vchilka.in.ua 1

1. Культураце сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, а також сам процес творення і споживання матеріальних і духовних цінностей.


2. Сутнісні сили- якості, які відрізняютьл людину від усіх інших(мораль, краса, характер).

3. Функції культури – це сукупність ролей, які виконує культура по відношенню до спільноти людей. Наука не має на сьогодні єдиної думки про те, які функції культури варто вважати головними, але всі дослідники культури єдині в думці, що функції культури соціальні, тобто забезпечують спільну життєдіяльність людей.

Пізнавальна функція культури дає можливість пізнати минуле та теперішнє, отримати знання про природу, про інших людей, народи, які живуть в інших країнах.

З пізнавальною функцією тісно пов'язана комунікативна, яка сприяє передачі культурного досвіду іншим народам і поколінням.

Завдяки світоглядній функції людина синтезує в цілісну і завершену форму всю сукупність чинників духовного світу особи, сприяє розумінню себе й світу в духовно-ціннісному вимірі.

Інтегративна виражається в здатності об’єднувати людей, незалежно від їх світоглядної орієнтації у певні соціальні спільноти, а народи – у світову цивілізацію.

Оцінно-нормативна функція регулює стосунки і відносини на різних рівнях організації соціуму за допомогою загальних норм і орієнтирів.

4. До методів дослідження культури слід віднести:

1-порівняльно-історичний, компонентами якого є синхроний та діахронний метод.

2- Метод структурно-функціонального аналізу, коли досліджувальний об'єкт умовно поділяється на дві частини, визначаєтьсяспіввідношенням між ними, правила об'єднання їх у групи і вивчення стійких моделей.

3-метод системного аналізу-розглядає всі компоненти культури як взаємодії її певних частин на основі якої виникає.

4-метод конкретних наук-береться будь-яка наука
5. Світова культура – синтез кращих досягнень всіхнауково культурних народів, які заселяють нашу планету.

6. Домінуюча культура - сукупність цінностей, вірувань, традицій, звичаїв якими керується більшість членів суспільства.


7. Національна культура – це історичний, просторово-часовий вимір, морально-духовний, її інтелектуальних ресурсів, біосоціальних резервів з точки зору перспектив розвитку світової цивілізації.

8. Національна свідомість – це усвідомлення народом своєї спільності, національної своєрідності, усвідомлення окремою людиною своєї причетності до певного народу, його культури, мови, ролі у світовій цивілізації і права на національну незалежність.

9. Національний характер – це інтегральний феномен, який містить такі складові: ментальну, етнічну, соціальну.

10. Менталіте́т — (від лат. mental - розум, розумовий) своєрідний стан і спрямованость індивідуальної та групової свідомості, набір вже складенних на підсвідомому рівні, норм, принципів, архетипів, життєвих орієнтацій, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь.

11. Складники які впливали на формування укр. нац. Характеру: козацтво, нац.. визвольна війна, розкол церкви.
12. Українська культура – продукт праці нашого народу в галузі духовної творчості та матеріального виробництва, в яких втілено його історичний та духовний досвід, спосіб сприйняття світу і опанування ним, система мислення і творчості українського народу.

13. Спільності які заселяли землі стародавньої України: скіфи, сармати, деревляни, кіммерійці, гуни, русичі, тавриди, поляни, білі хорватибужаниволинянив'ятичі дреговичідулібиільменські слов'яникривичіполочаниполянирадимичісіверянитиверціуличі.


14 . Автохтонними джерелами української культури вважаємо трипільську культуру IV – III тис. до н.е. і кіммерійсько- скіфо-сарматський культурний сплав II – I тис. до н.е. Ці дві названі культури були предківськими не тільки для українців, але багатий український фольклор свідчить саме про нашу спадкоємність. Видатному лінгвістові Олександру Потебні (1835 – 1891), який досліджував українську мову і фольклор, вдалося визначити час творення колядок про світобудову відстанню на 14 тисяч років в глибину віків (див. розділ “Імена”). Він був видатним філософом, філологом. Мовознавець М.Красуський вважав нашу мову найдревнішою в світі і навіть матір’ю вже давно мертвого санскриту, який і зараз вивчають науковці-дослідники, черпаючи знання індо-європейського світу.

