vchilka.in.ua 1 2 ... 8 9


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський будівельний технікум транспортного будівництва

Основи філософських знань

Посібник для самостійної роботи студентів

вищих навчальних закладів

І-ІІ рівнів акредитації


Укладач: Сидоренко О.В.

Полтава – 2012



Основи філософських знань

Посібник для самостійної роботи студентів

вищих навчальних закладів

І-ІІ рівнів акредитації



Укладач: Сидоренко О.В. – викладач вищої категорії

Відповідальний за випуск О.М. Коліса

Рецензент: В.М. Варвянський – доктор філософських наук, професор кафедри філософії Вищого навчального закладу Укркоопспілки “Полтавського університету економіки і торгівлі”

Затверджено на засіданні циклової комісії гуманітарної та соціально-економічної підготовки

Протокол № 10 травень 2012 року.

Редактор: О.М. Коліса

Коректор: В.Г. Васецька


Методичні рекомендації щодо самостійної роботи студентів


Самостійна робота студентів – одна з основних форм навчального процесу в сучасній вищій школі, головний засіб опанування програмного матеріалу і практичних умінь.

В даному посібнику вміщені теми з “Основ філософських знань” які винесені на самостійне опрацювання в тих чи інших навчальних групах технікуму. Кожна тема супроводжується переліком того, що повинен студент знати і уміти по предмету, які поняття запам’ятати. Також дається текст змісту ключових питань з предмету, які студент може опрацювати, використовуючи різні методи роботи з текстами, ключовими серед яких є: план, виписки, тези, анотація, резюме, конспект та інше. Також дається перелік літератури, при допомозі якої студент може поглибити свої знання з теми, а також список рефератів з метою ґрунтовного вивчення теми.


ЗМІСТ


  1. Вступ. Філософія, її гуманістичний смисл і

призначення. 5

І розділ: Історія філософії.

  1. Філософія стародавнього світу. 12

  2. Філософія середніх віків та епохи Відродження. 22

  3. Філософія нового часу. 27

  4. Німецька класична філософія. 32

  5. Історія Української філософії. 37

ІІ розділ: Загальна філософія.

  1. Буття світу і людини. Практичний спосіб людського

буття в природному і соціальному світах. 44

  1. Матерія. Форми руху матерії. 49

  2. Свідомість людини. 54


  3. Основний зміст пізнавальної діяльності людини. 60

  4. Зміст і форми філософського вчення про розвиток. 66

ІІІ розділ: Соціальна філософія.

  1. Соціальна філософія. Будова людського суспільства.

Суспільна свідомість. 70

  1. Релігієзнавство. 78


Вступ. Філософія, її гуманістичний смисл і призначення.

Мета вивчення: ознайомити студентів з поняттям філософії, джерелами філософських знань. Дана тема дозволить студентам отримати уявлення про основне питання філософії, клітинку філософії а також про такі функції філософії як пізнавальну, світоглядну, методологічну та культурно-виховну. Метою курсу також є ознайомлення студентів зі значенням вивчення курсу.
Після вивчення матеріалів теми ви повинні знати:
- що таке філософія;

- що таке світогляд, його складові та типологія;

- історичні особливості виникнення філософії;

- що таке клітинка філософії;

- основні функції філософії;

- значення філософських знань.
вміти:

- розрізняти світоглядні та інші види знання;


- виділяти елементи філософського мислення у професійних знаннях;

- пояснювати на прикладах основні функції філософії;

- застосовувати до конкретних ситуацій філософські позиції.
розуміти:
-в чому полягають необхідність та неминучість виникнення у людини світоглядних знань;

як пов’язані між собою філософія та свідомість;

- чим зумовлена структура філософських знань.

План
1. Особливості поняття філософії.

2. Функції філософського знання.

3. Клітинка філософії.

4. Напрямки та структура філософських знань.

5.Значення філософських знань.

Ключові терміни і поняття.
Світогляд- сукупність узагальнених уявлень людини про світ, місце

людини у світі.
Філософія – ( з давньогрецького –любов до мудрості) – теоретична форма світогляду; особливий рівень мислення, на якому думка усвідомлює саму себе у своєму ставленні до дійсності.
Рефлексія – ( з латинської – обертати) здатність людської свідомості

у процесі сприйняття дійсності сприймати і саму себе.
Категорії - ( з давньогрецької - демонструю) - гранично широкі , вузлові поняття певної галузі знання.

1. Людина з її розумом і допитливістю , особливим статусом буття постає як всесвітнє диво: адже лише їй відкрилося те, що ми називаємо буттям, лише в ЇЇ розумі висвітлюється те, що ми називаємо світовим універсамом. Але людське буття окреслюється значною мірою як парадоксальне.: людина висвітлює буття, перебуває у діалозі зі світом, але вона не може осягнути найважливіше для себе : хто вона? звідки та навіщо вона прийшла в цей світ? куди прямує? Одвічні питання ( тому що на них немає однієї відповіді) людина розв’язувала і розв’язуватиме завжди настільки, наскільки вона відчуває себе людиною і прагне взяти на себе відповідальність за свідоме здійснення свого життя. Філософія і постає формою свідомого вирішення найперших питань людського самоусвідомлення. Вона збирає і концентрує історичний досвід таких вирішень і стає інтелектуальним ядром людської духовності.


