vchilka.in.ua 1 2 3 4


Макроекономіка (короткі відповіді)


  1. Модель економічного кругообігу: графічна та аналітична інтерпретація.

В основу макроекономічного аналізу покладено модель економічного кругообігу.

Найпростіша модель економічного кругообігу закритої економіки без участі держави і без міжнародних зв’язків містить в собі тільки два сектори: домогосподарства і фірми та два види ринку: ринок благ і ринок ресурсів.

Споживчі витрати Доходи

Ринок благ
Товари і послуги Товари і послуги




Домогосподарства Фірми

Ресурси Ресурси

Ринок ресурсів

Доходи Виробничі витрати




Грошові потоки Реальні потоки

Мал. 2.1. Модель економічного кругообігу.

На ринку благ домогосподарства купують необхідні їм товари і послуги у фірм. На ринку ресурсів, навпаки, фірми купують у домогосподарств необхідні їм ресурси: капітал, робочу силу, природні ресурси для здійснення виробничого процесу. Економічна система є замкненою. Доходи одних економічних суб’єктів є витратами інших економічних суб’єктів. В моделі присутні два види потоків: “доходи-витрати” та “ресурси-товари і послуги”. Вони здійснюються одночасно в протилежних напрямках і постійно повторюються. Потік товарів і послуг здійснюється проти годинникової стрілки. Ринки товарів-послуг та ресурсів балансуються потоками грошових платежів за годинниковою стрілкою. Домогосподарства на ринку благ здійснюють грошові платежі. Фірми на ринку ресурсів також купують робочу силу, капітал, природні ресурси, здійснюючи при цьому грошові витрати.

В результаті взаємодії двох ринків відбувається кругообіг, а між самими ринками досягається рівновага. Висновок з моделі є наступним: сумарна величина витрат фірм дорівнює сумарній величині доходів домогосподарств.

Якщо фірми виробляють більше або менше товарів і послуг, ніж споживається домогосподарствами, рівновага економічної системи досягається балансуванням інвестицій в товарно-матеріальні запаси. Якщщо величина вироблених товарів та послуг (сукупна пропозиція) перевищує можливі витрати домогосподарств (сукупний попит), відбувається незаплановане зростання інвестицій в товарно-матеріальні запаси. І, навпаки, якщо сукупна пропозиція товарів і послуг менша за планові витрати домогосподарств, відбувається незаплановане зменшення інвестицій в товарно-матеріальні запаси.


  1. Система національних рахунків: сутність, принципи побудови, основні групування.

^ Система національних рахунків - це сукупність (система) взаємопов’язаних показників і класифікацій, які використовуються для опису та аналізу результатів економічного розвитку країни. Запроваджена в 1953р. В Україні – в 1993р.

Система національних рахунків послідовно описує найважливіші процеси і явища економіки:1) виробництво, 2) доход, 3) споживання, 4) нагромадження капіталу, 5) фінанси. СНР відображає взаємєзв’язок між випуском продукції, доходами та витратами.

Система національних рахунків застосовується практично в усіх країнах світу. Вона описує валовий внутрішній продукт на усіх стадіях його руху: виробництва, розподілу, перерозподілу і кінцевого використання.

До основних принципів побудови Системи національних рахунків належать такі:

• будь-яка праця, що приносить дохід, вважається продуктивною

• економіка розглядається як складний механізм взаємозв'язаних грошових і товарних потоків

• рівність між доходами та витратами

^ Основні групування системи системи національних рахунків

Відповідно до міжнародних стандартів система національних рахунків поділена на шість секторів:

1) нефінансові корпорації. -підприємства

^ 2) фінансові корпорації . - банки

3) сектор загального державного управління. Державні органи

4) сектор домашніх господарств. Працюючі люди

5) сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства– благодійні фонди, партії ^ 6) сектор зовнішньоекономічних зв’язків.

