vchilka.in.ua 1 ... 6 7 8 9

Теми для рефератів і доповідей.
1. Якісні відмінності суспільної історії від природних процесів.

2. Предмет та проблеми соціальної філософії.

3. Суспільство як система; основні елементи суспільного життя.

4. Особливості суспільно – економічних формацій.

5. Рівні та форми суспільної свідомості.

Завдання для закріплення матеріалів теми.
1. Дайте визначення поняття “суспільство”.

2. У якій взаємодії між собою знаходяться “продуктивні сили “ і “виробничі відносини”.

3. Дайте оцінку концепціям походження суспільства.

4. Розкрийте суть поняття “суспільна свідомість”.

5. Назвати і дати оцінку рівням і формам суспільної свідомості.
Література з теми.
1. В. Л. Петрушенко. Філософія. Навчальний посібник. К., “Каравела”. 2001. С. 352 – 378.

2. Філософія. Підручник для вузів. За ред. Г. А. Заїченко. К., “Вища школа”. 1995. С. 247 – 260, 351 – 365.

3. Філософія. Підручник для вищої школи. За ред. В. Г. Кременя. Харків. “Прапор” 2004. С. 530 – 629.

4 В. П. Андрущенко. Сучасна соціальна філософія. К., Видавництво “Генеза”, 1996.
Додаткова література
1. Бойченко І. В. Філософія історії. Підручник. К., 2000.

2. Гаврилишин Б. Дороговкази у майбутнє. До ефективніших суспільств. К., 1990.

3. Кузьменко В. Л. На порозі над цивілізації. Львів. 1991.

Релігієзнавство. Причини виникнення релігії та її особливості. Іудаїзм та християнство.
Мета вивчення: Ознайомити студентів з поняттями “релігія”, “релігієзнавство”. Дати уявлення про причини походження релігії, її відмінність від філософських знань. Окреслити розуміння “християнства” як однієї з світових релігій.
Після вивчення матеріалів теми ви повинні знати:
- що вивчає релігієзнавство;

- які причини виникненні релігії;

- що таке християнство і його відмінність від іудаїзму.

вміти:
- пояснювати особливості релігійних догм;

- розрізняти національні та світові релігії.
розуміти:
- особливості релігійних вчень;

- відмінності релігійних культів.
План
1. Поняття “релігієзнавство”.

2. Причини виникнення релігії, її особливості.

3. Іудаїзм та християнство.
Ключові терміни і поняття.
Віра
- стан релігійної свідомості, що виявляється у бездоказовому визнанні істинності релігійного вчення..

Богослужіння - здійснення певних релігійних обрядів.

Символ віри - короткий звіт головних догматів, які становлять основу віровчення будь – якої релігійної течії.

Катехізис - церковний посібник для елементарного навчання християнській вірі.
1. Релігієзнавство - гуманітарна наука, яка досліджує суспільно – історичну природу релігії, механізм її соціальних зв’язків з політичними, економічними, духовними системами суспільства, особливо їх впливу на віруючих. Як галузь знання, релігієзнавство сформувалось в Європі в другій половині 19 століття. Як система наукових поглядів вона стала на межі філософії, соціології, антропології і т. п. Основоположник релігієзнавства англійський історик Едуард Тай лор (1832 - 1917), який досліджував вірування первісних людей. ( Книги “Первісна культура”, “Антропологія”).
2. Релігія - частина політичного життя людей. В науці є два підходи до виникнення релігії: 1) теологічний і 2) науково - філософський ( засвідчує що релігія є соціальним феноменом). У світі є три світових релігії : християнство (сповідує 1,5 млр. людей), мусульманство (сповідує 1 млр. людей), буддизм (сповідує 300 млн. людей). Також існують національні та інші віровчення. Тобто більшість населення Землі є релігійними.