15. До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Самовидця (про події 16481702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710), та Самійла Величка (1720). У 30-х pp. XVIII ст. невідомий автор склав «Короткий опис Малоросії» .У 1765 році Петро Симоновський скомпонував «Краткое описание о козацьком народЂ». Автором «Летописца или описання краткого знатнЂйших дЂйств и случаев» був Яків Лизогуб. У 1770 у Прилуках полковий обозний Степан Лукомський склав «Зібрання історичне».


16. Фактори які впливають на формування укр.. культури14-17ст. Тривале відособлення Русі від інших країн сприяло дальшому розвиткові давньоруської культури цілком самостійним, своєрідним шляхом, а становлення великоруської народності і зміцнення Російської держави в XVI - XVII ст. закріпили ці відмінні особливості російської культури і побуту. Вплив Заходу ставав помітним лише з другої половини XVII ст., і то тільки в придворних колах. Аж до кінця XVII ст. він був ще незначним і суттєво не позначався на міцно усталених своєрідних формах побуту й культурних традицій.

17. Полемі́чна літерату́ра (від грец. πολεμιχός — войовничий) — літературна творчість церковно-теологічного і художньо-публіцистичного характеру в Україні.

18. Нові жанри музики 17-18ст.: класична музика, водевіль, соната, опера.

19. Верте́п (зі старослов'янської — печера) — мандрівний театр маріонеток, поширений головно в Україні, в барокову добу (17-18 століття). Мав форму двоповерхового дерев'яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язаної до неї сатирично-побутову інтермедію. Перша, різдвяна, частина вертепу, яку називали «свята», мала більш-менш стабільну композицію, натомість, друга змінювалася в залежності від місцевих умов, здібності й дотепності вертепника. До сьогодні зберігся переважно на західноукраїнських землях у вигляді різдвяних вистав на релігійну тематику.


20. Назвіть видатних митців доби відродження: В Україні сформувалася яскрава революційно-романтична течія: — П. Тичина, В. Еллан-Блакитний (Ел-ланський), В. Чумак, В. Сосюра, М. Бажай. Активно виступали представники інших напрямів і творчих течій у літературі — М. Рильський, П. Филипович; М. Драй-Хмара. Плідно працювали митці старшого віку, дореволюційного творчого формування: А. Кримський, X. Ал-чевська, П. Капельгородський, В. Вороний та іи. Значною подією в літературному житті республіки ставали памфлети М. Хвильового, сонети М. Зерова, новели й оповідання Г. Косинки, сатира і гумор Остапа Вишні, драматургія і проза М. Куліша, І. Дніпровського, М. Ір-чана, І. Микитенка, А. Головка. З'явилося чимало високохудожніх творів письменників, які були безпосередні* ми учасниками революційних перетворень: Івана Ле (Мойсі), О. Донченка, І. Сенченка, Г. Епіка, П. Панча, Ю. Японського та ін.

21. Особливості доби культурно-національного відродження 19-поч.20ст. Середньовіччя в центр свого світогляду, як і всього духовного життя, ставило Бога, було Теоцентричним; а Відродження замість Бога в центр поставило Людину і було, як кажуть, Антропоцентричним. Звідсіль добу Відродження називають епохою Гуманізму. Духовна культура мас в період Середньовіччя формувалась засобами усної проповіді церковників. Тоді панувала суцільне неписьменність громадян. Переважна більшість близьких до народу священиків сприймала релігійне вчення від своїх освічених ієрархів та богословів на слух, оскільки самі були неписьменні. В 1445 році німецький винахідник Йоган Гутенберг (1399 – 1468) створив друкарський станок за допомогою якого надрукував текст Біблії. Християнська церква – католицька і православна – проклинала книгодрукування, спалювала надруковані Біблії разом з їх власниками.

22.Суть і мета укр.. нац. руху: Сутність відродження виявляється в модернізації нації, її оновленні у системі реалій сучасного життя, поступі загальнолюдської цивілізації.зміст поняття "національне відродження", обмежують його лише культурною фазою, ототожнюють з відродженням народних традицій і звичаїв, розширенням сфери вживання української мови, створенням національної школи, національного театру, кіно тощо. