vchilka.in.ua 1 2 3 4
Зміст

Вступ


  1. Склад та структура інформаційного споживчого ринку

  2. Механізм функціонування інформаційного споживчого ринку

  3. Етапи та тенденції розвитку інформаційного споживчого ринку України

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Ринок — сфера обміну, яка характеризується системою економічних відношень між виробниками і споживачами продукції та послуг у процесі їх реалізації. Ринки, як і товари, можна класифікувати за різними ознаками.


Вивчення ринку передбачає врахування вимог окремих груп споживачів.

Диференціація споживчих вимог є базою сегментації ринку. Під сегментацією ринку розуміють поділ ринку на окремі частини (сегменти) за ознакою економічної поведінки груп споживачів. Сегментація ринку відбувається за продуктами і споживачами.

В контексті даної роботи, ми розглянемо структуру, механізм функціонування інформаційного споживчого ринку, а також тенденції його розвитку в Україні на сучасному етапі.

Головним завданням даної курсової роботи є вивчення та розкриття понятт інформаційного споживчого ринку.

Як показує досвід розвинених країн світу, з розвитком інформаційних технологій інформація перетворюється на звичайний товар, причому такий, який стає наймасовішим об’єктом купівлі-продажу. Отже, суттєвою особливістю розвитку ринкових відносин на сучасному етапі є формування інформаційного ринку. Прискорення розвитку останнього сприяє переходу до інформаційного суспільства і є головним фактором інформатизації всіх сфер діяльності людини. Ще науково не осмислено і не оцінено той факт, що інформаційний ринок за масштабами (оборотом) і темпами зростання у більшості розвинених країн світу значно випередив ринок матеріальних продуктів і послуг.
1. Склад та структура інформаційного споживчого ринку

Ринок — сфера обміну, яка характеризується системою економічних відношень між виробниками і споживачами продукції та послуг у процесі їх реалізації [35].


Ринки, як і товари, можна класифікувати за різними ознаками. На думку Ф. Котлера [59], щоб віднести ринок до певного класу, необхідно встановити:


  1. Що є предметом купівлі-продажу на ринку?

  2. Чому це купують, тобто яка мета покупки?

  3. Хто купує або хто є суб’єктом акту купівлі?

  4. Як здійснюється покупка?

Додатково А. Хоскинг пропонує з’ясовувати ще обсяги закупівель і де здійснюється покупка. Він виділяє такі найпоширеніші ознаки, за якими розрізняють ринки [116, с. 104]:

За споживачами
товарів

споживчий ринок, ринок підприємств (галузе­вий ринок).

За поведінкою
покупця

— ринок зручний (активний), спеціальний (з особливостями), з низьким або високим ступенем утрудненого становища покупця.

За фізичними
властивостями товару

— ринок товарів, що швидко псуються, ринок товарів довготривалого використання

За суспільним
ставленням

— ринок предметів розкошу та ринок предметів першої необхідності.

За демографічною
ознакою

— за віком, статтю, розмірами сім’ї, професією, освітою, соціальним класом, за релігійною ознакою, за національністю.

За географічною
ознакою

— ринок регіональний, національний, розвинених індустріальних країн, держав, що розвиваються.

За видами сировини

— товарні ринки.


Як показує досвід розвинених країн світу, з розвитком інформаційних технологій інформація перетворюється на звичайний товар, причому такий, який стає наймасовішим об’єктом купівлі-продажу. Отже, суттєвою особливістю розвитку ринкових відносин на сучасному етапі є формування інформаційного ринку. Прискорення розвитку останнього сприяє переходу до інформаційного суспільства і є головним фактором інформатизації всіх сфер діяльності людини.

Закон України «Про науково-технічну інформацію» так визначає інформаційний ринок: «Це сукупність правових, економічних та організаційних відносин з приводу продажу та купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг» [43].

Правові відносини проявляються за: врегулювання процесів створення та використання інформаційних ресурсів, систем, технологій і т. ін.; захисту інформації та прав суб’єктів господарювання в інформаційній сфері; захисту інтелектуальної власності розробників ІПП тощо.

На сьогодні інформаційне законодавство в Україні повністю ще не сформоване. Але значну частину інформаційних законів уже розроблено та прийнято Верховною Радою України. Це Закон України: «Про інформацію», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах».

Відповідно до Бернської конвенції, програмам для ЕОМ і БД надається охорона нормами авторського права, як і літературним творам. Основним законом, що захищає права виробників програмних продуктів в Україні є Закон України «Про авторське право і суміжні права». На стадії розроблення знаходяться проекти ще цілої низки інформаційних законів.

Говорячи про законодавчу базу, слід відмітити, що недостатньо створити потрібні закони, необхідно зробити їх дійовими, тобто розробити ефективний механізм їх дії. Особливо це актуально для захисту інтелектуальної власності на програми та бази даних.