Виходячи з археологічних досліджень, вік релігії 50 тисяч років. (Наприклад в поселеннях кроманьйонців знайдено фігурки жінки - праматері). У світі історично склались єдинобожжя (монотеїзм) та багатобожжя (політеїзм).


Термін “релігія” є абстракція. Походить від латинського слова, яким римляни позначали все, що пов’язано з вшануванням богів. Як сучасне визначення поняття “релігія” вживається з початку 19 століття і розглядається як форма суспільної свідомості.

Причинами виникнення релігії були: 1) Соціальні. Людина істота суспільна і може існувати лише в суспільстві. Але люди відчувають свою залежність і безсилля перед природою що і обумовлює появу релігійного пояснення незрозумілих природних процесів. 2) Класові передумови. Вони доповнюють соціальні. З’являються держави, пануючі релігії, які підтримуються державою. Для цього використовуються державні установи, закони, освіта. Тут певна релігія відтворюється свідомо.; 3) Гносеологічні передумови Людина - пізнаючи світ, не може пояснити всіх її явищ, що і стимулює появу релігійного усвідомлення непояснених явищ.; 4) Психологічні передумови. Негативні емоції завжди сильніші за позитивні. З позитивними емоціями людина справляється самотужки, а негативні відчуття легше долаються при допомозі релігії. Одним з головних почуттів, що породжує необхідність у релігії є страх - перед смертю, стихійним лихом, втратою близьких.

Таким чином, релігія є явищем соціальним і відображає всі складності людського життя.

До структури релігії відноситься: релігійна свідомість, віра і релігійний культ. Складовими елементами релігійної свідомості є: 1) релігійні погляди (проявляються через розуміння і тлумачення світу); 2) релігійні почуття (виражають емоційне ставлення до світу); 3) релігійний смисл (стосується сенсу життя). Віра - стан релігійної свідомості, що проявляється у визнанні істинності релігійного вчення. Віра в надприродне є ознакою любої релігії. Є наприклад, віра у встановлення зв’язку з надприродним , що називається преформізм. Віра реалізується через галузі релігійних знань богослов’я і теологію. Розділами богослов’я є апологетика (захист) - розділ що захищає певну релігійну систему і догматика (думка) - віровчення, яке визнається як встановлене Богом.; 3) Релігійний культ. (догляд, поклоніння) - реалізація віри в предметах, символах. (речі, храми, капища і т. п.


Релігійні відносини розгортаються через релігійний культ та релігійні організації. Релігійний культ - сукупність релігійних дій у вигляді різного роду обрядів і церемоній, пов’язаних із ставленням людини до надприродного. Метою культових дій є вплив на потойбічний світ. Релігійний культ - зовнішня форма релігії. Особливістю релігійного культу є його емоційність, в ньому використовуються різні види мистецтва. До культу відносяться всі види дій: обряди, жертвоприношення, таїнства, богослужіння, молитви, а також матеріальні предмети, які при цьому використовуються - храми, святилища, предмети культу, тощо. Через культові дії віруючі - миряни прилучаються до релігії.

На основі єдності релігійних уявлень і культу відбувається спілкування віруючих, формуються релігійні організації.

Функціями релігії є: 1) світоглядна (релігія, як форма суспільної свідомості); 2) компенсаторна ( виступає в ролі пояснюючого покровителя і утішителя, посередника між слабкістю людини і могутністю природи); 3) інтегративна (поєднує людей в межах санкціонованого нею світогляду); 4) нормативно – регулююча (формує певні норми поведінки); 5) комунікативна (виступає формою спілкування віруючих).

Таким чином, релігія - складне соціальне явище, яке виступає у вигляді релігійної свідомості, що через ідею надприродного відображає зовнішні сили, які панують над людиною у повсякденному житті; релігія виступає як основа світогляду, що пояснює світ через ідею надприродного і дає розуміння цінностей та установок для діяльності; релігія виступає як частина реальних відносин між людьми - релігійних відносин і тому виконує у суспільстві певні функції.

