vchilka.in.ua 1 ... 9 10 11 12 13

35Б. Основні положення про пожежну безпеку

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про пожежну безпеку
36. А Основні положення екологічного права

Земельне право як підгалузь екологічного права. Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом в редакції 1992р. та Іншими актами законодавства України і Автономної Республіки Крим, що видаються відповідно до нього. Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі населених пунктів; 3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та ін. призначення; 4) землі природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного призначення; 5) землі лісового фонду; 6) землі водного фонду; 7) землі запасу.

Форми власності на землю в Україні: державна, колективна і приватна. Усі форми власності с рівноправними. Розпоряджаються землями Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Передача земель у власність громадян провадиться за плату і безплатно. За плату передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку. Право власності на землю або користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право - Державного акта, який видається І реєструється сільською, селищною, міською, районною Радою. Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Водне право як підгалузь екологічного права. Водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом України від 06.06.1995 p., Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими актами законодавства. Усі води на території України становлять ЇЇ водний фонд, до якого належать: поверхневі води (природні водойми, водотоки, штучні водойми і канали); підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.


Води (водні об'єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Використання вод здійснюється в порядку загального і спеціального водокористування, для потреб гідроенергетики, водного і повітряного транспорту. Загальне використання здійснюється громадянами для задоволення їх потреб безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу Користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту здійснюється за плату без оформлення дозволу, а для потреб повітряного транспорту - безкоштовно і без надання відповідного дозволу.

Лісове право як підгалузь екологічного права. Лісові відносини в Україні регулюються Лісовим кодексом України від 21.01.1994 р. та ін. актами законодавства України.

Усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада делегує свої повноваження щодо розпорядження лісами відповідним Радам народних депутатів, які у межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне або тимчасове користування. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею. Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором. Використання лісових ресурсів здійснюється в порядку загального і спеціального використання. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього у користування. Спеціальне користування провадиться за спеціальним дозволом - відповідно за лісовим квитком (ордером) або лісорубним квитком. За умови додержання вимог законодавства України лісокористувачі мають право здійснювати:

• заготівлю деревини під час рубок головного користування;

• заготівлю живиці;

• заготівлю другорядних лісових матеріалів;


• побічні лісові користування.

Надрове (гірниче) право як підгаїузь екологічного права. Гірничі відносини в Україні регулюються кодексом України про надра від 27.07.1994 р. та ін. актами законодавства.

Надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування (постійне чи тимчасове). Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії") на користування надрами. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу. Користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу або спеціального дозволу у випадках передбачених Кодексом.

Фауністичне право як підгаїузь екологічного права, Відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об'єкти якого перебувають у стані природної волі, у неволі або напіввільних умовах, на суші, у воді, фунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належить до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської") економічної зони, регулюються Законом України від 03.03.1993 р. «Про тваринний світ» та іншими прийнятими відповідно до них актами законодавства України І Автономної Республіки Крим.

Використання об'єктів тваринного світу здійснюється на праві власності і праві користування. Громадянам гарантується право загального використання тваринного світу для задоволення життєво необхідних потреб безплатно. Загальне використання здійснюється без вилучення об'єктів тваринного світу з природного середовища (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування).

До спеціального використання належать усі види користування тваринним світом, що здійснюється з вилученням його об'єктів з природного середовища, і проводиться лише за спеціальним дозволом.

Повітряохоронне право як підгадучь екологічного права. Відносини у галузі охорони та використання атмосферного повітря регулюються Законом України від 16.10.1992 р. «Про охорону атмосферного повітря» та Іншими актами законодавства України.


У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи:

• нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;

• нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферному повітрі і шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників стаціонарними джерелами;

• граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться у атмосферне повітря при експлуатації технологічного та ін. обладнання, споруд, об'єктів;

• нормативи використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення;

• нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних чинників.

Заповідне право як підгалузь екологічного права. Правовий режим природно-заповідних об'єктів і комплексів встановлений Законом України від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд» та іншими законодавчими актами.

Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, при значення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання І відтворення їх природних комплексів.

Характерною рисою природно-заповідного режиму є встановлення заборон з цілями заповідування. Особливості правового режиму природно-заповідних комплексів і об'єктів визначаються у відповідності з метою і завданням їх організації.

Природне заповідування проявляється у таких органІза-цІйно-правових формах: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища.

Організаційно-правові форми штучно створених об'єктів: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Право екологічної безпеки як складова частина екологічного права.


Чорнобильська катастрофа створила надзвичайно небезпечну для здоров'я людей і навколишнього природного середовища радіаційну обстановку на значній території України. Держава оголошена зоною екологічної катастрофи.

Питання поділу територій на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарська, науково-дослідницька та інша діяльність на цих територіях регулюються Законом України від 27.02.1991 р. «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Конституція України в ст. ст. 13, 14-, 16, 66, 92, 116, 119, 137, 138, 142 закріпила право кожного на безпечне життя і здоров'я довкілля та обов'язок держави по забезпеченню екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України. Тому пріоритетним напрямком діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування є формування і впровадження в освітянську, наукову і практичну діяльність заходів економічного, соціального, технічного, організаційного та політичного характеру, серед яких першочергове значення в екологічній політиці держави має бути створення національної екологічно-правової системи безпеки довкілля.

