vchilka.in.ua 1 2 3
ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Кафедра теорії спорту

Бріскін Ю.А.

Передерій А.В.


Строкатов В.В.


Тимчак Я.В.


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ
Лекція з навчальної дисципліни

Основи теорії і методики спортивного тренування”

“ЗАТВЕРДЖЕНО”

на засіданні кафедри теорії спорту

„29” серпня 2007 р. протокол № 1

Зав. каф _____________ Ю.Бріскін

ЗМІСТ


  1. Загальна характеристика “методу” спортивного тренування.

  2. Методи навчання техниці спортивних вправ.

  3. Методи розвитку рухових якостей

  4. Питання до самоконтролю.

  5. Література.


1. Загальна характеристика “методу” спортивного тренування.

Під методом спортивної підготовки розуміють способи роботи тренера і спортсмена, за допомогою яких досягається оволодіння знаннями, вміннями та навичками, розвиваються необхідні якості, формується світогляд.

В практиці всі методи умовно поділяють на три групи:

- словесні

- наочні

- практичні.

В процесі спортивного тренування всі ці методи використовуються в різних сполученнях. Кожен метод використовують не стандартно, а постійно пристосовують його до конкретних обставин, які обумовлюються особливостями спортивного тренування.

Методи спортивного тренування добирають у відповідності до педагогічних завдань тренувального процесу, загальнодидактичних принципів та специфічних принципів спортивного тренування, вікових та статевих особливостей спортсменів, їх кваліфікації та підготовленості.

В спорті основна увага приділяється практичним методам.

До словесних методів відносять розповідь, пояснення, лекцію, бесіду, аналіз та обговорення. Ці методи найчастіше застосовуються на етапі попередньої базової підготовки, а також в лаконічному вигляді — зі спортсменами високої кваліфікації. Ефективність тренувального процесу залежить від вмілого використання термінології та поєднання словесного і наочного методів.


Наочні методи, які використовуються в спортивному тренуванні, багатообразні і в значній мірі обумовлені їх ефективністю. До них відносять показ основних елементів та окремих вправ (правильний в методичному плані).

В спортивній практиці широко використовують допоміжні засоби демонстрації — навчальні фільми, відеомагнітофонні записи, макети ігрових майданчиків для демонстрації тактичних схем, електронні ігри та ін.

Широко використовують методи орієнтування, як прості, які визначають закінчення рухів, так і складні — світові, звукові та механічні лідери, в тому числі з програмним управлінням та зворотним зв’язком.. Ці пристрої дозволяють спортсменові отримувати інформацію про темпо-ритмові, просторові та динамічні характеристики рухів.

Методи практичних вправ умовно поділяють на дві основні групи: 1 — методи, спрямовані на засвоєння техніки (формування рухових вмінь та навичок); 2 — методи, спрямовані на розвиток рухових якостей.

Виділення першої групи обумовлено тим, що в будь-якому виді спорту, особливо в складно координаційних двобоях та іграх, технічна підготовка є складним процесом, який передбачає засвоєння нових комбінацій та елементів, або вдосконалення техніки рухів з відносно стабільною структурою (циклічні, швидкісно-силові види).

Широкий арсенал та різноманітність фізичних навантажень, характерні для другої групи методів, розвивають не тільки якості, а й вдосконалюють техніко-тактичну майстерність тощо.

Обидві групи методів тісно взаємопов’язані між собою і в сукупності забезпечують ефективне рішення завдань спортивного тренування.

