vchilka.in.ua 1 ... 5 6 7 8 9

^ Теми для рефератів і доповідей.
1. Формування ідеї діалектики.

2. Спільне і відмінне в діалектиці Г. Гегеля і марксистській діалектиці.

3. Становлення сучасної філософської концепції розвитку.
^ Завдання для закріплення матеріалів теми.
1. Поясніть значення поняття “діалектика” в житті матеріального та духовного світу.

2. Розкрийте відмінності між категоріями діалектики та іншими філософськими категоріями.

3. Приведіть приклади дії основних законів діалектики в природному, суспільному та духовному житті.
Література з теми.
1. Філософія. Підручник для вузів. За ред. Г. А. Заїченко. К., “Вища школа”. 1995. С. 205 – 247.

2. Філософія. Підручник для вищої школи. За ред. В. Г. Кременя. Харків. “Прапор”. 2004. С. 396 – 412.

Додаткова література.
1. История диалектики. Немецкая класическая философия. – М., 1978.

2. Миклин А. М. Подольский В. А. Категория развития в материалистической диалектике. – М., 1980.
Соціальна філософія. Будова людського суспільства. Суспільна свідомість.
Мета вивчення: Ознайомити студентів з поняттями “філософія історії” (соціальна філософія), будовою людського суспільства, особливостями суспільної свідомості. Окреслити питання значення виробництва у становленні суспільства. Зупинитись на характеристиці суспільно - економічних формацій та будові суспільної свідомості.
Після вивчення матеріалів теми ви повинні знати:


  • предмет і завдання філософії історії;

  • проблематику філософії історії та особливості її становлення;

  • системну організацію суспільного життя як стабільний елемент історії;

  • структуру та особливості функціонування духовного життя суспільства.


вміти:


  • пояснювати конкретними прикладами особливості розвитку суспільства;

  • знаходити в сучасному суспільстві реальні прояви будови та особливостей функціонування духовних процесів.


розуміти:
- основні відмінності процесів людської історії від процесів природи;

- які саме чинники впливають на хід реальних процесів історії та як їх можна використовувати;

- чому історичні процеси не можна звести ні до процесів природи, ні до процесів реалізації свідомих людських намірів.
План
1. Погляди на суспільство. Матеріальне і духовне виробництво.

2. Продуктивні сили і виробничі відносини як одне ціле способу виробництва.

3 Зміна способу виробництва.

4. Суспільно – економічні формації та їх розвиток.

5. Будова і структура суспільної свідомості.

6. Рівні суспільної свідомості.

7. Форми суспільної свідомості.

Ключові терміни і поняття.
Історія - процеси дійсності, що виникають і розвиваються як частина космічних процесів, але частина особлива - пов’язана із свідомою діяльністю людини.

^ Духовне життя суспільства - сукупність процесів, пов’язаних з продукуванням в суспільно – історичному процесі інтелектуальних образів, ідей, настроїв стереотипів поведінки і т. п.

Ідеологія – сукупність взаємопов’язаних ідей, уявлень та переконань, призначених об’єднувати людей заради спільного життя та спільних дій.

^ Суспільне буття - матеріальний, природно – історичний процес, де природні умови перетворюються в суспільні, історичні умови виробництва, що існують незалежно від суспільної свідомості і визначають все людське життя.