Групування за галузями в СНР здійснено наступним чином:

  1. промисловість;2)будівництво;3) сільське, лісове, рибне господарство; 4) транспорт та зв’язок; 5) торгівля, заготівлі, матеріально-технічне постачання та збут; 6) інші галузі матеріального виробництва; 7) галузі сфери нематеріального виробництва. Крім основних галузей згідно міжнародній класифікації виділяється близько ста підгалузей. На макроекономічному рівні в Україні виділяють 9 галузей.

В СНР – 10 рахунків. В Україні використовують -6.( рахунок товарів і постуг, виробництва, утворення доходу, розподілу доходу, використання доходу, капіталу). Основним показником СНР – є ВВП.

  1. Валовий внутрішній продукт: особливості та методи розрахунку. Номінальний, реальний..

    Валовий внутрішній продукт (ВВП) — один з найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання. ВВП — сума валової доданої вартості (ВДВ) галузей плюс чисті податки на продукти (ПДВ) та імпорт (ЧПІ) не зараховані до неї: ВВП = ∑ ВДВ + ПДВ + ЧПІ.

    ВВП визначають, як суму первинних доходів, розподілених економічними одиницями-резидентами між виробниками товарів та послуг: оплата праці найманих працівників, чисті податки на виробництво та імпорт, валовий прибуток та валові змішані доходи. Використання ВВП — кінцеве споживання товарів та послуг, валове накопичення основного капіталу, змінення запасів матеріальних оборотних коштів, чисте надбання цінностей і сальдо експорту та імпорту товарів і послуг.

    В економічній науці та в статистиці використовуються різні методи визначення величини ВВП (ВНП). Як ВВП, так і ВНП можна розрахувати трьома методами:

    виробничий метод (метод доданих вартостей);

    за доходами;

    за витратами.

    За методом доданих вартостей ( виробничий) сумується додана вартість всіх галузей народного господарства. Метод доданих вартостей дозволяє виявити відношення і роль окремих галузей у створенні

    ^ Розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

    – заробітна плата найманих працівників (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);

    – рентні платежі (доходи, які отримують власники нерухомості від залучення у виробництво землі, майна, капіталу);

    – чисті відсотки (доходи постачальників грошового капіталу, які отримують домогосподарства за вклади, відсотки за облігації підприємств);

    – доходи некорпоративного сектору (чистий прибуток підприємств, які перебувають в одноосібній власності);

    – прибуток акціонерних підприємств (цей компонент, у свою чергу, містить три складові: податок на прибуток, дивіденди акціонерам, нерозподілений прибуток підприємств).

    Наступні два елементи не являють собою доходи у прямому розумінні цього слова, але вони входять у вартість продукції і тому є частиною ВВП:

    – амортизаційні витрати (обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року);

    – чисті непрямі податки (непрямі податки: податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін., за відрахуванням трансфертних платежів). З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм.

    ^ Додавання вказаних складових дозволяє визначити ВВП за методом «за доходами».

    ВВП за доходами = W + Рг + і + R + Am + IT,

    де W – заробітна плата; Рг – прибуток; і – відсоток; R – рента; Am – амортизація; IT – непрямі чисті податки.

    Формула, що лежить в основі витратного підходу до визначення ВВП, має вигляд:

    ^ ВВП за витратами = С + І + G + NE,

    де С – споживчі витрати; I – приватні валові інвестиції; G – державні витрати; NE – чистий експорт.

    Часто наведений метод називають методом кінцевого використання.

    ^ Споживчі витрати – це особисті споживчі витрати всіх громадян країни, що включають витрати на предмети довгострокового та поточного споживання та на послуги. Тут ідеться про витрати на харчування, одяг, житло, товари культурно-побутового призначення, на всі види послуг, що надаються за рахунок споживачів.

    Інвестиційні витрати підприємств - Це витрати на кінцеву закупку машин та обладнання, на виробничі будівлі, на збільшення запасів виробничих ресурсів, житлове будівництво, витрати на амортизацію.

