vchilka.in.ua 1 2

Лекція. Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності.

  1. Загальні положення про цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності.

  2. Правопорушення у сфері інтелектуальної власності, їх особливості.

  3. Проблемні питання цивільно-правового захисту авторських прав.

  4. Захист права інтелектуальної власності на торговельну марку.


  1. Цивільно правовий захист ІВ слід розуміти як сукупність заходів по відновленню порушених чи оспорюваних прав інтелектуальної власності. Такий захист можливий у юрисдикційній та неюрисдикційній формах. Перша передбачає звернення за захистом до державних інституцій, наприклад, до суду. Друга форма захисту застосовується без залучення державних інституцій, наприклад, шляхом самозахисту або за допомогою громадських організацій (приклад – творчі спілки).

Способи захисту ІВ є загальні і спеціальні. Загальні закріплені у ст. 16 ЦК. Спеціальні передбачені нормами спеціальних законів у сфері ІВ та ст. 432 ЦК.

Відповідно до ст. 432 ЦК суд у випадках і в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про: 1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; 2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; 3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності; 4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності; 5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення; 6) опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.


Захист є правом, а не обов’язком особи. І спосіб захисту особа вибирає самостійно відповідно до виду правопорушення.

Захист права ІВ слід розглядати як складову правової охорони ІВ. Якщо захист передбачає конкретні дії особи, то охорона більш ширше поняття. Вона змістом своїм охоплює і джерела права у сфері ІВ, як вітчизняні, так і міжнародні, і діяльність уповноважених державних органів у сфері ІВ, і захист прав суб’єктів ІВ.

В охороні інтелектуальної власності задіяні і органи прокуратури. Вони розслідували у 2001 році резонансну справу щодо піратства в Україні за зверненням США і спростували звинувачення, висунуті цією державою. У 2008 році Генеральна прокуратура за дорученням перевіряла діяльність Державного департаменту інтелектуальної власності. Здійснюючи функцію нагляду за досудовим слідством, прокуратура допомагає органам внутрішніх справ при розслідуванні злочинів правильно кваліфікувати дії, пов’язані з використанням права інтелектуальної власності на торговельні марки, адже не завжди ці дії незаконні. Прокуратура може виступати як представник держави, захищаючи права інтелектуальної власності державних установ, підприємств. Вона покликана і захищати права інтелектуальної власності соціально незахищених верств населення, дітей.

В Україні достатня нормативно-правова база для захисту прав інтелектуальної власності, але вона потребує вдосконалення і адаптації до законодавства ЄС.

Суб’єктами захисту ІВ є держава, юридичні і фізичні особи, які законно володіють правами ІВ, власники виключних прав ІВ. Першочергово серед суб’єктів слід виділити творця об’єкта ІВ. Окремими суб’єктами слід розглядати роботодавця і працівника.

Серед проблемних питань захисту увагу звернемо на такі: відсутність чітких законодавчих положень про право ІВ держави і конкретних суб’єктів його захисту, відсутність законодавчого регулювання розподілу прав між роботодавцем та працівником, недосконалість законодавства про колективне управління майновими правами авторів і виконавців, недостатня кваліфікація суддів у судах загальної юрисдикції, неоднозначність термінології у сфері ІВ, труднощі виявлення правопорушень і фіксації доказів.


Умовно ми виділяємо 4 групи об’єктів інтелектуальної власності, права на які підлягають захисту: 1 група – об’єкти авторських та суміжних прав (твори, виконання, відеограми, фонограми, передачі організацій мовлення); 2 група – об’єкти патентного права (винаходи, корисні моделі, промислові зразки); 3 група – засоби індивідуалізації товарів, робіт, послуг та їх виробників у цивільному обороті (комерційне найменування, торговельна марка, географічне зазначення); 4 група – нетрадиційні об’єкти (раціоналізаторські пропозиції, компонування інтегральної мікросхеми, сорти рослин і породи тварин, наукові відкриття, комерційна таємниця). Специфіка захисту напряму залежить від правового режиму об’єктів інтелектуальної власності.