Економічні відносини проявляються за зіставлення запропонованої кількості, якості, номенклатури і цін на товари з їх попитом. Вони залежать також від платоспроможності користувачів і від ступеня розвитку їх потреб. Крім економічного, на попит впливають й інші фактори, в тому числі демографічні, територіальні, соціальні. Їх дія не пов’язана напряму з економічними відносинами в процесі купівлі-продажу, але вони відчутно впливають на розвиток ринку, поведінку користувачів та їх вибір.


Організаційні відносини охоплюють елементи державного регулювання взаємодії виробників і розповсюджувачів інформаційних продуктів і послуг.

Виникнення «самостійного ринку» в основному зумовлене наявністю специфічних товарів, що пропонуються для придбання, використання, споживання або привернення уваги, а також продавців і споживачів.

Розглядаючи інформаційний ринок, мову ведуть про такий специфічний товар, яким є інформаційний товар з усіма його характерними особливостями та формами подання — у вигляді інформаційних ресурсів, продуктів, технологій, програмних продук­тів та інформаційних послуг. Саме вони є результатом спрямо­ваної діяльності, для здійснення якої необхідний ринок засобів виробництва, ринок робочої сили, наявність фінансових, правових та інших регулювальних структур та органів, що визначають взаємозв’язок між усіма складовими ринку.

Місце інформаційної продукції та послуг у системі товарних відносин в Законі України «Про інформацію» (ст. 39) визначається так: «Інформаційна продукція та інформаційні послуги гро­мадян та юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об’єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством. Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених Законом».

Характеризуючи інформаційний ринок, ми спиратимемося на стандартну термінологію маркетингу, що поділяє ринок на сектори, сегменти.

Сектор ринку — це сукупність однотипних, схожих товарів, визначений обсяг товарної маси, оцінений у вартісних або натуральних одиницях. Тобто поділ здійснюється за об’єктами купівлі-продажу.

Сегмент ринку — це сукупність споживачів, що демонструють схожі потреби та мають близьку або однакову поведінку.

Виділення основних взаємодіючих складових інформаційного ринку, поділ його на сектори та сегменти може здійснюватися за різними ознаками: за формою надання інформації, за характером, сферою застосування, за ступенем зміни рівня знань за використання інформаційних продуктів і послуг тощо. Це залежить від мети такого поділу.


Як зазначалося, сектори інформаційного ринку виокремлюють за ознакою однорідності інформаційних продуктів і послуг. Предметом продажу та обміну на інформаційному ринку є: інформаційні ресурси, технології та системи, ліцензії, патенти, товарні знаки, «ноу-хау», інженерно-технічні послуги, інформація та інші види інформаційних послуг.

Узагальнивши різні підходи до поділу інформаційного ринку, виділимо сектори, які найбільше відповідають міжнародним стандартам, що особливо важливо для статистичного аналізу розвитку інформаційних ринків різних країн:


  1. Апаратні засоби оброблення інформації;

  2. Телекомунікаційне обладнання;

  3. Програмні продукти;

  4. Послуги;

  5. Електронна інформація;

  6. Електронні угоди;

  7. Інтегровані інформаційні системи.

1. Ринок апаратних засобів оброблення інформації включає*:

  • системи оброблення даних (обчислювальні системи);

  • багатокористувацькі системи;

  • великі системи;

  • середні системи;

  • малі системи;

  • робочі станції;

  • персональні комп’ютери (ПК);

  • портативні ПК;

  • настільні ПК;

  • принтери для ПК;

  • офісне обладнання;

  • апаратуру передавання даних;

  • мережеве обладнання.

2. Ринок телекомунікаційного обладнання включає:

  • обладнання, що розміщується у приміщеннях користувача (приватні телефонні установки, сполучені з міськими мережами; приватні телекомунікаційні комутатори; термінальне обладнання; мобільне обладнання, інше обладнання);

  • обладнання, що забезпечує надання комунікаційних послуг (апаратура для надання послуг з комутації; апаратура для надання послуг з передавання даних/звуку (голосу)).

3. Ринок програмних продуктів включає всі види програмної продукції.


  • В Україні програмні продукти стали об’єктом купівлі-прода­жу з середини 80-х років, коли за спеціальною постановою ДКНТ СРСР програми було визнано продукцією виробничо-технічного призначення. До таких продуктів ставилися численні вимоги:

  • запис на машинні носії та оформлення технічної документації відповідно до чинних стандартів та інших нормативних документів;

  • проведення державних, міжвідомчих або відомчих випробувань;

  • прийняття у виробництво;

  • виготовлення за затвердженою у встановленому порядку технологією;

  • прийняття службою технічного контролю і нормоконтролю організації-розробника;

  • забезпечення гарантіями постачальника;

  • реєстрація у багатьох державних органах.