    ^ Державні витрати являють собою державні закупки товарів та послуг. В дану групу включають витрати федеральних, республіканських, місцевих державних органів на придбання кінцевої продукції підприємств, на закупку ресурсів для державних потреб і на оплату найманої робочої сили. В державні витрати не включають трансфертні платежі, які проводяться безкоштовно і не враховуються у складі ВВП.

    ^ Чистий експорт є не що інше, як різниця між експортом та імпортом. Ця різниця показує, на скільки іноземні витрати на придбання товарів і послуг, вироблених в даній країні, перевищують витрати даної країни на придбання товарів і послуг, вироблених в інших країнах.

    ^ Макроекономічна тотожність, що характеризує два методи обчислення ВВП – «за доходами» і «за витратами», має вигляд:

    C + I + G + NE = W + Pr + i + R + Am + IT

    Номінальний і реальний ВВП. Дефлятор ВВП.

Особливістю підрахунку ВВП є те, що ВВП - грошовий показник. Тому рівень ВВП як і інших макроекономічних показників залежить як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін.

^ Показник загального обсягу виробництва в поточних цінах, це - номінальний ВВП.

Показник загального обсягу виробництва в постійних цінах, це - реальний ВВП.

Дефлятор ВВП, або індекс ВВП - індекс цін, який використовується для коригування номінального ВВП з врахуванням інфляції або дефляції і одержання на цій основі реального ВВП.

Номінальний ВВП

Дефлятор ВВП = -------------------------- 100%

Реальний ВВП

Цей поділ економічних показників на реальні і номінальні в макроекономіці має назву класичної дихотомії.

Номінальний ВВП вимірює поточну грошову оцінку усіх товарів і послуг, вироблених в економіці. Реальний ВВП вимірює той самий обсяг продукції у постійних цінах. Дефлятор ВВП показує зміну ціни одиниці продукції у розрахунковому році стосовно базового року.


  1. Інфляція Індекс споживчих цін як показник вимірювання вартості життя. Динаміка ІСЦ в Україні за останні роки.

Індекс споживчих цін - це відношення вартості споживчого кошику товарів і послуг у розрахунковому році до вартості цього ж кошику у базовому році.

CPI- Consume Price Index найбільш поширений у використанні індекс цін. Значення CPI визначається, виходячи з ціни ринкового кошику товарів та послуг типової міської родини. ІСЦ часто називають індексом вартості життя. ІСЦ розраховується щомісяця, є оперативним і найпоширенішим показником рівня інформації. ІСЦ показує, як змінюються ціни за два періоди, які порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною.

Інфляція ( вимовафайл ; від лат. inflatio — роздування) — тривале зростання загального рівня цін (на відміну від відносного зростання цін, за якої ціни на окремі товари (послуги) зростають значно швидше, ніж інші, або ж останні можуть залишатися постійними), що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей. Окрім збільшення пропозиції грошей, існує досить багато причин причини виникнення і розвитку інфляційних процесів.

Основними негативними наслідками інфляції є падіння рівня життя населення (найбільше страждають групи населення з фіксованим доходом (пенсіонери, працівники сектору державного управління та ін.), погіршення очікувань щодо макроекономічної ситуації в майбутньому, що приводить зокрема до зниження інвестиційної активності та погіршує можливості щодо економічного розвитку.

Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін (що є вираженням вартості споживчого кошику по відношенню до певного періоду, %).

Зручність використання ІСЦ полягає насамперед у використанні досить великої кількості товарів (Державний комітет статистики України використовує споживчий кошик з 296 компонентів) та висока частота оновлення даних статистичними органами (зазвичай місяць), тоді як дані щодо дефлятора ВВП, який однак охоплює більшу кількість товарів, доступні лише щоквартально.

