vchilka.in.ua 1 2 ... 4 5


МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І

МИСТЕЦТВ
ІНСТИТУТ КІНО І ТЕЛЕБАЧЕННЯ


КАФЕДРА ТЕЛЕЖУРНАЛІСТИКИ, ДИКТОРІВ ТА ВЕДУЧИХ ТЕЛЕПРОГРАМ

ЗАТВЕРДЖУЮ
Директор інституту


кіно і телебачення
___________ проф. С. В. Котляр


ПРОГРАМА

КОМПЛЕСНОГО КВАЛІФІКАЦІЙНОГО ІСПИТУ

ЗІ СПЕЦІАЛЬСТІ ТА ІСТОРІЇ КІНО-ТЕЛЕМИСТЕЦТВА

Спеціальність 6.020203 «Кіно-телемистецтво»

Кваліфікація бакалавр кіно-телемистецтва

«Диктор та ведучий телепрограм»








Затверджено

на засіданні кафедри

Протокол № 7 від 17.01.2013 р.

зав. кафедрою
______________С. В. Котляр



Київ – 2013

ВСТУП
Згідно навчального плану рівня освіти «Бакалавр» спеціальності «Кіно-мистецтво», спеціалізації «Диктор та ведучий телепрограм» підсумковою формою контролю та виміру ступеню знань є проведення державної атестації, а саме – комплексно-кваліфікаційного іспиту зі спеціальності та історії кіно-телемистецтва.

Програма державної атестації складається з наступних дисциплін: «Історія кіно і телебачення», «Майстерність ведучого телепрограм», «Тележурналістика», «Техніка екранного мовлення» які студент вивчав протягом всього навчального процесу.


Мета державної атестації – виявлення набутих студентом-випускником теоретичних знань з історії мистецтв; забезпечення широкого загальнокультурного рівня освіти; набуття компетентності у галузі історії і теорії кіно-телемистецтва та професійних навичок диктора та ведучого телепрограм.

Екзаменаційні питання охоплюють широку амплітуду розвитку кіно-телемистецтва – від зародження кіно, його розвитку в різних країнах, становлення його окремих видів і жанрів, розвиток і збагачення телебачення. Розглядаються питання використання майстрами кіно специфічних особливостей інших мистецтв (театр, музика, фотографія, скульптура, живопис тощо) та літератури, творчі портрети провідних майстрів вітчизняного та зарубіжного кіно і телебачення. Функціональні обов’язки диктора і телеведучого, фахові вимоги до телеведучого, ведення програм різних жанрів, стилістика зовнішнього вигляду та ін.

Складовою частиною програми є питання розвитку провідних кінорежисерів – трагедії, драми, детективу, еволюції цих жанрів. Належна увага приділяється сучасному розвитку вітчизняного телебачення, його жанрам, творчій своєрідності провідних українських телеведучих , публіцистів, режисерів, операторів, звукорежисерів.

Програма відповідає вимогам, які пред’являються до державного іспиту, а саме:


  1. Вона відповідає кваліфікаційній характеристиці за спеціальністю “Кіно-телемистецтво” стосовно перевірки знань і навичок спеціаліста в сфері мистецтва і культури.

  2. Програма дає змогу оцінити рівень теоретичної та практичної підготовки зі спеціальності, виявити відповідність принципами гуманітарної освіти, єдності загальнотеоретичної та професійно-функціональної підготовки.

  3. Програма охоплює головні теми спеціальних дисциплін.

Під час державної атестації студент-випускник, використовуючи одержані в процесі навчання в університеті теоретичні і практичні знання, повинен ознайомитися зі змістом питань білету державної атестації і дати змістовну протокольну усну відповідь на них.

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ


Підсумковий рейтинговий бал

Підсумкова оцінка за шкалою ECTS

Традиційна екзамен. оцінка

Традиційна залікова оцінка

91 <= RD =100

A – Відмінно

Відмінно

Зараховано

84 <= RD <= 90

B – Дуже добре

Добре

76 <= RD <= 83

C – Добре

66 <= RD <= 75

D – Задовільно

Задовільно

61 <= RD <= 65

E – Достатньо (задовольняє мінімальні критерії)

21<= RD < 60

FХ – Незадовільно

Незадовільно

Не зараховано

0 =RD < 20

F – Незадовільно (з обов’язковим повторним курсом)

