vchilka.in.ua 1

КАШЛЮК


Кашлюк — гостра інфекційна хвороба, що характеризу­ється початковими нетривалими, незначними або помірними явищами загальної інтоксикації та своєрідним спазматичним кашлем, який закінчується відходженням в'язкого склоподіб­ного мокротиння, блюванням, рідко — мимовільним сечовиді­ленням і актом дефекації.

Етіологія. Збудник кашлюку — паличка Борде—Жангу, нестійка в навколишньому середовищі, дуже чутлива до дії високої температури, сонячного світла, висушування та дезін­фекційних засобів.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий на типовий або нетиповий ("звичайний кашель") кашлюк протягом 25 днів від початку хвороби.

Шлях передавання інфекції повітряно-краплинний. Радіус розсіювання інфекції обмежується двома метрами. Через те що викашляне хворим мокротиння в'язке, воно не розбриз­кується на найдрібніші частинки і не поширюється на великі відстані. Унаслідок нестійкості збудника кашлюк не передаєть­ся через третю особу та предмети, з якими стикався хворий.

Сприйнятливість до кашлюку загальна: хворіють діти усіх вікових груп. Заразитися кашлюком можна з першого дня життя. Найбільша кількість захворювань припадає на вік від 2 до 5 років.

Патогенез. Вхідними воротами інфекції у разі кашлюку є верхні дихальні шляхи. Його збудник розмножується в основ­ному в ділянці рефлексогенних кашльових ділянок, що призводить до тривалого подразнення рецепторів цієї ділянки і утворення в кашльовому (дихальному) центрі домінантного вог­нища збудження. Результатом специфічної дії токсину палич­ки кашлюку й утворення домінантного вогнища збудження в дихальному центрі є нетривалі зупинки дихання на висоті вди­ху — інспіраторне апное. Клінічно така зупинка дихання прояв­ляється нападом спазматичного кашлю. Наслідком його є пору­шення ритму дихання — гіпоксемія — гіперкапнія — порушен­ня сталості внутрішнього середовища (порушення гомеостазу). Це зумовлює розлади обміну, ступінь яких перебуває у прямій залежності від частоти та інтенсивності нападів кашлю. Збу­дження з домінантного вогнища іррадіює на прилеглі центри (блювотний, судиноруховий, тонічної іннервації непосмугованих м'язів), що проявляється відповідною клінічною симптома­тикою: блюванням, гемодинамічними розладами, ураженням непосмугованих м'язів, зокрема функції сфінктерів. Важкість розладів оксигенації поглиблюється місцевим запальним про­цесом з появою в'язкого мокротиння у верхніх дихальних шляхах і рефлекторним спазмом м'язів цієї ділянки.


Клініка. У разі кашлюку розрізняють такі періоди: інкуба­ційний, катаральний, період спазматичного кашлю і період за­вершення.

Інкубаційний період триває 3—15 днів, найчастіше 5—8 днів.

Катаральний період проявляється незначними або помір­ними явищами загальної інтоксикації, що зберігаються протя­гом 2—5 днів. Явищ загальної інтоксикації іноді зовсім немає. Характерним є короткочасне підвищення температури тіла. Тільки у деяких випадках спостерігається істотне підвищення температури тіла до 38—39 °С, головним чином у хворих не­мовлят. З'являється сухий кашель. У катаральний період час­то буває нежить. Кашель стає дедалі частішим, його характер змінюється. Слід відзначити дві особливості кашлю в катараль­ний період, які можна використати у ранньому розпізнаванні кашлюку: а) переважно нічний кашель; б) після звичайного кашлю — блювання. Тривалість катарального періоду кашлю­ку — 3—14 днів.

Період спазматичного кашлю розвивається поступово, супроводжується типовим нападоподібним спазматичним кашлем. Він виникає раптово або після коротких провісників (аури). Характерним для аури є відчуття тривоги, лоскотання в горлі, тиснення за грудниною. Напад спазматичного кашлю склада­ється із серії видихальних кашльових поштовхів, відділених від наступної серії таких самих кашльових поштовхів глибо­ким свистячим вдихом (реприз). Протягом нападу кашлю мо­же бути кілька репризів. Закінчується напад відкашлюванням в'язкого склоподібного мокротиння, часто — блюванням. Під час нападу кашлю досить характерним є зовнішній вигляд хворого: обличчя одутле, ціанотичне, шийні вени набрякають, очі наливаються кров'ю, язик до краю висовується назовні, кінчик його загинається догори. Важкий напад кашлю, крім блювання, супроводжується мимовільним відходженням сечі, газів, калу. Напади кашлю у разі кашлюку бувають переважно вночі. Вони можуть провокуватися різноманітними зовнішні­ми подразниками: кашлем іншої дитини, побаченим медичним інструментом, появою медичного персоналу тощо. З діагнос­тичною метою напад кашлю можна викликати, натискуючи шпателем на корінь язика.