Індекс цін (I) — це відношення ціни в період t (Pt) до ціни базового періоду (Pb), тобто:



Темп інфляції визначається як відношення різниці індекса цін поточного періоду та індекса цін попереднього поріоду до індекса цін попереднього періода:

Залежно від темпів зростання середнього рівня цін розрізняють декілька видів інфляції.

- По­взуча ( або помірна) - інфляція, коли ціни зростають поступово, але неухильно (до 10% на рік). Інфляція 3-5% на рік у розвинутих країнах не розглядається як негативний фактор, а навпаки, вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму, примушує підприємців не відкладати отриманий при­буток "у шухляду", бо він знеціниться, а вкладати його в розширен­ня власного виробництва і таким чином створювати нові робочі місця і збільшувати обсяг виробництва.

- Галопуюча - це інфляція, коли ціни зростають на 20-100 % щорічно. Вона свідчить про серйозні проблеми економічного розвитку країни.

- Гіперінфляція - інфляція, коли ціни зростають астрономічно – на 1-2% щодня або на 500% і більше в рік. Вона означає глибоку економічну і соціальну кризу в країні, її найголовніші руйнівні наслідки — швидке зубожіння населення, зростання безробіття, знищення механізму нагромадження грошей та їх вкладення в розвиток виробництва. Гіперінфляція не знищує еко­номіку сама по собі. Країна певний час може жити в умовах гіперін­фляції. Але вона руйнує найважливіший механізм, що забезпечує нормальний економічний розвиток у майбутньому, а саме — механізм нагромадження грошей та їх вкладання у розвиток виробниц­тва, оскільки при інфляції вигідно бути боржником, але невигідно накопичувати гроші і давати їх у борг.

Дефляція, яка означає підвищення цінності або купівельної спро­можності грошей, є не меншою проблемою для суспільства, ніж інфляція, оскільки вона теж вносить невизначеність у розрахунки тих, хто планує своє майбутнє.

Стагфляція – зростання цін при спаді виробництва

^ Найтиповішими антиінфляційними заходами у країнах з розвине­ною економікою є:

  1. Регулювання попиту, що базується на рекомендаціях кейнсіанської теорії, а саме: збільшення податків, зменшення державних вит­рат і збільшення відсоткової ставки за кредит. Такі заходи, без сумніву, обмежують сукупний попит, але водночас ведуть до згортання виробництва і збільшення безробіття.

  2. Контроль за зарплатою та цінами покликаний змінити очікуван­ня: якщо наймані працівники повірять у результативність обме­жувальних дій уряду, то вони припинять подальші вимоги щодо підвищення зарплати; відповідно, якщо підприємці, покладаючись на дії уряду, повірять у те, що припиниться підвищення цін на ресурси, то вони перестануть скорочувати обсяги виробництва.

  3. Індексація доходів робить їх менш чутливими до підвищення цін. Індексація певним чином обмежує стихійне зростання доходів, тому вона може сповільнити інфляцію попиту. Але при інфляції витрат індексація може навіть погіршити ситуацію.

А з 1991р. по 1995р. в Україні була зафіксована гіперінфляція. Найвищими темпами зростали ціни у 1992-1994рр. У цей час річна інфляція становила, відповідно 2100, 10260 і 500 %.

^ Антиінфляційна політика держави -це сукупність заходів державного регулювання, спрямованих на зниження інфляції.

До теперішнього часу сформувалось два основних напрямки, спрямованих на зведення інфляційних темпів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний.


  1. ^ Безробіття, причини, --наслідки


Поняття «зайнятість» передусім означає, що потенційний носій особистої продуктивної сили — робочої сили чи підприємницького хисту, включений до складу продуктивних сил суспільства на певній стадії виробничого процесу товарів і послуг.

Виходячи зі сказаного: зайнятість — це діяльність громадян для задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить дохід.

Зайняті – це особи, які виконують певну оплачувану роботу або мають роботу, але не виконують її з певних причин ( хвороба, відпустка).

