВІЩО? І ЗНОВУ ЧОМУ? …….….....…. 25

СНІГ …………………………………………………….......……….. 26

НАЙБІЛЬША ЛЮБОВ ……………………………………...….….. 27

СВЯТО ВЕСНИ ……………………………………………......…… 28

МОЖНА ЗАПИТАННЯ Я ЗАДАМ ТОБІ? ……………….....……. 30

ЗАХОДИТЬ СОНЦЕ, ОСІДАЄ НІЧКА

Заходить сонце і осідає нічка,

Ще день один минув,

Позолотилась сяйвом зорі річка,

Туман дерева огорнув.

Трава покрилася росою,

І стихла сарана…

А десь, тихенькою ходою

Ступа поволі дама чарівна.

Одягнута в убір зелений,

І білі коси нижче плеч,

І очі сині, сині як озера,

І погляд гострий, гострий наче меч.

Сама квітуча як ромашки й рози,

За літній день тепліша,

І на смереку так вона похожа,

І за кохання, більш палкіша.

Пройшлась землею, стала біля річки,

І так цікаво хто вона така,

Напевне, літечка сестричка,

Русалки й сонечка дочка…

Ірина Гатала

РУСАЛЬСЬКА КАЗОЧКА

Прокинувшись зранку і ставши ногою ,

На зелену травичку помиту росою,

Аромат я відчую що серце здивує,

Що душу поніжить і помилує.

Це земленька мила і ріднії трави

Де я народилась і де виростала,

Де сосни й смереки і ріка дзюркотлива,

Мені щось далеке завжди говорили.

Про казку русальську, про очі ті сині,

В які закохався той бідний хлопчина,

Русалка та мала красу незрівнянну:

І коси русяві і щоки рум’яні.


Кожного року на купальськеє свято,

Виходить на берег і починає співати,

І всіх тих Іванів, всіх що самотні,

Скликає до себе у царство підводне.

Одного то року на купальськеє свято

Вийшла на берег і почала співати.

Вже заманила Івана одного,

Такі ж були гарні очі і в нього…

Сині як небо, як озера глибокі,

І сам такий гарний, чорнявий , високий.

Дивився він довго на красу вередливу,

А потім промовив - хто ти, дівчино?

- Русалка, я з річки, - сказала стидливо,

- Невже ти русалка? Чому не людина? -

Нирнула русалка у річку глибоку,

За нею Іванко слідом ускочив.

- Поцілуй же в останнє, коханий Іванку,

Залишилось трішки нам з тобою до ранку.

- Чому це лиш трішки? Піду я з тобою.

- Не треба, Іване. Не можна зі мною,

Бо в царство підводне лиш мертвим

можна проплисти рікою,

Тож давай же Іванку прощайся зі мною,

Тебе я скопаю цією водою,

І нехай це свято прекрасне і гарне,

стане нашим святом, святом кохання.

Ірина Гатала

ЖИТТЯ

Життя… Що це за штука?

Є безліч версій та жодна не права,

Для когось воно радість, а для когось мука,

Для когось щастя, а для когось лиш біда.

Ніхто не знає що кого чекає.

Що завтра буде? З ким? І де?

Сьогодні хтось помалу помирає,

А завтра нове життя на світ прийде.

Такі закони, тут нічо не вдієш.

Змиритись треба з цим і все.

І не скоритись долі ти ніяк не смієш,

Що має бути те буде твоє.

Кажуть що життя не справедливе.

Адже хтось має все, все, все,

А хтось кладе у рот кусочок хліба не сміливо

І думає що завтра з ним буде ...

Ірина Гатала

АХ ЛЮДИ, ЛЮДИ …


Ах люди, люди …

Мої українці кохані …

Мої рідненькі, що з вами буде?

Чому злом ви стали так п’яні?

Звідки ненависть в серці та взялась?

Чому милосердя там вже нема?

Колись ми любились, кохались…

А тепер ? У кожнім куточку біда…

Чому пісня нас не єднає?

Чому молитва нам не свята?

Ми ж українці і ми пам’ятаєм,

Що матір у нас всіх одна!

Ми боротись маєм за неї,

Як колись це робили ще наші діди,

Щоб щастя прекрасні стелились алеї,

Щоб діти наші в любові росли.