Не допущено

Не допущено


Оцінки „А- Відмінно” заслуговує студент, який повністю виконав завдання комплексного кваліфікаційного іспиту зі спеціальності та історії кіно-телемистецтва, а саме дав змістовну, вичерпану відповідь на перше теоретичне питання з історії кіно-телемистецтва та на друге теоретичне питання зі спеціальності; створив на високому художньому рівні сценарій дипломної роботи; виконав на професійному рівні практичне завдання державної атестації – зйомку авторської телепрограми, яка повинна відповідати наступним критеріям, щодо навичок та вмінь майбутнього фахівця (здатність творчо та образно мислити, оригінально, самостійно та яскраво втілити авторський задум на високому професійному рівні, із застосуванням усіх засобів телевізійної виразності.)

Оцінки „В –Дуже добре” заслуговує студент, який повністю виконав завдання комплексного кваліфікаційного іспиту зі спеціальності та історії кіно-телемистецтва, а саме дав змістовну, вичерпану відповідь на перше теоретичне питання з історії кіно-телемистецтва та на друге теоретичне питання зі спеціальності; створив на високому художньому рівні сценарій дипломної роботи; виконав на професійному рівні практичне завдання державної атестації – зйомку авторської телепрограми, яка повинна відповідати наступним критеріям, щодо навичок та вмінь майбутнього фахівця (здатність творчо та образно мислити, оригінально, самостійно та яскраво втілити авторський задум на високому професійному рівні, із застосуванням усіх засобів телевізійної виразності), але має незначні зауваження щодо оформлення матеріалів дипломної роботи.
Оцінки „С-Добре” заслуговує студент, який повністю виконав завдання комплексного кваліфікаційного іспиту зі спеціальності та історії кіно-телемистецтва, а саме дав змістовну, вичерпану відповідь на перше теоретичне питання з історії кіно-телемистецтва та на друге теоретичне питання зі спеціальності; створив на високому художньому рівні сценарій дипломної роботи; виконав на професійному рівні практичне завдання державної атестації – зйомку авторської телепрограми, яка повинна відповідати наступним критеріям щодо навичок та вмінь майбутнього фахівця (здатність творчо та образно мислити, оригінально, самостійно та яскраво втілити авторський задум на високому професійному рівні, із застосуванням усіх засобів телевізійної виразності), але практична робота не відповідала повністю вищезазначеним критеріям практичних навичок та вмінь майбутнього фахівця.

Оцінки „Д-Задовільно” заслуговує студент, який у теоретичних відповідях демонструє знання основного матеріалу комплексного кваліфікаційного іспиту зі спеціальності та історії кіно-телемистецтва, але припускається деяких неточностей; при створенні сценарію дипломної роботи не знайшов оригінального задуму, а в практичній роботі – зйомці авторської телепрограми - не виявив певного професійно-творчого фахового рівня підготовки.

Оцінки „Е-Достатньо” заслуговує студент, який у теоретичних відповідях демонструє знання основного матеріалу комплексного кваліфікаційного іспиту зі спеціальності та історії кіно-телемистецтва, але припускається деяких неточностей; при створенні сценарію дипломної роботи не знайшов оригінального задуму, а в практичній роботі – зйомці авторської телепрограми - не виявив професійно-творчого фахового рівня підготовки.
Оцінки „FХ-Незадовільно” заслуговує студент, який у не відповів на теоретичні питання комплексного кваліфікаційного іспиту зі спеціальності та історії кіно-телемистецтва; не підготував самостійний сценарій дипломної роботи не виконав практичного завдання – зйомку авторської телепрограми.

ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЕРЖАВНОЇ АТЕСТАЦІЇ


  1. Методи організації ефірного виступу.

  2. Специфіка роботи ведучого в розмовному типі програм. Підготовка і проведення інтерв’ю.

  3. Психофізична діяльність як важлива категорія в професійному становленні телевізійного ведучого.

  4. Авторські програми та особливості їхнього ведення.

  5. Імідж сучасного ведучого телевізійних програм.

  6. Логічний аналіз тексту. Інтонація як засіб комунікації.

  7. Позастудійна робота телеведучого – ведучий-репортер, інтерв’юєр.

  8. Основні принципи і норми професійної етики телеведучого-журналіста.

  9. Телевізійні програми для дітей та юнацтва.

  10. Телевізійні ток-шоу. Роль ведучого у підготовці та веденні програм такого типу.

  11. Аналітичні програми: види, типи та жанри даних форм.