Навіть у разі частих нападів кашлю у хворих на неускладнений кашлюк загальний стан, як правило, залишається задо­вільним. Температура тіла нормальна. За умови легкого перебі­гу кашлюку не змінюється і зовнішній вигляд хворого. У разі частих та інтенсивних нападів кашлю і в проміжках між ними зовнішній вигляд хворого змінюється: обличчя одутле, повіки набряклі, у важких випадках спостерігається набряк усього тіла. На шкірі обличчя, шиї та верхньої частини тулуба мо­жуть бути точкові геморагії. Кашлюку властиві субкон'юнктивальні крововиливи та виразка на вуздечці язика (виникає внаслідок механічного тертя вуздечки язика гострим краєм нижніх різців). Тривалість періоду спазматичного кашлю різ­на — 2—10 тиж, найчастіше — 4—6 тиж.

У період завершення кашель поступово втрачає спазматич­ний характер. Мокротиння стає слизово-гнійним, легше від­кашлюється. Поступово зникають усі симптоми хвороби. Цей період триває 2—4 тиж. У стадії завершення кашлюку або після ліквідації всіх його клінічних проявів унаслідок впли­ву різноманітних чинників (наприклад, нашарування гострої респіраторної вірусної інфекції) можуть бути рецидиви спаз­матичного кашлю. Це — центральний домінантний кашель. В епідеміологічному відношенні такі хворі небезпеки не ста­новлять.

Клінічні форми. Розрізняють типовий та атиповий кашлюк. Типовий має три ступені важкості: легкий, середньоважкий та важкий. Важкість кашлюку визначається кількістю та інтен­сивністю нападів кашлю. У разі легкої форми напади кашлю спостерігаються 10—15 разів на добу, тривають вони недовго. У разі середньоважкої форми кількість нападів становить 15—25 на добу; напади кашлю важкі та тривалі, супроводжу­ються ціанозом, блюванням. У разі важкої форми напади каш­лю зумовлюють загальний ціаноз, блювання, порушення ритму дихання, іноді із зупинкою дихання різної тривалості; нападів може бути 50—60 на добу.

Серед атипових форм кашлюку виділяють: стертий (три­валий звичайний) кашель та абортивний (припинення проце­су на ранніх етапах хвороби).


Кашлюк у немовлят має деякі особливості. Незважаючи на важкий перебіг, у цьому віці він не завжди є типовим, від­сутні, зокрема, репризи. У дітей 1-го року життя бувають зу­пинення дихання (апное), що виникають після нападу кашлю. У деяких випадках періодичні зупинення дихання бувають без попереднього кашлю.

Ускладнення кашлюку пов'язані в основному з активіза­цією вторинної бактеріальної флори. Серед цих ускладнень домінує пневмонія, яка найчастіше розвивається у дітей 1-го ро­ку життя. Рідше спостерігаються отит, мастоїдит, пієліт та ін­ші бактеріальні ускладнення.

Важким ускладненням кашлюку є ураження центральної нервової системи (судоми, непритомність, параліч тощо) — енцефалопатія. Це ураження пов'язане з порушенням оксигенації мозкової тканини, дисциркуляторними та дистрофічними розладами у ній. Нерідкими є параліч, порушення психіки, глухота, сліпота тощо.

Іноді спостерігаються ускладнення, зумовлені сильним каш­лем: пневмоторакс, ателектаз, медіастинальна та підшкірна ем­фізема, пупкова та пахвинна грижі, випадання прямої кишки, нетримання сечі, а також ускладнення геморагічного характе­ру (шкірні та субкон'юнктивальні геморагії, кровотеча з бара­банної перетинки та її розрив, крововилив у мозок тощо).

Діагноз кашлюку за наявності типової клінічної картини хвороби в стадії спазматичного кашлю звичайно не становить труднощів. Складно діагностувати кашлюк у катаральній ста­дії та за умови атипового перебігу хвороби. Велике значення має епідеміологічний анамнез: контакт з хворим на типовий кашлюк або з дитиною чи дорослим, які тривалий час кашля­ють (атиповий кашлюк).

У разі кашлюку спостерігаються характерні гематологічні зміни: лімфоцитарний лейкоцитоз, іноді — лімфоцитарний гіперлейкоцитоз.

Певне діагностичне значення мають дані рентгенологічно­го обстеження; наявність "трикутників кашлюку" (сегментар­них або полісегментарних ателектазів у легенях).

Велике значення для розпізнавання кашлюку, особливо у початковій стадії хвороби, має бактеріологічний метод. Мате­ріал з носової частини глотки беруть стерильним ватним там­поном або за методом кашльових пластинок — кашльового поштовху (чашку Петрі з поживним середовищем підстав­ляють на відстані 5—8 см до рота хворого в момент кашлю). Паличку кашлюку можна виявити і безпосередньо в мазках із носової частини глотки за допомогою імунофлуоресцентних сироваток (експрес-метод діагностування кашлюку).


Із серологічних реакцій застосовують реакції аглютинації, зв'язування комплементу та пасивної гемаглютинації. Діагнос­тичне значення має зростання титру антитіл, тому необхідно брати парні сироватки (з інтервалом 10—14 днів).

Лікування. У катаральний період і на початку періоду спаз­матичного кашлю (перші 10 днів) доцільно використовува­ти антибактеріальні засоби: бісептол (бактрим), еритроміцин, ампіцилін тощо. Курс лікування — 7—10 днів. Рекомендують також застосовувати специфічний протикашлюковий імуноглобулін, який виготовляють з плацентарних сироваток з висо­ким титром антитіл та донорського імуноглобуліну (внутрішньом'язово по 1,5—3 мл протягом 3 днів).

У період спазматичного кашлю велике значення має пра­вильна організація режиму та догляду за хворим. Він потре­бує тривалого перебування на свіжому повітрі, улітку — за можливості протягом цілого дня. Добре діє свіже холодне повітря. Дозволяються прогулянки хворих дітей за температури повітря не нижче ніж —10 °С.

Лікування розрідженим повітрям (підняття на літаку), як показали численні перевірки цього методу лікування, неефек­тивне. Мало що дає також зміна клімату (виїзди хворого у го­ри, на морське узбережжя). Велику увагу треба приділяти ор­ганізації дозвілля хворих (ігри, читання казок, розповіді тощо).

Рекомендують їжу, що легко перетравлюється, містить ба­гато вітамінів, має високу енергетичну цінність. Хворих після нападу кашлю слід годувати малими порціями.

З метою ослаблення нападів кашлю рекомендують уведен­ня 0,5% розчину новокаїну внутрішньошкірно ("лимонна кір­ка") або методом електрофорезу в ділянці "кашлюкового ром­ба" Котляренка (орієнтири: верхній — І шийний, нижній — IV грудний хребці, бічні — середина лопаток). У разі нападів кашлю з апное, частого блювання слід застосовувати нейроплегічні препарати (аміназин, пропазин тощо), які пригнічу­ють кашльовий центр. Найбільший ефект дає введення нейроплегічних сумішей, до складу яких входять, крім аміназину, антигістамінний препарат (димедрол, дипразин, супрастин тощо) і новокаїн. Доза аміназину становить 1—2 мг/кг. Анти­гістамінний препарат застосовують у звичайній віковій дозі; 0,5% розчин новокаїну, що використовують для розведення стандартних ампульних розчинів аміназину та антигістамінного препарату, кількісно перевищує їх у 10 разів. Літичну су­міш уводять внутрішньом'язово тричі на добу. Курс лікування, залежно від досягнутого ефекту, триває 5—7, іноді — 10 днів.