Своє визначення філософії як пізнання Універсаму зробив іспанський філософ Х. Ортега – і – Гассет “ Формально я розумію під Універсамом “усе наявне” (Ортега – і – Гассет Х. Що таке філософія? - М. 1991. –С. 77.)

Водночас філософія потає своєрідним випробуванням людського інтелекту щодо його можливостей. Вона спирається на унікальні властивості людської думки - на її властивість саму себе сприймати та усвідомлювати. Унаслідок цього філософія являє собою історичну школу само вибудовування, дисциплінування, постає думкою про думку. Саму назву “філософія” перекладають із давньогрецької як “любов до мудрості”, а слово “ софія” (мудрість), своєю чергою – як “говорити, стверджувати цілісно, доречно.”

Намагаючись осмислити людину, ми порівнюємо її з іншими істотама та явищами світу, і в такому порівнянні перед нами вимальовуються особливості становища людини у світі.

1.Першою особливістю людини виступає її розумність, здатність усвідомлювати себе і те, що її оточує. Розумність це здатність людини не лише жити та діяти, а й як можливість не зливатись із дійсністю, володіти засобами оцінки дійсності.

2.Якості людини та її становище у світі не пов’язані з її біологічною неспеціалізованістю. Це означає, що в будову людського організму не закладена програма її способу життя та життєвих здійснень.

3. Відсутність якоїсь певної програми робить людину істотою вільною: “доля людини покладена на неї саму” (Ж. – П. Сартр ), тобто людина має можливість обирати , певною мірою проектувати своє життя.

4. В іншому аспекті неспеціалізованість постає як універсальність людини: якщо людина не призначена однозначно для чогось, то вона потенційно може бути всим.

5. Людина як істота розумна є єдиною, хто усвідомлює свою смертність, конечність життя. Цей момент відіграє в житті кожної людини велике значення: життя дається один раз тому ціна життєвого вибору фактично оплачена ціною життя.

6. Людина розгортає свою життєдіяльність і реалізує себе як людина у сфері соціокультурних процесів. Вона прогресує не за рахунок змін в організмі, а за рахунок розвитку власної діяльності, за рахунок удосконалення соціокультурних надбань.


Філософія допомагає людині зорієнтуватись у власній реальності та отримати певні інтелектуальні інструменти для подальшого життя і діяльності.

Особливостями предмету філософії є: 1) предмет філософії є історично змінним, бо історично змінними є самовиявлення і самоусвідомлення людини; 2) уся історія філософії входить у окреслення її предмету; 3) філософія постає формою збереження людської самоіндентифікації. Філософія має практичну сторону, тому що втілюється в реальні процеси життя.

Можна виділити наступні риси філософського мислення. По-перше, філософське мислення є усвідомленим та свідомо вибудуваним. Тобто уявлення та орієнтири є мисленням під кутом зору людини. По-друге, філософія доводить свої твердження до гранично можливого рівня узагальнення. По-третє, філософія окреслює дійсність не лише у її наявному стані, а переважно через її внутрішню необхідність та через належне, тобто вона каже не лише про те що є, а й про те, що буде. По-четверте, філософське мислення більшою мірою є мисленням про мислення, думкою про думку. По-п’яте, філософське мислення постає внутрішньо пов’язаним, логічно послідовним, а значить – аргументованим, обґрунтованим. По-шосте, за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі.

Зазначені риси філософського мислення дозволяють нам орієнтуватись у тому, що є філософія, і побачити те, чим філософія відрізняється від інших наук. Це також допомагає дати узагальнююче визначення філософії. Філософія – це теоретична форма світогляду, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеня достовірності та надійності таких вирішень.

2. Людство накопичило велику кількість різноманітних знань Вони володіють технологічними знаннями (як робити), володіють емпіричними знаннями (умінням описати явище дійсності, використовуючи накопичений людством досвід), володіють теоретичними знаннями (коли виникає прагнення з’ясувати чому, з якої причини). Але ці знання не дають відповіді на питання: для чого ми використовуємо ці знання і вміння? Яким є наш ідеал? Як ми уявляємо призначення і місце її в цьому світі? Проблему цього питання піднімає світогляд.


