vchilka.in.ua 1


ЛЕКЦІЯ 5.

Правове регулювання безготівкових розрахунків



    1. Правове регулювання розрахункових відносин. Співвідношення понять «розрахунки» і «безготівкові розрахунки».

    2. Форми та способи безготівкових розрахунків, які використовуються в господарському обороті України.

    3. Поняття та види банківських рахунків. Порядок їх відкриття та закриття.

    4. Особливості договору банківського рахунку.

    5. Організація міжбанківських розрахунків в Україні. Правова природа кореспондентських рахунків.


1. Правове регулювання розрахункових відносин. Співвідношення понять «розрахунки» і «безготівкові розрахунки»

В умовах ринкової економіки різноманітні форми взаємодії між публічно-правовими утвореннями, господарюючими суб'єктами, фізичними особами на еквівалентно-оплатній основі породжують в однієї категорії осіб грошові зобов'язання перед іншими особами, а також - взаємні зобов'язання щодо сплати грошових коштів. Так, обов'язок розрахуватись за своїм грошовим зобов'язанням або здійснити платіж може випливати безпосередньо з цивільно-правових зобов'язань (договір купівлі-продажу, надання послуг, підряду тощо) або закону (сплатити податки, державне мито, перерахувати внески до цільових позабюджетних фондів та ін.). Крім того, такий обов'язок може бути і санкцією за неналежне виконання або невиконання зобов'язання у вигляді сплати неустойки, відшкодування збитків або як негативний наслідок позадоговірних зобов'язань щодо відшкодування шкоди тощо. Таким чином, всі ці дії суб'єктів, спрямовані на виконання грошових зобов'язань, можна вважати розрахунками.

У широкому розумінні - під розрахунками розуміють будь-який спосіб припинення зобов'язань (як грошових, так і негрошових) між сторонами, в тому числі виконання зобов'язань в натурі та зарахування однорідних зустрічних (послідовних) вимог. А у вузькому значенні розрахунки - це саме грошові зобов'язання (обов'язки) сторін, платежі.


Розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Розрахунки можуть здійснюватись у грошовій та негрошовій формах. Грошові розрахунки проводяться у готівковій формі (формі грошових знаків) та у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках) згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами НБУ.

Проте поняття "розрахунки" та "розрахункові правовідносини" не є тотожними. Так, розрахункові правовідносини - це врегульовані нормами права відносини, які виникають у процесі здійснення безготівкових розрахунків через установи банків або небанківські фінансові установи. Отже, синонімом розрахункових правовідносин можна вважати лише безготівкові розрахунки.

Так, відповідно до ст. 1073 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

При здійсненні розрахунків слід враховувати положення ст. 1074 Цивільного кодексу України, згідно з якою обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

2. Форми та способи безготівкових розрахунків, які використовуються в господарському обороті України


Безготівкові розрахунки проводяться фінансово-кредитними установами на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Відповідно до ч.3 ст. 341 Господарського кодексу України та ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» безготівкові розрахунки можуть здійснюватись у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Згідно з ч. 5 ст. 51 цього Закону платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції. При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.

Згідно з ч. 4 ст. 341 Господарського кодексу України при безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків.

Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахунково- касове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.


Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.

Ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Згідно з ст. 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 р. ініціювання переказу проводиться шляхом:

1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа;

2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі;

3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу;

4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі;

5) подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні;

6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання;

7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв.

Стаття 22 зазначеного вище Закону встановлює види розрахункових документів, за допомогою яких здійснюється ініціювання переказу коштів у безготівковій формі, а саме:


    1. платіжне доручення;

    2. платіжна вимога-доручення;

    3. розрахунковий чек;

    4. платіжна вимога;

    5. меморіальний ордер.

Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів. Так, п.1.13 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в національній валюті України», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, встановлено ще такі види платіжних інструментів як акредитив та інкасове доручення (розпорядження) . Використання векселів та спеціальних платіжних засобів, зокрема платіжних карток (у тому числі корпоративних платіжних карток), регулюється законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами НБУ.

Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», для ініціювання переказу. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, отримувач.

Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем коштів безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, що обслуговує отримувача коштів, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв'язку. Стягувач має право подавати розрахункові документи, що ініціюють переказ з рахунка банку-резидента, відкритого в Національному банку України, безпосередньо до НБУ.

При використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором. Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв'язок з програмно-технічними засобами цього банку.


Обслуговуючий платника банк (обслуговуючий отримувача банк) зобов'язаний перевіряти відповідність номера рахунка платника (отримувача) і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ до виконання (зараховувати кошти на рахунок отримувача) тільки у разі їх збігу.

Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту. Порядок визначення залишку коштів встановлюється НБУ. У разі недостатності на рахунку платника коштів для виконання у повному обсязі розрахункового докумен та стягувача на момент його надходження до банку платника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.

При цьому слід враховувати, що згідно з ст. 8 Закону Украї ни «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розра хунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Конкретизуються загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, в Інструкції «Про безготівкові роз рахунки в національній валюті України», затвердженій постано вою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р. із змінами. Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здій снюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними.

3. Поняття та види банківських рахунків. Порядок їх відкриття та закриття

Для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках, які відкриваються банками переважно за місцем їх реєстрації. Також рахунки юридичної особи можуть відкриватись у будь-якому банку на території України за згодою сторін. Порядок відкриття рахунків в установах банків за межами України встановлюється законом.


Відповідно до ст. 342 Господарського кодексу України суб'єктам господарювання, які мають самостійний баланс, рахунки відкриваються для розрахунків за продукцію, виконані роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів(обов'язкових платежів), а також інших розрахунків, пов'язаних з фінансовим забезпеченням їх діяльності.

Суб'єкт підприємництва має право відкривати рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому НБУ. Суб'єктам господарювання, яким виділяються кошти для цільового використання з Державного бюджету України або місцевих бюджетів, відкриваються рахунки відповідно до закону.

Порядок відкриття рахунків в установах банків, форми розрахунків та порядок їх здійснення визначаються Законом України «Про банки і банківську діяльність», іншими законами, а також нормативно-правовими актами НБУ. Серед інших законодавчих актів з питань регулювання безготівкових розрахунків можна назвати Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 p., Інструкцію «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних ва лютах» , затверджену постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003 p., Інструкцію «Про безготівкові роз рахунки в національній 1 валюті України», затверджену постано вою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 p., а також Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затверджене постановою Правління Національного банку України № 223 від 30.04.2010 р.

Як зазначено у статті 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Зазначені вище особи мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.


Порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначають ся Інструкцією «Про порядок відкриття, використання і закриття Рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженою постановою Правління НБУ. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

У разі відкриття рахунка клієнтом, щодо якого існує публічне обтяження рухомого майна, накладене державним виконавцем, банк зупиняє видаткові операції з такого рахунка на суму обтяження та повідомляє державному виконавцеві про відкриття рахунка. Повідомлення про відкриття рахунка вручається державному виконавцеві власником рахунка, який зобов'язаний подати до банку документи, що підтверджують отримання державним виконавцем повідомлення.

Види рахунків, що можуть відкриватися банками або іншими установами - членами платіжної системи своїм клієнтам, передбачені статтею 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні».

Банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки (схема № 1).

Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. За загальним правилом клієнти можуть відкривати необмежену кількість рахунків.

Кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів. Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.


Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних та кореспондентських рахунків визначаються нормативно- правовими актами НБУ та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Установа - член платіжної системи може відкривати рахунки членам та учасникам платіжної системи відповідно до правил цієї платіжної системи, погоджених з НБУ.


Види банківських рахунків




4. Особливості договору банківського рахунку

Банки відкривають поточні рахунки своїм клієнтам за договором банківського рахунку. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. При цьому банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до норм Цивільного кодексу України.

Банківський рахунок слід розглядати як правовідносини, пов'язані зі зберіганням та рухом грошей. Відносини, які виникають між банком та клієнтом у результаті відкриття та функціонування рахунку, умовно поділяють на дві групи: відносини, пов'язані зі зберіганням у банку коштів клієнта, та зі здійсненням розрахункових операцій банком за дорученням клієнта

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України). За своєю правовою природою цей договір є двостороннім, консенсуальним, безстроковим і платним. На практиці замість договору банківського рахунку більше застосовується договір на розрахунково-касове обслуговування, який укладається з суб'єктами господарювання. Договір банківського рахунку переважно використовується у відносинах з громадянами.