Слід пам’ятати, що права ІВ поділяють на особисті немайнові та майнові. Серед майнових прав інтелектуальної власності окремо виділяють виключні права – право дозволяти та право забороняти використання об’єкта інтелектуальної власності.

2. Порушення права інтелектуальної власності є підставою цивільно-правової відповідальності. Але що є порушенням у сфері інтелектуальної власності однозначно відповісти важко. Порушення права інтелектуальної власності є різновидом цивільних правопорушень. Їх багато і вони теж мають свої особливості. Закони у сфері інтелектуальної власності не містять переліку всіх правопорушень. Це і неможливо. Проте основні їх види у законах вказані.

У ст. 431 ЦК серед порушень права інтелектуальної власності вказано невизнання цього права чи посягання на нього. Що слід розуміти під посяганням - законодавець не пояснив, чим викликав дискусію.

У літературі висловлювались думки про те, що правопорушення у сфері інтелектуальної власності можуть не мати повного складу, наприклад, шкода може бути і відсутня.

Більшість правопорушень у сфері інтелектуальної власності пов’язано з порушенням виключних прав інтелектуальної власності. Доволі часто порушуються і особисті немайнові права творців.


Серед порушень інтелектуальної власності розрізняють договірні і недоговірні. Договірні порушення найчастіше пов’язані з порушенням ліцензійних умов.

Порушення права інтелектуальної власності слід відмежовувати від дозволених законом дій. Серед таких дій ті, які підпадають під вільне використання або бездозвільне, що є поступкою творця на користь суспільства, - наприклад, цитування твору з посиланням на автора, видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих (ст.ст.21-25 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»). Без дозволу патентовласника використовується його винахід для наукових досліджень, що передбачено ЗУ «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Законними є і права попереднього користувача. Попередній користувач не потребує дозволу на використання ОПІВ, якщо до дати подачі заявки патентовласником розпочав використання об’єкта чи здійснив серйозну підготовку до такого використання.

Щоб уникнути помилки, завжди слід з’ясовувати, чи є об’єкт таким, що знаходиться під правовою охороною, і кому належать права інтелектуальної власності та на якій підставі. У ряді випадків незареєстровані об’єкти не підпадають під правову охорону (винахід за суттю чи товарний знак без державної реєстрації не охороняється), а тому їх використання не є порушенням. Проте у ситуаціях зі знаками може мати місце недобросовісна конкуренція. Знаки для товарів і послуг без державної реєстрації підлягають охороні за конкурентним законодавством.

Розглянемо приклади деяких порушень інтелектуальної власності.

Згідно Закону України «Про авторське право і суміжні права», порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є: 1) вчинення будь-якою особою дій, що порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав та їх майнові права; 2) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав —опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і

баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;
3) плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;
4) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;
5) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;6) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосуваннязасобів для такого обходу;7) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління; 8) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі. Зупинимось на деяких порушеннях авторського права і суміжних прав більш детально.

Порушенням авторського права чи суміжних прав є передусім будь-яке відтворення твору в будь-якій матеріальній формі і в будь-якій кількості примірників, починаючи від одного, без дозволу осіб, які мають авторське право. Для визнання відтворення твору неправомірним не має значення мета його відтворення. Зазначене стосується також і об'єктів суміжних прав.

Іншою досить поширеною формою порушення авторського права чи суміжних прав є розповсюдження примірників творів, фонограм, відеограм та програм мовлення. Власне, будь-які твори, фонограми, відеограми та програми мовлення відтворюються найчастіше з метою їх комерційного розповсюдження для одержання доходу. Будь-яке розповсюдження без цієї мети навряд чи можна вважати порушенням авторського права чи суміжних прав. Безперечно, йдеться про розповсюдження без дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право, виробника фонограми, відеограми та власника програми мовлення. Розповсюдженням є також зберігання неправомірно відтворених творів, фонограм, відеограм або програм мовлення з метою подальшого розповсюдження. Розповсюдженням слід визнати цілеспрямовані дії щодо поширення серед населення примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення у кількості примірників більше одного і до необмеженої кількості. Не має значення, які примірники творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення розповсюджувалися — контрафактні чи відтворені правомірним шляхом. Важливим елементом визнання розповсюдження неправомірним є те, що розповсюдження мало місце без дозволу автора чи інших осіб, які мають авторські чи суміжні права.

