vchilka.in.ua 1 ... 3 4 5 6 7

2.5. Функціонально-стилістичне навантаження релігійної лексики в поетичних текстах Б.-І. Антонича
Аналізуючи функціонально-стилістичні засоби релігійної лексики в поезіях Антонича, слід зазначити, що Антонич у своєму поетичному доробку використовує багатий і різноманітний арсенал стилістичних засобів.

Лексичні засоби конфесійного різновиду мови, проникаючи в художнє мовлення Б.-І. Антонича, активно використовуються для побудови епітетів, порівнянь, метафор, метонімій, перифраз, антитез, які є могутнім знаряддям образотворчої функції.

Значну роль серед стилістичних засобів становлять символи, оскільки вся Біблія – це світ символів. «Основним призначенням біблійної символіки є подання віруючим в умовних образах змісту людського життя і смерті, моральних засад християнської віри» [28, 314-315].

Для представлення певних реалій церковно-релігійної сфери важливе місце в поетичній системі релігійної лексики Б.-І. Антонича займають порівняння: душа вкрита пилом, мов дорога [3, 93]; нам віри треба, як насущного хліба [3, 96]; молитва людська є неначе дим [3, 97]; молитва є немов тополя [3, 97]; молитва є немов орел [3, 97]; Всесильний Творче, злинь до нас, немов роса [3, 100] та ін. У поетичних текстах Антонича порівняння завдяки поясненню одного предмета через інший допомагають глибше зрозуміти сутність і сакральність релігійних лексем.

Епітети релігійної лексики в художніх текстах Антонича підкреслюють визначальну якість певної особи чи предмета, збагачуючи їх новою емоційною чи смисловою семантикою. Умовно поділяємо релігійні епітети письменника на такі тематичні групи:

1) теонімічні епітети: Великий [3, 92], Всесильний [3, 100], Велике Невідоме (Бог) [3, 110], Величний (Бог) [3, 93], Пренепорочна, Пресвята, Пречиста [3, 105] (Богородиця), Божа вогняна краса [3, 130];

2) епітети, що виражають ознаки денотатів, пов’язаних з теологічною наукою, релігійно-культових понять: душа спокійна, радісна і здорова, приземна, поплямлена життям, квола, гола, бідна [3, 93]; молитва свята [3, 97], людська [3, 98], сердешна [3, 92], спільна і однодушна [3, 97]; янгол кучерявий, срібний [3, 107]; вода всецілюща, свячена [3, 111]; вогонь святий [3, 113]; псалом осяйний, палкий, похвальний [3, 112];


3) епітети, що характеризують денотатів-осіб з погляду їхнього ставлення до релігійної моралі, дотримання норм християнського світогляду: любов поганська [3, 93]; повнота янгольська [3, 85]; дар божий [3, 102]; винниця божа [3, 94]; ласка божа [3, 111]; натхнення боже [3, 100].

Роль образотворчої функції в поетичних текстах відіграють кольористичні епітети Антонича, які є традиційною рисою української літературної мови, оскільки «кольори у поетів – суть душі». «Релігійні лексеми зі значенням кольору є полісемантичними. Вони здатні розвивати переносні значення, в яких виникають образи і окремі з них закріплювати як символічні» [36, 343]. Наприклад, зелений колір – символ відновлення життя, воскресіння: Сьогодні є зелені свята, // зелена вже трава [3, 103]; На дверях власної душі // я вішаю зелений май [3, 103]. Чорний колір – символ трагізму: Бо навіть чорний привид смерті, // душі моєї не розстроїть струн [3, 89]; Сходить Твій спокійний зір в найчорнішу душу…[3, 100]. Синій, блакитний – колір неба, води, повітря, квітів, має позитивну інтерпретацію: в світ виходить Божа Мати // з неба синьої палати [3, 111]. Кольори «гарячого спектра» - жовтий, червоний та їх відтінки: Побачу вогняне обличчя Бога [3, 113]; Для Тебе сяють золоті, високі бані [3, 112].