Світогляд – це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини із світом, про своє місце у світі та своє життєве призначення. Складовими світогляду постають: погляди, переконання, принципи, ідеали, цінності, вірування, життєві норми та стереотипи. Предметом світогляду виступає відношення “людина – світ”. Світогляд в цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він притаманний кожній людині. Світогляд у людини може бути стихійним, релігійним чи науково-обгрунтованим. Видів світогляду багато. Тому виникає потреба у типологизації світогляду. Типологія світогляду – це не просто перерахування його можливих видів, а, перш за все, виділення типових ознак, за якими та на основі яких пізніше здійснюється класифікація основних видів світогляду. Світогляд прийнято класифікувати на снові різних спільних ознак; за носієм: індивідуальний, колективний, груповий, національний, регіональний, і т. п.; за рівнем світобачення та усвідомлення: усвідомлений, неусвідомлений, частково усвідомлений, буденний, науковий, філософський, і т. п.; за історичними епохами: архаїчний, античний, середньовічний, ренесансний, світогляд 20 ст.; за морально – ціннісними орієнтирами: егоїстичний, альтруїстичний, гуманістичний, антигуманний, цинічний, шовіністичний, і т. п. Осмислюючи і обґрунтовуючи світоглядні ідеали, філософія виконує власне світоглядну функцію.

Важливим надбанням філософії є методологія. Методологія є науковим методом пошуку шляхів до світогляду, є методом пізнання істини. Походить від давньогрецького мета (обґрунтування певної ділянки знань) та “логос” – вчення, наука. Існують різні погляди на світ, різні світогляди: об’єктивно – ідеалістичний, суб’єктивно – ідеалістичний, матеріалістичний і дуалістичний. Порівнюючи різні світогляди, ми визначаємо до них загальний інструментарій (обґрунтовуємо, висвітлюємо шлях до певного світогляду, наприклад, до об’ктивно – ідеалістичного). Таким чином методологія виступає як метод до пізнання істини, людське ставлення до світу. Подібні питання є предметом методологічної функції філософії.


Серед функцій філософії велике значення мають також: логічна (філософія сприяє формуванню культури людського мислення); соціально – адаптивна (філософія допомагає зорієнтуватись у складних проявах суспільного життя); виховна (філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання).
3. Клітинка філософії означає найзагальніше абстрактне відбиття головного протиріччя, яке лежить в основі будь – якої системи, рівня розвитку суспільства. Фундаментальним є протиріччя , суперечність у ставленні людини до світу, до природи. Наприклад тварина як частина природи, адаптується до неї. Людина ж перетворює природу, навколишній світ і робить це за програмами, які творить сама. В результаті виникає потрійна суперечність (протиріччя). Перша суперечність суб’єктивно-обєктивна. Це суперечність між суб’єктивною реальністю (потребами людини) і об’єктивною реальністю (зовнішнім середовищем), яке людина (суб’єкт) намагається змінити (об’єкт) відповідно до своїх планів. Друга суперечність (протиріччя) суб’єктивно-субєктивна. Люди взаємодіють один з одним. Вони мають різні програми щодо зміни об’єктивної дійсності. В результаті виникають суперечності між суб’єктивними реальностями різних людей а також соціальних груп. Третя суперечність на відміну від тваринного світу присутня лише в людини дякуючи її розуму ( внутрішня). Безперервно змінюючи світ та саму себе, людина прилучається до безмежності природи, культури, духу. Вона усвідомлює безмежність світу у просторі і часі, безсмертя душі, тощо, тобто суперечність між зміною природи і собою. Навколо оцінки всього цього в людини іде боротьба з собою, всередині себе.

4. Основним питанням філософії є питання про первинність чи вторинність матерії чи свідомості. Відповідно цього сформувались наступні світоглядні напрямки філософії: об’єктивний ідеалізм (визнає первинність духу, ідеї, свідомості і вторинність матерії); матеріалізм (визнає первинність матерії, буття, вторинність свідомості); суб’єктивний ідеалізм (визнає первинною людську свідомість, відкидає існування об’єктивної реальності буття); дуалізм


(визнає паралельність існування і розвитку свідомості, Духу з однієї сторони і матерії, буття з іншої).

Структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реальності , спираючись на які людина (і філософія) може такого роду орієнтири виділити, позначити та дослідити. Відповідно до сфер а саме природа, суспільство, людина, духовний світ, свідомість виділяють наступні розділи філософії. Онтологія філософська наука про буття, перш за все про буття як таке. Феноменологія філософська наука про свідомість та її прояви. Гносеологія теорія пізнання, яка вивчає питання про природу, чинники та результати людської пізнавальної діяльності, умови продукування знань та можливості їх практичного використання. Діалектика - філософська наука про зв’язки, розвиток та культуру людського мислення. Соціальна філософія філософська наука про осмислення природи суспільного життя, зв’язків суспільства та природи. Філософія історії - вивчає погляди філософії на історичний розвиток суспільства. Історія філософії збирає історичні досягнення філософії, вписує їх у сьогоднішній день. Філософія релігії вивчає питання природи та сутності релігії, досліджує причини походження релігії та ін. Філософська антропологія вивчає людину у всіх її можливих виявленнях та характеристиках. Соціологія (праксеологія) – вивчає проблеми трудових колективів. Аксіологія – вивчає суспільні цінності. Етика – вивчає моральні якості людини. Естетика – вивчає якості прекрасного.

