vchilka.in.ua   1 2 3 ... 12 13

а.) Планування територій на місцевому рівні


Планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.

Розроблення, погодження та експертиза містобудівної документації провадяться згідно з встановленими державними стандартами, нормами та правилами в порядку, визначеному законодавством.
Містобудівна документація затверджується відповідною місцевою радою з визначенням строку її дії та переліку раніше прийнятих рішень, що втрачають чинність, а також тих рішень, до яких необхідно внести відповідні зміни.

Зміни до містобудівної документації вносяться рішенням ради, яка затвердила містобудівну документацію, після погодження з відповідним спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури.
Схеми планування територій на місцевому рівні визначають:


  • потреби у зміні меж населених пунктів, потреби в територіях, передбачених для містобудівних потреб;

  • зонування територій для забудови та іншого використання;

  • планувальну структуру території;

  • інші питання, визначені державними будівельними нормами.

Сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах своїх повноважень вирішують питання планування, забудови та іншого використання територій згідно із схемою планування територій відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Схемами планування територій на місцевому рівні в разі необхідності може визначатися доцільність розроблення генеральних планів окремих населених пунктів.

б.) Планування територій на міському рівні
7. а.) Значення розробки спільних з іншими країнами транскордонних проектів територіального планування і розвитку.


б.) Генеральний план населеного пункту (мета розробки, для вирішення яких питань міського розвитку потрібен)

Генеральним планом населеного пункту визначаються:


  • потреби в територіях для забудови та іншого використання;

  • потреба у зміні межі населеного пункту, черговість і пріоритетність забудови та іншого використання територій;

  • межі функціональних зон, пріоритетні та допустимі види використання та забудови територій;

  • планувальна структура та просторова композиція забудови населеного пункту;

  • загальний стан довкілля населеного пункту, основні фактори його формування, містобудівні заходи щодо поліпшення екологічного і санітарно-гігієнічного стану;

  • території, які мають будівельні, санітарно-гігієнічні, природоохоронні та інші обмеження їх використання;

  • інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.

Відповідно до генеральних планів населених пунктів сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, а також Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами:

  • готують обгрунтовані пропозиції щодо встановлення та зміни меж населених пунктів;

  • готують вихідні дані для розроблення планів земельно-господарського устрою території населеного пункту та іншої землевпорядної документації;

  • вирішують питання щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об’єктів містобудування та упорядкування територій;
  • вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок, надання дозволу на будівництво об’єктів містобудування;


  • організують розроблення та затвердження місцевих правил забудови, детальних планів території, планів червоних ліній, іншої містобудівної документації та проектів;

  • організують проведення грошової оцінки земель;

  • розробляють і затверджують місцеві містобудівні програми та програми соціально-економічного розвитку населених пунктів;

  • організують роботу з проведення оцінки впливу діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності на стан довкілля та визначають шляхи та засоби зменшення цього впливу;

  • узгоджують питання забудови та іншого використання територій, в яких заінтересовані територіальні громади суміжних адміністративно-територіальних одиниць;

  • встановлюють на відповідних територіях режим використання земель, передбачених для містобудівних потреб;

  • вирішують інші питання.

8А. Врахування державних інтересів під час планування і забудови територій на місцевому рівні (Закон України «Про планування і забудову територій», Розділ III «ПЛАНУВАННЯ ТЕРИТОРІЙ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ», Стаття 18. Врахування громадських і приватних інтересів під час планування і забудови територій на місцевому рівні). Название файла 1699zak00plan_zab_ter08.htm

Стаття 17. Врахування державних інтересів під час планування і забудови територій на місцевому рівні

Врахування державних інтересів під час планування і забудови територій на місцевому рівні полягає у визначенні потреби в територіях, необхідних для розташування та утримання об'єктів загальнодержавного значення, вирішення інших завдань реалізації державної політики щодо використання територій.

Врахування державних інтересів здійснюється шляхом виконання відповідних вимог до розроблення генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, проведення їх експертизи, здійснення державного контролю за плануванням, забудовою, іншим використанням територій та окремих земельних ділянок у порядку, встановленому законодавством.


