vchilka.in.ua 1 2 3



ІГ Пр.р.№ 4. стор.


Практична робота № 4

Зображення

Мета роботи
– навчитися креслити похилі перерізи, лінії перерізів, переходи і лінії розрізу та технічних деталях.

Перед тим як перейти до виконання практичної роботи № 4, необхідно переглянути наступні теоретичні положення.
Правила побудови зображень предметів (вироби, споруди та їх складові частини) на кресленнях усіх галузей промисловості регламентує ГОСТ 2.305—68.

Зображення предмета має давати повне уявлення про його форму, розміри та інші дані, необхідні для його виготовлення й контролю.

Для побудови зображень користуються методом прямокутного проекціювання, коли предмет розміщують між оком спостерігача та площиною проекцій. Основними площинами проекцій вибирають шість граней пустотілого куба, всередині якого розміщують предмет, який проекціюється на внутрішні грані куба. Потім основні площини проекцій суміщуються з фронтальною площиною (рис. 1, а). У результаті утворюється плоске комплексне креслення (рис. 1, б).





Рис. 1.

Зображення на фронтальній площині проекцій вважають головним. Відносно цієї площини проекцій предмет розміщують так, щоб зображення на ній (головне зображення) давало найбільш повне уявлення про форму та розміри предмета.

Залежно від змісту зображення поділяють на вигляди, розрізи та перерізи. Кількість їх має бути мінімальною, але достатньою для повного уявлення про зображуваний предмет.

Вигляди

Виглядом називають зображення повернутої до спостерігача видимої частини поверхні предмета. Для зменшення кількості зображень допускається лінії невидимого контуру зображати штриховими (рис. 2). Вигляди на основних площинах проекцій є основними. Вони мають такі назви (див. рис. 1): 1 - вигляд спереду (головний вигляд); 2 - вигляд зверху; 3 - вигляд зліва; 4 - вигляд справа; 5 - вигляд знизу; 6 - вигляд ззаду.




Рис. 2.

Якщо всі вигляди розміщені на одному аркуші в безпосередньому проекційному зв'язку, то їх не надписують. Якщо порушено проекційний зв'язок або вигляди відокремлені іншими зображеннями чи виконані на різних аркушах, то вигляд супроводжують великою літерою українського алфавіту, а напрям зору (проекціювання) показують стрілкою (рис. 3) з тією самою великою літерою.



Рис. 3.

На рис. 4 наведено розміри стрілок і знаків, що замінюють слова "повернуто" (рис. 4, 6) і "розгорнуто" (рис. 4, в).



Рис. 4.

Крім основних, розрізняють додаткові та місцеві вигляди.

Якщо деяку частину предмета не можна показати без спотворення форми та розмірів на жодному з основних виглядів, то застосовують додаткові вигляди, які дістають на площинах, не паралельних основним площинам проекцій (рис. 5, а...в; 6). Додатковий вигляд теж позначають стрілкою та літерою. Якщо додатковий вигляд розміщено в безпосередньому зв'язку з відповідним зображенням, то стрілку й напис над виглядом не наносять (див. рис. 6). Додатковий вигляд можна повертати. Тоді до його напису додається знак  (див. рис. 5, в).





Рис. 5.

Рис. 6.

Зображення окремої обмеженої частини поверхні предмета називають місцевим виглядом. Він може обмежуватися хвилястою лінією обриву (див. рис. 5), а може не обмежуватися (вигляд А, див. рис. 6). Місцевий вигляд позначають на рисунку так само, як і додаткові вигляди (вигляд А, див. рис. 6).


Розрізи, перерізи

Розріз — це зображення предмета, який умовно перетнуто однією площиною або кількома (рис. 7). Умовне розсікання стосується тільки зображуваного розрізу і не впливає на інші зображення того самого предмета. При цьому на розрізі зображують те, що розміщено в січних площинах та за ними. Можна показувати не все, що розміщено за січними площинами, якщо це не суттєво для повного уявлення предмета (див. рис. 7, 8).





а

б

Рис. 7


Переріз — це зображення плоскої фігури, що утворюється при умовному перетині предмета однією площиною або кількома. При цьому зображується тільки те, що розміщено в січних площинах.

Отже, існує відмінність між розрізом та перерізом: переріз є складовою частиною розрізу (рис. 9).