3. Однією з найбільш поширених релігій у світі є християнство, але її витоками є національна релігія євреїв іудейська релігія. Євреї прийшли в Палестину з Аравійської пустелі і підкорили країну Ханаан, де асимілювашись з ханаанцями утворили єврейський народ “ті, що прийшли з – за річки Євфрат”. Це сталося в 3 тисячолітті до нашої ери. В 13 ст. до н. е. Утворилась держава Ізраїль. За часів царювання Давида і Соломона (кінець 11 - перша половина 10 ст. до н. е.) Єврейське царство було одним з наймогутніших. В 935 році до н. е. внаслідок внутрішньої боротьби Ізраїль розпався на Ізраїльське та Іудейське царство.


В 6 ст. до н. е. вавілонський цар Навуходоносор 2 завоював Іудейське царство, переселивши іудеїв до Вавілону. В цьому ж столітті Вавілон був завойований персами, які дозволили євреям повернутись в Єрусалим і розселитися по інших землях, зокрема в Римській імперії. До речі, саме тоді виникло єврейське поняття “діаспора”.

Одночасно формувалась іудейська віра. У євреїв на першому місці опинився культ Ягве (Ієгова) - Бога племені Іуди, звідси і назва релігії - іудейська релігія.

Спочатку Бога Ягве вшановували євреї - скотарі. Потім він став головним Богом усіх євреїв. Говорилось, що Ягве обрав євреїв своїм улюбленим народом ще до поселення їх у Палестині. Так виник міф, що колись євреї жили в Єгипті, а Бог Ягве вивів їх з єгипетського рабства. В 960 році до н. е. в Єрусалимі було споруджено храм Ягве, відомий нині як Єрусалимський храм.

Провідну роль в поширенні іудаїзму відіграли жреці. Ім’ям Ягве вони освячували засади рабовласницького ладу.

Історично виділяють три періоди еволюції іудаїзму: давній (біблейський), середньовічний (талмудський) та сучасний. На давньому етапі іудаїзм зберігав пережитки примітивних релігій давніх євреїв. Лише в його кінці запанував іудейський монотеїзм. Першу релігійну книгу Тору (закон) написали єрусалимські жреці. Згодом вона утворила першу Біблію (Старий Завіт - Завіт, угода Бога з людьми). Існує дві редакції Старого Завіту: Масоретська і Септугіант (латинська - сімдесят).

Релігійне життя євреїв концентрувалось в общині. На богослужіння збирались по суботах. Оскільки не всі євреї могли потрапити до єрусалимського храму - на місцях виникали релігійні общини - синагоги, як доповнення до храму. В синагогах читали Тору. Одночасно основні ідеї іудейської релігії були виписані в Талмуді (з лат. – вивчення). Письмове оформлення Талмуду завершилось в 5 ст. н. е. Талмуд складається з двох книг: Мішни (виклад вчення) і Гемари (закінчення) – коментарі до Мішни. Талмуд містить легенди і міфи про Бога, про потойбічний світ. Єдине джерело знань за Талмудом - Священне Писання. Система іудейської освіти базується на поклонінні перед авторитетом. Вищим авторитетом вважався рабин. Відомі десять заповідей іудаїзму, написані Мойсеєм, який вивів євреїв з єгипетського рабства. Одна з них, четверта заповідь, відрізняється від заповідей Ісуса Христа. Вона звучить так: “Пам’ятай день суботній, щоб святити його.”


