vchilka.in.ua 1 2 ... 4 5
СОЦІАЛЬНІ СТАНДАРТИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ


  1. Поняття, система і класифікація державних соціальних стандартів та їх гарантій

  2. Сфери застосування державних соціальних стандартів і нормативів та гарантії їх забезпечення

  3. Основні державні соціальні гарантії, порядок їх визначення та затвердження

  4. Прожитковий мінімум та порядок його встановлення

  5. Моніторинг застосування державних соціальних стандартів і нормативів



  1. ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА І КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ ТА ЇХ ГАРАНТІЙ

Для вироблення ефективного юридичного механізму забезпечення соціальних прав людини, у тому числі права на соціальне забезпечення, велике значення мають соціальні стандарти, які містять мінімальні норми споживання, гарантії їх забезпечення. Залежно від дотримання таких стандартів визначається й рівень здійснення права на соціальне забезпечення.

Взагалі “стандарт” — означає певний еталон, мірило, відносно якого провадиться вимірювання певних процесів, предметів, явищ. У побутовій психології поширене уявлення про стандарт як про якийсь технічний термін. Стосовно соціальних прав вироблення соціальних стандартів має особливе значення, оскільки саме від відповідності таким стандартам робляться висновки не тільки вітчизняними, а й зарубіжними, міжнародними експертами про те, чи забезпечено права людини в Україні. Стандартизація соціальних прав — значна проблема міжнародного рівня, різні її аспекти досліджуються економістами, політологами, психологами, медиками, соціологами.

В юридичному аспекті стандартизація соціальних прав становить діяльність компетентних державних органів щодо прийняття різного рівня нормативно-правових актів, у яких встановлюються кількісні та якісні показники щодо забезпечення соціальних прав людини й громадянина.

Відносини щодо стандартизації у сфері соціального захисту регулюються такими нормативно-правовими актами: законами України:


Про державні сооіальні стандарти і державні соціальні гаранти” від 5 жовтня 2000 р. (цей Закон є базовим у сфері державних соціальних стандартів); “Про прожитковий мінімум” від 15 липня 1999 р., «Про соціальні послуги” від червня 2003 р.; Державним класифікатором соціальних стандартів і нормативів, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 17 червня 2002 р.; постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення” від 14 квітня 2000 р. тощо.

В Основних напрямах соціальної політики України на 1997—2000 роки, затверджених Указом Президента України від 18 жовтня 1997 р., до основних завдань соціальної політики України віднесено “наближення національного законодавства до міжнародних стандартів відповідно до Європейської соціальної хартії, рішень ООН, конвенцій МОП, інших міжнародних норм”.

Зазначимо, що юридичній природі соціальних стандартів у цілому, і, зокрема, стандартам надання медичної допомоги, правники ще не приділяють належної уваги. Досить часто соціальна стандартизація розглядається як технологічний процес, встановлення технічних норм. Це досить-таки зверхній погляд на проблему. Відомо, що право не регулює технічні відносини, тобто відносини між людиною і річчю (устаткуванням, ліками, медичними виробами тощо), але право регулює суспільні відносини між людьми з приводу речей. Серед об’єктів стандартизації, наприклад, у сфері охорони здоров’я, є організаційні технології, медичні послуги, якість медичних послуг, кваліфікація медичного, фармацевтичного, допоміжного персоналу, інформаційні технології, виробництво та якість лікарських засобів та медичної техніки тощо. Ті стандарти, що стосуються надання медичної допомоги, передбачають види лікувальних заходів, конкретний мінімальний їх обсяг, критерії якості лікування, а також містять вимоги до кваліфікації персоналу, порядку її визнання тощо, є юридичними нормами з технічним змістом. Вони діють тільки у комплексі з іншими правовими нормами, по суті передбачають певні права та обов’язки суб’єктів медичної допомоги, а також зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян.


На обґрунтування такого висновку можна послатися на Закон України “Про стандартизацію” від 17 травня 2001 р., в якому визначено, що дія цього Закону не поширюється на стандарти медичного обслуговування, освіти, а також інші соціальні стандарти, сфера дії яких встановлюється відповідними законами.

Водночас слід зауважити, що інститут соціальної стандартизації виходить за межі права соціального захисту, оскільки охоплює значно ширше коло суспільних відносин (сфера трудового, житлового, освітянського права) і є правовим інститутом соціального права.