Вимоги до планування, якими забезпечуються державні інтереси під час розроблення генеральних планів та іншої містобудівної документації, визначаються згідно з законом відповідними спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури спільно з іншими спеціально уповноваженими на це органами виконавчої влади.

Для міст Києва та Севастополя вимоги для врахування державних інтересів під час розроблення генеральних планів та іншої містобудівної документації визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури за участю інших спеціально уповноважених на це центральних органів виконавчої влади.

Порядок врахування вимог щодо забезпечення державних інтересів під час планування і забудови територій на місцевому рівні встановлюється в регіональних правилах забудови.

8Б. Врахування громадських і приватних інтересів під час планування і забудови територій на місцевому рівні (Закон України «Про планування і забудову територій», Розділ III «ПЛАНУВАННЯ ТЕРИТОРІЙ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ», Стаття 18. Врахування громадських і приватних інтересів під час планування і забудови територій на місцевому рівні) (Стаття виключена згідно із Законом України від 16.09.2008 р. N 509-VI). Название файла 1699zak00plan_zab_ter08.htm

При здійсненні планування і забудови територій на місцевому рівні врахування громадських інтересів полягає у визначенні потреби територіальної громади в територіях, необхідних для розташування, утримання об’єктів житлово-комунального господарства, соціальної, інженерно-транспортної інфраструктури, вирішення інших завдань забезпечення сталого розвитку населеного пункту.

При здійсненні планування і забудови територій на місцевому рівні врахування приватних інтересів полягає у забезпеченні фізичним та юридичним особам рівних можливостей набуття у власність або у користування земельних ділянок, захисту майнових прав, а також безпечного функціонування об’єктів нерухомості.


Для врахування громадських і приватних інтересів виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в межах повноважень, визначених законом:


  • протягом двох тижнів після прийняття рішення про розроблення відповідної містобудівної документації, місцевих правил забудови повідомляють через засоби масової інформації про початок їх розроблення, а також про форми, місце і строк подання фізичними та юридичними особами пропозицій щодо цієї документації;

  • протягом місяця після завершення розроблення відповідної містобудівної документації, місцевих правил забудови повідомляють через засоби масової інформації про місце їх розгляду, форми, місце і строк подання пропозицій (зауважень), порядок їх обговорення;

  • оприлюднюють через засоби масової інформації рішення про затвердження містобудівної документації, місцевих правил забудови та змін до них, а також дають роз’яснення про їх зміст;

  • інформують про правові, економічні та екологічні наслідки планування території, а також про порядок врахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок, будівель і споруд, що оточують місце будівництва.

Для врахування громадських і приватних інтересів виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в межах своїх повноважень на основі містобудівної документації встановлюють режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб, а також здійснюють контроль за забудовою населених пунктів.
9.а.) Детальний план території .План червоних ліній
Детальний план території розробляється згідно з генеральним планом населеного пункту та визначає:

  • розташування червоних ліній, ліній регулювання забудови;
  • розташування окремих земельних ділянок та об’єктів містобудування, вулиць, проїздів, пішохідних зон, щільність, поверховість, інші параметри забудови;


  • розташування інженерно-транспортної інфраструктури;

  • принципи формування архітектурно-просторової композиції забудови;

  • інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.

Рішення про розроблення детальних планів території приймаються відповідними радами за поданням їх виконавчих органів, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Спеціально уповноважені органи з питань містобудування та архітектури відповідно до детального плану території подають висновки і пропозиції сільським, селищним, міським радам та їх виконавчим органам, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям для наступного прийняття рішень у межах повноважень, визначених законом, щодо:

  • визначення земельних ділянок для розташування та будівництва об’єктів містобудування та іншого використання;

  • вибору, вилучення (викупу), надання у власність або користування (оренду) земельних ділянок;

  • визначення поверховості та інших параметрів забудови території;

  • розроблення та затвердження місцевих правил забудови, проектів забудови території, проектів розподілу території мікрорайону (кварталу).


Планом червоних ліній відповідно до генерального плану населеного пункту, детального плану, даних Державного земельного кадастру, містобудівного кадастру населеного пункту визначається розташування червоних ліній.

План червоних ліній є складовою частиною генерального плану населеного пункту (детального плану території) або може бути окремою містобудівною документацією.