^ Повна зайнятість не означає суцільну зайнятість і відсутність безробіття. Повна зайнятість означає, що достатньо робочих місць для всіх хто бажає і здатен працювати.

У сучасному понятті суб'єкт зайнятості – це економічно активна частина населення.

Слід зазначити, що не всі придатні для зайнятості трудові ресурси мають бажання займатися економічною діяльністю, яка приносить дохід. У зв'язку з цим наука виділяє таку категорію, як економічно активне населення.

За визначенням МОП (Міжнародної організації праці) економічно активне населення – це частина працездатного населення, яка пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та послуг.

Економічно активне населення це населення обох статей віком 16—70 років, яке протягом певного періоду пропонує робочу силу для виробництва товарів і послуг. Варто при цьому пам'ятати, що до економічно активного населення належать особи, зайняті економічною діяльністю та безробітні.

В Україні існують такі форми зайнятості : повна, неповна, самозайнятість.

Безробітні - це громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують грошову допомогу і активно шукають роботу ( Закон України "Про зайнятість населення").

Безробіття – це вимушена незайнятість частини економічно активного, працездатного населення. Воно виникає за умови, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї на ринку праці.

^ Види безробіття

Основними видами безробіття є природне і циклічне безробіття.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між видами економічної діяльності, регіонами, а також на різних стадіях життя.

Структурне безробіття виникає внаслідок структурних зрушень в економіці, які змінюють складові попиту і пропозиції робочої сили.

циклічне безробіття, під яким розуміють безробіття, що виникло внаслідок спаду економічного розвитку, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються. Циклічне безробіття виходить за межі природного безробіття і є свідченням неповної зайнятості в країні.

Американський дослідником Артуром Оукеном було доведено наявність взаємозв’язку між рівнем безробіття та падінням ВВП.

Закон Оукена стверджує, що при зростанні безробіття на 1% за умови, що рівень безробіття перевищує природне безробіття, реальний ВВП знижується на 2,5 %.

Отже, люди, що мають роботу, зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають її, — безробітні; а ті, що не мають роботи і не шукають її, — незайняті.

Таким чином, відтворення робочої сили в ринковій економіці — це безперервний процес відтворення зайнятої його складової і незайнятої (безробітних).

Безробіття є соціально-економічним лихом для суспільства. Рівень безробіття визначається за формулою:



^ Робоча сила - це економічно активне населення ( зайняті і безробітні).

. Крива Філіпса.

Залежність між інфляцією та безробіттям в короткостроковому періоді називається кривою Філіпса.

Темпи інфляції

(%) на рік 3

2

1

0 1 2 3 4 5 6 Рівень безробіття (%)

Мал.9.4. Крива Філіпса у короткостроковому періоді.

Методи впливу держави на рівень зайнятості


Пасивні

Активні

- виплати вихідної допомоги та допомоги з безробіття;

- виплати стипендії в період перепідготовки та підвищення кваліфікації;

- неоплачувані відпустки;

- дострокове оформлення пенсій за віком

- перепідготовка та підвищення кваліфікації;

- сприяння в пошуку роботи;

- сприяння підприємствам у заповненні вакансій;

- стимулювання створення нових робочих місць;

- організація громадських робіт;

- сприяння мобільності робочої сили



    1. Економічний цикл: структура та сутність. Класифікація економічних циклів. Теорії економічних циклів.

^ Економічний цикл - (цикл ділової активності) - це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.

Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, котрі повторюються одна за одною. Це означає, що кожна з його попередніх фаз повинна мати здатність до відтворення наступних.

Економічний цикл характеризується:

1) самовідтворенням, 2) безперервністю

3) хвилеподібним характером динаміки макроекономічних показників.

Сучасні економічні теорії розрізняють дво- та чотирифазові моделі економічного циклу. Двофазові моделі містять у собі фази піднесення та спаду та найвищу (пік) і найнижчу (дно) точки циклу.