5. Філософія є насамперед концептуальним вираженням світоглядних проблем. Як особлива форма духовної культури, вона не зводиться до інших подібних сфер та напрямків, а доповнює і розвиває їх. Використовуючи такий вид мислення, як світоглядна рефлексія, філософія шукає відповіді на смислотворчі проблеми людського буття. Філософське знання розкриває реальний та духовний світ людини в їхньому взаємозв’язку та розвитку, має вільний, критичний, та творчий характер. Філософія також має практичне застосування. Потреба у безпосередньому застосуванні філософії виникає тоді, коли від готових рецептів доводиться переходити до створення нового бачення світу, нових принципів діяльності. Без філософії не обійдеться людина, яка розмірковує, творить і орієнтується на відповідальність перед світом.

Теми для рефератів і доповідей.
1. Світогляд і філософія як форми людського самовизначення.

2. Світогляд і філософія: порівняльний аналіз.

3. Структура і типологія світогляду.

4.Роль філософії в індивідуальному розвитку людини.

Завдання для закріплення матеріалу з теми.


  1. Розкрийте зміст поняття “філософія” ?

  2. Розкрийте зміст функцій філософії? Окресліть значення світогляду в свідомому регулюванні людиною свого життя.

  3. Охарактеризуйте зміст поняття “клітинка філософії”?

  4. Охарактеризуйте основні елементи структури філософського знання та основні напрямки філософствування.

  5. Спробуйте визначити значення філософських знань.


Література з теми.
1. Філософія. Підручник ( за ред. В. Г. Кременя та М. І. Горлача), - Харків, “Прапор”2004 – с.733.

2. Філософія. Підручник ( за ред. Г. А. Заїченка ), - Київ, “Вища школа”, 1995 – с. 454.

3. Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник. Київ, “Каравела”, 2001, - с.444.

4 Філософія. Навчальний посібник (за ред. І. Ф. Надольного). – К.: Вікар, 1997, - 584 с.

5.Ортега – и - Гасет Х. Что такоє философия? – М. , 1991.

6. Філософський словник. – К., 1986.


ІІ розділ: Історія філософії.

Філософія стародавнього світу.
Мета вивчення: ознайомити студентів з процесом становлення філософії (генезисом філософських знань). Студенти отримають знання про становлення філософських знань в стародавній Індії, стародавньому Китаї та стародавній Греції. Метою вивчення також є усвідомлення відмінності і спільних рис у становленні філософії названих регіонів.
Після вивчення матеріалу теми ви повинні знати:
- найперші джерела філософської думки Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю;

- найперші проблеми, які ставила давньосхідна філософська думка;

- на яких засадах виникла антична філософія;


- якими були етапи розвитку античної філософії;

- проблематику основних філософських шкіл античної філософії.
вміти:
- порівнювати між собою провідні ідеї філософських шкіл Стародавнього Сходу та Стародавньої Греції;

- виділяти у філософських текстах саме те, що є характерним для східного типу мислення;

- продемонструвати сучасне значення ідей античної філософії;
розуміти:
- загальні умови та чинники розвитку філософської думки;

- закономірності розвитку як процесу, так і предмета мислення;

- внутрішній зв’язок між різними спрямуваннями людського пізнання.
План
1. Генезис філософського знання. Міфологія і філософія.

2. Філософія Стародавньої Індії.

3. Філософія Стародавнього Китаю.

4 Філософія Стародавньої Греції.
Ключові терміни і поняття.
Сансара - зафіксовані в текстах “Вед” давньоіндійські уявлення про переселення душі і тіла в інше при його смерті;

Карма – давньоіндійське уявлення про людську долю;

Брахман – у давньоіндійському уявленні про світ єдиний духовний початок світу ( також це каста жреців );

Фізис - здавньогрецької “природа) , те що становить основу будь – чого;

Архе - з давньогрецької “початок”, універсальний початок усього сущого,;

Атом - найменша частинка речовини, яка не підлягає ніяким змінам;

Космос – з давньогрецької “порядок”, розуміння Всесвіту як чогось впорядкованого;

Атараксія – непорушність; у школах завершального циклу античної філософії – душевний стан, до якого повинен спрямовувати своє самовдосконалення прихильник мудрості.
1. Генезис (грецьке – походження, розвиток) - спосіб дослідження природних і соціальних явищ, заснованих на аналізі їх розвитку.

Філософія виникає як продукт нерозуміючої думки. Спосіб поведінки думки в момент виникнення філософії називають рефлексією, тобто зусиллям, з яким свідомість спрямовує погляд на саму себе, відбивається у собі. У рефлексії і закладено специфіку філософської раціональності (осмислення). Осмислена рефлексія - є самосвідомістю - найпродуктивнішою характеристикою філософії. Самосвідомість рухає і управляє будь – яким філософсько -теоретичним висловлюванням. Із самосвідомості історично і починається філософія.