Контрафактними визнаються примірники творів, фонограм, відеограм і програм мовлення, виготовлені і розповсюджені з порушенням авторського права чи суміжних прав. Тобто цим поняттям охоплюється і розповсюдження без дозволу зазначених осіб. Неправомірним визнається будь-яке інше використання без дозволу осіб, які мають авторське право чи суміжні права творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення. Під іншим використанням творів, фонограм чи програм мовлення слід розуміти передачу зазначених об'єктів у комерційний прокат, майновий найм чи будь-яке інше користування без дозволу особи, яка має авторське право або суміжні права. Порушенням суб'єктивних прав особи, яка має авторське право чи суміжні права, буде також перекручення, спотворення чи будь-яка інша зміна твору, фонограми, відеограми чи програми мовлення або будь-яке інше посягання на зазначені об'єкти, що можуть зашкодити честі і репутації автора чи іншої особи, яка має авторське право чи суміжні права. Використання цих об'єктів без зазначення імені автора, а також оприлюднення твору, фонограми, відеограми чи програми мовлення без дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право чи суміжні права, також визнається порушенням авторського права чи суміжних прав. Оприлюднення твору, фонограми, відеограми чи програми мовлення — дія, що вперше робить твір, фонограму, відеограму чи програму мовлення доступними для публіки, якими б засобами це не досягалося.

Істотним порушенням авторського права і суміжних прав є ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право чи суміжні права, примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення. Не має значення, які примірники завозяться в Україну — контрафактні чи не контрафактні. Порушенням є сам факт ввезення зазначених об'єктів без дозволу належних осіб. Більше того, ввезення на митну територію України примірників творів, фонограм, відеограм, що охороняються на території України відповідно до чинного законодавства України, із держави, в якій ці твори, фонограми і відеограми не охороняються або перестали охоронятися, також визнаються порушенням авторського права і суміжних прав.

Використання об'єктів права інтелектуальної власності без договору з особою, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також недотримання умов використання цих об'єктів, порушення особистих немайнових і майнових прав особи, яка має авторське право чи суміжні права, надає їй право звертатися до суду з позовом. Суд зобов'язаний у разі доведення позовних вимог винести рішення про поновлення порушених прав шляхом внесення відповідних виправлень, публікацій у пресі про допущене порушення або іншим способом. Суд має також право постановити рішення про заборону випуску твору, виконання постановки, фонограми, відеограми, програми передачі в ефір і по кабелях, про припинення їх розповсюдження.
Суд може постановити рішення про вилучення чи конфіскацію всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту. Це стосується також усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення і виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту. За рішенням суду вилучені контрафактні примірники творів (у тому числі комп'ютерні програми і бази даних), фонограм, відеограм, програм мовлення на вимогу особи, яка є суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав і права якої порушено, можуть бути передані цій особі. Якщо ця особа не вимагає такої передачі, то контрафактні примірники підлягають знищенню, а матеріали і обладнання, що використовувалися для відтворення контрафактних примірників, підлягають відчуженню із перерахуванням виручених коштів до Державного бюджету України.

Стаття 432 ЦК України передбачає спеціальні правові способи забезпечення позову у справах про порушення авторського права і суміжних прав. Внесення до ЦК України таких способів забезпечення зазначених позовів цілком виправдані. Ще до розгляду справи по суті суд може винести ухвалу про заборону відповідачеві або особі, щодо якої є достатні підстави вважати, що вона є порушником авторського права або суміжних прав, вчиняти певні дії (виготовлення, відтворення, продаж, здавання в найм, імпорт тощо, передбачене цим Кодексом використання, а також транспортування, зберігання або володіння з метою випуску в цивільний обіг примірників творів або фонограм, щодо яких припускається, що вони є контрафактними).

