vchilka.in.ua   1 ... 2 3 4 5

Дешифратор


Схильності

Відповіді

Позитивні

Негативні

Комунікативні

Номери запитань 1-го рядка

Номери запитань 3-го рядка

Організаційні

Номери запитань 2-го рядка

Номери запитань 4-го рядка


Щоб визначити рівень комунікативних та організа­ційних схильностей, потрібно вирахувати їхні коефіцієнти. Коефіцієнти — це відношення кількості збігань відпові­дей того чи іншого нахилу до максимально можливого числа збігань, у даному разі — до 20. Формули для підра­хунку коефіцієнтів такі:

де — коефіцієнт комунікативних схильностей;

Ко — коефіцієнт організаційних схильностей;

Кх та Ох — кількість збігань з дешифратором відпові­дей відповідно до комунікативних та організаційних схильностей.
Аналіз результатів

Аналізуючи результати, дають оцінку рівня комуніка­тивних та організаційних схильностей досліджуваного. З цією метою користуються шкалою оцінок.

Шкала оцінок комунікативних та організаційних схильностей


кк

Ко

Шкала оцінок

0,10—0,45

0,2—0,55

1

0,45—0,55

0,56—0,65

2

0,56—0,65

0,66—0,70

3

0,66—0,75

0,71 — 0,80

4

0,75—1,00

0,81 — 1,00

5


Рівень розвитку комунікативних та організаційних схильностей характеризується за допомогою оцінок за шка­лою.

Досліджувані, які отримали оцінку 1, — це люди з низь­ким рівнем прояву комунікативних та організаційних схильностей.

Досліджувані з оцінкою 2 мають комунікативні й органі­заційні нахили нижче середнього рівня. Вони не праг­нуть до спілкування, почуваються скуто в новій компанії, в колективі, вважають за краще проводити час наодинці з собою, обмежують свої знайомства, мають труднощі у встановленні контактів з людьми і у виступі перед ауди­торією, погано орієнтуються в незнайомій ситуації, не відстоюють свою думку, важко переживають образи. У багатьох справах вони уникають прояву самостійних рі­шень та ініціативи.


Для досліджуваних, котрі отримали оцінку 3, харак­терний середній рівень прояву комунікативних та органі­заційних схильностей. Вони прагнуть контактів з людь­ми, не обмежують коло своїх знайомств, наполягають на власній думці, планують свою роботу, хоча потенціал їхніх нахилів не відрізняється високою стійкістю. Ця група до­сліджуваних має потребу в подальшій серйозній і пла­номірній виховній роботі з формування і розвитку комуні­кативних та організаційних схильностей.

Досліджувані з оцінкою 4 належать до групи з висо­ким рівнем прояву комунікативних та організаційних схильностей. Вони не розгублюються в новій обстановці, швидко знаходять друзів, постійно прагнуть розширити коло своїх знайомих, займаються суспільною діяльністю, допомагають близьким, друзям, проявляють ініціативу в спілкуванні, із задоволенням беруть участь в організації громадських заходів, здатні приймати самостійні рішення в критичних ситуаціях. Усе це вони роблять без примусу, згідно із внутрішніми спрямуваннями.

Досліджувані, котрі отримали вищу оцінку 5, мають дуже високий рівень прояву комунікативних та організа­ційних схильностей. Вони потребують комунікативної й організаційної діяльності, активно прагнуть до неї, швид­ко орієнтуються у важких ситуаціях, невимушено пово­дяться в новому колективі, це ініціативні люди, котрі праг­нуть у важливій справі або в складній ситуації приймати самостійні рішення, відстоювати свою думку і домагатися, щоб її було прийнято іншими. Вони можуть внести по­жвавлення в незнайому компанію, люблять організовува­ти всілякі ігри, заходи, наполегливі в діяльності, яка їх приваблює, і самі шукають таких справ, які б задовольни­ли їхні потреби в комунікації та в організаційній діяль­ності.

Комунікативні й організаційні схильності є потрібним компонентом і передумовою розвитку здібностей у тих видах діяльності, які пов'язані із спілкуванням між людь­ми, з організацією колективної праці. Вони — важливий ланцюжок у розвитку педагогічних здібностей.


Бажання займатися організаційною діяльністю і спілку­ватися з людьми залежить від типологічних особливостей самої особистості. В основному вони визначаються суб'єк­тивною цінністю та значимістю для людини майбутніх результатів її активності і її ставлення до осіб, з котрими вона взаємодіє. Це треба врахувати, складаючи рекомен­дації для досліджуваних з низьким рівнем розвитку аналізованих схильностей. Досить часто нахили виника­ють у таких видах діяльності й спілкування, які спочат­ку байдужі людині, та в міру включення в них стають значущими. У зв'язку з цим важливими є власні зусилля і подолання комунікативних бар'єрів. Вони можливі, якщо людина ставить перед собою свідому мету саморозвитку.

ТЕСТ № 7. Дослідження самооцінки особистості
Дослідження самооцінки базується на способі вибору. Матеріалом є список слів, які визначають окремі риси особистості.
Завдання першої серії: визначення списку і кількості еталонних рис бажаного та небажаного образу “Я”. Досліджуваного просять продивитися слова із списку і, вибравши їх, скласти два ряди. В один ряд треба записати слова, які визначають ті риси особистості, що належать до суб’єктивного ідеалу, тобто складають “позитивну” множину, а в другий ряд якості небажані, тобто ті, що складають “негативну” множину.