Рис.8.

Рис. 9.

Розрізи дають змогу виявити внутрішню форму предмета, коли лінії невидимого контуру не дають однозначної картини або їх читання на зображенні ускладнене.

На розрізі внутрішні форми зображують лініями видимого контуру, а переріз заштриховують відповідно до матеріалу деталі.


Класифікація розрізів

1. Залежно від положення січної площини відносно горизонтальної площини проекцій розрізи поділяють на:

а) горизонтальні — січна площина горизонтальна (рис. 10);



Рис. 10.

б) вертикальні — січна площинавертикальна. У свою чергу, вертикальні розрізи бувають фронтальні, якщо січна площина фронтальна (рис. 11), та профільні, якщо січна площина профільна;



Рис. 11.

в) п о х и л і — січна площина утворює з горизонтальною площиною кут, що відрізняється від прямого (див. рис. 9). Похилий розріз проекціюється на додаткову площину, паралельну січній, яка потім суміщується з площиною рисунка. Його можна розміщувати на довільному місці аркуша в безпосередньому проекційному зв'язку.

2. Залежно від положення січної площини відносно предмета розрізи поділяють на:

а) поздовжні — січна площина напрямлена вздовж предмета (рис. 12);

б) поперечні — січна площина розміщена упоперек предмета (рис. 13).





Рис. 12.

Рис. 13.

3. Залежно від кількості січних площин розрізи бувають:

а) прості — при одній січній площині;

б) складні — при двох і більше січних площинах. Ці розрізи бувають ступінчасті (див.рис. 12) та ламані (рис. 14,а). При ламаних розрізах січні площини умовно повертають до суміщення з однією площиною, при цьому напрям повороту може не збігатися з напрямом погляду (рис. 14,6). При повороті січної площини елементи предмета, що розміщуються за нею, зображуються так, як вони проекціюються на відповідну площину, з якою виконується суміщення.






А

б

Рис. 14

Крім розглянутих, розрізняють ще місцевий розріз (рис. 15), який дає змогу виявити будову предмета в окремому обмеженому місці (див. рис. 13). Місцевий розріз на вигляді виділяють хвилястою лінією, яка не має збігатися з лініями контуру.



Рис. 15.

Позначення розрізу містить три елементи:


  1. Позначення положення січної площини розімкненою лінією (лінія перетину), початковий і кінцевий штрихи якої не повинні перетинати контур відповідного зображення. При складних розрізах штрихи проводять також у місцях перетину січних площин.

  2. Позначення стрілкою напряму зору на початковому та кінцевому штрихах на відстані 2 або 3 мм від кінця штриха. На початку та в кінці лінії перетину, а якщо треба, то й у місцях перетину січних площин, ставлять горизонтально одну й ту саму велику літеру українського алфавіту з боку зовнішнього кута.
  3. Напис розрізу безпосередньо над його зображенням за типом А А без підкреслення. Якщо січна площина збігається з площиною симетрії предмета в цілому, а відповідні зображення розміщені на місці основного вигляду на одному й тому самому аркуші в безпосередньому проекційному зв'язку та не відокремлені іншими зображеннями, то для горизонтальних, фронтальних та профільних розрізів не показують положення січної площини, а сам розріз написом не супроводжують.


Частину вигляду та частину розрізу можна сполучати, розділяючи їх хвилястою лінією (див. рис. 15). Якщо при цьому сполучаються половина вигляду та половина розрізу, кожен з яких має одну й ту саму вісь симетрії, то лінією, що їх розділяє, є вісь симетрії (рис. 16), крім випадку, коли вісь збігається з лінією видимого контуру.



Рис. 16.

Перерізи, що не входять до складу розрізів, поділяють на:

а) винесені, тобто такі, що виконані окремо від основного зображення (рис. 17);

б) накладені, тобто такі, що розміщені на самому зображенні предмета (рис. 18). Такі перерізи обводять тонкою суцільною лінією.





Рис. 17.

Рис. 18.

Винесені перерізи є переважними, їх можна розміщувати в розриві між частинами одного і того самого вигляду (рис. 19, а, б).





а

б

Рис. 19.