Головними іудейськими обрядами є: 1) Обрізання - на восьмий день після народження в честь подарунку Богом землі ханаанської кожний хлопчик іудей повинен пройти обряд обрізання, як символ належності до богообраного народу; 2) Ритуальне обмивання - перед суботою віруючі обмивають руки у мокві (басейн з дощовою водою); 3) Рош - Гашана (Новий Рік). Відкриває річний цикл єврейських свят (вересень - жовтень); 4) Йом Кіпур (день Спокути) – головне свято в іудаїзмі - символізує очищення від гріхів.; 5) Суккот (кущі) - святкується восени, після збору винограду та жнив. Триває тиждень. Дякують Богові за врожай. Вісім днів моляться і махають зеленими гілками.; 6) Ханука – відзначається під час зимового сонцестояння (вісім днів). Символізує освітлення Божого будинку. Головне - запалювання ханукальних свічок з добавкою одної щодня.; 7) Пурим – (лютий – березень) як етап підготовки до свята Песах на честь врятування єврейського народу. Святкується як день богообраності єврейського народу. В цей день обмінюються подарунками, ставлять вистави, танцюють.; 8) Песах . Триває сім днів. (березень - квітень). Символізує відродження природи і народження єврейської нації. Пов’язане з давніми легендами про вигонку тварин на пасовище - Песах, потім його перетворили на свято землеробства Мацу от (звідси священні коржики - маца). Потім ці свята злились в одне свято Песах. В дні цього свята заборонено їсти їжу з квашеного тіста. Двері приміщення - де відбувається вечеря - відкриті, щоб міг прийти святий Ілля. Нині в цей день євреї вживають м’ясо риби, смажене м’ясо, яйця, овочі і т. п. 9) Шабат (субота). В Талмуді описано 39 дій, які не можна в цей день робити. Наприклад, не можна їхати, залазити на дерево, запалювати вогонь і т. п.

Християнство зародилось на грунті іудаїзму в середині 1 ст. н. е. на сході Римської імперії серед євреїв Палестини. Євреї не були в той час єдині: соціальні низи “зелоти” вимагали збройної боротьби за незалежність., консервативнішою була знать саддукеї і фарисеї (торговці), які виступали за співробітництво з римськими завойовниками. Особливою була позиція есеїв - найбільш знедолених людей, які жили общинами. Багато з них дотримувались аскетизму, безшлюбності, ритуальної чистоти (обмивання, носіння хоч і бідного але чистого одягу). Вони вірили у всевладдя Бога, безсмертя Душі, потойбічне життя. Проповідники з іх стану говорили, що прийде месія, який стане іудейським царем і врятує народ.


Тим часом ріс протест проти рабства в Римській імперії, що вело до посилення централізації влади, що потребувало єдиного Бога.

Головним джерелом християнства був перш за все іудаїзм, а носіями християнської ідеї була кумранська община есеїв, яка говорила, що месією буде людина.

Ісус Христос (спаситель, боголюдина) - виходячи з Святої Трійці є Бог –Син. Він народився у Віфлеємі, у сім’ї Діви Марії та теслі Йосипа в 750 році за римським літочисленням. З того часу ведеться християнське літочислення. Він народився у стайні і першими йому поклонилися пастухи. На восьмий день після народження за єврейським обрядом йому було здійснено обрізання.

Дізнавшись про народження Людини - Бога іудейський цар Ірод наказав знищити у Віфлеємі всіх народжених хлопчиків. Йосип і Марія втекли в Єгипет, звідки повернулись в місто Назарет після смерті Ірода. Там Ісус прожив до 30 років. Потім, отримавши хрещення від проповідника Іоанна в річці Йордан, Ісус прожив місяць в пустелі, де постився і боровся з спокусами Диявола. Після цього він три роки проповідував про пришестя царства Божого. Для цього потрібно вірити в Єдиного Бога, покаятись в гріхах і іти за Сином Бога. Багато людей повірили, особливо 12 учнів, які потім стануть апостолами. Ісус робив чудеса. Своїми діями він в чомусь виступив проти іудаїзму, тому що спілкувався з грішниками, відпускав гріхи, що міг робити лише Бог, порушував вимоги щодо святкування суботи.

