vchilka.in.ua 1

Особливості звернення до Європейського суду з прав людини.

У результаті демократичних перетворень, що відбулися на Європейському континенті на тлі другої світової війни, у 1949 році була заснована Рада Європи – міжнародна регіональна організація 47 європейських держав, які проголосили своєю метою розширення демократії, зближення усіх народів Європи, захист прав людини, співробітництво з основних питань права, культури, освіти, інформації, охорони навколишнього середовища. Рада Європи забезпечує високі стандарти захисту прав людини в державах-членах насамперед завдяки дії Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Вона була підписана 4 листопада 1950 року десятьма європейськими державами в Римі. Актом міжнародного визнання України як демократичної держави став вступ нашої країни 9 листопада 1995 року до Ради Європи та ратифікація Верховною Радою Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини та Протоколів до неї. Конвенцію ратифіковано законом України (N 475/97-ВР) від 17 липня 1997 р. Документи про ратифікацію Україною Конвенції про захист прав і основних свобод людини були передані на зберігання до Ради Європи 11 вересня 1997 р. Конвенція та Протоколи до неї за юридичною природою є обов’язковим міжнародним правовим договором, який запровадив систему наднаціонального контролю за дотриманням прав людини на внутрішньодержавному рівні. Права й свободи, передбачені Європейською Конвенцією та Протоколами до неї, обіймають найважливіші сторони життя особи і мають громадянську, політичну, економічну та соціальну спрямованість. Головні з них – право на життя, свободу, особисту недоторканність особи, вільне пересування, свободу думки, совісті, релігії, виявлення поглядів, мирних зборів й асоціацій, право на створення сім’ї, повагу до особистого і сімейного життя, право на справедливий судовий розгляд, мирне володіння майном, заборона дискримінації, катувань, рабства та примусової праці, неприпустимість покарання без закону. Разом з тим Конвенція встановлює, що з метою захисту інтересів держави, національної безпеки, економічного добробуту, здоров’я та моралі суспільства, прав і свобод інших людей чи запобігання злочинам або заворушенням країни-учасниці можуть обмежувати права людини, проголошені Конвенцією. Однак таке право держав також не є абсолютним, і за жодних обставин не можуть бути порушені зобов’язання держави поважати право особи на життя, обов’язки щодо заборони катувань, рабства, неприпустимості зворотної дії закону. Ключова роль у забезпеченні чіткого і дієвого контролю за реалізацією державами учасницями Конвенції взятих на себе зобов’язань щодо забезпечення прав та основних свобод людини належить Європейському Суду з прав людини. Саме ця судова інституція забезпечує гарантії прав людини, є контрольним механізмом, закладеним Конвенцією, дотримання державами-учасницями її положень, упровадження норм і принципів у рамки національних правових систем.


Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини є посадовою особою, на яку Кабінетом Міністрів України покладено повноваження щодо забезпечення представництва під час розгляду справ про порушення положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року в Європейській Комісії з прав людини та Європейському Суді з прав людини. Діяльність Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини забезпечується Секретаріатом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, структурним підрозділом Мін’юсту, яке очолює керівник Секретаріатом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, Європейський суд з прав людини може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, що вважають себе потерпілими від порушення однією з держав-членів Ради Європи прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Країни-члени Ради Європи, що підписали Конвенцію, зобов’язуються жодним чином не перешкоджати ефективному здійсненню цього права. Особа може звертатись до Суду лише зі скаргами на факти, за які несе відповідальність орган влади (законодавчої, виконавчої, судової та ін.) однієї з цих держав. Суд не розглядає заяви, спрямовані проти приватних осіб або недержавних організацій.