У разі необхідності суд може винести ухвалу про накладення арешту і вилучення усіх примірників творів, фонограм, відеограм щодо яких є підстави вважати, що вони є контрафактними. Суд може винести ухвалу також про вилучення і арешт матеріалів та обладнання для їх виготовлення і відтворення.
Якщо відповідно до кримінального законодавства України дії певної особи щодо авторського права чи суміжних прав підпадають під ознаки злочину, орган дізнання чи суд зобов'язані вжити заходів для забезпечення вчиненого або можливого в майбутньому цивільного позову шляхом розшуку і накладення арешту на:1) примірники творів, фонограм, відеограм, щодо яких припускається, що вони є контрафактними; 2) матеріали та обладнання, призначені для їх виготовлення та відтворення; 3) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за які відповідно до чинного кримінального законодавства передбачена кримінальна відповідальність.

За порушення авторського права чи суміжних прав Законом України «Про авторське право і суміжні права» встановлена цивільно-правова відповідальність порушника. Вона істотно відрізняється від тієї, що була передбачена ЦК Української РСР. Суд має право постановити рішення чи ухвалу про: 1) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування; 2) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав; 3) стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;
4) виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Відповідно до наведених норм суб'єкту авторського права чи суміжних прав у разі їх порушення належить право на свій вибір вимагати відшкодування збитків, стягнення доходу або грошової компенсації, розмір якої визначається судом. Що стосується виплати компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу, то вона має залишитися нарівні з відшкодуванням збитків або стягненням доходу як штрафна санкція — як покарання за вчинення порушення авторського права і суміжних прав. Закон України «Про авторське право і суміжні права» передбачає, крім зазначених санкцій, стягнення штрафу в розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів направляється в установленому порядку до Державного бюджету України. Це вже є покарання за вчинення порушення авторського права і суміжних прав. Ці спеціальні способи захисту авторського права і суміжних прав передбачені Законом України «Про авторське право і суміжні права». Водночас до порушників авторського права і суміжних прав можуть застосовуватися загальні цивільно-правові способи захисту.


Зупинимось на порушенні патентних прав. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» визначає, що будь-яке посягання на права власника патенту вважається порушенням його прав, що спричиняє відповідальність згідно з чинним законодавством України. Таке саме визначення містить і Закон України «Про охорону прав на промислові зразки».
Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» на відміну від інших патентних законів передбачає, що суд має право ухвалити рішення про встановлення цивільно-правової відповідальності за порушення, аналогічні тим, що визначені Законом України «Про авторське право і суміжні права» та про вилучення чи конфіскацію матеріалів і (або) обладнання, використаного для незаконного виробництва матеріалів сорту. Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» також будь-яке посягання на права власника зареєстрованого компонування інтегральної мікросхеми визнає порушенням його прав. Отже, наведені закони порушенням визнають будь-яке посягання на права суб'єкта права промислової власності. Таке занадто загальне визначення не можна визнати виправданим. Інколи те чи інше посягання викликає сумнів у тому, чи є воно правопорушенням. Зазначені закони наводять перелік спорів, що розглядаються в судовому порядку, при цьому додається норма, за якою розгляду в судовому порядку підлягають будь-які спори, що виникають у зв'язку із застосуванням патентних законів. Тому доцільність цієї норми фактично відпадає. При порушенні патентних прав власник патенту має право вимагати: — припинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення його права, і відновлення становища, що існувало до порушення;
— стягнення завданих збитків, включаючи неодержані доходи;
— відшкодування моральної шкоди; — вжиття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних із захистом прав власника патенту.

Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа, яка має право на використання винаходу (корисної моделі) за ліцензійним договором, якщо інше не передбачене цим договором.

Такі самі норми містить Закон України «Про охорону прав на промислові зразки», за винятком однієї. Закон про промислові зразки не дає права власнику промислового зразка на відшкодування моральної шкоди.
Більш розгорнуті норми щодо захисту прав містить Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем». За своїм змістом захист компонування ІМС наближається до захисту авторського права і суміжних прав. Проте зазначений Закон також не передбачає права на відшкодування моральної шкоди. Цей короткий огляд патентних законів щодо захисту прав на об'єкти промислової власності дає підставу зробити кілька висновків:
1. Єдиної цільної системи захисту прав промислової власності не склалося.
2. Не вироблено єдиних санкцій за порушення патентних прав.
Деякі закони відсилають до загальних цивільно-правових санкцій відповідальності за порушення патентних прав. Спеціальних засобів вони не встановлюють.
3. Відшкодування моральної шкоди передбачене лише за порушення патентних прав на винаходи і корисні моделі та прав на сорти рослин.