  12. Задум журналістського твору. Технологія виробництва телевізійного сюжету.

  13. Суспільні функції сучасного телебачення.

  14. Інформаційні програми на телебаченні. Типи інформаційних телепрограм.

  15. Особливості підготовки та виробництва новин. Принципи та структура верстки інформаційних програм.
  16. Виражальні засоби мовного спілкування.


  17. Творчі амплуа ведучих телевізійних програм. Роль і місце ведучого в інформаційному мовленні.

  18. Культура мови на телебаченні. Поняття „телевізійна мова”. Правила та критерії підготовки ефірної інформації в програмах новин.

  19. Телевізійні програми для молоді. Завдання молодіжного телемовлення.

  20. Роль спілкування у професії ведучого телевізійних програм.

  21. Винахід кіно та перші кроки кінематографа в Європі та США. Характеристика творчості братів Люм’єрів та Ж.Мельєса.

  22. Становлення українського та російського кінематографу.

  23. Українське кіно 1918-1926 рр. Формування системи екранної культури.

  24. Голівудська естетика у 50-60-ті рр. ХХ ст.: особливості еволюції.

  25. Американське кіно початку ХХ століття.

  26. Російське кіно 60-80-х років ХХ ст. Загальна характеристика.

  27. Мистецькі особливості фільмів А. Тарковського “Іванове дитинство”, “Андрій Рубльов”, “Сталкер”.

  28. Режисерські імена європейського кіно 80-90-х. рр. ХХ ст.: П. Грінуей, Е. Кустуріца, Л. Фон Трієр.

  29. Відкриття кіно Німеччини 20-х рр. ХХ ст. Особливості німецького експресіонізму.

  30. Жанр комедії в російському та українському кіно.

  31. Радянське документальне кіно 20-30-х рр. ХХ ст. Творчі пошуки Дзіги Вертова.

  32. С. Ейзенштейн і розвиток європейського кіно ХХ ст.

  33. Загальна характеристика світового анімаційного мистецтва ХХ століття. Творчість Уолта Діснея. Радянська школа анімації.

  34. Творчість О.Довженка в контексті української культури.

  35. Італійське кіно 50-70-х рр. Творчість Ф. Фелліні, М. Антоніоні, Л. Вісконті.

  36. Творчість А. Куросави. Загальна характеристика.

  37. Грузинська школа кіно. Т. Абуладзе, О. Іоселіані, брати Шенгелая.

  38. Європейське кіно 1909-1918 рр. Загальна характеристика.
  39. Виникнення теорії монтажу. Основні характеристики кіностилю 20-х рр. ХХ ст.


  40. Актори кіно європейських країн. Марлен Дітріх, Джульєтта Мазіні, Лів Ульман.


Питання 1. Методи організації ефірного виступу

Ефірний виступ як різновид ораторського мистецтва. Мета ораторського мистецтва: вплив публічної промови на свідомість і почуття аудиторії. Дві форми мислення в майстерності оратора: логічне, притаманне науці, і образне, властивого мистецтву. Основні етапи ораторського мистецтва: задум і втілення. Три складові ораторської майстерності: написання промови, розучування і проголошення. Види ораторського мистецтва. Професійні навички і прийоми ораторської майстерності.

Основні закони побудови промови: ясність, відповідність стилю предмету промови, відповідність лексики, якою користуються на даний час. Мова, стиль і структура ораторської промови в «Риториці» Аристотеля. Цицерон про майстерність красномовства. Образ оратора, його головні риси.

Телевиступ – монолог ведучого в кадрі, звертання до масової аудиторії з телеекрану. Принципи побудови телевиступу. Основні вимоги до композиції телевиступу: вступ, основна частина, висновок (резюме).Функції вступної, основної та заключної частини телевиступу. Завдання ефірного виступу: розбудити допитливість, задовольнити запити аудиторії, дати новее уявлення про предмет.

Передумови успішного ефірного виступу: зацікавленість темою, лексичний відбір матеріалу, композиційна компресія, закон першого і останнього речення, динаміка викладу, утримання уваги глядача, дія на його почуття, залучення до роздумів, процесу співучасті, імпровізація, пошук виразних засобів впливу на кожного глядача зокрема, вираховування специфіки телебачення. Види монологічних жанрів: усне повідомлення, виступ, коментар, звіт, огляд, роздум, сповідь.