^ Суспільна свідомість - це духовна сторона історичного процесу, цілісне духовне явище, що має певну внутрішню структуру і включає різноманітні рівні і форми свідомості.
1. Суспільство - це вся сукупність історичних форм спільної діяльності і спілкування людей, особливий ступінь розвитку живих систем, способом існування яких є виробництво засобів для життя. У філософії сформувались різні підходи до виникнення суспільства і його розуміння. 1) Ідеалістичний підхід - ґрунтується на визнанні вирішальної ролі міфів, ідей, духовності у згуртуванні людей у суспільство. 2) Релігійна модель стверджує божественну обумовленість суспільства. 3) Натуралістичний підхід – розглядає суспільство як природне продовження розвитку Космосу. 4) Матеріалістичний підхід (К. Маркс) – ґрунтується на творах Ч. Дарвіна, за якими вихідним пунктом формування суспільства є виділення людини з тваринного світу. В 20 столітті пошуками підходів до розуміння суспільства займались філософи Еміль Дюркгейм (бачив у цінностях фактор зародження суспільства) та Карл Паппер (суспільство зародилось внаслідок індивідуальної взаємодії). На формування концепції про суспільство вплинула науково - технічна революція. Так з’явилось вчення про традиційне, індустріальне і постіндустріальне суспільство. Традиційне суспільство – це суспільство з аграрним устроєм. Індустріальне суспільство – суспільство, що визначається рівнем індустріального розвитку. Постіндустріальне суспільство (автори Даніел Белл, Збігнев Бжезинський), суспільство з такими ознаками: 1) перехід від виробництва товарів до виробництва послуг; 2) переважають працівники розумової праці; 3) головними є теоретичні знання; 4) планується розвиток техніки; 5) використовуються в управлінні нові технології, наприклад комп’ютер. Суспільне виробництво та його структура. Суспільство виникло тому, що людина почала займатись трудовою діяльністю, постає взаємодією природного і народженого, соціального. Природне забезпечувало соціальне, а соціальне вдосконалювало природне начало. Людина діє по відношенню до природи свідомо, принаймні може відтворити окремі її фрагменти. Суспільство твориться людьми. Принаймні Аристотель говорив: “Суспільство, як сукупність людей, що об’єднуються з метою задоволення соціальних потреб”. Суспільство - це процес і результат взаємодії конкретних людей, вихідним пунктом якого є суспільне виробництво. Матеріальне виробництво націлене на задоволення потреб людей у харчуванні, одязі, житлі. Воно виступає дійовим стимулом духовного життя людей. Забезпечує розвиток науки і мистецтва, філософії і моралі, політики і права. Матеріальне виробництво стимулює духовне виробництво. Духовне виробництво створює необхідні знання як різновид цінностей. Матеріальне і духовне виробництво взаємодіють, впливають одне на одного, створюючи спосіб виробництва. Спосіб виробництва – це конкретно – історична єдність продуктивних сил та виробничих відносин.

^ 2. У поняття продуктивні сили входить: люди – це та робоча сила, яка володіє певними знаннями, навичками і прийомами забезпечення трудової діяльності, виконує відповідний різновид праці.; засоби виробництва - це знаряддя праці (предмети праці, умови праці).

^ Виробничі відносини визначають спосіб поєднання людей і засобів виробництва на основі певного характеру власності. Головним у змісті виробничих відносин є форма власності на засоби виробництва. Виділяють суспільну та приватну форму власності. Найбільш поширеною у світі є приватна форма власності. Вона має свої позитивні і негативні сторони. Зокрема вона формує нерівність і несправедливість. Хоча і державна (суспільна) форма власності має свої недоліки. В ній людина праці оголошується господарем засобів виробництва, але вона такою не є, бо не є суб’єктом виробничих відносин. Вона лише носій найманої праці з елементами примусу (приписка, черга на квартиру, тощо). Відносини власності реалізуються через наступні структурні елементи: відносини організації виробництва; відносини обміну (об’єктивна необхідність, яка виникла внаслідок поділу праці); відносини розподілу (нерівність і несправедливість); відносини споживання (ринок диктує скільки чого треба для споживання).

Продуктивні сили і виробничі відносини - одне ціле. Але визначальними є виробничі відносини. Якщо не змінюються виробничі відносини (відносини організації, розподілу, обміну і споживання матеріальних та духовних благ) то гальмується зростання продуктивних сил. Отже, зміну продуктивних сил зумовлюють зміни виробничих відносин. В цьому випадку діє загально соціологічний закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил.
^ 3. Зміна способу виробництва.

Конфлікт у способі виробництва між виробничими відносинами і продуктивними силами переростає в боротьбу класів, соціальних груп, де більшість не власників засобів виробництва домагаються справедливості. Зміна способу виробництва може відбутись революційним, насильницьким шляхом (наприклад перехід від феодального до капіталістичного суспільства, або методом реформ, як наприклад країни Східної Європи в 80 – 90 роки перейшли від тоталітарного соціалізму до ринкової, капіталістичної економіки).
^ 4. Суспільно – економічна формація – це визначальний тип суспільства, що історично склався, взятий у його цілісності на грунті конкретного способу виробництва. Основними структурними елементами формації є базис та надбудова. Базис - це виробничі відносини, вони первинні, матеріальні. Надбудова – ідейні мотиви діяльності людей. Формація фіксує історичний тип окремого суспільства. Епоха відображає той чи інший відрізок всесвітньої історії відповідно до провідної для даного часу тенденції суспільного розвитку. Цивілізація, зокрема, характеризує не просто рівень матеріальної та духовної культури, а поєднання всіх цих начал..

