vchilka.in.ua 1

Класифікація — це логічний процес розподілу товарів за найбільш характерними та суттєвими ознаками. Вона має велике теоретичне Й практичне значення.


Непродовольчий товар - це продукт виробничого процесу, призначеної для продажу його громадянам або СГД (суб'єктів господарської діяльності), але не з метою вживання в їжу людиною або твариною.

Для непродовольчих товарів суттєвими ознаками для їх класифікації є призначення, сировина, способи виробництва, особливості конструкції, сезонність використання, вид продукції, розмірні показники, обробка та ін.

Оскільки товари повинні задовольняти певні потреби споживачів, то їх призначення є головною ознакою на вищих і нижчих рівнях класифікації. Відповідно до призначення виділяють такі товарні групи непродовольчих товарів, як


 непродовольчі товари або промислові товари 









Підкласи Групи однорідних товарів 




Товари 




І 


Текстильні та одяго-взуттсві 











Текстиль (трикотаж) 








Одяг 










Взуття 




II 


Галантерейні і ювелірні 











Галантерейні 









Ювелірні 




III 


Гігієнічні 











Парфумерні 









Косметичні 




IV 


Культурно-побутові 









Годинники 









Канцелярські 






Підкласи 


Групи однорідних товарів 







Транспортні 







Спортивні 







Музичні 







Фото-, кінотовари 







Аудіо-, відеокасети 







Книги, журнали та ін. 





Товари для відпочинку 






Господарські 









Меблі 







Посуд 







Побутова техніка (складнотехнічні товари) 







Побутові хімічні товари 







Будівельні матеріали 







Сільськогосподарські товари 


VI 


Нафтопродукти та мастильні матеріали 









Нафта 


2 3 




Нафтопродукти 






Мастильні матеріали 


VII 


Біотовари 









Квіти 







Зоотовари 







Предмети догляду за ними і корм 


Комплекс галузей виробництва непродовольчих товарів досить складний за структурою та видами діяльності. До його складу входять галузі легкої промисловості, а також виробництво радіоприймачів і радіоелектронної апаратури, телевізорів, годинників, легкових автомобілів, меблів, побутової техніки та запасних частин до неї, мікроелектроніки, мікропроцесорних засобів, касетних відеомагнітофонів, холодильників і морозильників, швейних, в'язальних і пральних машин, мотоциклів, мопедів і велосипедів, пилососів, автоматичних посудомийних машин, фото- і кіноматеріалів, фармацевтичних препаратів, лакофарбових матеріалів, засобів захисту рослин тощо.

Для комплексу цього виробничого спрямування характерні широкі внутрішні й зовнішні економічні та технологічні зв'язки. Його продукцію використовують у меблевій, автомобільній, авіаційній, нафтохімічній, харчовій промисловості, сільському господарстві, транспорті, у сфері охорони здоров'я тощо.


Серед галузей виробництва непродовольчих товарів однією з найважливіших є легка промисловість, яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям та ін., а промисловість — технічними тканинами тощо. В умовах орієнтації економіки на соціальні потреби населення цій галузі належить провідна роль у піднесенні рівня життя населення.

Проте значні потенційні можливості галузі використовуються недостатньо внаслідок недопоставок сировини за міжнародними угодами. Майже вдвічі зменшилися поставки бавовни. Значно менше порівняно з потребою надходить хімічних ниток і волокон, шубно-хутрової сировини, каучуків, синтетичних латексів, барвників тощо. Постало важливе завдання — формувати і розміщувати державні замовлення і державні контракти, координувати діяльність підприємств, пов'язану з виконанням цього завдання, а також розширювати використання нових видів сировини, забезпечувати збалансований розвиток підгалузей.

На розміщення підприємств легкої промисловості, особливо текстильної, великий вплив має науково-технічний прогрес. Це позначається передусім на концентрації текстильного виробництва, на зміні його сировинної бази. Натуральне волокно поступово витісняється хімічними волокнами. Велика кількість тканин виробляється з сумішей натуральних і хімічних волокон.

Істотні зміни відбулися у територіальній організації легкої промисловості в результаті наближення виробництва до районів споживання продукції. Підприємства легкої промисловості розміщені в усіх областях України, зокрема в регіонах концентрації міського населення або пунктах надходження сировини.

У структурі текстильної промисловості України найбільш вагоме місце посідає бавовняна галузь. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовняна галузь у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувально-обробне виробництво.

Найбільші підприємства галузі такі: Херсонський бавовняний комбінат, бавовняні комбінати в Донецьку, Тернополі, бавовняно-прядильні фабрики в Києві, Львові, Долині (Івано-Франківська область), Нововолинську (Волинська область). Інші підприємства продукують переважно пряжу та нитки.


