vchilka.in.ua 1

Тема:


Поняття «Експериментальна психологія»

Становлення і розвиток експериментальної психології

як галузі психології.


План


  1. Розвиток поняття «експериментальна психологія».

  2. Головні принципи методології експериментальної психології

  3. Коротка історія становлення ЕП.

  4. Основні задачі досліджень в психології



Даний курс пов'язаний з такими курсами як: «Психодіагностика», «Математичні методи в психології», «Психологічний практикум» оскільки всі ці курси розглядають різні аспекти емпіричного психологічного дослідження. Курс «Експериментальна психологія» завершує цикл учбових дисциплін, що забезпечують підготовку до самостійного проведення емпіричного психологічного дослідження.

Дисципліна «Експериментальна психологія» відіграє провідну роль в засвоєнні теорії, методики і техніки емпіричного психологічного дослідження, оскільки експеримент є парадигмою емпіричного дослідження в психології.

Після закінчення вивчення вказаної дисципліни студент повинен:

- мати теоретичні уявлення про експериментальне дослідження у психології.

Крім того, дана дисципліна орієнтована на отримання практичних умінь і навиків, таких як:

- аналіз проблеми дослідження і висунення гіпотези;

- операціоналізація гіпотези і вибір адекватних змінних, що вивчаються (залежної і незалежної змінних в експерименті);

- вибір логічної моделі дослідження (експериментального плану);

- вибір адекватних вимірювальних процедур;

- вибір адекватних логічному плану дослідження і вимірювальним процедурам статистичних моделей і перевірка статистичних гіпотез;

- формулювання висновків адекватних отриманим даним;

- написання звіту про проведене дослідження.

Відмітною особливістю курсу є орієнтація на розгорнений аналіз конкретних зразків експериментальних досліджень в психології і на проектування студентами власного експериментального дослідження.

На сучасному етапі розвитку психологічних знань існує непроста ситуація з визначенням меж експериментальної психології (ЕП) і її місця в системі психологічних знань.

Ще не так давно не було і визначення предмету ЕП, частіше всього вона розглядалася як область психологічних знань, добутих емпіричними методами. Таким чином, дослідження в рамках ЕП розглядались як весь фактологічний матеріал психології. Але в такому випадку втрачається специфіка і цілісність ЕП як частини психологічної науки, і вона поставала в кращому випадку деяким об’єднанням окремих досліджень, в гіршому – такою собі «клаптиковою ковдрою».

Термін «експериментальна психологія» має, принаймні, чотири значення.

1) Під експериментальною психологією розуміють (услід за В. Вундтом, С. Стивенсом і іншими ученими) всю наукову психологію як систему знань, отриманих на основі експериментального вивчення поведінки людини і тварин. Наукова психологія прирівнюється до експериментальної і протиставляється філософській, інтроспективній, умоглядній і гуманітарній психології. Ця точка зору відображена в «Експериментальній психології» під редакцією П. Фресса і Ж. Пиаже (Експериментальна психологія, 1966).

2) Експериментальну психологію іноді трактують як систему експериментальних методів і методик, реалізовуваних в конкретних дослідженнях. Типовим підручником, який пропонує студентам таке розуміння експериментальної психології, є «Експериментальна психологія людини» М. В. Мэтлин [Matlin M. W.,1979].

3) Термін «експериментальна психологія» часто використовується в розширеному значенні для характеристики наукової дисципліни, що займається проблемою методів психологічного дослідження.

4) Нарешті, під експериментальною психологією розуміють тільки теорію психологічного експерименту, що базується на загальнонауковій теорії експерименту і що в першу чергу включає планування і обробку даних Класичним підручником такого роду стала «Експериментальна психологія» Ф. Дж. Мак-Гигана [McGuigan F.G., 1993].