Найважливішою закономірністю суспільно – економічної формації є діалектика об’єктивного і суб’єктивного. Формація розвивається через діяльність людей. Кожне покоління розпочинає з того рівня, який досягнуто попередниками, вступає в життя об’єктивно, але й само реалізує власні інтереси і потреби, здійснює свої цілі. Суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами є джерелом руху до наступної, більш досконалої формації.

Отже, розглянемо основні складові частини суспільно – економічної формації: а) ^ Економічний базис – це сукупність виробничих відносин даного суспільства, що включає панівні залишки старих і зачатки ще не розвинутої форми майбутніх виробничих відносин. б) Надбудова - це більш або менш струнка система ідей, відповідних Їм організацій і установ, а також тих суспільних відносин, в які вступають люди, керуючись вказаними ідеями і використовуючи певні суспільні інститути.. У надбудові є постійно діючі елементи: а) Ідеї – пряме чи опосередковане відображення інтересів і потреб індивідуальних, групових, класових.; 2) Суспільні інститути – це сукупність державних органів, політичних партій, суспільних організацій, що регулюють використання політичної влади в суспільстві для певної групи людей. Головним політичним інститутом є держава. Новий спосіб виробництва викликає до життя і новий тип держави (капіталістичної феодальної і т. п.).; в) Ідеологічні відносини. Широка гамма інтересів зумовлює різноманітність ідей надбудови, широкий діапазон суспільних інститутів та ідеологічних відносин.

Таким чином, суспільно – економічна формація це єдина складова економічного базису (виробничих відносин) і надбудови, яка включає в себе ідеї, суспільні інститути та ідеологічні відносини.
^ 5. Будова суспільної свідомості. Філософія фіксує два поняття “дух” (духовне, що виступає у своєму об’єктивному аспекті) і “душа” (духовне в межах суб’єктивної реальності). Духовне життя притаманне суб’єктові соціальної діяльності на всіх його трьох рівнях: окремої людини, соціальної групи, суспільства в цілому. Сукупність характеристик свідомості, що є спільним для певної соціальної групи або для суспільства в цілому, називають суспільною свідомістю (духовним життям суспільства).

^ Суспільна свідомість відрізняється від індивідуальної: носіями (це свідомість групи суспільства); роллю (відображає світ з позиції групи суспільства); способом існування (у книжках і у свідомості окремої людини).

Яку ж роль виконує суспільна свідомість у житті суспільства? Суспільна свідомість постає: а) як результат об’єктивного процесу розвитку суспільства; б) як програма, що керує діяльністю суспільства; в) як основа духовного виробництва; г) як духовне життя суспільства. Важливим є питання відносної чи абсолютної залежності суспільної свідомості від суспільного буття. Суспільне буття (праця, виробничі відносини, що склались об’єктивно) виробляє об’єктивну, абсолютно залежну суспільну свідомість (моральні норми, правила, ідеї). Суспільне буття, що склалось штучно (наприклад в Радянському Союзі), відповідно вироблялись штучні суб’єктивні моральні норми і правила. Суспільна свідомість відносно залежала від буття, і навпаки була нормою домінуючою. Свідомість абсолютно залежить від буття в тому значенні, що зміст справжнього відображення дійсності цілком визначається її відповідністю до буття. Буття абсолютно залежить від свідомості, де реалізація будь – чого підпорядковується задумові, програмі. Буття абсолютно не залежить від свідомості оскільки воно існувало до свідомості й існує поза дією свідомості. Буття відносно не залежить від свідомості, бо сама дія свідомості можлива лише до об’єктивних законів буття.