Існують і духовні витоки походження філософії. Серед них два головних – емпіричне (досвідне) знання і міфологія (фантастичне відображення світу).

Емпіричний досвід не перетворюється на філософію автоматично. Емпіричне знання - причина, філософія - наслідок. Перехід від емпіричного знання до науки здійснюється під впливом філософської рефлексії, що зароджується, оскільки саме філософія розпочала переглядати емпіричний досвід. Філософія переходить від перед наукового до наукового знання.

Міфологія і філософія. Міф - це доісторична, колективно – несвідома форма світогляду, а філософія навпаки заявила про себе як про індивідуальну самосвідому любов до мудрості. З одного боку філософія узагальнює міфологічне осягнення світу, а з іншого, виробила ціннісне ставлення до нього. Отже, любов до мудрості не виникає миттєво, а виробляється поступово, походження її - тривалий процес, в якому філософія починається раніше, ніж закінчується міфологія.

У грецьких міфотворців Гесіода і Гомера тлумачиться учення про походження богів – це їх світорозуміння, яке не є міфологічним, але ще й не є філософським. Від міфології до філософії наступає перехідний період. Це перехід від колективного світорозуміння до індивідуального. Професіоналізація філософської діяльності розпочинається із руйнуванням родового ладу і виникненням держави., яка надає індивідові мінімум господарської і громадської свобод, як необхідних умов для його духовного, в тому числі теоретичного самовизначення.

Отже, генезис (походження) філософії – це довгий історичний процес, який заклав етапи раціонального мислення, міфологічного осмислення умов для індивідуального осмислення світу, формування певного наукового світогляду.

2. Ранні форми філософського та інших світоглядів почали формуватись в ході поступового розкладу родоплемінного ладу, зародження найдавніших цивілізацій. Цей процес спостерігається наприкінці 4 тисячоліття до нової ери. Насамперед це відбулось у родючих долинах річок Ніл у Єгипті, Інду і Гангу в Індії, Хуанхе і Янцзи в Китаї.


Щодо Індії, то тут коріння перших філософських узагальнень сягає 3-2 тисячоліть до нашої ери. Перш за все це так звані “веди” (буквально – “знання”) і епос Махабхарата і Рамаяна.

В історії індійської філософії виділяють наступні періоди: 1) ведичний ( 1500 – 600 роки до нової ери) . Це епоха розселення індо арійських племен і поширення Їхньої культури. В цей час виникають міфологічні сказання “веди”, “брахмани” та “упанішади”; 2) епічний (600 – 200 роки до нашої ери). В цей період створюються філософські системи “даршан”; 3) період створення сутр, канонічних філософських творів (200 роки до нашої ери – 7 століття нашої ери).

Канонічним духовним джерелом Стародавньої Індії є “веди”, записані на листах пальми 1500 тисяч років до нової ери. Є 4 збірники “вед”, які містять гімни, міфи, перекази, правила молитов. Після “вед” виникають “брахмани”. Це коментарі до “вед” складені жрецями – брахманами. Найбільш повним зібранням “вед” є “упанішада” (завершення вед, веданта). З точки зору християнства це своєрідний “Старий Завіт”. Поняття “упанішада” означає “те, що наближає людину до Вчителя (Бога). Таємний зміст “гуру” “упанішад” розкривали лише відібраним учням із заможних каст.

Відповідно до “упанішад” людина повинна пройти чотири сходинки учнівства: 1) період релігійного учнівства. На цій сходинці учень вивчає “веди”.; 2) життя домогосподаря. В цей час учень повинен завести сімю , виростити дітей; 3) самітництво. Період усамітнення, самообмеження тілесних бажань; 4) аскетизм. Це час входження в касту вибраних тобто брахманів з відповідним зовнішнім приготуванням (бриття волосяного покриву на тілі, використання жовтого одягу (сарі).