Отже, основними засобами розвитку рухових якостей є різноманітні фізичні вправи. Ефективність педагогічного процесу розвитку рухових якостей буде залежати від адекватності обраної фізичної вправи (засобу) поставленій педагогічній задачі. Поряд з тим, одна і та ж фізична вправа може бути застосована для вирішення різних задач. Наприклад, біг на короткі дистанції з високою інтенсивністю буде сприяти переважному розвитку швидкісних якостей, а біг на довгі дистанції з помірною інтенсивністю переважному розвитку загальної витривалості. Виконуючи вправи з обтяженням можна в одному випадку сприяти розвитку сили за рахунок зростання м'язової маси, в іншому розвитку сили без суттєвого зростання м'язової маси, а в третьому розвитку силової витривалості і зменшення об'єму м'язової маси. Таким чином, для раціонального керування процесом розвитку рухових якостей потрібно чітко визначити не тільки те, що треба робити (засоби), а і те, як виконувати відповідне тренувальне завдання (методи). Методи вправи базуються на закономірностях, що діють при чергуванні рухової активності і спокою, напруження і розслаблення, а також на співвідношеннях між інтенсивністю та об'ємом. В попередньому розділі було показано особливе значення сили подразнення (впливу) як фактора, що визначає спрямованість і ступінь адаптації. Було також охарактеризовано значення тривалості інтервалів відпочинку в забезпеченні необхідної спрямованості та глибини адаптації. Виходячи з цього, можна дати визначення методу вправи.


Метод вправи це орагнізаційнометодична форма виконання тренувального завдання.

Уже в 30ті роки ХХ століття в практиці і теорії розвитку рухових якостей визначилися два основних методи вправи. Перший полягає у тому, що для вирішення конкретної педагогічної задачі тренувальна вправа виконується без перерви на відпочинок. Наприклад, тривалий біг, плавання тощо з метою розвитку витривалості. Характерною ознакою другого методу є наявність пауз для відпочинку у процесі виконання тренувального завдання. Наприклад: мета розвиток спеціальної витривалості до бігу на дистанцію 1500 м; тренувальне завдання пробігти 5 разів по400м із середньозмагальною швидкістю через 1 хв активного відпочинку.

Оскільки у цих методах вправи чітко планується тривалість і інтенсивність роботи, або тривалість і інтенсивність роботи та тривалість і характер відпочинку, вони отримали назву "методи строго регламентованої вправи".

Поряд з методами строго регламентованої вправи широкого розповсюдження у фізичному вихованні та спортивному тренуванні набули методи ігрової та змагальної вправи.

При доборі методів вправи необхідно зважати на те, щоб вони відповідали поставленим задачам, загальнодидактичним принципам, віковим особливостям людей, стану здоров'я і рівню їх фізичної підготовленості.
2. Методи навчання техниці спортивних вправ.
Методи вивчення техніки:

- в цілому (цілісний)

- розчленований

Цілісним методом вивчають прості вправи і ті, які неможливо розділити. Акцент ставлять на послідовності елементів цілісного руху.

Складні вправи поділяють на частини (відносно самостійні) і вивчають розчленованим методом.

Застосування обох методів передбачає використання підвідних вправ та імітаційних вправ.

Підвідні вправи використовують для пояснення оволодіння технікою шляхом планомірного вивчення більш простих рухових дій, які забезпечують виконання основного руху. Наприклад: біг з високим підніманням стегна та ін.


В імітаційних вправах зберігається загальна структура руху основної вправи, але забезпечуються полегшуючі умови виконання.

Ефективність методів залежить від кількості, складності та особливостей сполучення вправ, які використовуються.

В якості основних прийомів для вивчення складнотехнічних вправ застосовують:

включення — введення раніше добре вивченого елементу до складу нового;

екстраполяція — ускладнення руху шляхом кількісного нарощування ознаки уже включеного руху;

інтерполяція — засвоєння нової вправи на базі вже вивченої легкої — утворення проміжної за складністю навички.
3. Методи розвитку рухових якостей
3.1. Методи строго регламентованої вправи.
Характерною ознакою цієї групи методів вправи є чітка регламентація їх структури і змісту. Регламентація за структурою стосується, перш за все, наявності або відсутності інтервалів відпочинку в процесі одноразового застосування цього методу для вирішення конкретної педагогічної задачі. Приклад: задача полягає у розвитку витривалості. Її можна вирішити різними шляхами: пробігти 10 км з певною швидкістю без зупинок для відпочинку; пробігти 10 разів по 1 км з необхідною швидкістю через 12 хв повільної ходьби. Цю ж задачу можна вирішити шляхом комбінації із наведених методів вправи:пробігти 6 км із заданою швидкістю, відпочити кілька хвилин, а потім іще пробігти 10 разів по 400 м із заданою швидкістю через 1 хв активного відпочинку. Наведені приклади свідчать, що за структурою методи строго регламентованої вправи можна розділити на три групи: методи безперервної вправи, методи інтервальної вправи та методи комбінованої вправи (табл.8).