Відповідно до планів червоних ліній сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, а також Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у разі делегування їм таких повноважень:

  • встановлюють межі земель загального користування населених пунктів;
  • вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність або користування (оренду) земельних ділянок, встановлюють на відповідній території єдині умови та обмеження використання земель, визначених для містобудівних потреб;


  • визначають технічні умови для розміщення та утримання інженерно-транспортної інфраструктури.



9Б. Проекти забудови території та розподілу території (ЗАКОН УКРАЇНИ Про планування і забудову територій). Название файла 1699zak00plan_zab_ter08.htm

Стаття 15. Проект забудови території

Проект забудови території визначає:

  • розташування об'єктів містобудування, місцевих проїздів відносно червоних ліній;

  • архітектурно-просторове вирішення, призначення, щільність, поверховість та інші показники конкретних об'єктів містобудування;

  • показники та технічні вирішення інженерно-транспортної інфраструктури;

  • потребу в проведенні інженерної підготовки території та обсяг цих робіт;

  • місця та технічні вирішення під'єднання інженерного обладнання об'єктів містобудування до зовнішніх інженерних мереж і споруд;

  • організацію будівництва;

  • техніко-економічні показники та загальний кошторис забудови території;

  • інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.

У разі необхідності у складі проекту забудови території може розроблятися проект розподілу території.

Проект забудови території погоджується і затверджується як проектна документація в порядку, визначеному законодавством.

Стаття 16. Проект розподілу території

Проект розподілу території - це містобудівна документація, яка розробляється для мікрорайону (кварталу) чи його частини з метою розмежування земельних ділянок.

Проектом розподілу території визначаються площі та межі:

  • прибудинкових територій існуючих і запроектованих жилих будинків;

  • земельних ділянок, на яких розміщують громадські споруди та інші об'єкти містобудування;
  • надлишків земельних ділянок, призначених для подальшого спорудження жилих і громадських будинків і споруд та іншого використання (при розподілі території існуючої забудови);


  • територій загального користування;

  • територій обмеженого користування земельною ділянкою, встановленого згідно з договором, рішенням суду або в іншому визначеному законом порядку.

Рішення про розроблення та затвердження проектів розподілу території приймаються відповідними радами.

Проект розподілу території є основою для визначення меж земельних ділянок на територіях існуючої забудови для розташування будинків і споруд, розроблення відповідної землевпорядної документації та оформлення в установленому законодавством порядку правовстановлюючих документів власникам, співвласникам, орендарям, а також встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Площі окремих земельних ділянок та територій при розробленні проекту розподілу території визначаються з урахуванням державних будівельних норм і детального плану території (проекту забудови території).

Порядок розроблення проектів розподілу території встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури.
10. а.) Призначення державної інвестиційної експертизи.

Обов'язковій державній експертизі у повному обсязі підлягають інвестиційні програми та проекти будівництва, що здійснюються із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій. Інвестиційні програми та проекти будівництва, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування, підлягають експертизі згідно з частиною першою статті 8 цього Закону.
Державна експертиза інвестиційних програм і проектів будівництва виконується комплексно спеціалізованою державною організацією, яка утворюється і діє у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок проведення державної експертизи інвестиційних програм і проектів будівництва визначається Кабінетом Міністрів України.

(Частина перша статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1955-12 від 10.12.91 р. в редакції Закону України № 185/98-ВР від 05.03.1998 ).


Основними завданнями інвестиційної експертизи є перевірка належної експлуатаційної стійкості будинків та споруд, раціональності технологічних та економічних рішень, безумовного виконання вимог державних будівельних норм та правил, контроль впровадження ресурсозберігаючих технологій, обладнання приладами обліку води, тепла, газу, застосування передового вітчизняного та зарубіжного досвіду, раціонального використання матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів, достовірності визначення кошторисної вартості проектів будівництва.

Висновок комплексної державної експертизи складається відповідальним виконавцем – Державним підприємством «Центральна служба Української державної інвестиційної експертизи» на підставі висновків виконавців її складових частин, затверджується керівником служби «Укрінвестекспертизи» і дійсний протягом терміну дії вихідних даних на проектування.