І скільки би часу не пройшло з цих пір,

Може не буде нас серед живих,

Я молюсь щоб кожен Українець гімн заспівати умів,

А ми вже будемо гордитись за них.

Ірина Гатала

УКРАЇНА ЄДИНА

Ми українці єдина держава!

І так було це з покон віків,

Хоч із давен на нас нападали,

Та знищити нас ніхто не зумів.

Землі наші прекрасні, родючі,

Всіяні піснею і добром,

Люди трудящі, співочі,

І добре тут жити нам всім разом.

Тут мужній Дніпро розлива береги,

Місяць у небі світить яскраво,

А люди просять: "Боже, нас бережи!

Бережи нам нашу державу! "

Отак живем ми, кохаємось,

Зранку з зорею встаємо,

Жити по-правді ми намагаємось,

По-християнськи, по-Божім живемо.

І ніхто, ніколи і нізащо,

Не вирве з серця нам оту любов!

Ми Українці! і ми не ледачі!

Будемо щасливі знов!!!

Ірина Гатала

УКРАЇНСЬКА-РІДНА МОВА!

Із віку в вік, із року в рік,

Наш народ боровсь завжди,

За свою землю, щоб ростить на ній свій хліб,

За свою честь, щоб були вільні ми.

Щоб наше слово українське,

Лунало вільно по землі,


Щоб ми свідомі були українці,

Бо ми – не москалі!

Роки помчались неначе збило батогом,

І Україна вільною вже стала,

Здається, нам б єднатись всім разом,

Чого ми ще не мали?

Ірина Гатала

ЯКОЮ МОВОЮ НАМ ГОВОРИ́ТЬ ?

Якою мовою нам говорить?

Питання вічне постає,

Ідеш по парку, що дідусь онучку вчить?

Який він приклад подає?

- Смотри, какой красывой цвэток,-

Він ніжно зацікавлює малу.

- О да, о да, он красыв как облака,-

Відповідає дівчинка йому.

А де ж та «квіточка» поділась?

Невже не краще це звучить?

Ах люди, люди, будьте смілі,

Дітей своєї мови вчить…

Адже нічого кращого не має,

Аніж те рідне що прийшло ще від батьків,

Нехай той хто українцем себе вважає,

Знає мову, якою ще дід його говорив!

Ірина Гатала

ЛІТО ПРЕКРАСНЕ ТАК ШВИДКО ПРОХОДИТЬ

Літо прекрасне так швидко проходить,

Пролітає мов пташка крилата,

І ось осінь нам дощик приносить,

І пора вже до школи вставати.
Десять років пролетіло так непомітно,

І ось уже останній рік прийшов для нас,

Та хочеться бути ще маленькими дітьми,

І знову піти у перший клас…
Так хочеться гратись і пустувати,

Виводити цифри, читати книжки,

Зростати, влюблятись і вперше кохати,

Та не повернутись нам більше туди.
Здається, недавно ми шкільний поріг переступили,

Невпевненим кроком зайшли у перший клас,

Переляканими оченятами на школу дивились,

А батьки просто раділи за нас…
Час рікою так швидко проплив,

Лиш сивину у волоссі залишив рідненьких,

Як батьки нас ніхто не любив,

І для них ми будемо завжди маленькі.

Та хіба тут видно різницю?


Знову бантики й білі блузки,

І дитячі лагідні лиця,

І букети троянд у руці…
Лиш погляд серйозніший став,

Ця наївність з лиця десь пропала,

Це вересень нам сльозу намалював,

І вона на щоку легенько упала.

Ірина Гатала

ЯК ПРИЄМНО ЛІСОМ ОСІННІМ ГУЛЯТИ

Як приємно лісом осіннім гуляти,

Милуватись золотистим кольором пори,

Зачаровуватись, дивуватись і в казку впадати,

І ступати стежиною десь до гори.
Прислухаюсь і чую, як дерево шумить,

Роздивляюсь- пташок вже немає,

І річка швиденько так не біжить,

А під туманом мутним засинає,
Лиш де-не-де ялиці та смереки,

Поміж дерев ще зеленіють,

І чути десь отам далеко,

Як вітер тихо віє.
Він наче казку ніжно шепоче,

Гуляючи лісовими стежками,

А я назавжди залишитись тут хочу,

Вмирати з лісом, народжуватись разом з квітками...

Ірина Гатала

НА ДВОРІ НІЧ СПОКІЙНА, ТИХА

На дворі ніч спокійна, тиха,

На небі зіроньки сіяють,

А літо йде , і як на лихо,

Дощі за горами блукають.

Так швидко без турбот воно минуло,

Лиш спогади солодкі залишило в душі,

І за собою вдалеч потягнуло,

Шістнадцять літ моїх.

І ось, сімнадцять літ вже на порозі,

Безжально дзвонять у дзвінок,

А у саду помалу відцвітають рози,

Моя юність була мов щасливе кіно.

Мене промінчики сонця будили,

Заколисував місяць ясний.

Зорі у казку водили,

Голубив вітер буйний.

А тепер я дорослою стала,

Не буде дитинства, не буде казок,

І гойдалка та що мене колихала,

Колихатиме інших діток…

Я вже двері відчинила рокам,

Вони на поріг тихенько ступають,

Раптом почулось далеко десь там,


Хтось кричить: "я прощаюсь...! "

О Боже мій, о Мати Господня!

Це ж дитинство моє,

Воно прощається зі мною сьогодні,

І в далеке минуле іде…

Ірина Гатала

ВЖЕ ДРУГИЙ ДЕНЬ ПРОПЛИВ …

Вже другий день проплив …

Помалу вечоріє….

Цей день нічого не змінив,

Здається що нема надії.

Вечірня тиша охопила,

Роботами стомлене село,

А десь при огорожі вишенька зацвила,

А у душі кохання не цвіло.

Так хотілось би вдихнути,

Кохання аромат п’янкий,

Піду до лісу і знайду червону руту,

Та запах квітки не такий…

Кохання ніжне й плакітливе,

М’яке, солодке, чарівне,

Кохання пахне гарно й живо,

Та не кожний цей аромат вдихне…

Ірина Гатала

ЦЕ НЕ МОЯ РУКА ПИСАЛА НАШУ ДОЛЮ

Це не моя рука писала нашу долю, 
Не рвала на шматки всі почуття, 
Нажаль, ми не керуємо собою, 
Не знаємо про слово " каяття ". 

Це не вогнем припалювали всі рани, 
І не окропом заливали білі шрами, 
Це серце видирали голими руками, 
І голкою ілюзію проколювали під нами. 

Це був не ти, а тільки образ щастя - 
Забута мною мрія із життя, 
Від цього радості нам не придастся, 
Заплутає ілюзію й буття. 

Це був не Ангел, а магія уяви, 
Ми душу вбили грязними руками, 
І гра словами поміж нами, 
Повільно сипле сіль на рани. 

Це вже не так ... набридло, хватить! 
Не хочеться кохання без душі,
Потрібно щось з середини міняти, 
Але питання: у тобі чи у мені?

Б.В.

УЖЕ ЗИМА ХОЛОДНА ПРОМАЙНУЛА

Уже зима холодна промайнула, 
Уже погас у серці біль, 
Проте його ти так і не забула, 
І ніби сиплеш ти на рани сіль! 

Згадаєш якось ти його в хвилини жалю, 

Заплаче серце й защемить, 
І вже страждань не буде краю - 
Любов твоя не відлетить. 

І сонним небом золотавим, 
Підеш із сонцем ти на схід, 
І все навколо стане тьмяним, 
Немов змінився цілий світ. 

Ти сядеш тихо при дорозі, 
Заплачеш гірко й закричиш, 
Страждати більше ти не в змозі, - 
Душею ти до нього відлетиш. 

Ще сон оцей не закінчився, 
І драма ваша без кінця, 
Безжальний фільм не зупинився, 
Ще грає музика життя. 
Ще десь далеко, в чистім полі, 
Кохання вітер розвіва, 
Шаленим ти ковтком неволі, 
Усе йому розповіла. 

Ще час на стежці залишився, Але бажання вже нема; 
На ньому цілий світ спинився, 
А ти залишилась сама. 

Та не сумуй, що він покинув, 
І не жалій, що сталось так, 
Страждання час назавжди злинув, 
Обман зоставсь лиш на словах...

Б.В.

Є ДВА СВІТИ …

Є два світи…

В одному я вже є, а в другий ще не хочу.

Та треба йти, і я ступаю неохоче.