Релігійна лексика вживається і в метафоричних конструкціях. Про оригінальність метафори Б. Антонича прекрасно сказав Д. Павличко: «Антонич творить свої весняні метафори з такою ж нестримністю і непомітністю в зусиллях, як дощова квітнева ніч творить першу яскраву зелень» [55, 17]: Ти поклав мені на плечі сонце [3, 85]; грому Ти не дав устам, лиш шум топіль, … // а мені доконче громової мови треба [3, 85]; У серці … відчитаю вогняну Твою красу [3, 86]; Пишна гордість, зухвала та сміла // полонила мене, обійняла в кліщі [3, 103]; Без хитання в наближення смерти // навіть небо відштовхував, п’яний життям [3, 103]; Хай серця, що хворі є із самоти, потішаться, // як побачать тисячні Твої світи [3, 86]; Далекими шляхами я шукав Тебе, мій Боже, // вітрів питався рвучих, швидкокрилих: де є Він [3, 90].


Важливим засобом синонімічних замін у структурі художнього тексту є перифрази. «За допомогою перифрастичних зворотів передається ставлення автора до того, про кого він говорить. Спостереження доводять, що найбільше перифраз у молитвах. Оскільки поезії аналізованої збірки мають молитовний характер, перифрази трапляються часто. У поетичних творах Антонича найчастіше зустрічаємо перифрази на означення Бога: Він – гармонія, Він акорд музичний, // Він камертон, що строїть серце твоє, // Він – звук доконаний, Величний [3, 93]; Ти акорд дзвінкодзвонний, єдина гармонія світа, // Ти пісня сонця й ясного дня [3, 110]; Великий Женче Душ, Ти серпом золотим // із мого серця сумнівів бур’ян та хопту витни [3, 86]; Майстре осяйної музики етеру, // променями сходить твій зір… [3, 100]; Настройнику дня і ночі [3, 100]; Пане тиші й реву бур …[3, 101]; Ти Добро й Краса, Ти Калагатія [3, 100]; В трикутнику знайти четвертий кут – Велике Невідоме [3, 107]. Роль перифраз полягає у прагненні поета всіма можливими словесними засобами прославити Бога, висловити вдячності за радість життя та звернення з проханням про благословення і поміч пройти нелегкий вир земного життя.

Трапляються у досліджуваних текстах й випадки антитез, які в системі виразових засобів виконують важливі функції зіставлення або протиставлення, а іноді поєднують їх. Слова з протилежними значеннями є надзвичайно виразним стилістичним засобом. Антонич, здебільшого, використовує антитези, базовані на антонімічній парі: життя — смерть, душевний — тілесний, рай — пекло, небо – земля: Земля – золотострунна арфа Твоєї слави, // небо – людська ціль остання [3, 92]; день і ніч: Кожний день – вічна молитва до Тебе, // кожна ніч – вічний до Тебе псалом [3, 92]. Витворюючи яскраві контрастні картини, антитези вичерпно розкривають зміст різноманітних понять, допомагають розмежовувати якості, почуття, дії, стани, утверджують діалектику життя, що є постійною боротьбою протилежностей.  