Інструкція досліджуваному:

“Подивіться уважно на список запропонованих Вам слів, які характеризують особистість. У лівій колонці на аркуші паперу запишіть ті риси, які б Ви бажали мати в себе, а в правій ті, які Ви не бажали б мати. Риси, зміст яких Вам не зрозумілий або які Ви не можете віднести ні до першої, ні до другої колонки, не потрібно писати взагалі”.
Завдання другої серії: визначення набору рис особис­тості досліджуваного, які, на його думку, йому властиві поміж вибраних еталонних рис "позитивної" і "негативної" множини.

Інструкція досліджуваному:

"Продивіться уважно слова, записані Вами в ліву та в праву колонку і відмітьте хрестиком або галочкою ті риси, які, на Вашу думку, Вам властиві".

Список рис, які характеризують особистість

Акуратність, безпечність, вдумливість, запальність, сприйнятливість, гордість, грубість, життєрадісність, дбай­ливість, заздрість, соромливість, злопам'ятність, щирість, вишуканість, примхливість, легковірність, повільність, мрійливість, помисливість, мстивість, наполегливість, ніжність, невимушеність, нервозність, непорушність, нестриманість, чарівність, вразливість, обережність, чуйність, пе­дантизм, рухливість, підозріливість, принциповість, по­етичність, презирливість, привітність, розв'язність, розсуд­ливість, рішучість, самозабуття, стриманість, співчуття, тер­пимість, боягузтво, захоплюваність, завзятість, поступливість, холодність, ентузіазм

Обробка результатів
Мета обробки результатів — отримання коефіцієнтів самооцінки за "позитивною" (СО+) і "негативною" (СО -) множинами. Для підрахунків кожного з коефіцієнтів кількість рис у колонці, визначених досліджуваним як таких, що властиві йому (М), ділять на всю суму рис у даній

колонці (Н). Формули для підрахунку коефіцієнтів мають вигляд

де М+ і М- — кількість рис у "позитивній" і "негативній" множинах, тобто тих, що відмічені досліджуваним як такі, що йому властиві;

Н+ і Н- — кількість еталонних рис, тобто відповідно кількість слів правої і лівої колонок.

Рівень та адекватність самооцінки визначають на ос­нові одержаних коефіцієнтів за допомогою таблиці.


СО+

СО -


Рівень самооцінки

1—0,76

0—0,25

Неадекватна, завищена

0,75—0,51

0,26—0,49

Адекватна з тенденцією до завищення

0,5

0,5

Адекватна

0,49—0,26

0,51—0,75

Адекватна з тенденцією до заниження

0,25—0

0,76—1

Неадекватна, занижена


Визначаючи рівень самооцінки та її адекватність, важ­ливо враховувати не тільки величину одержаного коефіці­єнта, а й суму рис, які складають ту чи іншу множину (Н+ і Н"). Чим менше рис, тим простіший відповідний ета­лон. Крім того, рівень самооцінки за "позитивною" і "не­гативною" множиною в декого може відрізнятися. Це може бути спричинено захисним механізмом особистості і по­требує спеціального аналізу.
Аналіз результатів

У запропонованому варіанті дослідження само­оцінки, її рівень і адекватність визначаються як відно­шення між "Я-ідеальним" і "Я-реальним". Уявлення лю­дини про себе, як правило, здається їй переконливим не­залежно від того, ґрунтується воно на об'єктивному знанні чи на суб'єктивній думці, є воно дійсним чи хибним. Риси, які людина приписує собі, не завжди адекватні. Процес самооцінки може проходити двома напрямками: 1) шля­хом порівняння рівня своїх домагань з об'єктивними ре­зультатами своєї діяльності і 2) шляхом порівняння себе з іншими людьми.


Проте, незалежно від того, чи лежать в основі самооцінки власні міркування людини про себе, чи інтерпретації став­лення інших людей, самооцінка завжди носить суб'єктив­ний характер, при цьому її показниками можуть виступа­ти адекватність і рівень.

Адекватність самооцінки виражає ступінь відповідності уявлень людини про себе об'єктивним основам цих уяв­лень. Так, наприклад, неадекватність в оцінюванні свого зовнішнього вигляду може бути викликана як орієнта­цією людини на зовнішні стандарти, оцінки, так і викрив­леними уявленнями про ці оцінки або незнанням їх.

Рівень самооцінки відбиває зв'язок між оцінюванням справжніх та ідеальних уявлень про себе. Адекватну са­мооцінку з тенденцією до завищення можна віднести до позитивного ставлення до себе. Низька самооцінка, навпа­ки, може бути пов'язана з негативним ставленням до себе, з відчуттям власної неповноцінності.

Висновок про адекватність і рівень самооцінки будуть надійними, якщо результати збігаються за обома варі­антами методик або підтверджуються спостереженнями.

У процесі формування самооцінки важливу роль віді­грає співвідношення образу "Я-

реального" з образом "Я-ідеального".

Другий фактор, важливий для формування самооцін­ки, пов'язаний з інтеріоризацією оцінок і соціальних ре­акцій інших людей, а також з позицією, обраною людиною в системі суспільних та міжособистісних стосунків.

Самооцінка і ставлення людини до себе тісно пов'я­зані з рівнем домагань, з мотивацією та з емоційними особ­ливостями особистості. Від самооцінки залежить інтер­претація придбаного досвіду й очікування людини стосовно самої себе та інших людей.

Внутрішня суперечливість і викривленість уявлень про себе можуть породжувати в людини страждання, відчуття провини, сорому, образи, огиди, гніву. Для гармонізації си­стеми самоставлення є методи психологічної корекції та розвитку, один з яких — соціально-психологічний тренінг.


<< предыдущая страница