Особливості підготовки монологу до його подачі в ефірі: попередня робота ведучого над матеріалом. Три основні форми виступу в кадрі: а)текстовий виступ, написаний самим ведучим; б)тезовий виступ – короткий сценарний план із зазначенням теми, основної думки, коментаря, центральних запитань і характеру показу ілюстративного матеріалу (відео, фото, карти, схеми, макети і т.д.); в) імпровізаційний виступ – попереднє визначення лише теми й обсягу (хронометражу) виступу. Роль і місце імпровізації під час монологу в ефірі.


Діалогізація мовлення. Діалогічність структури ефірного монологу як засіб спілкування з аудиторією та спосіб впливу на неї. Діалогізація процесу мислення ведучого. Засоби залучення теле-,радіоаудиторії до процесу мислення. Монолог як самостійна передача. Бесіда та її роль на телебаченні. Точність, ясність та логічність передачі авторської думки і мовного матеріалу, який використовується в кадрі чи поза кадром. Технічні прийоми при підготовці виступу в кадрі: дикція, правила літературної вимови, логічне читання складних речень (логічна пауза і логічний наголос). Техніка усного читання - закони і правила логіки. Умовні знаки (позначки) для розбору і підготовки тексту до читання. Логічне тонування: логічний наголос, вирізнення нового поняття, протиставлення, порівняння, закон родового відмінку, однорідні члени речення, перелік, звертання.

Прийоми впливу на аудиторію. Стиль ведення: неофіційний,особисте авторське ставлення до події, створення атмосфери відповідно до змісту матеріалу; індивідуальне мовлення – інтонація, тембр, темп, ритм, динаміка; знання української літературної мови та вміле її використання - лексика, побудова речень у телевізійному тексті.
Питання 2. Специфіка роботи ведучого в розмовному типі програм. Підготовка і проведення інтерв’ю.

Інтерв’ю та його види. Творчі методики та технології ведення програм розмовного типу. Природа спілкування зі співрозмовником чи співрозмовниками. Інтерв’ю як жанр і метод (спосіб) збирання інформації. Інтерв’ю як міжособистісне вербальне спілкування для одержання інформації й вироблення нового знання з метою задоволення інформаційних потреб суспільства. Різні підходи до інтерв’ю як способу спілкування інтерв’юера з героєм програми: змагальні чи партнерські відносини.

Стилі ведення інтерв’ю: конфронтаційний, елітарний, партнерський. Підготовка ведучого-автора до інтерв’ю: визначення мети, попереднє дослідження теми, обдумування характеру запитань, стратегії і тактики ведення розмови. Підготовка запитальника, запам’ятовування запитань, розрахунок часу для незапланованих запитань та відповідей.


Основні види запитань: прямі і непрямі, відкриті і закриті. Додаткові (другорядні) запитання в залежності від функціональних завдань: уточнюючі, такі, що розвивають тему, контрольні, викривальні, кількісні, гіпотетичні, проективні, перехідні, пасивні та мімічні. Запитання, яких потрібно уникати: риторичні, підказки (ті, що містять у собі відповідь), улесливі, провокаційні. Перевантажені запитання, два запитання в одному. Недоречні та неетичні.

Попередня розмова з героєм програми. Вивчення його психологічного стану. „Розминка” (преамбула інтерв’ю). Створення дружньої атмосфери. Мімічні та словесні засоби впливу. Вибір амплуа.

Чіткість у визначенні запитань. Формулювання ведучим думки в кадрі як живого, органічного процесу. Зосередженість на співрозмовникові, осмислення його логіки, кола його думок, емоційного стану.

Розвиток взаємовідносин партнерів у кадрі під час діалогу: встановлення внутрішнього контакту, його емоційне наповнення. Чутливе реагування на зміни в поведінці співрозмовника.

Логіка, хронологія, імпровізація.

Дія на розум співрозмовника за допомогою логічних доводів. Дія на уяву

співрозмовника за допомогою збудження в ньому зорових уявлень, бачень.

Уміння ведучого слухати свого співрозмовника, вхопити головну думку. Не „потонути” в деталях. Уміння правильно „перебивати” свого співрозмовника. „Важкі” співрозмовники і особливості підготовки та ведення розмови в ефірі з ними. Послідовне орієнтування співрозмовника в руслі тематики, жанру програми. Дія на телеглядача через співрозмовника.

Завершення інтерв’ю (в прямому ефірі та під час запису). Відчуття часу – одна з головних професійних рис телеведучого.



следующая страница >>