Анафора у поетичному мовленні Б.-І. Антонича застосовується для надання тексту особливої піднесеності та урочистості, для наголошення домінантності, важливості окремих релігійних лексем чи висловів. Антонич уживає цей художній засіб у поезіях: Спасай, Царице! Будиться серце та б’є …// на привітання Твоє. // Спасай, Царице! // … перед Тобою наші серця із своєю журбою линуть. // Спасай, Царице! [3, 88]; Небо – над землею синій дах, // небо – вічний знак питання, // небо – синє, як невинність у очах, // небо – туги ціль остання [3, 92]; На найвищій недеї гір – є Він, // на найглибшім моря дні – є Він. // на небі, гамазеї гір – є Він, // в кожній ночі, кожнім дні – є Він [3, 92]; Дзвони б’ють невгомонно, кличуть чудо містерії, // дзвони б’ють срібнотонно, струмінь радісних слів, // дзвони б’ють самодзвонно, бо це духа й матерії, // дзвони б’ють, гармонійний воскресає двоспів [3, 95]; …Я знаю друге твоє імня: // Боже Ягня. // Я кличу до Тебе щодня: // Боже Ягня. // Ти пісня сонця й ясного дня: // Боже Ягня. // А як витримати людське серце не може, // в темноті кличе одне імня: // Боже Ягня [3, 110]; Про Тебе об’явління ждали крізь віки погани, // про Тебе нам говорить казка давніх літ тепер ще, // про Тебе думку носить навіть душогуб поганий, // про Тебе, добрий Боже, мріє кожне людське серце [3, 112]; Господи, помилуй // від мовчання ночі! // Господи, помилуй // від тавра розпуки! // Господи, помилуй // від темноти зору! // Господи, помилуй // від безсили слова [3, 112]; Співай, душе моя, могутню пісню Богу, // злети на мене Голуб-Дух і крилами закрий, // Співай, душе моя, пречисту пісню Богу. // О, радуйся, о, веселися вся [3, 113].


Б.-І. Антонич у канві поетичних творів аналізованої збірки використовує багатий і різноманітний арсенал стилістичних засобів, а саме: символів, епітетів, порівнянь, метафор, метонімій, перифраз, антитез, які виконують у тексті переважно образотворчу функцію.
Отже, релігійна лексика у поетичних текстах Б.-І. Антонича є відображенням релігійного світогляду поета. Вона є дійовим чинником формування художнього світу митця, має особливу художньо-виражальну систему. Послуговуючись конфесійною лексикою, поет бажає наголосити, що лише духовно багата особистість, яка живе за Божими законами, здатна подолати всі випробовування та заслуговує на волю і відродження своєї країни.

У канві поетичних творів митця спостерігається вживання власних та загальних назв релігійної лексики. У ході нашого дослідження було виявлено і систематизовано релігійні оніми, які вживаються в ліричних текстах Антонича, та умовно виокремлено такі їх тематичні групи: номени на позначення Бога; найменування Божої Матері; власні назви біблійних подій; географічні власні назви; назви свят. Власні релігійні лексеми аналізованої збірки глибше розкривають для нас внутрішній світ поета, ще раз підкреслюють його тісний зв'язок з Богом і є важливою ознакою його зрілого християнського світобачення.

У поетичних текстах Антонича виявлено також такі тематичні групи релігійних апелятивів: найменування служителів церковно-релігійного культу та осіб, пов’язаних з ними; назви церковно-релігійних споруд та їх частин; назви богослужбових реалій; найменування богослужбових обрядодій; загальні абстрактні релігійні лексеми. Власні релігійні лексеми аналізованої збірки глибше розкривають для нас внутрішній світ поета, ще раз підкреслюють його тісний зв'язок з Богом і є важливою ознакою його зрілого християнського світобачення.

Дослідження загальних релігійних лексем у поетичній творчості Б.-І. Антонича виявляє перед читачами внутрішній світ поета, який використовуючи біблійні лексеми, ділиться не тільки власними духовними переживання, а й переживання за долю свого народу, його духовний та моральний розвиток.


Аналіз семантичних особливостей лексеми Бог у досліджуваних нами поетичних текстах Б.-І. Антонича показав, що значення цього поняття стають джерелом образності, розширюючи свій лексико-семантичний діапазон. Усі номінативні варіанти у відношенні до Бога зберігають сакральний зв’язок з біблійним сюжетом: розкриттям мотивів любові, страждання, очищення від гріхів, воскресіння, другого пришестя, Страшного суду тощо. Саме Божа сила і велич є для Антонича скріпленням вірою й надією, моральним зміцненням та утвердженням в прагненні жити й творити.