Є два шляхи…

Я закриваю очі,

Бо мушу попрощатись з тим,

Що є для мене найдорожчим.

Я опиняюся у світі двох облич.

Я хочу повернутись, та нема назад дороги.

Шукаю Правди - та Її нема.

Вона, нещасна, десь сама шукає Бога…

Тут всі в костюмах – хто який знайшов,

Щоб перейти в нім на оту дорогу.

А я стою в костюмі жебрака,

і прошу не грошей, а допомоги.

ЛЮБОВ

Я ПРИКЛАДУ ТЕБЕ ДО РАНИ

Я прикладу Тебе до рани,

Можливо, легше трохи стане,

Можливо… А може й ні…

Ввесь біль я віддаю Тобі,

Так, віддаю!

А Ти приймаєш,

І своє серце відкриваєш…

Мені приємно, любий Друже,

Що ти до мого болю не байдужий.

ЛЮБОВ

ТАК ШУМИТЬ ТІЛЬКИ ЛІС


Так шумить тільки ліс,

Так плаче лиш тільки верба,

Так лиш сонечко спати лягає,

ТАК умієш лиш Ти бути потрібним мені!!!

Тільки я лиш не смію сказати Тобі, що кохаю…

Так лиш небо уміє тримати грозу,

Так лиш сонце уміє прогнати морози,

Тільки я лиш зумію Тебе вберегти!

Тільки Ти з мого личка протреш дрібні сльози!

Так лиш лютий мороз намалює на шибі зірки,

Так лиш річка міняє русло й не зникає,

Тільки я… замикаюсь з Тобою в собі…

І Тебе безнадійно все ще чекаю!

ЛЮБОВ

ЧОМУ МОЇ ВІРШІ НЕ ПІДЛЯГАЮТЬ РИМІ ?

Чому мої вірші не підлягають римі?

- Вони не правильні, - так критики говорять.

А я пишу, хоч рідко і незграбно,

Та виливаю свою душу й волю

Я маю думку – хто ж її не має?!

А ідеальним кожен хоче стати,

Без помилок прожити, бути мудрим,

«І щоб усі були як я», - інакше ти поганий…

Ми всі однакові, і всі ми не безгрішні,

І творимо діла такі, як є самі.

Чому вірші повинні бути ідеальні?

Вірші не пишуть нам святі боги,

А Я ПИШУ й собі їх прочитаю.

Нехай так тихо, щоб ніхто не чув,

Нехай ніхто про них навіть не знає –

Для мене це живе, бо це мій труд,

Такий солодкий труд і неповторний.

Це гра із слів, цікава й забавна.

Я – не поет!

Я тільки творю

Без рими рідні для душі слова…

ЛЮБОВ
ABORTION

(присвячено усім абортованим дітям)

Я жити хотіла,

До мети своєї ішла без зупину,

Я мріяла доторкнутись до тіла твого,

Чуєш, мамо, навіщо ти допустила цього,

Навіщо життя забрала у мене,

Не давши мені й побачити неба,

Навіщо забрала його ти в мене тоді,

Коли я могла б стати тобі найближчою людиною у житті,

Чому? Для чого? А вірніше для кого?

Для тебе , чи може, для мене зробила ти це?

Попри все, що зробила ти, я не осуджую тебе,

Я прошу, мамо, не картайся зараз за мене,

Ще не пізно, молись, подумай за себе,

Бо коли ти помреш, там вже спокій не знайдеш,

Ти мала вибір і ти його зробила.

Чому? Я ще не зрозуміла…

P.S. Отож попри це все,

Мамо, я люблю тебе!

Оленка Нестерук

ЧОМУ? ДЛЯ ЧОГО? НАВІЩО? І ЗНОВУ ЧОМУ?

Чому? Для чого? Навіщо? І знову чому?

Запитань багато задаю я Йому,

Господи, чому життя таке?

Чому воно не просте?

Чому жити так важко,

А люди ще кожному ставлять підношу?

Чому зло життя твоє проїло,

Наче хату терміти?

Чому люди б’ють, а ти мусиш терпіти?

Чому кожен хоче зробити тобі зло,

А ти у відповідь мусиш добро?

Чи можна жити так,

Щоб зазнати щастя смак?