Поняття, система і класифікація державних соціальних стандартів та їх гарантій

ЗУ  Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії - визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.

У цьому Законі терміни і поняття вживаються у такому значенні:

державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій;

державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;

прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості;


соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами;

нормативи витрат (фінансування) - показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою:


  • визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;

  • визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації;

  • визначення та обгрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку.

Формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами:

  • забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного;

  • законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;

  • диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів;

  • наукової обгрунтованості норм споживання та забезпечення;

  • соціального партнерства;


  • гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні;

  • урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин.

Система і класифікація соціальних нормативів

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

нормативи споживання - розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

нормативи забезпечення - визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг;

нормативи доходу - розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обраховується на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

нормативи раціонального споживання - рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;

нормативи мінімального споживання - соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг виходячи з соціальних або фізіологічних потреб;

статистичні нормативи - нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.


Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.


  1. СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ І НОРМАТИВІВ ТА ГАРАНТІЇ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення

встановлюються з метою

визначення розмірів державних соціальних гарантій у сфері оплати праці,

виплат за обов'язковим державним соціальним страхуванням,

права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів

визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики.

Державні соціальні нормативи у сфері соціальних послуг

Державні соціальні нормативи у сфері надання соціальних послуг встановлюються для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, які потребують соціальної підтримки

З цією метою визначаються:

перелік, види та обсяги соціальних послуг, які надаються за рахунок державного та місцевого бюджетів і страхових фондів;

норми та нормативи надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах;

норми харчування та забезпечення непродовольчими товарами у державних і комунальних закладах соціального обслуговування

показники якості соціальних послуг.

Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг: за місцем проживання особи (вдома); у стаціонарних інтернатних установах і закладах; у реабілітаційних установах і закладах; в установах і закладах денного перебування; в установах і закладах тимчасового або постійного перебування; у територіальних центрах соціального обслуговування; в інших закладах соціальної підтримки (догляду).


ЗУ “Про соціальні послуги” від 19 червня 2003 р. (зі змінами) передбачено такі види соціальних послуг:

соціально-побутові;

психологічні;

соціально-педагогічні;

соціально-медичні;

соціально-економічні;

юридичні;

послуги з працевлаштування;

послуги з професійної реабілітації осіб 3 обмеженими фізичними можливостями;

інформаційні та ін.

Перелік соціальних послуг, опис їх змісту та якості зазначаються в Державному класифікаторі соціальних стандартів і нормативів.

Послуги надаються на безоплатній і платній основі. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 р. (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2007 р. №) затверджено Порядок надання платних соціальних послуг і Перелік платних соціальних послуг.

Нормативно-правовими актами затверджено норми забезпечення харчуванням, а також іншими засобами натуральної допомоги у навчальних закладах і закладах соціального обслуговування інтернатного типу, дитячих будинках, притулках тощо. Зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2004 р. затверджено норми харчування у навчальних та оздоровчих закладах. Міністерством охорони здоров’я України і Міністерством освіти і науки України від 1 червня 2005 р. затверджено Порядок організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах. Слід зазначити, що цей механізм організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах має застосовуватися незалежно від їх підпорядкування, типу і форми власності. Наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здров’я України від 17 квітня 2006 р. затверджено Інструкцію з організації харчування дітей у дошкільних навчальних закладах.
Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування

Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.

До їх числа відносяться:

гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу;

соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам;

показники якості надання житлово-комунальних послуг.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про новий розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива у разі надання житлової субсидії” від липня 1998 р. постановляє:

Установити, що за умови призначення житлової субсидії за користування житлом, його утримання та оплату послуг водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергії, вивезення побутового сміття та рідких нечистот (житлово-комунальні послуги) в межах норми володіння чи користування загальною площею житла та нормативів користування зазначеними послугами громадяни, зареєстровані у житловому приміщенні (будинку), сплачують 15 відсотків середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива - 15 відсотків їх річного сукупного доходу.