Експеримент як дослідницький метод має вузьке і широке трактування. У вузькому значенні експеримент розглядається як один з емпіричних методів поряд з такими як спостереження, психодіагностичне тестування, бесіда, опитування і ін. Основне, що в цьому випадку вирізняє експеримент, полягає в активному цілеспрямованому і регламентованому впливі дослідника на досліджуваний об’єкт реальності. Тоді експериментальна психологія має розумітися як розділ психологічної науки, в рамках якого розробляються і удосконалюються експериментальні процедури.
Експериме́нт (від лат. experimentum — проба, дослід) — метод дослідження певного явища у керованих умовах. Від спостереження відрізняється активною взаємодією з досліджуваним об’єктом. Експериме́нт проводиьтся у рамках наукового дослідження і служить для перевірки гіпотези і встановлення причинних зв’язків між явищами. Експериме́нт є основою емпіричного підходу до пізнання.
Головні принципи методології
Методологія експериментальної психології грунтується на наступних принципах:
Загальнонаукові методологічні принципи:
Принцип детермінізму. Експериментальна психологія виходить з того, що поведінка людини і психічні явища є наслідком яких-небудь причин, тобто принципово пояснювані.

Принцип об'єктивності. Експериментальна психологія вважає, що об'єкт пізнання незалежний від того, що пізнає суб'єкта; об'єкт принципово пізнаваний через дію.

Принцип фальсифікованості — запропонована К. Поппером вимога наявності методологічної можливості спростування теорії, що претендує на науковість, шляхом постановки того або іншого принципово можливого реального експерименту.

Специфічні для психології принципи

Принцип єдності фізіологічного і психічного. Нервова система забезпечує виникнення і протікання психічних процесів, проте зведення психічних явищ до фізіологічних процесів неможливе.

Принцип єдності свідомості і діяльності. Свідомість діяльна, а діяльність свідома. Експериментальний психолог вивчає поведінку, яка утворюється при тісній взаємодії особи з ситуацією. Виражається наступною функцією: R=f(P,S), де R — поведінка, P — особа, а S — ситуація.

Принцип розвитку. Також відомий, як принцип історизму і генетичний принцип. Згідно даному принципу психіка суб'єкта — результат тривалого розвитку у філогенезі і онтогенезі.

Системно-структурний принцип. Будь-які психічні явища повинні розглядатися як цілісні процеси. (Дія проводиться завжди на психіку в цілому, а не на якусь ізольовану її частину.)
Основні події в створенні

XVI ст. — перші відомості про психологічні експерименти.

XVIII ст. — початок систематичної постановки психологічних експериментів з науковою метою (переважно, досліди з елементарними зоровими відчуттями).

1860 — публікація книги Р. Т. Фехнера «Елементи психофизики», заснувала психофизику і вважається першою роботою з експериментальної психології.

1874 — публікація книги В. Вундта «Фізіологічна психологія».

1879 — заснування психологічної лабораторії Вундта, в якій була створена перша наукова психологічна школа.

1885 — публікація роботи Г. Эббингауза «Про пам'ять», в якій автор приходить до розуміння задачі експериментальної психології як встановлення функціонального зв'язку між певними явищами і певними чинниками за допомогою вирішення певних задач.

З початку створення експериментальної психології ведуться дискусії про застосовність такого методу дослідження, як експеримент, в психології. Існує дві полярні точки зору: у психології застосування експерименту принципово неможливе і неприпустиме та існування психології як науки без експерименту неможливе.


Перша точка зору — про неможливість застосування експерименту — опирається на наступні положення: предмет дослідження в психології дуже складний та

непостійний, що веде до неможливості дотримуватись принципу верифікації. Також очевидно, що у психологічному експерименті неминуче субъект — субъектна взаємодія (досліджуваний — экспериментатор), що порушує наукову чистоту результатів. Незаперечним є і факт того, що індивідуальна психіка абсолютно унікальна, а це нівелює значення психологічного вимірювання і експерименту (неможливо узагальнити отримані дані на всіх індивідів). Психіка володіє внутрішньою властивістю спонтанності, що утрудняє її передбачуваність, тощо. Такими супротивниками експериментальних методів у психології, зокрема виступають багато прихильників підходу герменевтики в психології, заснованого на методі розуміння В. Дільтея.