Для симетричного винесеного або накладеного перерізу літерні позначення та лінії перетину не наносять, обмежуючись проведенням осі симетрії (див. рис. 18). У решті випадків для позначення лінії перетину проводять розімкнену лінію та показують стрілками напрям зору, позначаючи їх однаковими великими літерами українського алфавіту. На місці зображення перерізу його надписують за типом АА, не підкреслюючи.


У випадках, зображених на рис. 19, б, літери не наносять.

Для кількох однакових перерізів, що стосуються одного предмета, лінії перетину позначають однією літерою і зображують один переріз (рис. 20). Якщо при цьому січні площини нахилені під різними кутами, то знак О не наносять (рис. 21).






Рис. 20.

Рис. 21.

Якщо січна площина проходить через вісь поверхні обертання, що обмежує отвір чи заглиблення, то контур отвору чи заглиблення в перерізі показують повністю (рис. 22).

Якщо січна площина перетинає некруглий отвір і переріз складається з кількох окремих частин, то слід застосувати розріз, а не переріз (рис. 23).





Рис. 22.

Рис. 23.

Виносні елементи

Виносний елемент — це зображення в збільшеному масштабі частини предмета, що містить елементи, яких немає на основному зображенні. Виносні елементи застосовують тоді, коли потрібні додаткові пояснення щодо форми, розмірів та інших даних або елементів складних контурів деталей: проточок, галтелей, розточок, профілю спеціальної різьби тощо.

Приклад позначення виносного елемента для пояснення форми та розмірів канавки для виходу шліфувального круга наведено на рис. 24.


Виносний елемент може відрізнятися за змістом від основного зображення (рис. 25).








Рис. 24.

Рис. 25.


Умовності та спрощення при побудові зображень

ГОСТ 2.305—68 рекомендує деякі умовності та спрощення при побудові зображень.

  1. Якщо зображення є симетричною фігурою, то допускається зображати його половину, обмежуючи її осьовою або хвилястою лінією (див. рис. 16 і 26).





    Рис. 26.

    Рис. 27.

  2. Якщо предмет має кілька однакових, рівномірно розміщених елементів, то на зображенні цього предмета повністю показують один або два таких елементи, а решту — спрощено або умовно (рис. 27). Можна також зображати частину предмета, зазначаючи кількість елементів, їх розміщення тощо (рис. 28).

  3. На виглядах та розрізах допускається спрощено зображати проекції ліній перетину поверхонь, якщо точна побудова їх не обов'язкова (див. рис. 27 і 28).
  4. Плавний перехід від однієї поверхні до іншої зображується умовно (рис. 29) або зовсім не зображується.








Рис. 28.

Рис. 29.

Рис. 30.

Гвинти, заклепки, шпонки, непустотілі вали та осі, шатуни, рукоятки при поздовжньому розрізі зображуються нерозрізаними. Спиці маховиків, шківів, зубчастих коліс, ребра жорсткості, тонкі стінки тощо не заштриховують, якщо січна площина розміщена вздовж осі або довжини такого елемента (рис. 29 і 30).

Допускаються спрощення, аналогічні тим, що на рис. 31, а, б.





Рис. 31.

  1. Незначну конусність або нахил допускається зображати зі збільшенням. При цьому на площині, перпендикулярній до основи нахилу або осі конуса, показують лінії, що відповідають меншому розміру нахилу або меншій основі конуса (рис. 32, а, б).



    а

    б

    Рис. 32.

  2. Деталі, що мають велику довжину, сталий поперечний переріз або такий, що змінюється закономірно, можна показувати з розривом (рис. 33).

  3. Для спрощення рисунка та зменшення кількості зображень допускається:

а) частину предмета, розміщену між спостерігачем і січною площиною, показувати безпосередньо на розрізі потовщеною штрихпунктирною лінією – так звана "накладена проекція" (рис.34);





Рис. 33.

Рис. 34.

б) робити складні розрізи;

в) для показу отворів у маточинах зубчастих коліс, шківів тощо, а також для шпонкових пазів замість повного зображення деталі давати лише контур отвору (рис. 35; див. рис. 31, б);

г) зображати в розрізі отвори, розміщені на круглому фланці, якщо вони не попадають у січну площину (рис. 36).





Рис. 35.

Рис. 36.


Кутові розміри на рис. 36 показують, що напрям штриховки (< 30°) не збігається з напрямом твірних правого циліндра (< 45°).


следующая страница >>