Якщо у складі зареєстрованих та таких, що проживають у житловому приміщенні (будинку), осіб є діти, інваліди першої або другої групи і середньомісячний сукупний дохід на одного зареєстрованого у житловому приміщенні (будинку) громадянина не перевищує прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць та якщо у житловому приміщенні (будинку) зареєстровані і проживають тільки непрацездатні громадяни, розмір плати за житлово-комунальні послуги в межах норми володіння чи користування загальною площею житла та нормативів користування зазначеними послугами за умови призначення житлової субсидії становить 10 відсотків середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива - 10 відсотків річного сукупного доходу.


Розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг у межах норм споживання та розмір субсидій визначаються окремо за кожний вид послуг. При цьому розмір витрат на оплату послуги визначається пропорційно частці вартості цієї послуги у загальній сумі вартості житлово-комунальних послуг. У випадках коли протягом терміну призначення субсидії фактична плата за окремий вид послуг змінюється, перерахунок розміру витрат та розміру субсидій на оплату житлово-комунальних послуг у межах норм споживання здійснюється лише за цим окремим видом послуг.

Якщо обсяг витрачання води, тепла, газу та електроенергії вимірюється засобами їх обліку, під час підтвердження права на отримання субсидії на наступний строк розмір витрат громадян на оплату житлово-комунальних послуг (15 чи 10 відсотків середньомісячного сукупного доходу зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) зменшується на 2 відсотки, але не більш як на 6 відсотків відповідно за кожні 10 відсотків зменшення загальної суми вартостей фактично використаних послуг у попередньому періоді проти суми їх вартостей за встановленими нормами споживання.
Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку

включають:

норми забезпечення транспортом загального користування;

показники якості транспортного обслуговування;

норми забезпеченості населення послугами зв'язку.

Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку спрямовані на забезпечення гарантованими та якісними послугами, що надаються суб'єктами підприємництва, які мають ліцензію (дозвіл) на право цих послуг у відповідності до чинного законодавства при обслуговуванні населення на умовах загального і пільгового їх користування.

Нормативи забезпечення транспортом загального користування гарантують здійснення перевезень пасажирів із забезпеченням якісного їх обслуговування з моменту придбання квитка на проїзд до завершення поїздки при мінімальних витратах часу на оформлення проїзних документів.


З метою підвищення якості обслуговування та безпеки учасників дорожнього руху визначені норми обладнання доріг зупинками та сервісними пунктами.

Соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами зв'язку передбачають розвиток і оптимальне розміщення мережі останніх з врахуванням норм забезпечення населення відповідними послугами.

Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку базуються на рівноправності для різних груп населення, в залежності від попиту.
Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я

включаються:

перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;

нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур;

показники якості надання медичної допомоги;

нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;

нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою;

нормативи забезпечення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров'я;

нормативи санаторно-курортного забезпечення;

нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я.

У сфері надання медичної допомоги затверджено досить великий перелік соціальних стандартів і нормативів. Це, зокрема:


  • Перелік видів безоплатної медичної допомоги, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р.;

  • Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р.;
  • нормативи надання медичної допомоги населенню в амбулаторно-поліклінічних закладах (затверджено наказами Міністерства охорони здоров’я України від 28 грудня 2002 р. “Про затвердження тимчасових нормативів надання медичної допомоги дитячому населенню в умовах амбулаторно- поліклінічних закладів”, від 28 грудня 2002 р. “Про удосконалення амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні”, від 28 грудня 2002 р. “Про затвердження нормативів надання медичної допомоги та показників якості медичної допомоги”, від І травня 2003 р. “Про затвердження тимчасових державних соціальних нормативів надання медичної Допомоги за спеціальністю “Загальна практика — сімейна медицина”, спільним наказом Міністерства охорони здоров’я та Академії медичних наук України від 31 грудня 2003 р. “Про удосконалення медико-генетичної допомоги в Україні”);


  • нормативи надання медичної допомоги населенню в умовах стаціонару (затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 27 липня 1998 р. “Про затвердження Тимчасових галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України та Тимчасових стандартів обсягів діагностичних досліджень, лікувальних заходів та критеріїв якості лікування дітей”, наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29 грудня 2003 р. “Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні”, спільним наказом МОЗ та АМН України від 31 грудня 2003 р. “Про удосконалення медико-генетичної допомоги в Україні”);