Прихильники другої точки зору, що обґрунтовує доцільність застосування експерименту у психологічну науку, стверджують, що експеримент дозволяє знайти принцип, що лежить в основі явища. Експеримент розглядається як спроба лабораторного відтворення спрощеної реальності, в якій її важливі характеристики можна моделювати і контролювати. Мета експерименту — оцінити теоретичні принципи, що лежать в основі психологічного явища. Експеримент піднімає психологію до рівня природничих наук не заперечуючи її гуманітарного наповнення.
Задачі досліджень у психології
Чотири загальні взаємозв'язані задачі, що стоять перед науковим дослідженням: описати поведінку, спрогнозувати поведінку, пояснити поведінку, управляти поведінкою.

Опис поведінки

Виявлення регулярних послідовностей подій, включаючи стимули або зовнішні чинники і у відповідь реакції або поведінку. Складання ясних і точних описів — перший крок в будь-яких наукових дослідженнях, без якого неможливий прогноз і пояснення поведінки.

Прогнозування поведінки

Виявлення законів поведінки (наявність постійних і передбачених взаємозв'язків між змінними) повинне привести до здійснення прогнозування з тим або іншим ступенем вірогідності.


Пояснення поведінки

Знаходження причин виникнення даної поведінки. Процес встановлення причинно-наслідкових зв'язків складений і включає багато аспектів.

Управління поведінкою

Застосування на практиці законів поведінки, відкритих в ході психологічних досліджень.
Наука – це сфера людської діяльності, результатом якої є нове наукове знання про дійсність, що відповідає критерію істинності. Практичність, корисність, ефективність похідні від його істинності. Психологія – наука і на психологічний метод розподіляються всі вимоги до наукового методу.

Результатом наукової діяльності може бути опис реальності, пояснення, передбачення процесів і явищ, які відображаються у вигляді тексту, структурної схеми, графічної залежності, формули і т. ін. Ідеалом наукового пошуку є відкрит­тя законів – теоретичне пояснення дійсності.

Однак, наукове пізнання не вичерпується теоріями, всі види наукових резу­ль­татів можна умовно упорядкувати на шкалі “емпіричне – теоретичне знання”: одиничний факт, емпіричне узагальнення, модель, закономірність, закон теорія.

Наука як система знань характеризується повнотою, достовірністю, систематичністю, а як людська діяльність перш за все характеризується методом.

Метод наукового дослідження раціональний, і як система прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності, мусить бути визнана науковим співтовариством в якості обов’язкової норми, що регулює поведінку дослідника, проведення дослідження.

Що ж таке норма дослідження? На це питання можна відповісти звернув­шись до поняття “нормальна наука”, яке було запропоноване Т.Куном. Він ви­діляє два різних стани науки: революційну фазу і фазу нормальної науки. “Норма­льна наука” – термін, що позначає дослідження, які твердо опираються на одне чи кілька минулих досягнень. З цим поняттям пов’язане поняття “парадигма” – загально признаний еталон, приклад наукового дослідження, що включає закон, теорію, практичне застосування, метод та ін. Парадигма – це правила в стандарти наукової діяльності прийняті в науковому співтоваристві на сьогоднішній день, до наступної наукової революції, яка ламає стару парадигму і замінює її новою. Наявність парадигми є ознакою зрілості науки чи окремої її парадигми.


(приклад)

Будь-яка теорія є тимчасовою спорудою і може бути знищена. Звідси – критерій науковості знання: науковим признається таке знання, яке може бути відкинуте (визнане неправдивим) в процесі емпіричної перевірки. Знання для якого не можливо придумати відповідну процедуру не може бути науковим.

Всяка теорія тільки припущення і може бути відкинута експериментом. К.Попер сформулював правило: “Ми не знаємо – ми можемо тільки припускати”.

З позицій критичного раціоналізму експеримент – це метод спростування правдо­подібних гіпотез. З логіки критичного раціоналізму виходить сучасна теорія статистичної перевірки гіпотез і планування експерименту.