Розвиток ринкових відносин і необхідність подальшого збільшення обсягів розроблення програмних засобів, комплексність робіт з програмування та необхідність враховувати не тільки технічні характеристики, а й соціальні та економічні аспекти у процесі розроблення та впровадження програмних засобів, а також очевидність їх специфіки дали змогу розглядати програмні продукти як самостійний клас, а отже, як окремий сектор інформаційного ринку. Відповідно до стандарту ISO-9000 програмний продукт — це набір комп’ютерних програм, процедур і, можливо, пов’язаних з ними документів і даних.

Отже, програмні продукти — це спеціально упаковані та офор­млені для комерційного продажу, прокату, надання в оренду або лізинг пакети програм, розроблені і/або поставлені системними чи незалежними постачальниками. Вони не включають спеціально розроблені прикладні програмні рішення, які закуплені в інших фірм-виробників чи у третіх фірм і якими фірми-розробники систем «під ключ» доповнюють свої обчислювальні системи.

Первинними категоріями програмних продуктів є:

  • системне програмне забезпечення;
  • допоміжні програми-утиліти;


  • прикладні програмні засоби;

  • прикладні програмні рішення.

У вартість програмних продуктів, віднесених до цих категорій, частково включають майбутні витрати на їх супроводження, обслуговування і/або підтримку. Дамо коротку характеристику програмних продуктів.

Системне програмне забезпечення і допоміжні програми-утиліти є програмними продуктами, розробленими для:

  • управління обчислювальними системами через базові операційні системи і мови програмування;

  • підвищення ефективності робіт системного персоналу шляхом використання засобів оцінювання продуктивності обчислювальної системи;

  • поліпшення операційних можливостей обчислювального обладнання маршрутизацією потоків даних, що проходять через різні пристрої ЕОМ, та управлінням введенням-виведенням;

  • збереження програмної цілісності програм через супровод­ження і забезпечення безпеки програм;

  • перетворення програм з однієї мови на іншу;

  • організації додаткових наборів даних за допомогою застосування засобів сортування-злиття і моніторингу даних.

Основними компонентами системного програмного забезпечення є операційні системи та розширення їх і програми централізованого управління даними, або допоміжні програми-утиліти, призначені для виконання типових дій з носіями даних: (ініціалізація дисків, перевірка дисків на наявність пошкоджених ланок, оптимізація розміщення файлів на диску тощо). Вони називаються також зовнішніми командами операційної системи. Приклади: програми форматування; резервного, динамічного ущільнення; оптимізації; обмеження доступу; архіватори.

Крім того, до цієї категорії відносять програмні системи прийняття рішень, програмні компоненти інформаційно-бчислювальних систем, електронні таблиці, програмні засоби автоматизованого проектування, сумісної обробки даних і розроблення об’єктно-орієнтованих додатків, а також програмні засоби, що дають можливість користувачеві здійснювати пошук, організацію та реорганізацію даних, управління та маніпулювання даними і базами даних.


Прикладні програмні засоби та рішення включають програми, розроблені для вирішення специфічних задач, необхідних для реалізації найважливіших функцій виробництва та бізнесу. Такими «загальногалузевими» горизонтальними функціями, що реалізуються з допомогою програмних засобів, є: облік, управління персоналом, розрахунки з працівниками, управління проектами та інші функціональні комплекси задач управління. З іншого боку, до даної категорії належать програмні засоби, що забезпечують готові рішення специфічних прикладних задач для так званих «вертикальних ринків» (наприклад, для банківського/фінансо­вого, промислового/виробничого ринків, науки, освіти, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища тощо). Ринок програмних продуктів можна поділити за іншими ознаками. Зокрема:


  • За класом ЕОМ і способом виготовлення програм розрізняють:

  • 1. Стандартні (масові) програми;

  • 2. Програми на замовлення.

  • За типом споживача заведено виділяти такі сегменти ринку:

  • 1. Корпоративний сегмент (юридичні особи);

  • 2. Ринок SОНО (малий та домашній офіс — «small office-home offiice»);

  • 3. Ринок індивідуальних споживачів (фізичні особи).

Кількість програмних продуктів, пропонованих на ринку ПП, щорічно зростає у багато разів. Численність програмних продуктів зумовлена багатьма факторами, серед яких можна виділити такі:

  • Стрімкі зміни технічних засобів, які дають змогу ставити та вирішувати все складніші задачі на якісно новому рівні;

  • Постійне поліпшення характеристик технічних засобів за умови значного зниження вартості одиниці корисного ефекту;

  • Власна, незалежна від техніки, логіка розвитку програмних систем;

  • Посилення тенденції до інтеграції та комплексування;

  • Посилення тенденції до спеціалізації, спрямованої на вирішення проблем певних груп користувачів;


  • Бажання не відставати у конкурентній боротьбі та надавати своєму ПЗ властивостей, які сподобалися користувачеві у ПЗ, пропонованому конкурентами;

  • Створення своєрідного симбіозу великих і малих фірм, які працюють на ринку ПП, завдяки чому досягається взаємний виграш.


следующая страница >>