Багатство стилістичних засобів, а саме: епітетів, порівнянь, метафор, метонімій, перифраз, антитез – у тексті найчастіше виконують образотворчу та семантичну функції. Стилістичні засоби у своїй поетичній творчості Антонич використовує для однієї мети – гідної прослави Бога, як також для виокремлення релігійних лексем і надання їм значення репрезентантів глибокої духовності і багатства віри поета.
ВИСНОВКИ

ХХ століття − складний часовий відрізок у долі української держави, що позначилось, зокрема, на розвитку одного з найдавніших різновидів української мови − релігійного стилю. Релігійний стиль – це окремий стильовий різновид української мови, що сприяє об’єднанню людей на основі віросповідання, світоглядних установок, моральних цінностей, забезпечує спілкування віруючих з Богом та між собою у сфері релігійних відносин.

Адекватні умови для розвитку релігійного стилю відновлено в 90-х роках ХХ століття із пожвавленням демократичних процесів у суспільстві. Цей функціональний різновид одержав можливість повноцінно розвиватися передусім в Україні у своєму україномовному варіанті. Для релігійного стилю характерні такі ознаки, як урочистість, піднесеність, образність, символізм, стандартність, традиційність, канонічність, консервативність.

Головними стилетворчими засобами стилю, що обслуговує церковно-релігійну сферу, є: релігійна лексика, церковнослов’янізми, слова-символи, мовні формули із сакральним значенням, архаїчні слова й форми, непрямий порядок слів у реченнях і словосполученнях, художні тропи (епітети, порівняння, метафори тощо). Основними підстилями є канонічна література, катехитична література, літургіка, молитви, проповіді.


Лексику релігійного стилю можна охарактеризувати, як урочисто-піднесену, позитивно-оцінну, навіть коли йдеться про негативні явища, оскільки, у складі його лексичної системи немає просторічних, жаргонних елементів, а лексичні засоби із негативними значеннями трапляються рідко.

Українська релігійна лексика у своєму розвитку пройшла сім етапів, що зумовлено суспільно-політичними умовами та розвитком української мови.

Сьогодні ця терміносистема повертається до життя й вільного функціонування, тому вимагає відповідного впорядкування й кодифікації в усіх її різновидах. Функціональне навантаження богословської лексики полягає в можливості позначати поняття важливої для кожного християнина сфери духовного життя. Перспективу подальших досліджень вбачаємо у науковому опрацюванні української богословської лексики у лексико-семантичному та прагматичному аспектах.

Зробивши огляд становлення церковно-релігійної лексики від її зародження до сьогодення, можемо стверджувати, що церковно-релігійна лексика така ж давня, як релігійність українців. Аналіз церковно-релігійної лексики дозволяє говорити про існування специфічної сфери використання української мови – релігійного стилю – з властивими йому стилістично маркованими лексикою, морфологічними засобами, синтаксичними особливостями та стилістичними фігурами.

Поділ релігійних лексем у межах лексико-семантичних груп є складним явищем. Існують різні наукові класифікації релігійної лексики, автори яких прагнуть до найповнішого визначення лексико-семантичних груп конфесійної лексики. У кожній лексико-семантичній групі можна визначити ряд інших значеннєвих об’єднань - лексико-семантичних підгруп або мікрогруп.

У сучасних дослідженнях виділяють різну кількість (до 24) лексико-семантичних груп релігійної лексики. На сучасному етапі розвитку української лінгвістики проблема тематичної класифікації релігійної термінології висвітлена у дослідженнях О. Горбача, Н. Бабич, С. Біблої, Г. Нуцковської, І. Павлової, Н. Піддубної, Н. Пуряєвої, М. Скаб, І. Черненко та ін. Критерієм поділу на лексико-семантичні групи є наявність вільних смислових зв’язків між словами.


Для нашого дослідження обрано класифікацію релігійних понять

І. Черненко, яка визначила такі лексико-семантичні групи релігійних лексем: духовенство, «люди церковні», організація парафії; поняття, пов’язані з церквою (храмом) та її спорядженням; одяг церковників, ризи; терміни, пов’язані зі Святими Тайнами, обрядами; назви церковних свят і богослужбових книг; номінації Божих осіб; абстрактні релігійні назви.