Захист прав на використання географічного зазначення походження товару здійснюється на підставі Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. (зі змінами). Зазначений Закон містить більш ґрунтовні норми про захист права на географічне зазначення походження товарів. Закон визначає порушенням прав на використання географічного зазначення походження товару також використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого географічного зазначення, що вводить споживача в оману щодо справжнього місця походження товару. Будь-яке посягання на права власника свідоцтва на використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару спричиняє відповідальність згідно із законами. Закон широко розкриває зміст поняття порушення права на використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару. За Законом цим поняттям охоплюються такі дії: — використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про право на його використання; — використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: «вид», «тип», «стиль», «марка», «імітація» тощо; — використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого географічного зазначення або є неправомірним використанням його репутації; — використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару як видової назви. Проте наведені нижче дії закон не визнає порушенням прав власника свідоцтва: — використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару відповідно до вимог Закону будь-якою особою, яка на законних підставах придбала позначений цим географічним зазначенням походження товар у власника свідоцтва і повторно вводить його в обіг; — використання географічного зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про право його використання, але добросовісно його використовувала до дати реєстрації (право попереднього користування). Якщо ця особа протягом дванадцяти місяців від дати реєстрації географічного зазначення походження товару не подасть до Установи заявки на одержання права на використання цього географічного зазначення, подальше його використання вважається порушенням прав власника свідоцтва.

У цьому Законі визначені більш чіткі і конкретні санкції за порушення права на використання географічного зазначення походження товару. порушення прав власника свідоцтва спричиняє цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом. Але за порушення прав власника свідоцтва (як, до речі, і за порушення прав на сорти рослин) чинним кримінальним законодавством кримінальна відповідальність не встановлена.
Власник свідоцтва на використання географічного зазначення походження товару має право вимагати від порушника: припинення дій, що порушують право або створюють загрозу порушення; вилучення з обігу товару з неправомірним використанням географічного зазначення походження; вилучення з товару чи його упаковки неправомірно нанесеного географічного зазначення походження, а при неможливості цього знищення товару; відшкодування втрат, включаючи неодержані доходи; відшкодування збитків у розмірі не більше, ніж отриманий порушником прибуток; вжиття інших передбачених законом заходів, пов'язаних із захистом прав на географічне зазначення походження товару. Крім цього, власник свідоцтва має право звернутися до суду з позовом про припинення порушення та відшкодування заподіяної шкоди. При ввезенні на митну територію України товару, позначеного з порушенням прав законних користувачів (власників свідоцтва) права на використання географічного зазначення походження, цей товар може бути тимчасово затриманий у порядку, встановленому законом. Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» визначає перелік спорів з приводу використання географічного зазначення походження товарів, який відрізняється від подібних переліків, що містяться у патентних законах України.

За зазначеним Законом у суді вирішуються спори про:
— правомірність реєстрації географічного зазначення походження товару;
— незаконне використання географічного зазначення походження товару;

— ввезення на митну територію України товарів, неправомірно маркованих географічним зазначенням походження товару.


Суди можуть приймати рішення про:

— вилучення з товару або його упаковки неправомірно нанесеного географічного зазначення походження товару;

— конфіскацію товару, неправомірно маркованого географічного зазначення походження товару; — вилучення з обігу товару, неправомірно маркованого географічного зазначення походження товару;

— відшкодування шкоди, що завдається особі, яка має право на використання географічного зазначення походження товару;
— визнання географічного зазначення походження товару видовою назвою або скасування раніше визнаної видової назви товару.

Для захисту права інтелектуальної власності використовуються також загальні цивільно-правові засоби захисту цивільних прав. Вони придатні як для захисту авторського права і суміжних прав, так і для захисту прав промислової власності та засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.



следующая страница >>