Інвестор зобов’язаний одержати позитивний комплексний висновок державної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідемічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.
б.) Відповідальність за порушення МБ законодавства.

13.1. Місцеві органи виконавчої влади та виконавчі органи сільських, селищних, міських рад в межах своїх повноважень, здійснюють контроль за дотриманням цих Правил та вживають заходи для усунення виявлених правопорушень в будівництві.

13.2. Законом України „Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування” та Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за:

- проведення робіт без дозволу на їх виконання або без затвердженої проектної документації;

- передачу проектною організацією замовнику робочої документації для будівництва, що не відповідає державним стандартам, нормам і правилам, вихідним даним для проектування та затвердженому проекту;

- виробництво, використання у будівництві будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, які не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням;

- виконання будівельних робіт, що не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням;

- прийняття в експлуатацію об’єктів, зведених з порушенням чинного законодавства, місцевих правил забудови населених пунктів і проектних рішень;

- здійснення окремих видів господарської діяльності у будівництві без отримання ліцензії в установленому порядку;

- ухилення від виконання або несвоєчасне виконання приписів державної інспекції архітектурно-будівельного контролю;

- порушення норм і правил пожежної безпеки;

- експлуатацію або використання будинків та споруд після закінчення будівництва без прийняття їх до експлуатації державними приймальними (технічними) комісіями;

- затвердження містобудівної документації з порушенням встановлених державних стандартів, норм і правил, вихідних даних на проектування;

- недотримання регіональних або місцевих правил забудови під час планування і забудови населених пунктів;

- недотримання термінів, встановлених Правилами, термінів надання замовникові висновків комплексної експертизи проектної документації, термінів подання відповідних висновків до складу комплексної експертизи, а також вимагання під час експертизи документів, не передбачених законодавством;

- недотримання термінів підготування та надання дозволів на виконання будівельних робіт, або вимагання документів, не передбачених законодавством.

13.3. Сплата штрафів за правопорушення у сфері містобудування не звільняє від необхідності усунення допущених порушень і відшкодування завданих збитків.


13.4. Питання у справах про правопорушення у сфері містобудування, недотримання державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва, Правил, місцевих правил забудови, самовільне будівництво будинків або споруд, розглядаються начальником інспекції державного архітектурного контролю і оформлюються постановами згідно з Положенням про державний архітектурно-будівельний контроль, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 року № 225, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.04.95 р. № 253 та Законом України “Про відповідальність підприємств їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування”.

13.5. Рішення і постанови про правопорушення у сфері містобудування можуть бути оскаржені в судовому порядку. В таких випадках виконання постанови про накладання штрафу зупиняється до прийняття рішення суду.

13.6. Порушення посадовими особами законодавства в сфері містобудування і архітектури або вчинення ними злочинів у сфері службової діяльності є підставою для притягнення винних до кримінальної відповідальності згідно з нормами Кримінального Кодексу України.

11А. Необхідність регулювання планування ,забудови та іншого використання території. (ЗАКОН УКРАЇНИ Про планування і забудову територій). Название файла 1699zak00plan_zab_ter08.htm


  • територія - частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами;

  • планування територій - процес регулювання використання територій, який полягає у створенні та впровадженні містобудівної документації, ухваленні та реалізації відповідних рішень;

Стаття 2. Основні завдання планування і забудови територій

Основними завданнями планування і забудови територій є:

  • обгрунтування майбутніх потреб та визначення переважних напрямів використання територій;


  • урахування державних, громадських і приватних інтересів під час планування, забудови та іншого використання територій;

  • обгрунтування розподілу земель за цільовим призначенням та використання територій для містобудівних потреб;

  • забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку населених пунктів;

  • визначення і раціональне розташування територій житлової та громадської забудови, промислових, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших територій і об'єктів;

  • обгрунтування та встановлення режиму раціонального використання земель та забудови територій, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність;

  • визначення, вилучення (викуп) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб на основі містобудівної документації в межах, визначених законом;

  • визначення територій, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, історико-культурну цінність, встановлення передбачених законодавством обмежень на їх планування, забудову та інше використання;

  • охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів;

  • регулювання забудови населених пунктів та інших територій.