Із засобів симптоматичного лікування застосовують інга­ляції аерозолів з протеолітичними ферментами (хімопсин, хімотрипсин), ацетилцистеїном. Вони полегшують відкашлюван­ня в'язкого мокротиння, поліпшують функцію зовнішнього дихання. Доцільним є застосування спазмолітиків (ефедрин, еуфілін тощо). Якщо є ознаки кисневої недостатності, застосовують оксигенотерапію. Якщо є ускладнення, пов'язані з ак­тивізацією бактеріальної флори, придатні антибіотики широ­кого спектра дії. Лікування неврологічних ускладнень має бути комплексним. Воно включає протизапальні (у тому числі глюкокортикоїди), дегідратувальні, детоксикаційні та інші засоби. Хворі з ускладненими формами кашлюку повинні лікуватися в стаціонарі.

Профілактика. Основну роль у боротьбі з кашлюком віді­грає активна імунізація. В Україні щеплення проти кашлюку роблять усім дітям асоційованою кашлюково-дифтерійно-правцевою вакциною (АКДП).
Заходи в осередку.


  1. Хворого на кашлюк ізолюють удома або госпіталізують (якщо є показання). Термін ізоляції — 25 днів від початку хвороби.

  2. Карантину підлягають діти до 7 років, які були в контакті з хворим, але самі не хворіли на кашлюк. Тривалість карантину — 14 днів.

  3. Через нестійкість збудни­ка заключну дезінфекцію не проводять.

  4. За осередком вста­новлюють медичний нагляд. Важливими є виявлення та облік атипових форм кашлюку. У разі підозри на кашлюк треба про­вести бактеріологічне обстеження.


ПАРАКАШЛЮК



Паракашлюк — гостра інфекційна хвороба, переважно ди­тячого віку, що характеризується слабковираженими почат­ковими катаральними явищами та тривалим кашлем, який у деяких випадках має спастичний характер. Рідко спостеріга­ють кашлюкоподібні напади кашлю з репризами та наступним блюванням.

Етіологія. Збудником є паличка паракашлюку, за морфо­логічними та культуральними властивостями близька до палич­ки кашлюку, але менш токсична та вірулентна.


Епідеміологія паракашлюку така сама, як і кашлюку. Пе­ренесений кашлюк та імунізація АКДП-вакциною створюють певну стійкість до паракашлюку, але повного перехресного імунітету не дають.

Дитина, яка перехворіла на кашлюк, як і щеплена АКДП-вак­циною, може захворіти на паракашлюк. Хворіють переважно діти від 2 до 10 років. Індекс контагіозності — 0,3—0,42.

Патогенез паракашлюку такий самий, як і кашлюку. Пере­важання легких форм хвороби зумовлюється властивостями збудника паракашлюку.

Клініка. Інкубаційний період триває 7—15 днів, найчасті­ше 10—11 днів. Початковий період характеризується незнач­ними катаральними явищами або проходить безсимптомно. Основним проявом паракашлюку є кашель, який триває 3 тиж і більше. У деяких випадках кашель такий, як і в разі кашлю­ку, з репризом та блюванням.

Ускладнення спостерігаються рідко, переважно у вигляді пневмонії.

Діагноз паракашлюку визначають на підставі даних епіде­міологічного анамнезу, клінічної картини хвороби (тривалий кашель) та бактеріологічних досліджень — виділення палички паракашлюку з носової частини глотки. Допомогти в діагнос­туванні можуть і серологічні реакції (аглютинації, зв'язуван­ня комплементу, гемаглютинації). Для діагностування хворо­би перспективним є метод імунофлуоресценції.

Лікування симптоматичне. У разі легкого перебігу хвороби призначати антибактеріальні препарати, особливо антибіоти­ки, немає потреби.

Профілактика полягає в ізоляції хворого терміном не мен­ше ніж 15 днів.

Питання про специфічну профілактику досі ще не з'ясоване.

Тема: Кашлюк.

Це гостра інф. хвороба, що передається повітряно-краплинним шляхом,характеризується помірною інтоксикацією, катаральним запаленням дихальних шляхів, приступами спазматичного кашлю з репризами та інспіраторною затримкою дихання.

Етіологія:


Збудником є Bordetella pertusis (паличка Борде Жангу)-паличка овоїдної форми, нерухома, спор не утворює, грамнегативна. Утворює екзо-і ендотоксини. Швидко гине у навколишньому середовищі під дією сонячного світла, висушування, високої температури, дезінфікуючих засобів.

Епідеміологія:

Джерелом інф. є хвора людина з перших днів до 25-30го дня, особливо у катаральному періоді. Найбільш небезпечними в епідеміологічному відношенні є хворі на стерті і субклінічні форми.