У другому періоді становлення філософії Стародавньої Індії виникають філософські системи, в яких міфологічні уявлення про буття поєднані з раціональним осмисленням світу, становищем людини у світі. Найбільш відомими філософськими системами прийнято називати: “джайнізм” (від слова “джіна” – переможець). Ця філософська система закликає людину підпорядковувати своє життя суворим аскетичним правилам. Якщо людина залишається аскетом, вона є переможцем “карми”- долі.; “йога” (зосередження, самадхі) – це припинення діяльності людської свідомості, гармонізація фізичного, психічного та духовного станів людини. Засновником йоги є філософ Патанджані. Досягненням йоги була спроба дослідити людину як систему і стани свідомості. У йозі виділяють п’ять станів свідомості, які залежать від панування тої чи іншої гуни (стан свідомості): 1) блукаюча, неспокійна (діяльний стан свідомості); 2) гуна “тамас” пасивна (приводить свідомість до стану сновидінь); 3) змішані, довільно спрямовані гуни (свідомість шукає задоволення, уникає страждань); 4) наповнення свідомості гуною саттва, спрямовує ЇЇ на один об’єкт; 5) припинення діяльності будь – якої свідомості. ; “буддизм”. – засновник буддизму принц Гуатама Сіддхартха з роду Шакїв (563 – 483 роки до нової ери). Він пізніше отримав імя Будди (просвітлений). Найдавнішим джерелом буддизму є Трипітака (три кошики вчень) складена учнями Гуатами. Це три тексти: правила поведінки, погляди на зовнішній світ і зібрання проповідей Будди. Захищений з дитинства Гуатама вирішив зустрітися з негараздами життя в результаті чого став пустельником. Саме тоді на нього зійшло просвітлення і він став Буддою, передавши учням чотири істини. Істина перша – життя це страждання. Істина друга – причина страждань бажання і жага життя. Істина третя – припинення страждань – відмова від бажань і спраги життя. Істина четверта – шлях до позбавлення страждань є восьмиразовим (правильне судження, правильне рішення, правильна мова, правильне устремління, правильне життя, правильна увага, правильне зосередження). Людина, що пройшла цим шляхом стає Буддою і досягає стану “нірвани” (повного припинення хвилювань). Трипітака дає таке пояснення поняття “нірвана” “Нірвана існує, о цар, ЇЇ можна сприйняти розумом; праведний учень, що йде по правильному шляху, з чистим розумом, з піднесеністю і прямотою, що не має перешкод, вільний від почуттєвих бажань, бачить нірвану . – Що ж воно таке, ця нірвана, о благий? Як вона може бути пояснена за допомогою порівнянь? Приведи мені доводи, згідно яких вона є пояснена за допомогою порівнянь. – Чи існує, о цар, те, що називається вітром? - Так, о благий. Тоді, о цар, покажи мені вітер, що має колір, що має форму, маленький або великий, довгий або короткий. – Це неможливо, о благий, вітер не може бути показаний, тому що вітер не можна охопити рукою, ні поторкати, і проте вітер існує. Але якщо, о цар, неможливо показати вітер, то, виходить, вітру не існує? Я знаю, що вітер існує, це знання запало мені в серце, але я не можу показати вітер. - Точно так само, о цар, існує нірвана, але я не можу показати нірвану ні за допомогою кольору, ні за допомогою форми.” ( Трипітака. Сутта – пітака . Антологія світової філософії: У 4 т. – М, 1969. – Т. 1. – Ч. 1.- С. 117 – 118.)


Для третього періоду становлення філософії в Стародавній Індії характерним є виникнення філософських шкіл (сутр). Провідне місце серед них займають: санкх’я (точне знання) Його засновником був філософ Капілу. Головним в цьому вченні є питання про вихідні сутності буття. Таких сутностей він виділяє дві: “пракріті” і “пурушу”(природа і свідомість). Ці сутності вічні, пов’язані між собою. Їх зв’язок приводить до виявлення їх якостей: маси, енергії, прояснення. Останні породжують п’ять стихій: вогонь, повітря, воду, землю, ефір. В союзі двох сутностей сильніша поруша. Вона проявляється в людському “Я”. Школа чарвака – лакаята (засновник філософ Бріхаспаті 7 –6 століття до нової ери). Ця школа відноситься до матеріалістичних. Вона заперечує існування Бога, карми і винагороду за благочинне життя. Існує лише те, що сприймає чуття (чотири стихії земля, повітря, вода і вогонь). Людська душа існує доти, доки людина жива. Школа ньяя (засновник Готама 3 століття до нової ери). Представники цієї школи вивчали основа та засоби пізнання, форми умовиводів, ознаки достовірності знань. Засоби пізнання вони поділили на чотири види: сприйняття, виведення, аналогія та усне свідчення. Школа вайшешіка (засновник – філософ Канада, 6 – 5 століття до нової ери). Це була школа первісного атомізму У вченні Канади говориться: “щодо особливостей: воістину вони – одиничні, і визначаються як те, що лежить в основі субстанції”.

Отже філософські школи Стародавньої Індії вивчали найважливіші світоглядні проблеми: початок буття; будова світу; особливості людини; роль і зміст людського пізнання.

3. Духовною першоосновою філософської думки Стародавнього Китаю є так зване “Пятикнижжя” (“У – цзінь”). В ньому в міфологічній формі подані найголовніші висновки щодо давньокитайського світобачення. За міфологічними уявленнями стародавніх китайців – світ утворив першопредок Пань – Гу, який, розколовши первинне яйце, відділив Небо від Землі. На Небі запанували ідеальні закони буття а на Землі стихійність і випадковість. Китайська держава, це “серединне царство” (тобто людина і держава поєднують у собі властивості як Неба так і Землі). Все на світі є взаємодія двох початків буття - Інь і Янь. Інь – уособлення темного, пасивного, жіночого початку Буття, а Янь – світлий, чоловічий початок Буття. Внаслідок їх взаємодії утворюються п’ять стихій: вогонь, вода, земля, дерево, метал.