Планування територій на загальнодержавному рівні полягає в розробленні Генеральної схеми планування території України (далі - Генеральна схема), якою передбачається раціональне використання території України, створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, охорони довкілля, охорони здоров'я населення, охорони пам'яток історії та культури, визначення державних пріоритетів розвитку систем розселення, виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури.

11Б. Регіональні правила забудови. Місцеві правила забудови (ЗАКОН УКРАЇНИ Про планування і забудову територій). Название файла 1699zak00plan_zab_ter08.htm


Стаття 21. Регіональні правила забудови


  • Регіональні правила забудови розробляються на основі типових регіональних правил забудови, затверджених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань архітектури та містобудування.

  • Регіональні правила забудови після їх погодження з відповідними органами містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини, земельних ресурсів, природоохоронними, санітарно-епідеміологічними органами затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними радами. Затверджені регіональні правила забудови підлягають оприлюдненню через регіональні засоби масової інформації.

  • Регіональні правила забудови є обов'язковими для суб'єктів містобудування на території відповідного регіону, за винятком населених пунктів, для яких рішенням сільських, селищних, міських рад затверджені місцеві правила забудови цих населених пунктів відповідно до статті 22 цього Закону.

(стаття 21 у редакції Закону України від 16.09.2008 р. N 509-VI)

Стаття 22. Місцеві правила забудови

  • Місцеві правила забудови розробляються для міст Києва та Севастополя, міст обласного значення, республіканського значення Автономної Республіки Крим.

  • Для сіл, селищ, міст районного значення відповідні ради можуть розробляти місцеві правила забудови.

  • Місцеві правила забудови затверджуються відповідними радами.

  • Місцеві правила забудови повинні узгоджуватися з регіональними правилами забудови.

  • Місцеві правила забудови складаються із текстової частини та графічної частини - плану зонування.

  • У текстовій частині місцевих правил забудови визначається перелік переважних і допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон.
  • Для кожної окремої зони згідно з державними будівельними нормами встановлюються єдині умови і обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок:


  1. гранично допустимі поверховість будинків і споруд та щільність забудови;

  2. мінімальні відступи будинків і споруд від червоних ліній, ліній регулювання забудови, меж суміжних ділянок;

  3. вимоги до впорядкування доріг та під'їздів до будинків і споруд, місць паркування транспортних засобів;

  4. вимоги до забезпечення експлуатації інженерно-транспортної інфраструктури;

  5. вимоги до озеленення та впорядкування територій;

  6. вимоги до утримання будинків і споруд;

  7. перелік обмежень використання земельних ділянок (містобудівних, інженерних, санітарно-епідеміологічних, природоохоронних, історико-культурних);

  8. інші вимоги, зазначені у статті 19 цього Закону.

  • На плані зонування встановлюється поділ території населеного пункту на зони з допустимими та переважними видами використання земельних ділянок.

  • На плані зонування не допускається відображення елементів, які можуть перешкоджати вільному доступу до цього плану.

  • План зонування та перелік переважних і допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок розробляються для всієї території населеного пункту або окремої його частини.

  • При розробленні землевпорядної документації враховуються єдині умови і обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок, визначені місцевими правилами забудови.

  • Місцевими правилами забудови встановлюється порядок вирішення питань розміщення об'єктів містобудування та надання вихідних даних для їх проектування.

(частина дванадцята статті 22 у редакції Закону України від 16.09.2008 р. N 509-VI)

Стаття 26. Дотримання регіональних та місцевих правил забудови

Для забезпечення дотримання вимог законодавства, а також регіональних та/або місцевих правил забудови, державних стандартів, норм і правил, містобудівної документації фізичним та юридичним особам за їх письмовим зверненням надаються єдині умови і обмеження забудови земельних ділянок, інші вихідні дані на проектування об'єктів містобудування (далі - вихідні дані). (частина перша статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 12.09.2006 р. N 109-V)


У разі відсутності місцевих правил забудови для будівництва окремого об'єкта містобудування на території кварталу існуючої забудови розробляється містобудівне обгрунтування розташування об'єкта містобудування в цьому кварталі.