^ Структура свідомості. Свідомість містить в собі: а) знання (відображення об’єктивної суспільної діяльності), які створюють цінності; б) норми (синтез знань і цінностей), що створюють нормативну сферу. Як знання так і норми є результатом певних умов суспільного буття, елементом програми, що керує діяльністю суспільства, підсумком духовного виробництва і частиною цілісного духовного життя.
^ 6. Виділяють два рівні суспільної свідомості. 1) Стихійний рівень суспільної свідомості - це суспільна підсвідомість, ті цінності, повсякденні уявлення, норми (знання), які помітно впливають на наше життя, але не виявляються у виразній формі. 2) Усвідомлений рівень норм містить у собі, як мінімум усвідомлення (певні норми моралі, політичні цілі, світоглядні або релігійні принципи) це одна справа, а дуга спромогтися порівняти норми з іншими, проаналізувати альтернативи (ідеологічні і науково обгрунтовані). Отже суспільна психологія, як норми і правила моралі, знання про них складаються стихійно. Поступово, коли виникає необхідність захисту від нападів супротивників, з’являється потреба в усвідомленні та обґрунтуванні суспільної психології. Ця потреба переводить суспільну свідомість на рівень ідеології. Буржуазна ідеологія, наприклад, орієнтована на цінності максимілізації прибутку, як засобу влади над світом. Ідеологія “казарменного” соціалізму теж ставила в центр багатство (догнати і перегнати) і владу., але не для індивіда, а мовляв “ для всіх”, але фактично для адміністративно – командної системи. Отже ідеологія і суспільна психологія взаємо поєднані рівні суспільної свідомості.
7^ . Форми суспільної свідомост. Суспільна свідомість містить в собі форми, окремі її види. Система суспільної свідомості відповідає системі надбудовних суспільних відносин. Визначають такі форми суспільної свідомості.: політична, правова, моральна, естетична, релігійна, філософська.

1) Політична і правова форми суспільної свідомості. Політичні відносини виникають тоді, коли суб’єкти змушені керувати один одним, а правові, коли виникає нагальна потреба відрегулювати політичні відносини на основі законних прав суб’єктів відносин. Політика і право не тільки відображають суспільне буття, вони є програмою зміни його, вони є формою суспільної свідомості.

2) Моральна форма суспільної свідомості. Моральна свідомість існує у вигляді цінностей (що виражені у моральних кодексах, заповідях, прислів’ях, тощо) і знань ( що розкривають і обґрунтовують моральні цінності та норми). Моральні відносини на об’єктивній основі збігання інтересів різних суб’єктів. Тому, щоб зрозуміти реальний зміст закликів до совісті, обов’язку, добра, слід завжди піддавати його конкретно історичному аналізу. а) Класові відмінності моральних цінностей. І раб і рабовласник кажуть про добро, але їхнє уявлення про добро виключають один одного. б) Загальнолюдська суть моралі. Китайський філософ Конфуцій висловив “золоте правило” : “Ніколи не роби іншому такого, чого ти не хотів би, щоб робили тобі”. Шанування людського життя і гідності, іншого способу життя, доброзичливе ставлення до людей, чесність, працелюбність, дбайливе ставлення до природи - такі ці загальнолюдські норми. в) Між особисті моральні цінності. Кожна людина зазирає у внутрішній світ іншої людини, добровільно приймає цінності і цілі інших суб’єктів, доброзичливо ставиться до них (вдячність за добро). Висновок. Формування моральної культури вимагає засвоєння і закріплення її цінностей і норм на рівні психології та усвідомлення їх на рівні наукової ідеології.

3) ^ Естетична свідомість (як форма прекрасного). Краса визначає цілісний настрій життя людини ( в побуті, в поведінці, в оточенні, як вона одягнена, як говорить, як прикрашає своє помешкання, тощо). Естетичний настрій визначається в естетичному смаку, тобто в оцінці явищ дійсності з позиції прекрасного чи огидного. У кожного свій смак до явищ, речей дійсності. Все залежить від умов в яких зростала людина. Отже потрібно створювати умови, що формують добрий естетичний смак і навчати робити правильний естетичний вибір.

4) Релігійна свідомість (як форма). Вона сформувалась на вірі. Віра сама по собі не виникла. Ні матеріалісти, ні ідеалісти не спроможні доказати виникнення Всесвіту. Людина стала на порозі невідомості. Прагнучи пізнати минуле і передбачити майбутнє людина стикається з безмежністю у просторі, часі, з відсутністю знань про те і інше. Віра в Бога – Творця Всесвіту залишається єдиною усвідомленою цінністю для людини. Господнє творіння - святе (природа, земля, людина, тварина тощо). Релігійна категорія святості стала базовим ціннісним чинником взаємовідносин віруючої людини з іншою людиною, природою, іншим оточуючим її середовищем.

Отже суспільна свідомість це її будова, структура, рівні і форми, як чинники, що складають духовне життя суспільства.

<< предыдущая страница   следующая страница >>