І гріхів щоб не робити,

Й зла нікому не чинити,

Як же потрібно,

У такому випадку поступити?

Оленка Нестерук

СНІГ

Знову білим покрив усе,

І так тихо він паде – паде,

Не важливо подобається це комусь чи ні,

Сніг падає, бо лютий надворі.

І коли вечірнім містом ти додому поспішаєш,

Аж раптом, сповільнивши ходу,

Ти глянеш вгору, в синю тьму,

А коли повз тебе сніжинки пролітають,

Промовиш тихо: «Як добре що зараз я живу,

що можу бачити оцю красу».

Яка ж дивна ця природа,

І якою непередбачуваною буває та погода,

Ще зараз сніг тримаєш у руці,

І вже скоро крапельки дощу стікатимуть по

твоїй щоці,

Це все розстане. А на дворі тепліше стане.


А потім літо і ти вже бачиш, як гарно всі

зацвіли квіти.

А там вже осінь.

Та за нею знов сніги, морози.

Цінуй усе що маєш.

І не сумуй за тим що втратив,

Радій сьогодні і роби що знаєш,

А не чекай поки настане завтра!

Оленка Нестерук
НАЙБІЛЬША ЛЮБОВ

Господи, пробач нам!!!

Ми так часто буваєм неправі,

Але надіємось, що Там,

Нам буде краще ніж зараз на землі.

Прошу, не карай!

Ми ж просто смертні,

Не гнівайся на нас, зачекай.

Хоча ми й дуже грішні,

Подивись у наше серце,

Бачиш, як горить й іскриться.

Це любов наша до Тебе,

Яка ніколи не скінчиться.

О, Маріє, Мати Божа!

Адже Ти всього на світі,

Нам дорожча й важливіша,

Ми поклоняємось Твоїй красі,

І Тебе ми просимо «Пробач».

Ти та, хто серця крижані любов’ю прогріває,

І після тисячі невдач,

Твоя підтримка нам допомагає.

Чи бачиш те,

Як любимо Тебе!

І те, що наше серце так качає,

Що у венах протікає,

То не кров, А гаряча і палка ЛЮБОВ!

Оленка Нестерук

СВЯТО ВЕСНИ

Це наше свято!!!

Ми ж жінки,

Одна одну ми вітаєм радо.

Адже дівчата, юнки, матері,

Жінки й, звичайно, бабусі – це ми,

Ми – ті, хто в світ красу несе,

Нас мудрість, людяність і доброта життям веде.

Ми – ті, без кого не прожили б ви ,чоловіки,

Без кого не дійшли б ви до мети,

На жаль, ви згадуєте про нас лиш раз у рік,

Коли надворі тане сніг,

Коли все огортає першою теплотою,

Коли так ніжно запахне весною,

Коли природа оживає,

Ще трохи, і весна на всіх барвах заграє.

Нас ви повинні цінувати,


І приємні емоції дарувати.

А ще, ви просто змушені нас шанувати,

Щоб турботу не тільки приймати, а й віддавати.

Правду кажуть, до хорошого звикається швидко,

А ви зупиніться на хвилинку,

І уявіть цей світ без нас!

У ньому ж зовсім не було б прикрас.

Я не буду зараз згадувати про всі наші плюси,

І що ми є джерелом всієї краси,

Але чому ж про нашу роль в житті,

(Хоча чи догадались б ви про це самі)

І зокрема про нас,

Ви згадуєте у рік один лиш тільки раз???

Оленка Нестерук


МОЖНА ЗАПИТАННЯ Я ЗАДАМ ТОБІ?

Можна питання я задам тобі?

Як думаєш що найважливіше є в житті.

Відповіді від мене не чекай,

Ти сам себе будь ласка запитай,

Гроші? Звичайно, вони відіграють велику роль в

житті,

Впевнена, без них й дня не прожить тобі,

Але у вічність ти їх не понесеш,

Якщо вони найголовніші , то що собою ти туди

візьмеш,

Здоров’я? На святах його бажають найчастіше,

Та чи й воно найголовніше?

Погоджусь, хворим не хоче бути ніхто,

Але вічно жити ми не будем все одно.

Поглянь уважніше на все своє життя,

Яка ціль твоя, як мета?

Поглянь на себе як гадаєш,

Що за життя у душ ти вкладаєш?

Оленка Нестерук