У кожному із наведених методів сумарну дистанцію 10 км можна долати із стандартною (рівномірною) швидкістю, а можна її змінювати. Змінювати швидкість бігу (а значить і інтенсивність тренувального впливу) можна хвилеподібно (варіативний режим навантаження), поступово підвищувати від початку до кінця вправи (прогресуючий режим навантаження) або поступово знижувати від початку до кінця вправи (регресуючий режим навантаження). В інтервальному і комбінованому (у тих випадках, коли його складовою частиною є інтервальне виконання завдання) методах вправи на режим навантаження буде також суттєво впливати тривалість інтервалів відпочинку та їх зміст. Цілком очевидно, що характер адаптаційних процесів буде залежати від того, в якому режимі навантаження буде виконуватися цілісна вправа. Виходячи з цього методи строго регламентованої безперервної та інтервальної вправи за змістом слід розділити на чотири групи (табл.8).


Ряд фахівців (М.Шолих, 1966; Ф.Уилт, 1967; Н.Г.Озолин, 1970; Д.Каунсилмен, 1972; А.А.ТерОванесян, И.А.ТерОванесян, 1992 та інші) виділяють також "повторний метод" строго регламентованої вправи. Характеризуючи даний метод, вони наводять не одну, а декілька його суттєвих ознак: 1) тренувальне завдання виконується шляхом чергування фаз роботи та відпочинку; 2) інтенсивність робочих фаз близька до запланованої змагальної; 3) тривалість робочих фаз більша ніж в інтервальному методі; 4) тривалість фаз відпочинку також більша ніж в інтервальному методі (до повного відновлення). Цілком очевидно, що всі описані ознаки належать до методу інтервальної стандарти зованої вправи. Тобто у даному розумінні "повторний метод" є не що інше, як один із варіантів методу інтервальної стандартизованої вправи.

При виконанні конкретного тренувального завдання можливе також поєднання методів строго регламентованої вправи як за структурою, так і за змістом. Наприклад, тренувальне завдання: пробігти 10 км, в тому числі перших 5 км з стандартною (рівномірною) швидкістю, а наступні з поступовим її підвищенням. В даному прикладі завдання виконується _2комбінованим методом (Л.П.Матвеев, 1976), а саме методом безперервної стандартно-прогресуючої вправи.

В методах комбінованої вправи можуть застосовуватися найрізноманітніші сполучення режимів навантаження. Так, з метою розвитку швидкісної витривалості, може бути застосований метод повторно-інтервальної вправи в режимі стандартно-прогресуючого навантаження. Приклад: Біг 2 серії 4 рази по 150 м. Кожний раз перші 100 м долати із швидкістю 8590% від індивідуально доступної на відрізку 150м, а останні 50 м з прискоренням. Відпочинок між серіями вправ 68 хв, комбінований. Між відрізками в серії відпочивати пасивно до відновлення ЧСС в діапазоні 100-110 уд/хв. За структурою цілісна вправа, що наведена в даному прикладі, складається із двох блоків (серій). В свою чергу кожний з них виконується інтервальним методом. За змістом завдання виконується у двох режимах навантаження в кожному 150-метровому відрізку: стандартний перші 100 м і прогресуючий останні 50 м.


Одним із різновидів методу комбінованої вправи є метод кругової вправи (Ю.В.Верхошанский, 1988). Його характерною ознакою є застосування комплексів різноманітних вправ, які виконуються у певній послідовності і з заданою інтенсивністю у конкретному тренувальному завданні (докладніше див. М.Шолих, 1966).

Методичні поради щодо застосування методів строго-регламентованої вправи подаються в табл. 9.
3.1.1. Методи безперервної вправи.

Характерною особливістю методів безперервної вправи, є тривале виконання одного тренувального завдання без інтервалів відпочинку. В якості засобів можуть бути застосовані як циклічні фізичні вправи, так і багаторазове повторення без пауз відпочинку однієї і тієї ж ациклічної вправи, чи різних ациклічних вправ. Типовим прикладом може бути безперервне виконання комплексу вправ з аеробіки.