Даний договір укладається в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис. Договір банківського рахунку має містити реквізити сторін, номер та вид рахунків, умови відкриття та закриття рахунків, види послуг, що надаються банком. У цьому договорі встановлюється плата за користування послугами банку у вигляді періодичної фіксованої плати або в певному розмірі для конкретної операції, а також визначаються зобов'язання сторін, відповідальність за їх невиконання, інші положення за домовленістю сторін та умови, за яких договір може бути розірвано.

Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Відповідно до ч. 2 ст. 1075 Цивільного кодексу України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка:


  1. якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;

  2. у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;

  3. в інших випадках, встановлених договором або законом.

За загальним правилом банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та від сутності залишку грошових коштів на цьому рахунку.

Слід зауважити, що банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Відповідно до положень ст.1070 Цивільного кодексу України за користування грошима, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки та розмірі, встановлені договором, а якщо такі умови не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу та у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.


Списання коштів з рахунків здійснюється на підставі розпорядження клієнтів. Гроші можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження лише на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.




5. Організація міжбанківських розрахунків в Україні. Правова природа кореспондентських рахунків.

Порядок здійснення міжбанківських розрахунків в Україні визначається Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті» від 17.03.2004 р. № 110 із змінами. Ця Інструкція встановлює загальні вимоги щодо функціонування в Україні системи електронних платежів НБУ та порядку виконання міжбанківського переказу коштів через кореспондентські рахунки банків-резидентів у національній валюті України.

Організація діяльності системи міжбанківських розрахунків визначається її правилами, установленими платіжною організацією цієї системи та узгодженими з НБУ. Банки здійснюють міжбанківський переказ за міжбанківськими електронними розрахунковими документами, основні елементи та порядок формування яких передбачені зазначеною вище Інструкцією.

Міжбанківський переказ виконується банками в строк, визначений правилами платіжної системи, який не може перевищувати трьох операційних днів відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» Внутрішньобанківський переказ виконується в строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів.

Система міжбанківських розрахунків призначена для переказу коштів у межах України між банками на виконання зобов'язань їх клієнтів, а також власних зобов'язань цих банків.

Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися: а) через систему електронних платежів НБУ; б) через власну внутрішньо- банківську платіжну систему; в) через прямі кореспондентські відносини між комерційними банками.


Наприклад, міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими є кореспондентські відносини (банки, що мають домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням), які регулюються НБУ та відповідним договором. Отже, міжбанківські безготівкові розрахунки здійснюються через систему кореспондентських рахунків.

Так, згідно з ст. 51 Закону «Про банки і банківську діяльність» для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами. У ст. 59 цього Закону міститься заборона щодо накладення арешту на кореспондентські рахунки банку або зупиняти операції за цими рахунками. Відомості щодо кореспондентських рахунків банків, відкритих у НБУ, складають банківську таємницю.

Порядок відкриття комерційними банками кореспондентських рахунків встановлено Інструкцією «Про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті», а здійснення контролю за кореспондентськими рахунками банків закріплено постановою Правління НБУ «Про затвердження Правил реєстрації кореспондентських рахунків банків Національним банком України» від 15.08.2001р. №343.

Відкриття кореспондентського рахунку банку, у тому числі через свою філію, здійснюється територіальним управлінням НБУ на підставі укладеного договору про кореспондентський рахунок у Національному банку України та за умови подання правильно оформлених документів, визначених Інструкцією.

Кореспондентські відносини між банками встановлюються, головним чином, для організації безготівкових розрахунків своїх клієнтів. Для встановлення кореспондентських відносин банки обмінюються листами, домовляються, за якими рахунками будуть проводитись взаємні розрахунки, обмінюються зразками підписів посадових осіб, тарифами комісійної винагороди тощо.