Випуск

продукції Пік

Пік

Піднесення Тенденція

зростання

Спад

Дно
Дно

0 Роки

Мал. 5. Двофазна модель економічного циклу.
Початковою фазою економічного циклу є спад (криза). Він порушує нормальний хід економічного розвитку. Обсяги валового внутрішнього продукту, зайнятості скорочуються. Безробіття зростає. Однак, ціни не завжди знижуються. При спаді досягається найнижча критична точка (дно), після якої починається пожвавлення. Виробництво і зайнятість на дні досягають найнижчого рівня.

Піднесення. Виробництво та зайнятість зростають. Рівень цін може підвищуватись. Життєвий рівень населення підвищується.

При піднесенні досягається критична точка Пік (Вершина).

4. Пік. В економіці спостерігається повна зайнятість і повне використання економічних потужностей. Рівень цін має тенденцію до підвищення. Зростання ділової активності припиняється.

Тривалість спаду вимірюється часом між точками: Пік 1 -Дно 1. Тривалість пожвавлення вимірюється часом між точками: Дно 1 -Пік 2. Загальну тривалість циклу вимірюють часом (місяць, рік і т.п.) між двома сусідніми найвищими (Пік1 і Пік2) точками економічної активності.

Чотирифазова модель економічного циклу розрізняє фази A-піднесення, B-кризи, C-депресії та D-пожвавлення.

Випуск продукції











Роки

0 A B C D

Мал. 6. Чотирифазова модель економічного циклу.

Теорія економічного циклу відноситься до розділу економічної динаміки. До теперішнього часу не існує будь-якої єдиної теорії економічного циклу, оскільки коливання економічної активності у різних країнах досить сильно розрізняються за тривалістю та причинами виникнення [3].

Деякі економісти пояснюють причину циклічності впливом на людей плям на сонці (С.Джевонс, А.Чижевський). Т.Мальтус пояснював виникнення циклу з недоспоживанням доходу. Д.Кейнс вбачав причину циклу з надлишком заощаджень та недостатньою величиною інвестицій. К.Маркс визначав причину циклічності як протиріччя між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичною формою присвоєння результатів виробництва. А.Бернс та У.Мітчелл досліджували економічний цикл як коливання навкруги довготривалого зростаючого тренду )тенденція зростання (Мал. 3.7.). Тренд обумовлений чинниками довгострокового зростання в економіці: приросту праці та капіталу, технологічних зрушень, рівня заощаджень. Опонентами цієї гіпотези стали Д.Кемпбелл, Г.Менкью та інші, які стверджують, що значна частинна коливань випуску відбувається внаслідок постійних випадкових шоків (імпульсів). Розрізняють три види шоків: пропозиції, політичні шоки і шоки у попиті приватного сектору. До шоків пропозиції відносяться різкі зміни світових цін на сировину, відкриття нових джерел сировини, технологічні зрушення, природні катастрофи. Політичні шоки є наслідками політичних рішень і впливовими на сукупний попит. Наприклад, зміна пропозиції грошей, валютного курсу, фіскальної політики. Шоки у попиті приватного сектору - це зміни інвестиційних або споживчих витрат, які залежать від очікувань відповідних макроекономічних суб’єктів.

За тривалістю економічні цикли поділяють на: короткі (малі) - коливання ділової активності 3-4 роки; середні - коливання ділової активності 8-10 років; великі (довгі хвилі) - з періодичністю 48-55 років.

Короткі (малі) цикли пояснюються коливаннями в обсязі товарно-матеріальних запасів та пов’язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Основою малих циклів є процеси, які відбуваються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, котрі повторюються з певними закономірностями. Тривалість -3-4 роки. Досліджували короткі цикли американці Уеслі Мітчел (1874-1948) та Джозеф Кітчин (1861-1932).

Середні (промислові) цикли пов’язані зі зміною попиту на засоби виробництва. Основою середніх циклів є процеси, які пов’язані з оновленням основного капіталу. Тривалість 8-10 років. Причини з’явлення уперше описав французький економіст Клемент Жугляр (1819-1908).