  • нормативи забезпечення стаціонарними ліжками дітей, вагітних, роділь, породіль та гінекологічних хворих за профілями лікарських спеціальностей (затверджено наказом МОЗ України від 24 березня 1998 р. “Про орієнтовні нормативи потреби у стаціонарній медичній допомозі дітям, вагітним, роділлям, породіллям та гінекологічним хворим”);

  • нормативи забезпечення населення ліжками для стаціонарного лікування в розрізі областей (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від

  • червня 1997 р. “Про затвердження нормативів потреб у стаціонарній медичній допомозі в розрахунку на 10 тисяч населення”);

  • нормативи забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами на безоплатних та пільгових умовах (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. “Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань”);
  • нормативи надання гарантованої державою безоплатної медичної допомоги (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 955 “Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги”).


Державні соціальні нормативи також визначено у сфері забезпечення навчальними закладами, обслуговування закладами культури, у сфері обслуговування закладами фізичної культури та спорту, у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування.

Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення навчальними закладами

включаються:

перелік та обсяг послуг, що надаються державними і комунальними закладами дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти;

нормативи граничного наповнювання класів, груп та співвідношення вихованців, учнів, студентів і педагогічних працівників у навчальних закладах;

норми матеріального забезпечення навчальних закладів та додаткових видів соціального і матеріального забезпечення учнів.

Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення навчальними закладами спрямовані на якісне надання послуг у цій сфері. Для всіх громадян України держава гарантує право на освіту.

Пріоритетами державної політики в освіті є:

особистісна орієнтація освіти;

розвиток системи неперервної освіти та освіти впродовж життя;

створення рівних можливостей для дітей і молоді в здобутті якісної освіти;

доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

створення умов для ефективної професійної діяльності, підтримки працездатності та збереження здоров'я педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їхнього соціального статусу.

Держава здійснює соціальний захист вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, аспірантів, докторантів та інших осіб, незалежно від форм навчання і типів навчальних закладів.

Освітня мережа підпорядкована задоволенню широкого діапазону індивідуально-освітніх потреб кожної людини.

Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури


Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури - це встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами норми і нормативи, що визначають мінімально достатню кількість закладів для забезпечення потреб людини у культурних послугах.

включаються:

перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;

показники якості надання населенню послуг закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;

нормативи забезпечення населення закладами, підприємствами, організаціями та установами культури.

Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури забезпечать:

визначення соціальної гарантії громадян України на задоволення культурно-інформаційних та дозвіллєвих потреб, вільний розвиток особистості;

єдиний підхід до визначення норм забезпеченості населення закладами культури;

визначення видатків Державного бюджету України та місцевих бюджетів на утримання культурної сфери і соціальний захист працівників;

гарантований мінімум послуг, що надаються закладами культури безоплатно;

встановлення показників якості надання культурних послуг.
Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної культури та спорту

Основними пріоритетами у сфері обслуговування закладами фізичної культури і спорту є:

створення сприятливих умов та достатньої забезпеченості населення закладами та послугами фізичної культури і спорту;

забезпечення доступності послуг, які надаються населенню організаціями фізкультурно-спортивного спрямування (закладами фізичної культури і спорту) незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, дитячо-юнацькими спортивними школами;

забезпечення діапазону безоплатних послуг у сфері фізичної культури і спорту для задоволення індивідуальних потреб кожної людини.


включаються:

перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами фізичної культури, спорту, а також дитячо-юнацькими спортивними школами;

нормативи забезпечення населення закладами фізичної культури та спорту.

Держава гарантує усім громадянам країни право на фізичне виховання і фізичний розвиток, на що спрямовані державні соціальні норми і нормативи у цій сфері.

Державні соціальні норми і нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної культури і спорту, як мінімальні показники необхідного матеріально-технічного, фінансового, кадрового та іншого необхідного забезпечення, визначаються державою для задоволення прав громадян України в безоплатних та платних фізкультурно-оздоровчих послугах, послугах щодо занять спортом незалежно від походження, соціального і майнового стану, статі, освіти, роду і характеру занять, місця проживання та інших можливих обставин, а також дітям різних вікових груп та різних здібностей, в тому числі дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування, дітям, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям з багатодітних та малозабезпечених сімей, дітям-інвалідам.

При визначенні рівня соціальних норм і нормативів в коштах за основу береться певний рівень, але не нижче прожиткового мінімуму.



следующая страница >>