36. Б. Склад та цільове призначення земель (класифікація, загальні положення)

Стаття 18. Склад земель

1. До земель України належать усі землі в межах її території,
в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за
основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

2. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

3. Україна за межами її території може мати на праві
державної власності земельні ділянки, правовий режим яких
визначається законодавством відповідної країни.

Стаття 19. Категорії земель

1. Землі України за основним цільовим призначенням
поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;


б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного
призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики,
оборони та іншого призначення.

2. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у
власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть
перебувати у запасі.

{ Стаття 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV
( 3404-15 ) від 08.02.2006 }



Стаття 20. Встановлення та зміна цільового призначення
земель

1. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється
на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого
самоврядування відповідно до їх повноважень.

2. Зміна цільового призначення земель провадиться органами
виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які
приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання
у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти
землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів
природоохоронного та історико-культурного призначення.

3. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у
власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою
власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом
Міністрів України.

4. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами,
провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з
питань охорони навколишнього природного середовища та лісового
господарства.

{ Статтю 20 доповнено частиною четвертою згідно із Законом

N 3404-IV ( 3404-15 ) від 08.02.2006 }




Стаття 21. Наслідки порушення порядку встановлення та зміни
цільового призначення земель

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення
земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади та
органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних
ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або
визнання реєстрації недійсною;

г) притягнення до відповідальності відповідно до закону
громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку
встановлення та зміни цільового призначення земель.

37. А. Порядок розроблення та затвердження містобудівного обґрунтування

5.1 Згідно з чинним законодавством [2] згоду на розроблення містобудівного обґрунтування в залежності від місцезнаходження земельної ділянки надає:

а) виконавчий орган місцевого самоврядування, якщо об’єкт планується розмістити в межах населеного пункту;

б) місцевий орган виконавчої влади, якщо об’єкт планується розмістити за межами населеного пункту.

5.2 Замовником містобудівного обґрунтування може виступати згідно з чинним законодавством [2]:

а) власник (користувач) земельної ділянки,

б) особа, щодо якої прийнято рішення про передачу (надання) земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об’єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством,

в) особа, яка одночасно отримала дозволи відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування на розроблення містобудівного обґрунтування та проекту відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності,

г) уповноважена ними особа,

д) відповідний орган містобудування та архітектури - у разі намірів будівництва з ініціативи органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.


5.3 Після отримання згоди на розроблення містобудівного обґрунтування замовник згідно з чинним законодавством [3 (ст.888, 889), 4, 2]]:

- визначає розробника містобудівного обґрунтування – організацію, яка має ліцензію на виконання таких робіт;

- укладає з розробником містобудівного обґрунтування договір на його розроблення з визначенням вартості та строків виконання;

- складає разом з розробником містобудівного обґрунтування проект завдання на його розроблення, погоджує його з місцевим органом містобудування та архітектури (у випадку, коли цей орган не є замовником містобудівного обґрунтування) та затверджує його (рекомендована форма завдання наведена в додатку В);

- надає розробнику містобудівного обґрунтування завдання та вихідні дані для проектування (рекомендований перелік вихідних даних міститься в додатку Г);

- забезпечує організацію погодження містобудівного обґрунтування;

- забезпечує подання містобудівного обґрунтування на державну експертизу;

- приймає участь у громадському обговоренні містобудівного обґрунтування.

5.4 Розробник містобудівного обґрунтування згідно з чинним законодавством [3 (ст.888, 890), 2]:

- складає договір на розроблення містобудівного обґрунтування;

- бере участь у складанні завдання на розроблення містобудівного обґрунтування;

- розробляє містобудівне обґрунтування, здійснює його погодження із замовником, а в разі необхідності – також з відповідними підрозділами органів виконавчої влади (за участю замовника);

- бере участь у громадському обговоренні.

5.5 Розробник містобудівного обґрунтування може виступати замовником на проведення необхідних досліджень іншими науково-дослідними і проектними організаціями.

5.6 Юридичні відносини між замовником та розробником містобудівного обґрунтування регулюються договором та завданням на розроблення містобудівного обґрунтування [3 (ст.837-864,887-891)].


5.7 Замовник та розробник містобудівного обґрунтування мають право зупинити виконання робіт з обов’язковим оформленням двосторонніх актів та проведенням відповідних взаєморозрахунків, які здійснюються згідно з [3(ст.889, 890)]. Розміри неустойки та порядок її виплати при односторонньому припиненні робіт встановлюються договором.

5.8 При внесенні замовником змін до раніше виданого завдання або вихідних даних, внаслідок чого виникає необхідність здійснення додаткового обсягу робіт, вже виконаних на час внесення змін, їх фінансування проводиться за окремим договором або за додатковими угодами до договору [3 (ст.889)].

5.9 Після завершення розроблення містобудівного обґрунтування розробник передає його замовнику для організації погодження. Містобудівне обґрунтування погоджується з відповідними органами містобудування та архітектури, земельних ресурсів, охорони культурної спадщини, природоохоронним та санітарно-епідеміологічним органом. Свої висновки зазначені органи надають протягом місяця з дня подання на їх розгляд містобудівного обґрунтування незалежно один від одного [2].



<< предыдущая страница   следующая страница >>