Містобудівне обгрунтування повинно містити текстові та графічні матеріали, розрахунки щодо можливості розташування об'єкта містобудування в кварталі та його параметрів з урахуванням державних будівельних норм.

Вимоги до складу, змісту і порядку розроблення, погодження, фінансування та затвердження містобудівного обгрунтування визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань архітектури та містобудування.

Фізичні та юридичні особи мають право відповідно до закону одержувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування інформацію про правовий статус, допустимі види забудови та іншого використання земельних ділянок, єдині умови і обмеження забудови окремої земельної ділянки. Відповідно до отриманої інформації фізичні та юридичні особи мають право виконувати передпроектні роботи (ескізні, пошукові, концептуальні).

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування надають відповідну інформацію протягом одного місяця від дати звернення. Надання інформації про правовий статус, допустимі види забудови та іншого використання земельних ділянок, єдині умови і обмеження забудови окремої земельної ділянки здійснюється без отримання дозволу на будівництво та згоди власника або користувача зазначеної земельної ділянки. (з 15 квітня 2009 року до статті 26 будуть внесені зміни, передбачені підпунктом 13 пункту 10 розділу I Закону України від 16.09.2008 р. N 509-VI).

12А. Концепція сталого розвитку населених пунктів (визначення, мета, передумови) (ПОСТАНОВА Верховної Ради України Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів, Схвалено Постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 року N 1359-XIV). Название файла 1359zak99stal_rozvytok09.txt


Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Концепція сталого розвитку населених пунктів (далі - Концепція) визначає основні напрями державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів, правові та економічні шляхи їх реалізації. Концепцію розроблено на засадах Конституції України стосовно адміністративно-територіального устрою України, повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, прав громадян з урахуванням Концепції державної житлової політики, Концепції державної промислової політики, Концепції соціального забезпечення населення України, а також відповідно до законодавства і з урахуванням умов соціально-економічного розвитку, історичних, санітарно-гігієнічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей регіонів України.

Мета Концепції - забезпечення виходу з кризи і створення умов для сталого розвитку населених пунктів у період, на який розрахована Концепція.

Сталий розвиток населених пунктів - це соціально, економічно і екологічно збалансований розвиток міських і сільських поселень, спрямований на створення їх економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів (природних, трудових, виробничих, науково-технічних, інтелектуальних тощо), технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної, екологічної інфраструктури, поліпшення умов проживання, відпочинку та оздоровлення, збереження та збагачення біологічного різноманіття та культурної спадщини.

Концепція є основою для розроблення відповідних нормативно-правових актів і програм соціально-економічного розвитку населених пунктів, забезпечення скоординованої діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з розв'язання практичних завдань на державному, регіональному і місцевому рівні.

Положення Концепції відповідають принципам, проголошеним в Порядку денному на XXI століття, у заключних документах Конференції Організації Об'єднаних Націй з населених пунктів (ХАБІТАТ-II), яка відбулася в 1996 році у м. Стамбулі (Туреччина), та рекомендаціям Європейської економічної комісії ООН.


Концепція розрахована на довгостроковий період (15 - 20 років).

12Б. Концепція сталого розвитку населених пунктів (забезпечення житлом) (ПОСТАНОВА Верховної Ради України Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів, Схвалено Постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 року N 1359-XIV, Розділ IV. ОСНОВНІ ЗАХОДИ З РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ). Название файла 1359zak99stal_rozvytok09.txt

Забезпечення населення житлом

Для забезпечення населення житлом, поліпшення умов його проживання та сталого функціонування житлово-комунального господарства:


  • створюються правові, організаційні та економічні умови для збільшення обсягів житлового будівництва, реконструкції, ремонту та модернізації житлового фонду старої забудови;

  • впроваджуються ринкові засади та ефективні форми організації житлового будівництва, реконструкції, ремонту та модернізації житлового фонду, його утримання і обслуговування;

  • удосконалюється система інвестування житлового будівництва;

  • створюються умови для задоволення житлових потреб різних верств населення з урахуванням їх можливостей, гарантованого забезпечення житлом соціально незахищених громадян, зокрема розробляються та реалізуються державна, регіональні та місцеві програми забезпечення громадян житлом;