Значного розвитку набула вовняна галузь. Сировиною для неї є вовна, Добавки з штучних та синтетичних волокон. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Вовняні тканини виробляють Чернігівський камвольно-суконний і Луганський тонкосуконний комбінати, Криворізька вовнопрядильна та Донецька камвольно-прядильна, Дунаєвецька (Хмельниць-ка область), Одеська, Сумська, Стрийська (Львівська область) суконні фабрики, Харківське виробниче об'єднання «Червона нитка». Усього у вовняній галузі діє близько ЗО підприємств.

У Києві, Богуславі, Черкасах, ряді міст Чернівецької та Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

На базі натуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві, який випускає високоякісний натуральний шовк. Інші підприємства (у Києві, Черкасах, Луцьку) виробляють шовкові тканини з синтетичного та штучного волокна. У Києві та Лисичанську (Луганська область) випускають також шовкові тканини технічного призначення.

На базі місцевих ресурсів льону-довгунця працюють великі льонокомбінати в Житомирі й Рівному, функціонують понад 30 льонозаводів, а також Коростенська фабрика (Житомирська область) з виробництва тканин.

Льняні тканини застосовуються як технічні у поліграфічній промисловості, деяких галузях машинобудування. Окрім того, їх використовують при виготовленні одягу, білизни тощо. Україна є експортером льоноволокна.

Конопляно-джутове виробництво зосереджено на Одеській джутовій фабриці та Харківському канатному заводі, де використовуються привізний джут, волокна конопель, бавовняна пряжа, хімічні волокна. Частина продукції йде на експорт.

В Україні діє понад 60 підприємств трикотажної промисловості. У структурі трикотажних виробів переважає виробництво панчішно-шкарпеткових виробів та білизняного трикотажу. Найбільші центри трикотажної промисловості: Київ, Харків, Житомир, Львів, Одеса, Чернівці, Миколаїв.

У швейній галузі, яка розміщена майже в усіх містах України, найбільшими центрами є Київ, Харків, Одеса, Львів, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Чернівці, Дрогобич. Україна є імпортером швейних виробів.


В Україні створені великі шкіряні виробничі об'єднання: Бердичівське, Львівське, Івано-Франківське, Київське, Харківське, Вознесенське (Миколаївська область); діють заводи в Кременчуку, Василькові (Київська область), Миколаєві, Херсоні.

На базі шкіряної сировини працюють взуттєві виробничі об'єднання і взуттєві фабрики у Києві, Луганську, Львові, Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Івано-Франківську, Сімферополі, Кривому Розі, Хмельницькому та інших містах.

Основні підприємства хутряної галузі: Харківське хутрове виробниче об'єднання та виробниче об'єднання «Тисмениця» в Коломиї (Івано-Франківської області); фабрики в Одесі, Житомирі, Жмеринці (Вінницької області).

Для розвитку шкіряно-взуттєвої та хутряної галузей потрібно удосконалювати і створювати нову, високоефективну технологію шкіряно-взуттєвого і дубильно-екстрактного виробництва; освоювати матеріали з поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостями; механізувати та автоматизувати виробничі процеси.

В Україні добре розвинене галантерейне виробництво. Підприємства цієї галузі розміщені в містах та більшості селищ України. їхня продукція — господарські сумки, валізи, портфелі, кошики, гаманці та багато інших виробів.

Поліграфічна промисловість включає підприємства, які виготовляють різні види друкованої продукції: книги, журнали, плакати, календарі, географічні карти, етикетки, квитки, бланки тощо. До складу поліграфічної промисловості входять: універсальні й спеціалізовані поліграфічні об'єднання та комбінати; газетні, газетно-журнальні й газетно-бланкові друкарні, книжково-журнальні, етикетко-друкарські фабрики, фабрики офсетного, друко-офсетного, кольорового і нотного друку; цинкографічні, а також допоміжні підприємства. Широко впроваджуються нові технології друку з використанням електронної техніки.

Найбільші поліграфічні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Вінниці, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Львові, Одесі, Рівному, Сімферополі, Чернівцях.


Фарфоро-фаянсова промисловість охоплює підприємства, які виробляють фарфорові, фаянсові, майолікові та інші вироби тонкої кераміки господарського, культурно-побутового і художньо-декоративного призначення. Основною сировиною для цієї галузі є каолін, польовий шпат, кварцовий пісок, пегматит, вогнетривкі та бентонітові глини.

Підприємства галузі розміщено у 12 областях, найбільша кількість їх у Житомирській області (9 заводів). Найбільші підприємства галузі: Ба-ранівський, Коростенський (Житомирська область), Дружківський (Донецька область) фарфорові заводи, Полонське виробниче об'єднання «Фарфор»(Хмельницька область), Славутський завод «Будфарфор» (Хмельницька область).