Сила тренувального впливу (інтенсивність навантажень) може змінюватися у широкому діапазоні (від 25-30 до 70-75% від індивідуального максимуму) в залежності від поставленої педагогічної задачі і можливостей конкретної людини.

Об'єм тренувального впливу (довжина дистанції, час виконання вправи, кількість безперервних повторень тощо) великий, або дуже великий. Наприклад, велосипедистишосейники в окремих тренуваннях долають понад 200 км без перерви для відпочинку.

Метод безперервної стандартизованої вправи

Характерною ознакою даного методу є незмінність величини тренувальноговпливу (швидкість пересування, величина зусиль, ритм, темп, амплітуда рухів тощо) від початку до кінця вправи. Наприклад, біг на лижах тривалістю 1 годину з інтенсивністю, що викликає 140-150 скорочень серця на хвилину.

Цей метод застосовується переважно для розвитку загальної витривалості та спеціальної витривалості до роботи в зонах помірної і великої потужності. Він також сприяє розвитку вольових якостей. Тренувальний вплив полягає у підвищенні продуктивності роботи серцевосудинної і дихальної систем, розширенні капілярної мережі м'язів, що несуть основне навантаження, покращенні міжм'язової координації, координації в роботі вегетативних систем, економічності виконання фізичної роботи.


До суттєвих недоліків цього методу належать:

1. Швидка адаптація організму при тривалому застосуванні. У зв'язку з цим поступово зменшується тренувальний ефект.

2. Монотонність, низький емоційний фон при виконанні тренувального завдання.

Метод безперервної варіативної вправи

Характерною ознакою цього методу є багаторазова зміна швидкості пересування або величини зусиль, ритму, темпу чи амплітуди рухів.

Приклад. Пройти на каное дистанцію 6000 м, із средньозмагальною швидкістю щодо дистанції 10000 м, варіативно змінюючи темп гребків. На кожному непарному відрізку 500 м виконувати 38 гребків на хвилину, а на кожному парному 44 гребки на хвилину.

Методом безперервної варіативної вправи можна розвивати загальну витривалість, спеціальну витривалість до роботи в зонах помірної великої та субмаксимальної потужності. Тренувальний ефект полягає у підвищенні рухливості і потужності серцево-судинної та дихальної систем, розширенні капілярної мережі м'язів, підвищенні аеробних та аеробноанаеробних можливостей організму, розвитку потужності буферних систем організму, покращенні міжм'язової координації. Виконання тренувальних завдань цим методом сприяє розвитку вольових якостей.

Завдяки широким можливостям варіацій компонентів навантаження (зміна співвідношення тривалості фаз виконання вправи з підвищеною і зниженою швидкістю і величиною зусиль, величиною амплітуди рухів і їх частотою тощо) значно розширюються можливості тривалого його застосування без зниження тренувального ефекту.

Пріоритет в розробці цього методу належить фінським та шведським фахівцям і бігунам на середні та довгі дистанції, які домінували на світовій арені в 30-ті і на початку 40-х років ХХ століття. В кінці 40-х років шведський тренер Г.Холмер дав назву цьому методу ("фартлек" гра швидкостей) і опублікував матеріали щодо його застосування для розвитку витривалості. Щоправда, знаний англійський фахівець з легкої атлетики К.Догерті вважає, що поява "фартлека" відноситься до 70-х років минулого століття, коли відомий чемпіон з бігу англієць Д.Уолтер застосував у тренуванні біг по пагорбах і долинах із змінною швидкістю.


Сутність "фартлеку" полягає у зміні швидкості безперервного бігу на місцевості у відповідності з планом тренувального завдання (докладніше див. у журналі "Легкая атлетика", 1972, N3, с. 3031).

Слід відзначити, що застосування даного методу вправи у тренуванні на місцевості, де постійно змінюється рельєф, краєвид тощо, приносить хороший психологічний ефект і допомагає подолати одноманітність циклічної роботи.



следующая страница >>