На третій рік проповідництва Ісус прибув на святкування Песах до Єрусалиму, чим насторожив місцеву релігійну верхівку, яка вирішила віддати його на суд синедріону (найвищий суд Єрусалиму). В четвер увечері Ісус разом з учнями вчинив обряд пасхальної вечері названої Таємною Вечерею, де причастив їх хлібом і вином як своїм тілом і кров’ю. Тоді ж він передбачив, що хтось із учнів зрадить його. Коли Ісус вечором молився в Гетисменському саду учень Іуда поцілунком вказав на нього і видав владі. Тої ж ночі синедріоном Ісус був засуджений до страти, як раб і розбійник. В п’ятницю, управитель Іудеї від імені Риму Понтій Пілат спробував подарувати життя Ісусу, але налаштовані жителі Єрусалима вимагали смерті. Тому опівдні на горі Голгофа Ісус був розіп’ятий на хресті. На голові його був терновий вінок і напис “Цар іудейський”. Шість годин помирав Ісус під насмішки натовпу. В момент його смерті сталося сонячне затемнення і землетрус. Після смерті Ісуса, апостоли таємно поховали тіло в печері заваливши камінням. На третій день Ісус воскрес, а на сороковий в присутності апостолів вознісся на небо, пообіцявши повернутись на землю в кінці існуванні світу, щоб чинити суд над живими і мертвими.


Після цього апостоли розійшлись по світу несучи його слово.

Священною книгою християн є Біблія яка складається з Старого Завіту і Нового Завіту ( в ньому ідеться про союз Бога з усіма людьми). Дата написання Нового Завіту примірно 2 ст. н. е. Він об’єднує 27 книг, серед яких 4 Євангеліє (від Матвія, Марка, Луки та Іоанні – опис дій І. Христа). В других книгах “Діяння і Послання апостолів” , “Одкровенні Іоанна Богослова “ Апокаліпсис говориться про небесне життя І. Христа і про Страшний Суд.

В Україну Біблія прийшла з Візантії в часи Київської Русі. Розповсюджувалась старослов’янською мовою, яку в 9 столітті н. е. принесли Кирило і Мефодій. Перші елементи української мови були використані в “Острозькій Біблії” (1581 р.), а повністю українською мовою Біблію переклали члени Кирило – Мефодіївського братства в середині 19 століття.

Основою християнського віровчення є символ віри - повинні вірити в єдиного Бога, який виступає в трьох особах. Щодо десяти заповідей Бога, то в християнстві четверта заповідь гласить : “Пам’ятай день святий святкувати; шість днів працюй, а день сьомий - свято Господу Богу твоєму.”

Головними заповідями Бога є: 1) Розлюби Господа Бога твого серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією мислію твоєю. 2) Розлюби ближнього твого, як самого себе.

Головними обов’язками християнина є: 1) Неділі і свята святкувати. 2) У неділю і свята відвідувати церкву. 3) Установлених святою церквою постів дотримуватись. 4) Принаймні один раз на рік у Великий піст сповідатись і причащатись. 5) Весілля в заборонений святою церквою час не справляти.

Сім таїнств християнства: хрещення, миропомазання, сповідь, євхаристія, священство, шлюб, єлеосвячення. Хрещення (прилучення людини до християнства зануренням у воду або окроплення). Причастя – євхаристія (співучасть віруючого у таємній вечері господній). Миропомазання (передавання віруючому благодаті Святого Духа через змазування ароматичними речовинами. Сповідь (символізує примирення віруючого з Богом). Шлюб (освячення подружнього союзу словом Божим). Священство – хіротонія (передавання Божої благодаті для здійснення богослужіння священникам)

Література з теми.
1. В. І . Лубський та ін. Релігієзнавство. Підручник. К., “Академія”. 2000.

2. Губаржевський І. Основи українського православ’я. Чикаго. 1970.

3 Дулуман Є. К. Релігія як соціально – історичний феномен. К., 1974.

4. Калінін Ю. А. Релігієзнавство. Підручник. К., 1998.

5. Релігієзнавчий словник. А. М. Колодний.. К., 1996.



<< предыдущая страница