Серед аналізованих релігійних лексем найважливішу групу становить базова питома українська релігійна лексика, яка відіграє панівну роль у складі системи релігійної лексики української мови. Але в межах пласту конфесійної лексики, крім українських слів, є численні лексичні запозичення. Українська богословська лексика має велику кількість релігійних лексем, запозичених з грецької, гебрейської, латинської, старослов’янської та інших мов. Українська релігійна лексика здебільшого запозичувала слова з різних мов, зокрема з грецької та латинської, на позначення понять, для яких не мала власних відповідників. Запозичені лексеми надають релігійним текстам урочистості та містичного піднесення; відображають дух, настрій того часу, коли були писані книги; передають божественні істини Євангельських писань; переміщують у площину літургічних відправ.

Лексика релігійного стилю української мови з початку свого існування і до наших часів має великий вплив як на літературну мову взагалі, так і на розвиток її окремих функціональних стилів. Особливо активною є взаємодія конфесійного різновиду літературного мовлення з художнім. Конфесійний стиль збагачує поетичне мовлення Антонича, надаючи йому сакрального, божественного змісту.

Саме тому, що релігійність Антонича є глибокою і правдивою, релігійна лексика у поетичному доробку поета є відображенням його релігійного світогляду. Вона є дійовим чинником формування художнього світу митця, має особливу художньо-виражальну систему. Представляючи своє зріле християнське поетичне кредо, поет наголошує: Не вмію писати віршів, // сміюся з правил та вимог. // Для мене поетику // укладає сам Бог [3, 90-91]. Отже, Бог для Антонича є джерелом його поетичної творчості, міцним фундаментом, підтримкою і опорою в житті. Послуговуючись конфесійною лексикою, поет бажає наголосити, що лише духовно багата особистість, яка живе за Божими законами, здатна подолати всі випробування життя.


У канві поетичних творів Антонича спостерігається вживання власних та загальних назв релігійної лексики.

У ході нашого дослідження було виявлено і систематизовано релігійні оніми, які вживаються в ліричних текстах Антонича, та умовно виокремлено такі їх тематичні групи: номени на позначення Бога (Бог, Господь, Добро, Творець, Жнець Душ, Калагатія, Пан, Величний, Всесильний; Син, Боже Ягня, Соняшне Слово; Голуб, Голуб-Дух, Голуб Святий та ін.); найменування Божої Матері (Божа Мати, Цариця, Марія, Всенепорочна та ін.); власні назви біблійних подій (Полум’яна Мова в горючім кущі); географічні власні назви (Єрусалим); назви свят (Зелені свята).

Найбільш репрезентативною групою є теоніми, тобто імена на позначення Божих Осіб. Уживання богословського поняття Бог у збірці Б.-І. Антонича «Велика гармонія» займає домінуюче місце серед інших власних релігійних лексем. Аналіз семантичних особливостей лексеми Бог у досліджуваних нами поетичних текстах Б.-І. Антонича показав, що її значення стають джерелом образності, розширюючи свій лексико-семантичний діапазон. У поетичних текстах Антонича у звертанні до Бога простежується висока частотність уживання особового займенника другої особи однини Ти у різних відмінках та формах, наприклад: Для усього Ти мета [3, 100]; Щоденно за Тобою летить до неба людська туга [3, 104].

У поетичних творах Антонича поняття Бог розкриває сутність трьох Божих Осіб – Пресвятої Тройці, яка є незбагненною і глибинною таємницею віри» [53, 230]. Поет використовує такі лексеми на означення Бога-Отця: Творче сотні місяців, мільйона зір…[3, 100]; Господи, помилуй від темноти зору [3, 113]; Бога-Сина: Ти пісня сонця й ясного дня: // Боже Ягня [3, 110]; Мати йде шляхом… // Йде із серцем Сина, // Що пробито терном [3, 100]; Святого Духа: Коли, коли нам верне з галузкою надії Голуб [3, 104]; Співай, душе моя, могутню пісню Богу, // злети на мене, Голуб-Дух і крилами закрий [3, 113] та ін. Семантика лексеми Бог певним чином виявляється і в похідних словах (божа хвала, боже натхнення, божа ласка, божі перли, божа слава, божий дар, божа винниця, божий камертон та ін.).