Принцип потенційного заперечення наукової теорії Поппер назвав принципом фальсифікованості.

Нормативний процес наукового дослідження будується наступним чином:


  1. Висунення гіпотези.

  2. Планування дослідження.

  3. Проведення дослідження.

  4. Інтерпретація результату.

  5. Відкидання чи не відкидання гіпотези (гіпотез).

  6. В випадку відкидання старої – формулювання нової гіпотези (гіпотез).

В структурі наукового дослідження зміст наукового знання є величиною змінною, а метод є константним, сталим.

Нове знання народжується в формі наукового припущення – гіпотези, через призму якої ведеться інтерпретація даних. Висунення гіпотези, побудова моделі реальності і теорії – це процеси інтуїтивні і творчі. Вони знаходяться за межами розгляду теорії наукового експерименту.

Дослідження


Мета науки – досягнення істини, а спосіб досягнення істини – наукове дослідження, засноване на нормі діяльності – науковому методі.

Розрізняють емпіричне і теоретичне дослідження, хоча розмежування це умовне. Як правило більшість досліджень носять теоретико-емпіричний характер. Будь-яке дослідження здійснюється не ізольовано, а в рамках цілісної наукової програми, чи в цілях розвитку наукового напрямку..


Дослідження за характером поділяються на фундаментальні і прикладні, моно дисциплінарні і міждисциплінарні, аналітичні і комплексні.

Фундаментальні – дослідження спрямовані на пізнання реальності без урахування практичного ефекту від застосування одержаних знань.

Прикладні – дослідження проводяться з метою отримання знань, які мають бути використані для вирішення конкретної практичної задачі.

Монодисциплінарні – проводяться у напрямку окремої науки (в даному випадку – психології).

Міждисциплінарні – проводяться на стику кількох наукових дисциплін (психоге­не­тичні, соціопсихологічні, етнопсихологічні...).

Аналітичні (однофакторні) – спрямовані на виявлення одного найбільш суттєво­го, на думку дослідника аспекту реальності.


Комплексні – проводяться за допомогою системи методів і методик, засобом яких учені прагнуть охопити максимально чи оптимально можливе число значимих параметрів досліджуваної реальності.

Будь яке дослідження включає в себе ряд необхідних етапів, на кожному з яких вирішується певна задача. Дослідження починається з постановки задачі: “Що невідомо?”. На наступному етапі вчений аналізує доступну інформацію по досліджуваній проблемі, пізніше проводиться добір методик чи створення Влас­них (“проблемний ящик” Скінера, “беззмістовні склади” Ебінгауза, “близнецевий метод” Гальтона). Наступним важливим етапом є формулювання гіпотез. Для їх перевірки будується план наукового дослідження. Він включає в себе вибір об’єк­ту (з ким працюємо), уточнюється предмет (те над чим ми працюємо) досліджен­ня, вибирається місце і час, визначається порядок експериментальних проб.

Проведення дослідження по наміченому плану – наступний етап, в ході реального експерименту завжди виникають відхилення від задуму, які необхідно враховувати при інтерпретації результатів і повторному експерименту. Після фіксації результатів експерименту проводиться первинний аналіз даних, їх мате­матична обробка, інтерпретація і узагальнення. Вихідні гіпотези перевіряються на достовірність. Формулюються нові факти чи закономірності. Теорії уточнюються чи відкидаються як непригідні. На основі уточненої теорії робляться нові виснов­ки і передбачення.


Дослідження за метою їх проведення можна розділити на кілька типів:

Пошукові присвячені вирішенні проблеми, яку ніхто не ставив чи не вирішував подібним методом.

Критичні – проводяться з метою спростування чи перевірки попереднього дослідження.

Уточнюючі – мета – установлення границь в межах яких теорія передбачає факти і емпіричні закономірності.

Відтворюючі – мета – повторення експерименту попередніх досліджень для визначення достовірності, надійності, об’єктивності.