При поданні заяви до Європейського суду мають бути обов’язково дотримані основні правила, так звані критерії прийнятності. Взагалі експерти, правознавці, аналізуючи практику прийнятності заяв до Європейського суду з прав людини розрізняють наступні основні умови, критерії прийнятності: звертатися до Європейського суду з прав людини можна тільки у випадку порушення того права, яке передбачено певною статтею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; заява може бути подана тільки тією особою, чиє право було безпосередньо порушено; заявник повинен показати, що оскаржуване порушення стосується саме його; порушення права, передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод повинно здійснитися на території, яка знаходиться під юрисдикцією однієї з держав-учасниць цієї Європейської Конвенції; заявник повинен вичерпати ефективні засоби національного правового захисту; заява в Європейський Суд повинна бути направлена за загальною процедурою, не пізніше шести місяців з моменту прийняття останнього судового чи іншого офіційного рішення (але в цьому правилі є певні особливості та виключення); заява повинна бути обґрунтованою, на заявника покладається обов’язок доказати порушення державою його права; заява не може бути анонімною; заява не повинна містити образливих виразів тощо. Крім того, до розгляду не беруться заяви, якщо права особи були порушені до 11 вересня 1997 року (тобто до набуття чинності Конвенцією для України) або якщо заява є анонімною. Процес подання заяви до Європейського суду не містить ніяких істотних відмінностей від процесуальних моментів, які притаманні більшості національних судових систем, у тому числі й українській – заява має бути подана у письмовій формі та за підписом заявника або його представника. У заяві мають міститися наступні відомості: прізвище та ім’я заявника, його дата народження, стать, рід занять, адреса місця проживання або місця перебування заявника, держава-учасниця Конвенції, щодо якої подана заява; виклад фактів, на яких ґрунтується заява; короткий виклад передбачуваного порушення Конвенції та відповідних доказів; підтвердження того, що дотримані умови «прийнятності» заяви (тобто вичерпання національних засобів правового захисту і «правило шести місяців»); мета заяви та загальна вказівка на наявність вимог про виплату справедливої компенсації, які заявник має право пред’явити відповідно до ст. 41 Конвенції; копії будь-яких документів, що стосуються справи і пов’язані з підставами заяви. Також заявник повинен вказати, чи подав він скаргу до якого-небудь іншого органу міжнародного нагляду або врегулювання. Невиконання цієї, а також будь-якої з інших вищезазначених вимог може призвести до відмови в реєстрації скарги і розгляді її Європейським судом. Проте необхідності одразу шукати бланк формуляру заяви та оформлювати заяву на такому бланку немає – спочатку до Європейського суду можна направити заяву в довільній формі із зазначенням вищенаведених реквізитів. Такої заяви достатньо, щоб зупинити перебіг шестимісячного терміну. Далі заява буду зареєстрована секретаріатом Суду, який надішле офіційний формуляр заяви, який необхідно уважно заповнити згідно з вказаними у бланку реквізитами. Щодо порядку розгляду заяви, то спочатку комітет у складі трьох суддів має розглянути її на відповідність прийнятності. Якщо порушень щодо прийнятності не виявлено, а в заяві йдеться про серйозні питання права, то вона надсилається до держави-відповідача, уряд якої повинен сформулювати свою позицію стосовно конкретної ситуації. Після ухвалення рішення про прийнятність заяви до розгляду, державі та заявника надається три місяці для досягнення дружнього врегулювання. Це дозволяє, з одного боку, уникнути констатації на міжнародному рівні факту порушення в державі прав людини, а з іншого – певною мірою визнати порушення прав і виправити становище. Якщо ж досягнути дружнього врегулювання не вдалося, справа потрапляє на розгляд до Європейського суду. Він має з’ясувати, чи дійсно мало місце втручання у певні права людини з боку державних органів, чи це втручання було таким, що ґрунтується на законі або на принципі необхідності в демократичному суспільстві тощо. Тобто через розгляд справи Європейський суд з’ясовує, чи були порушені права людини та приймає відповідне рішення. У разі винесення Європейським судом рішення про порушення прав, гарантованих Конвенцією, держава-відповідач має, по-перше, відновити порушене право особи (це може бути грошова компенсація, відновлення судового провадження у справі, публічне вибачення тощо), а по-друге – змінити своє законодавство або практику його застосування таким чином, щоб більше не порушувати права людини. Аналізуючи практику звернення осіб проти України до Європейського суду з прав людини, особливу увагу необхідно звернути на низький рівень їх обізнаності про критерій прийнятності заяв щодо вимоги до заявника вичерпати ефективні засоби правового захисту держави-учасниці Європейської Конвенції. Даючи змогу державі самій поновити порушені її органами права, суд встановив певні умови. Не є достатніми й діючими ті засоби правового захисту, які не дозволяють домогтися відновлення тривалого порушеного права. Отже, до них звертатися не обов’язково. Не обов’язково звертатися до засобів правового захисту, які лише теоретично є такими, а практично не дають ніяких шансів на відновлення тривалого порушення права. Немає необхідності звертатися до тих органів, які були створені після подачі заяви. Недостатньо пройти всі, передбачені національним законодавством, ступені судочинства. Потрібно в кожній із компетентних інстанцій показати факт завданої шкоди в результаті порушення гарантованих Конвенцією прав і свобод. Звернення повинні адресуватися до тих державних органів, які повноважні покласти край порушенням прав. Якщо апеляція до вищої інстанції не тягне за собою призупинення рішення, виконання якого може нанести непоправну шкоду або важко виправну шкоду заявнику (наприклад, висилка з країни, смертна кара і т. п.), заяви приймаються до розгляду до вичерпування всіх ефективних національних засобів. Суд приймає до розгляду заяви, коли не вичерпані всі ефективні національні засоби, в разі, якщо справа розглядається на національному рівні поза межами розумного терміну. Доведення, що справа пройшла всі ефективні національні інстанції, є обов’язком заявника. Доведення, що є ще реальні можливості захисту прав особи в національних інстанціях, – обов’язок держави.