Усі номінативні варіанти у відношенні до Бога зберігають сакральний зв’язок з біблійним сюжетом: розкриттям мотивів любові, страждання, очищення від гріхів, воскресіння, другого пришестя, Страшного суду тощо. Саме Божа сила і велич є для Антонича скріпленням вірою й надією, моральним зміцненням та утвердженням в прагненні жити й творити. Антонич у своїй творчості не використовує емоційно знижених та негативних значень лексеми Бог. Бог для Антонича є найвищим благом і метою життя.

Важливе місце у поетичних текстах митець відводить Божій Матері. Марія для автора є Небесною Царицею, Матір’ю Божого Сина, образом страждаючої Матері всіх людей. До біблійних подій можна віднести символічну згадку про об’явлення Бога Мойсеєві у палаючому кущі з метою обрання його на провідника ізраїльського народу. З географічних онімів зафіксована лише назва міста Єрусалим. А щодо релігійних свят, то є вказівка на празник П’ятдесятниці (народна назва – Зелені свята). Власні релігійні лексеми аналізованої збірки глибше розкривають для нас внутрішній світ поета, ще раз підкреслюють його тісний зв'язок з Богом і є важливою ознакою його зрілого християнського світобачення.

У поетичних текстах Антонича виявлено також тематичні групи релігійних апелятивів, як-от: найменування служителів церковно-релігійного культу та осіб, пов’язаних з ними: Захоплення початок // релігії й сонетів, // захоплення нам родить // апостолів й поетів [3, 91]; Шукав Тебе…в словах, // що їх писав колись // монах, учений грек [3, 99]; дзвінкі пісні пливуть ясою // перед паломником німим [3, 102]; назви безтілесних істот: про Тебе янгол казку шепотить до вух дитині [3, 112]; назви церковно-релігійних споруд та їх частин: Усі до церкви поспішіть! [3, 103]; …для Тебе ладаном горять жемчужні вівтарі [3, 112]; Для Тебе сяє золото стрімких, високих бань[3, 112]; Дзвони грають, бо моя воскресає душа [3, 95]; назви релігійних книг, одягу, предметів церковного вжитку: Читаємо письмо, слова розсипані на труш, вознесення ждемо приземних, бідних наших душ [3, 104]; Для Тебе море грає осяйний, палкий псалом [3, 112]; О, (Маріє) закрий мої приземні очі ласки божої хітоном [3, 111]; І так мандрую без упину, // мов чотки, пхаю кожну днину [3, 102]; найменування богослужбових обрядодій: Воскресає душа,…любов, …весна [3, 95]; Вознесення ждемо // приземних, бідних наших душ [3, 104]; Щаслива це людина, // ясна її дорога. // Наївно, мов дитина, // молитися до Бога [3, 99]; загальні абстрактні релігійні лексеми: Вірю у віднову духа в купелі надії весняній [3, 109]; Моя душа стає спокійна та здорова [3, 112]; Бо щастя це трикутник, а в нім три боки: віра, надія, любов [3, 107]; Кожний день – туга людини за небом [3, 92] та ін.


Дослідження загальних релігійних лексем у поетичній творчості Б.-І. Антонича виявляє перед читачами внутрішній світ поета, який використовуючи біблійні лексеми, ділиться не тільки власними духовними переживаннями, а й переживаннями за долю свого народу, його духовний та моральний розвиток. Послуговуючись конфесійною лексикою, поет бажає передати стан душі, яка прагне повної гармонії у стосунках з Богом та цілим світом.

Антонич у аналізованій збірці застосовує такі стилістичні засоби, як епітети, порівняння, метафори, метонімії, перифрази, антитези, які у тексті найчастіше виконують образотворчу функцію.

Для представлення певних реалій церковно-релігійної сфери важливе місце в поетичній системі релігійної лексики Б.-І. Антонича займають порівняння: душа вкрита пилом, мов дорога [3, 93]; нам віри треба, як насущного хліба [3, 96]; молитва людська є неначе дим [3, 97].