Механізм передачі-повітряно-краплинний. Сприйнятливість висока, індекс контагіозності 60-70%. На коклюш хворіють діти всіх вікових груп, а також дорослі. Найбільша захворюваність спостерігається у віці від 1 до 7 років.

Сезонність осінньо-зимова. Можна виявити періодичні підвищення захворюваності через кожні 3-4 роки.

Після перенесеної хвороби залишається стійкий імунітет.

Патогенез:

Збудник коклюшу потрапляє на сл.. об. дихальних шляхів-гортані, трахеї, бронхів, бронхіол, альвеол. Паличка коклюшу продукує токсин, який подразнює рецептори дихальних шляхів, що спричиняє кашель. Наступає тривале подразнення рецепторних закінчень блукаючого нерва.

Клініка:

Інкубаційний період триває від 5-7днів. Перебіг хвороби можна поділити на 3 періоди: 1. катаральний;

2. спазматичний;

3. завершення.
1. Катаральний період-починається з катарального запалення верхніх дихальних шляхів, з`являються кашель, нежить, часом чхання. Заг. стан в основному не страждає t тіла N або субфебрильна. Кашель на початку хвороби сухий, згодом стає вологий, з виділенням слизистого харкотиння.

Окремі покашлювання з часом переходять у приступи кашлю, які набувають тривкого (настирливого) характеру. Перкуторних і аускультативних змін немає. Катаральний період триває 3-14днів.

Опорні симптоми: сухий кашель, часом вологий, який поступово посилюється, не піддається ніяким звичайним засобам лікування і набуває стійкого характеру. В ЗАК-лімфоцитоз, лейкоцитоз.

2. Спазматичний період - виникають типові приступи спазматичного кашлю, для яких характерна серія кашльових приступів, що швидко виникають один за одним на неповному затрудненому виходу. За серією кашльових поштовхів настає форсований свистячий вдих (реприз). Це може повторюватись багато разів.

Приступ кашлю починається часто з передвісників - аури, яка характеризується загальним збудженням, неприємним відчуттям у горлі, чханням. Приступ може бути спровокований плачем, прийманням їжі, штучно спричиненим механічним подразником. Частота приступів кашлю з репризами залежить від важкості хвороби. Максимум приступів спостерігається в кінці 1-на початку 2 тижня спазматичного періоду і може досягати 30-40р. і більше/добу.

Під час приступу спазматичного кашлю лице хворого червоніє, синіє, вени шиї набухають, очі сльозяться, червоніють, повіки набрякають. Голова витягується вперед, язик максимально висовується «човником» з рота, кінчик його загинається догори, вуздечка травмується нижніми різцями, внаслідок чого на ній з`являється виразка. У важких випадках під час приступу можливі носові кровотечі, крововиливи у склепу, апное, судоми, непритомність, самовільне виділення сечі і випорожнень. Закінчуються приступ виділенням склоподібного харкотиння і часом, блюванням. Між приступами зберігається блідість, одутлість лиця, періоральний ціаноз. Часті приступи виснажують хворого. Під час приступу ще порушується діяльність органів кровообігу-тахікардія, високий АТ. Постійне порушення сну, страх перед приступами роблять дитину неспокійною, збудженою, що в свою чергу сприяє виникненню приступів.

Над легенями – коробковий відтінок, перкуторно вислуховуються сухі хрипи. У ЗАК- лейкоцитоз, лімфоцитом, N ШОЕ.

Спазматичний період триває 2-4 тижні, іноді до 6 тиж. і більше.

3. Стадія завершення - приступи кашлю слабшають, стають рідшими, зникають репризи, виділяються менше харкотиння. Період триває 1,5-3міс.


Розрізняють типові, стерті, атипові і безсимптомні форми. До типових належать форми з наявністю спазматичного кашлю. Вони можуть бути легкими, середньо тяжкими, тяжкими. Тяжкість перебігу визначається за частотою приступів.
Легка форма-8-10 приступів/день. Вони типові, короткі, репризів під час приступу 3-5, самопочуття майже не порушене.
Середньотяжка- 15-20 приступів. Репризів до 10 за приступ, приступи закінчуються блюванням. Самопочуття незначно порушене.
Тяжка- приступи 20 -25 і більше,тривають по 10 – 15 хв, репризів більше 10 за 1 приступ, блювання , стан різко погіршується , мляві , дратівливі, худнуть, погано їдять.
Стерта форма – приступи кашлю легкі, рідкі і тривають кілька днів.