Суд приймає лише заяви, надіслані поштою. Якщо заявник відсилає свою заяву електронною поштою або факсом, йому обов’язково потрібно продублювати її звичайною поштою. На початковій стадії подання заяви заявник не зобов’язаний мати представника, а представник (якщо він є) не обов’язково повинен бути адвокатом. Однак, якщо Суд вирішить запропонувати Уряду надіслати письмові зауваження щодо заяви, заявнику потрібно, за загальним правилом, мати представника (крім особливих винятків), який є адвокатом, уповноваженим практикувати в одній із держав, що ратифікували Конвенцію. Слід зазначити, що з цього часу Суд буде листуватися із заявником однією з офіційних мов, а заявник повинен буде надсилати свої зауваження цією мовою, якщо тільки не отримає дозвіл продовжувати листування неофіційною мовою. Якщо заявник бажає звернутись до Суду через адвоката, або іншого представника, необхідно додати до формуляру заяви довіреність, яка б уповноважувала його діяти від імені заявника. Суд не може надати заявнику юридичну допомогу на оплату послуг адвоката для підготовки первинної заяви. На подальшій стадії провадження, а саме після рішення Суду про повідомлення відповідного уряду про заяву для подання письмових зауважень, заявник може претендувати на отримання безкоштовної юридичної допомоги, якщо йому бракує коштів для оплати послуг адвоката, якщо надання такої допомоги Суд визнає необхідним для належного розгляду справи. Процедура розгляду справи – безкоштовна. На початковому етапі процедура розгляду справ є письмовою, тому особиста присутність у Страсбурзі не потрібна. Заявника належно поінформують про будь-яке рішення, винесене Судом у справі.

Усю кореспонденцію стосовно скарги необхідно надсилати за адресою:

Еuгореаn Соurt оf Нuman Rights Соuncil оf Euгоре, F-67075, SТRАSВОURG, СЕDЕХ, FRANCE.