Винятковою стилістичною вагою в поетичній канві творів Антонича є значна кількість теонімічних епітетів: Великий [3, 92], Всесильний [3, 100], Божа вогняна краса [3, 130] та ін. Вирізняються епітети, які виражають ознаки денотатів, пов’язаних з теологічною наукою, релігійно-культових понять: душа спокійна, радісна і здорова, квола, бідна [3, 93]; молитва свята [3, 97], людська [3, 98], сердешна [3, 92]; псалом осяйний, палкий, похвальний [3, 112] та ін.; наступною групою є ті, що характеризують денотатів-осіб з погляду їхнього ставлення до релігійної моралі та розкривають глибинне багатство душі поета у стосунку до Бога: любов поганська [3, 93]; повнота янгольська [3, 85]; дар божий [3, 102] та ін.

Роль образотворчої функції у творах митця виконують також кольористичні епітети релігійної лексики: Сьогодні є зелені свята, // зелена вже трава [3, 103]; На дверях власної душі // я вішаю зелений май [3, 103] та ін.


У поетичних текстах Антонича спостерігаємо явище метафори. Простежено широке використання метафор, які виринають з-під пера письменника невимушено і щиро, як з духовно багатої, наповненої любовʼю до Бога душі: Без хитання в наближення смерти // навіть небо відштовхував, п’яний життям [3, 103]; Далекими шляхами я шукав Тебе, мій Боже, // вітрів питався рвучих, швидкокрилих: де є Він [3, 90] Боже, нам Об’явлення треба знову, // нас січуть осінні сумнівів дощі [3, 96] та ін.

Специфічним художнім інструментом пізнання християнсько-релігійного світу, засобом вираження світогляду поета є широке використання перифраз: Він – гармонія, Він акорд музичний, // Він камертон, що строїть серце твоє, // Він – звук доконаний, Величний [3, 93]; Пане тиші й реву бур …[3, 101]; Ти Добро й Краса, Ти Калагатія [3, 100]; В трикутнику знайти четвертий кут – Велике Невідоме [3, 107] та ін., які виконують образотворчу функцію, сприяють увиразненню потрібних об’єктів чи понять та виступають засобом ритмічності мовлення поета.

Щодо антитез, то в Антонича вони переважно базовані на антонімічних парах: Земля – золотострунна арфа Твоєї слави, // небо – людська ціль остання [3, 92]; Кожний день – вічна молитва до Тебе, // кожна ніч – вічний до Тебе псалом [3, 92] та ін.

Анафори у поетичному мовленні аналізованої збірки застосовується для надання тексту особливої піднесеності та урочистості, акцентуванні на пріоритетності духовних та моральних домінантів. Наприклад: Спасай, Царице! Будиться серце та б’є …// на привітання Твоє. // Спасай, Царице! // … перед Тобою наші серця із своєю журбою линуть. // Спасай, Царице! [3, 88]; Господи, помилуй // від мовчання ночі! // Господи, помилуй // від тавра розпуки! // Господи, помилуй // від темноти зору! // Господи, помилуй // від безсили слова [3, 112] та ін.


Усі названі тропи і фігури служать для найважливішої мети – гідної прослави Бога, як також виокремлення релігійних лексем, надання їм значення репрезентантів глибокої духовності і багатства віри поета.

Дослідження специфіки функціонування релігійної лексики в поетичних творах Б.-І. Антонича засвідчує, що аналізовані поетичні твори письменника є яскравим зразком глибоко духовної релігійної поезії і виховують у душі читача вдячність Богові за дар життя та всі отримані блага. Релігійна лексика збагачує поетичні тексти урочистістю, піднесеністю, наповнює молитовним духом, сакральністю та божественним змістом. Слово Антонича оживає, отримує дар зціляти поранені гріхом душі, дарувати надію на Боже милосердя та сповняти вірою в безмежну Божу любов.



<< предыдущая страница   следующая страница >>