Атипові форми - перебігають без приступів спазматичного кашлю.

Коклюш у немовлят.

Інкубаційний період 3-5 днів, катаральний 2-6 днів. Хвороба починається відразу з приступів спазматичного кашлю. Приступи супроводжуються репризами, рідше з`являється блювання, геморагічні симптоми. Під час приступу – апное, судоми , значніший ціаноз.

Ускладнення:


  1. Ураження ЦНС – енцефалопатія, менінгізм.

  2. Ураження ДС – пневмоторакс, емфізема, ателектази, пневмонія, плеврит.

  3. Пупкова і пахова грижа , носові кровотечі , крововиливи у шкіру і кон`юнктиву .

Діагностика:

1) Бактеріологічне д-ня - збудника можна виділити в перші 1-2 тижні хвороби. Матеріалом для д-ня є кашльові пластинки.

2)Серолог. м-ди : РА, РЗК, РНГА.

Лікування

1)Обов`язковій госпіталізації підлягають діти першого року життя , а також хворі з тяжкими формами коклюшу і з наявністю ускладнень.

2)Антибіотики( левоміцетин, еритроміцин, ампіцілін) 7-10 днів. Лише в катаральному і в перші дні спазматичного періоду.


3) Нейролептики (аміназин, пропазин) – щоб зменшити частоту і тяжкість приступів. Усувають бронхоспазм, зменшують збудливість дихального центру, заспокоюють хворого і поглиблюють його сон.

Аміназин 2,5% 1-3 мг/ кг/ д з 3-5 мл 0,25%р-ну новокаїну.

4)Киснева терапія.

5)Антигістамінні препарати – димедрол, супрастин, діазолін.

6)Глюкокортикоїди( преднізолон 1-3 мг/кг) у важких випадках.

7)Муколітики і бронхорозширювачі ( трипсин , хімотрипсин , еуфілін , ефедрин, бронхолітин, бромгексин)

8) Провітрювання , вологе прибирання.

Профілактика.

1)Хворого ізолюють на 30 днів від початку хвороби.

2)Для дітей у віці до 7 років , які були в контакті і не вакциновані встановлюють карантин протягом 14 днів.

3)Специфічна профілактика АКДП – проводять у 3 міс.( п/ш у ділянці лопатки три рази по 0,5 мл, з інтервалом 45 днів). Ревакцинацію проводять через 1,5- 2 р.

4)Дітям, що були в контакті , у віці до 1 року, які не перехворіли і не прищеплені проти кашлюку рекомендують вводити донорський УД по

З мл*2р/д.

Паракоклюш.

Це гостра інфекційна хвороба, що спричиняється паличкою пара коклюшу, але характеризується легшим перебігом.

Етіологія. Bordetella parapertusis , близький до палички коклюшу

Епідеміологія: дж. інф. є хворий і рідше бактеріоносій. Шлях зараження – повітряно - краплинний. Частіше хворіють діти у віці 2-10 р. Індекс контагіозності 30-40%.

Патогенез:аналогічний.

Клініка: Інкубаційний період 3-15днів. Хвороба починається з кашлю, який поступово наростає, іноді може набувати спазматичного характеру з репризами, блюванням. І більшості випадків пара коклюш нагадує трахеобронхіт, ГРХ.

Є три періоди:

I Катаральний-загальна слабість, нежить, поодинокі покашлювання t. N


II Спазматичний-нетривалий, частота приступів не вища 5-7/д, загальний стан N. Кашель спостерігається протягом 2-3тиж.

III Видужання-повне без ускладнень.

Діагностика: Виявлення збудника в слизу з носоглотки і наростання титру специфічний АТ в РА, РЗК, РНГА. (з 2-го тижня хвороби.)

Лікування: Симптоматичне. Антибіотиків не застосовують.

Профілактика:


  1. Хворих ізолюють на 25 днів від початку хвороби.

  2. Карантин (для дітей до року) встановлюють на 14днів моменту останнього контакту.

  3. Діти старше 1 року і дорослі карантину не підлягаються.

  4. Активної імунізації не проводять.