На основі міфології Стародавнього Китаю виникло більше ста філософських шкіл зокрема таких як: даосизм, конфуціанство, натурфілософія, маїсти, легісти, софісти та інші. Даосизм (засновник Лао – цзи). Це вчення про першопричинну основу всесвіту, яка породжує всю різноманітність видимого світу. Вихідне поняття “дао” пояснюється як єдиний і універсальний початок буття. Лао – цзи говорить: “Дао вічне і безіменне. Хоча воно мізерне, але ніхто в світі не може його підкорити собі. Якщо знать і государі можуть його дотримуватись, то всі істоти самі стають спокійними. Тоді небо і земля зіллються в гармонії, наступлять щастя і благополуччя, а народ без наказу заспокоїться”.(Лао – цзи. Книга про дао і дє. Стародавньокитайська філософія. Зб. текстів у 2 т. – М., 1972, - С. 114 – 138.)

Кон – фу – цзи або Конфуцій (552 – 479 роки до нової ери) є засновником філософської школи конфуціанство . Ця школа на першому плані ставила проблеми людських стосунків і норм поведінки. За Конфуцієм, вирішальне значення в житті людини повинен відігравати закон (повеління) Неба. Людина повинна вести себе відповідно повеління Неба. Якщо вона це робить, вона є шляхетна (цзюн – цзи), якщо ні, вона низька людина. Для шляхетної людини найважливішими є наступні принципи: “жень”людинолюдство (в своїй праці Кон – фу – цзи говорить “Учень Чжун – гун запитав про людинолюбство. Учитель відповів “Поза своїм домом стався до людей так, немов приймаєш дорогих гостей. Використовуй народ так, немов робиш важливе жертвоприношення. Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді й у державі й у родині до тебе не будуть почувати ворожості”; “сяо” – повага до батьків, старших; “лі” – виконання ритуалів. У 2 столітті до нової ери вчення Кон – фу – цзи було канонізоване і по сьогоднішній день відіграє значну духовну роль.
4. Антична (від грецької - давній) філософія охоплює широкий період від Стародавньої Греції до Стародавнього Риму.

Періодизація становлення філософії Стародавньої Греції


1. Натурфілософський (7 – 5 століття до нової ери);

2. Висока класика (5 – 4 століття до нової ери);

3. Пізня класика (4 століття до нової ери – 6 століття нової ери)
Особливості античної філософії

1. Набула автономного характеру і здобула свою назву;

2. Стала відкритою та доступною для всіх, крім жінок та рабів;

3. Терпимо ставилась до всих ідей, крім атеїзму;

4. Була пластичною і динамічною.


Умови, які сприяли появі античної філософії.
1. Географічно – кліматичні (розміщення на стику трьох континентів, сприятливий клімат);

2. Культурно – історичні (контакти з стародавніми цивілізаціями);

3. Соціальні (високий рівень соціальних стосунків);

4 Зрозумілість античної міфології, близькість її до людей;

5. Талановитість, рухливість стародавніх греків.
Перший період становлення старогрецької філософії носить назву натурфілософський, що означає філософське осмислення природи. Грецькою мовою природа звучить як “фізис”, а тому філософію Стародавньої Греції називають фізичною а філософів “фізиками”. Натурфілософський період цієї країни репрезентує Мілетська філософська школа, яка шукала відповіді на питання “Що було початком “архе” всього”, тобто природи. Представниками цієї філософської школи були: Фалес, Анаксімен, Анаксімандр, Геракліт. Філософ Фалес із міста Мілет (Передня Азія) першопочатком всього “архе” називав воду. Він говорив “Усе з води”, “Усе має душу”. Його учень Анаксімандр назвав вихідною сутністю “архе” “апейроном” (невизначеним, безмежним). Анаксімен синтезував ідеї своїх попередників. Початок “архе” невизначений, але він повинен бути доступним для сприйняття. Це є повітря.

Діячі мілетської школи підготували грунт для появи сміливої тези про те, що “все подібне до числа або пропорції” Ця теза належить Піфагору. За його вченням, вихідним є число. Якщо вважати що все “архе” є щось “одне”, то тоді світ “все” стає однорідним, тобто постає в одній якості. У такому разі відмінності між речами не якісні а кількісні, а значить все можна виміряти числом.


Сучасник Піфагора Геракліт Ефеський на основі вчення попередників створив цілісну філософську концепцію. Його головною думкою було: “Усе тече, усе змінюється”. Рухаються чотири стихії: вогонь, повітря, вода і земля. Енергію для руху дає вогонь. Це все він назвав Космос. Рух відбувається не хаотично, а піддається єдиному світовому закону “Логосу” (слово, хід думки, розумний порядок).