  • розробляється і впроваджується ефективний механізм фінансування (кредитування) житлового будівництва, визначається необхідна фінансово-кредитна та іпотечна інфраструктура;

  • впроваджуються прогресивні архітектурно-планувальні, конструктивні та інженерні рішення у проектування жилих будинків з метою підвищення їх експлуатаційних якостей, зменшення вартості будівництва;
  • змінюється стратегія містобудування в напрямі розширення обсягів спорудження більш комфортного житла, малоповерхових будинків садибного типу, розвитку малих і середніх населених пунктів;


  • здійснюється структурна перебудова та переорієнтація виробничої будівельної бази на спорудження житла з використанням енерго- і ресурсозберігаючих технологій, застосуванням місцевих будівельних матеріалів та ефективних конструкцій;

  • проводиться вдосконалення житлово-комунального господарства та поліпшується система надання і оплати житлово-комунальних послуг;

  • удосконалюється система обліку житлового фонду, здійснюється контроль за його використанням відповідно до законодавства, що регулює ці питання;

  • вживаються заходи щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств житлового-комунального господарства, контролю за належною експлуатацією та організацією ними обслуговування населення;

  • запроваджується державна підтримка молоді щодо забезпечення житлом;

  • здійснюються інші заходи відповідно до Концепції державної житлової політики.


13.А. Характеристика сучасного стану розвитку населених пунктів

Характеризувати розвиток населених пунктів України на сьогоднішній день можна значними відмінами в рівнях їх соціально-економічного розвитку, неузгодженістю ряду законодавчих та нормативно-правових актів з містобудівним законодавством, недостатньо чітко визначеною загальнодержавною стратегією.

Спостерігається надмірна концентрація населення і виробництва у великих містах, неефективний, уповільнений розвиток більшості середніх і малих міст, селищ і сіл. Це є наслідком надмірного втручання держави до регіональної політики протягом довготривалого періоду, що призвело до значних територіальних диспропорцій економічного розвитку країни, суттєвих недоліків в територіальній організації суспільства, в системі поселень. Це призвело до погіршення демографічної ситуації в країні, стану зайнятості, зниження якості життя населення, певною мірою зумовило занепад сільської місцевості. В усіх областях України посилюються процеси депопуляції населення, чисельність якого починаючи з 1991 року постійно скорочується. Погіршуються стан житлово-комунального господарства, санітарно-гігієнічна та епідеміологічна ситуація, особливо у великих містах.


Зменшуються обсяги капітальних вкладень в розвиток населених пунктів і житлове будівництво, введення в експлуатацію нових та відремонтованих жилих будинків. Показник середньої забезпеченості житлом в України у 2 - 2,5 раза менший, ніж у західно європейських країнах.

Водночас спостерігається тенденція збільшення загальної площі територій населених пунктів. При цьому землі використовуються нераціонально. Значні площі зайняті під складування відходів виробництва (відвальними породами, шламонакопичувачами), під сміттєзвалища тощо. Здебільшого неефективно використовуються землі, відведені під об'єкти промисловості, транспорту, енергетики, а також землі рекреаційного призначення. Через недостатність коштів державного та місцевих бюджетів майже припинено розроблення і коригування генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, яка є основою для вирішення питань щодо забезпечення раціонального використання територій. Через погіршення стану всіх компонентів природних ландшафтів, порушення основних соціально-економічних функцій цих ландшафтів, активізацію несприятливих природно-техногенних процесів та вичерпання екологічної ємності природних ландшафтів в цілому під
загрозою опиняється екологічна безпека функціонування багатьох населених пунктів.

Так, нераціональне господарське освоєння територій, лісовикористання, штучне обводнення ґрунтів призвели до активізації повеней, процесів зсуву і осідання, підтоплення і засолення значних територій і, одночасно, до зникнення майже 1000 малих річок України.

Майже четверта частина інженерних мереж і комунікацій перебуває в незадовільному стані. Ситуація ускладнюється ще й тому, що всі види планово-запобіжного ремонту через відсутність коштів виконуються несвоєчасно і в недостатньому обсязі.