^ Великі (довгі хвилі). В основі великих циклів лежить зміна базових технологій і поколінь машин. Тривалість 48-55 років. Автором цієї теорії був російський економіст Микола Кондратьєв (1892-1938).

Між одними спадами інтервали сягають майже десятиліття, між іншими становлять кілька років. З 20-х років 20 ст.сформувалися три протилежних підходи відносно циклічного або нециклічного розвитку економіки. Пропонуються наступна класифікація.

1. Циклічно-рівноважні теорії.

2. Циклічно-нерівноважні теорії.

3. Нециклічні теорії.


  1. Сукупний попит, його сутність. Крива сукупного попиту. Цінові та нецінові чинники сукупного попиту.

Сукупний попит (AD) - це загальний обсяг благ, які готові викупити економічні суб’єкти-сектори: споживання, інвестицій, держави та закордону за різних рівнів цін в країні. Основні компоненти сукупного попиту, або сукупних витрат у відкритій економіці.:

1) споживчі витрати С, 2) інвестиційні витрати I, 3) державні витрати G, 4) чистий експорт країни NX: AD=C+I+G+NX

На вісі абсцис вказуються значення реального обсягу виробництва Y. На осі ординат - рівень цін P. Пряма AD зображує зміну сукупного рівня усіх витрат домогосподарств, фірм, держави та закордону в залежності від зміни рівня цін. Негативний нахил прямої AD говорить про те, що при підвищенні рівня цін обсяг реального ВВП, на який пред’явлено попит, буде менше, а при зниженні рівня цін обсяг реального ВВП буде більше.

На сукупний попит впливають цінові та нецінові чинники. Їх вплив може пояснити рівняння кількісної теорії грошей, яке має вигляд: MV=PY.

PY - номінальний обсяг доходу. Звідси, Y=(MV)/P, де P - рівень цін в економіці, Y - реальний обсяг доходу, M - кількість грошей в економіці, V - швидкість обертання грошей.

Рівень цін

P1

AD

P2

Дохід, випуск

0 Y1 Y2
Мал. 4.1. Пряма сукупного попиту
Цінові чинники сукупного попиту. Від’ємний нахил прямої сукупного попиту визначається наступними чинниками: 1) ефектом багатства, 2) ефектом відсоткової ставки, 3) ефектом обмінного курсу.

1.^ Ефект багатства або реальних касових залишкі (ефект Пігу). Артур Пігу (1877-1959). Ефект означає зменшення багатства (доходу). Оскільки при зростанні рівня цін (P) скорочуються реальні запаси грошових коштів (M/P). Отже, попит на товари і послуги скорочується (AD) та скорочується доход (Y). Цим пояснюється обернена залежність між величиною AD та рівнем цін (при умові, що пропозиція грошей і швидкість їх обертання фіксовані). Ms=const, V=const.

P, M/P, C, AD

2. ^ Ефект відсоткової ставки (ефект Кейнса). Джон Мейнард Кейнс (1883-1946).

Ефект полягає у тому, що із зростанням рівня цін, скорочуються реальні запаси грошових коштів. При незмінній пропозиції грошей зростає ставка%. Як наслідок, скорочується обсяг інвестицій в економіку і далі знижується обсяг сукупного попиту:

P, M/P, r, I, AD

3.^ Ефект обмінного курсу або ефект імпортних закупо (ефект Манделла-Флемінга). Роберт Манделл , Маркус Флемінг. Ефект полягає у тому, що зростання рівня цін в країні при стабільних цінах на імпорт призводить до скорочення експорту. Отже, скорочується сукупний попит в національній економіці. P, E, NE, AD.
На сукупний попит впливають нецінові чинники, які змінюють характер сукупного попиту.

Рівень цін




AD1

AD0

AD2

0 Доход, випуск


следующая страница >>