Після Геракліта в філософських викладках про світобудову головними постали питання “Що” і “Як”. Наприклад філософ Демокріт (автор школи атомізму) почав шукати відповідь на питання: Що лежить в основі буття? Він говорив: “Ніщо не виникає з нічого і не перетворюється в ніщо”. Краєм буття за Демокрітом є неподільний атом (корпускул), і його існування запорука незнищеності світу. Основними положеннями атомізму є: вся природа складається з атомів; атоми мають кількісні і якісні властивості; властивістю атомів є рух; атоми відрізняються один від одного формою, місцем знаходження; атоми рухаються в порожнечі яка є матеріальною. На основі досягнень попередніх філософіф також виникли філософські школи: елейська школа (філософ Пармені), школа еволюціонізму (філософ Емледокл), школа неологій (філософ Анаксагор).

Другий період грецької філософії характеризується вивченням сутності людини та ЇЇ відношення до буття. Перший крок від вивчення природи до людини зробили софісти (платні вчителі мудрості. Вчили риториці, вмінню вести дискусії). Вони вчили захищати тезу а потім антитезу. Тобто їх істинні знання не цікавили. Представник софістів Протагор говорив “людина є мірою всіх речей”, “все є відносним”. В житті це формує безпринципність, але носіям цих тез виживати легше.

На захист надійних знань виступив філософ Сократ (469 – 399 роки до нової ери). Надійні знання можна пізнати через принцип “Пізнай себе”. Сократ вів чисельні сократичні бесіди з сучасниками. Не знаходячи знань у них він говорив: “Я знаю те що я нічого не знаю, але іншу не знають і того, що знаю я “. Захист своїх поглядів привів Сократа до хибного звинувачення і засудження до смертної кари.


Засновником ідеалістичного напрямку у філософії був Платон (427 – 347 роки до нової ери). Він в основі буття поклав ідеї (незмінні основи буття всього сущого) . Речі змінюються, говорив він, але світ не зникає. Значить в основі речей лежать ідеальні незмінні сутності. За змістом – ідеї, це миттєво схоплена повнота і єдність кожної речі. Єдине є синонімом речі. Світ ідей – є надчуттєва реальність, яка досконалістю перевищує все чуттєве. Речі – лише тіні ідей. Людське тіло, за Платоном, - в’язниця духу.

Аристотель (384 – 322 роки до нової ери) був учнем Платона і його ідейним противником. Йому належать слова: “Платон мені друг але істина дорожча”. Він оголосив, що ідея і річ це одне і теж, лише річ існує реально а ідея в нашому пізнанні. З його точки зору речі складаються з матерії і форми. Матерія – пасивний матеріал, а дійсність речей пов’язана з формою (форма – суть, властивість предмета), що її продукує “форма всіх форм” – світовий розум. Буття ж речей зумовлене дією чотирьох причин: причина матеріальна, формальна, дійова і цільова або причина. Остання - головна, бо визначає місце речі в універсамі. Таким чином Аристотель заклав основи дуалістичного напрямку у філософії а також формальної логіки.

Період пізньої класики представлений наступними філософськими школами: епікуреїзм (філософ Епікур ) - закликала, що смерті не існує , так як в основі світобудови лежать невмирущі атоми; скептицизм (філософ Піррон ) – закликала кожну річ розглядати такою, яка вона є ; стоїцизм (філософ Зенон ) – у світі існує фатум (доля) і тому їй потрібно коритися; неоплатонізм (філософи Плотін і Прокл) – говорили, що світ є послідовним виливанням божественного Єдиного.

Отже, філософія стародавнього світу, особливо грецька, набравши професіональної діяльності відійшла від наївних матеріалістичних поглядів на світ, започаткувала і надала форму ідеалістичному, матеріалістичному і дуалістичному напрямам у філософії.

Теми для рефератів і доповідей
1. Філософські ідеї Стародавньої Індії та їх сучасне значення.

2. Сучасна оцінка ідей буддизму.

3. Сучасна оцінка ідей конфуціанства.

4. Умови та чинники формування античної філософії.

5. Життя та філософські погляди Сократа.

6. Філософське вчення Платона.

7. Вихідні ідеї філософії Аристотеля.
Завдання для закріплення матеріалів теми.
1. Охарактеризуйте світоглядні ідеї “Вед” як духовного канону Стародавньої Індії?

2. Охарактеризуйте основні ідеї філософських шкіл Стародавньої Індії?

3. Окресліть світоглядні ідеї давньокитайського “Пятикнижжя”?

4. Охарактеризуйте філософські погляди філософів Мілетської школи?

5. В чому полягає значення філософської діяльності Сократа? Чи актуальною є його діяльність сьогодні?
Література з теми.
1. Філософія. Навчальний посібник. За ред.Г. А. ЗаЇченко, К., Вища школа, - 1995, - С.20 – 30.

2. Філософія. Підручник за ред. В. Г. Кременя, Харків, - “Прапор”, - 2004, С. 31 – 58, 97 – 113.


  1. В. Л. Петрушенко. Філософія. Навчальний посібник. К., “Каравела”, - 2001, С. 33 – 73.



следующая страница >>