Недосконалість промислових технологій, систем землекористування, невідповідність потребам виробництва екологічної інфраструктури, систем вилучення, переробки і знешкодження відходів, відсутність зворотнього водоспоживання на промислових підприємствах, зношення інженерної інфраструктури призводить до значного забруднення атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів, погіршення загального санітарно-гігієнічного стану та екологічної ситуації не тільки суходолу, але й Чорного і Азовського морів. Основними причинами, що перешкоджають забезпеченню збалансованому сталого розвитку населених пунктів, є нестабільність соціально-економічних умов у державі на перехідному етапі, відсутність науково обгрунтованої, чітко визначеної стратегії її сталого розвитку, ефективного реформування економіки та її державного регулювання, недосконалість законодавчого і нормативного забезпечення формування адекватного умовам ринку фінансового, правового, інформаційно-комунікаційного простору, недосконалість правових, організаційних, економічних засад діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб щодо формування повноцінного життєвого середовища.


13.Б. Основні напрямки державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів




Основними напрямами державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів є:

узгодженість соціального, економічного, містобудівного і екологічного аспектів розвитку населених пунктів та оточуючих територій;

раціональне використання земельних, водних, рекреаційних та інших природних ресурсів, створення умов для їх відновлення;

удосконалення соціальної інфраструктури населених пунктів з метою створення умов для розвитку дошкільного виховання, освіти, культури, охорони здоров'я, фізичної культури і відпочинку, поліпшення демографічної ситуації;

підвищення рівня забезпеченості житлом виходячи з потреб і можливостей різних верств населення, гарантованого забезпечення житлом соціально незахищених громадян;

збереження і раціональна експлуатація наявного житлового фонду, інших будинків і споруд, реконструкція та модернізація застарілої забудови з дотриманням соціальних стандартів і санітарно-гігієнічних умов;

удосконалення виробничої інфраструктури із забезпеченням її економічної ефективності і соціальним спрямуванням, створенням належних умов для розвитку підприємств усіх форм власності для продуктивної зайнятості населення, відновлення кадрового та наукового потенціалу, достатньої кількості робочих місць;

удосконалення транспортної інфраструктури, зокрема розвиток усіх видів пасажирського транспорту загального користування, забезпечення міського та міжміського сполучення сільських поселень з міськими та між собою;

розвиток інженерної інфраструктури (впровадження нових технологій, мереж і споруд енергопостачання, теплозабезпечення, водопостачання, каналізації), впровадження енергозберігаючих систем інженерно-технічного забезпечення населених пунктів;


забезпечення державного регулювання процесу планування і забудови населених пунктів шляхом розроблення генеральних планів, іншої містобудівної документації та місцевих правил забудови, здійснення контролю за їх реалізацією (з урахуванням державних, суспільних і приватних інтересів);

сприяння розвитку національних особливостей містобудування та архітектури; охорона та раціональне використання пам'яток культурної спадщини;

формування повноцінного життєвого середовища, збалансування соціально-економічного розвитку поселень і прилеглих до них територій;

підтримка села з метою запобігання створення критичної урбанізації та запобігання створенню критичної диспропорції між кількістю населення в містах і селах;

поліпшення санітарно-гігієнічного та екологічного стану населених пунктів, створення безпечних для життя і здоров'я людини умов, впровадження сучасних систем збирання, вилучення, переробки та знешкодження відходів;

забезпечення захисту від несприятливих природних явищ, запобігання виникненню техногенних аварій та ліквідації їх наслідків;

проведення наукових досліджень, які б сприяли вирішенню соціально-економічних, екологічних та інших питань забезпечення сталого розвитку населених пунктів;

створення інформаційних систем по використанню наукових досліджень, статистичних та інших даних про населені пункти, передового досвіду щодо забезпечення їх сталого розвитку;

здійснення міжнародного співробітництва щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів;

удосконалення чинного законодавства та розроблення нових нормативно-правових актів з питань регулювання планування і забудови населених пунктів, реформування соціальної, житлової, інвестиційної політики, землекористування, охорони довкілля, діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадян і юридичних осіб у сфері забезпечення сталого розвитку населених пунктів.

Для максимального раціонального розвитку населеного пункта слід притримуватись наведенних напрямків, які також затвердженні Верховною Радою в концепції 24 грудня 1999 року.


<< предыдущая страница   следующая страница >>