Продукція фарфоро-фаянсової промисловості задовольняє потреби населення України та експортується.

Актуальним завданням є забезпечення відродження в Україні на якісно вищому рівні виробництва побутової техніки, яка б відповідала вимогам споживача і була конкурентоспроможною.
Електроенергетика — базова галузь економіки України. Вона одна з найстарших у країні. Виробництво електроенергії ґрунтується на спалюванні вугіллямазутуприродного газу, використанні атомної енергії, енергії води та Сонця.

Енергетика як галузь господарства охоплює різноманітні енергетичні ресурси, виробництво, перетворення, передачу і використання різних видів енергії.

Електроенергія виробляється електричними станціями.

Електрична станція – це сукупність установок, обладнання та апаратури, які використовуються безпосередньо для виробництва електричної енергії, а також необхідні для цього споруди та будівлі, розташовані на певній території. Тобто це підприємство призначене для виробництва електричної енергії. Електростанції характеризуються потужністю, що дорівнює сумарній потужності всіх установлених на електростанції електрогенераторів в МВт.

Електростанції за використанням джерела енергії поділяються на:

1. теплові електростанції, що працюють на твердому, рідкому і газоподібному паливі;

2. гідравлічні, що використовують відповідні гідроресурси;

3. атомні, які використовують як паливо збагачений уран або інші радіоактивні елементи;

4. електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії (вітрові, сонячні, геотермальні, припливів та відпливів тощо).

Залежно від характеру споживання електроенергії станції бувають регіонального і місцевого значення.

Найпоширенішими в Україні є теплові електростанції (ТЕС). Вони виробляють майже 2/3 всієї електричної енергії.

Перевагою ТЕС є відносно вільне розміщення, вдвічі дешевша вартість їх будівництва порівняно з гідравлічними електростанціями (ГЕС). Недоліком –негативний вплив на навколишнє середовище.

Технологія одержання електричної енергії на теплових електростанціях (ТЕС) полягає у перетворенні хімічної енергії горіння палива (вугілля, нафти, газу тощо) послідовно в теплову, механічну і електричну енергію.

1 – котел;
2 – паровая турбина;
3 – электрогенератор;
4 – конденсатные насосы;
5 – деаэратор;
6 – питательные насосы

Структурная схема выглядит следующим образом:

Термодинамічні основи роботи ТЕС: на паротурбінних електростанціях ротори електричних генераторів приводяться в обертання паровими турбінами, в яких теплова енергія пари перетворюється на кінетичну, що передається роторові турбіни. Таким чином, водяна пара є робочим тілом паротурбінної електростанції. Пара необхідних параметрів утворюється у котлі за рахунок тепла, що виділяється при спалюванні органічного палива.

Гідроелектростанції — це комплекс силових установок і споруд, призначений для перетворення механічної енергії води в електричну.



Принцип роботи. У гідроелектростанціях потоки води підводяться до водяних турбін, де енергія руху води перетворюється в механічну енергію обертання роторів турбін. Турбіни обертають ротори електрогенераторів, які  перетворюють механічну енергію в електричну.

Потужність гідроелектростанцій прямо пропорційна висоті напору води, який залежить від висоти греблі, і кількість води, що проходить за одиницю часу через турбіни гідроелектроагрегатів.

Атомні електростанції (АЕС) за характером використовуваного палива не пов’язані з родовищами його видобування, що забезпечує широкий маневр їх розміщення. АЕС орієнтовані виключно на споживачів електроенергії, особливо на райони з обмеженими ресурсами палива та гідроенергії.


Джерелом отримання електроенергії на АЕС є ланцюгова реакція ділення ядер атомів важких елементів. Ця реакція відбувається в атомних реакторах з виділенням великої кількості тепла.

На АЕС отримане в реакторі тепло перетворюється на електроенергію за допомогою парових турбін і електричних генераторів. В парових турбінах використовують водяний пар як робоче тіло. Принцип отримання теплової енергії в реакторах різних типів однаковий, але використання тепла залежно від призначення різне. За числом контурів циркуляції для передачі виділеного тепла  робочому тілу виділяють одно-, дво- та триконтурні теплові схеми.

Альтернати́вні джере́ла ене́ргії — будь-яке джерело енергії, яке є альтернативою викопному паливу.[1]

Це поновлювані джерела, до яких відносять енергію сонячного випромінюваннявітруморіврічокбіомаситеплоти Землі, та вторинні енергетичні ресурси, які існують постійно або виникають періодично у довкіллі.[2]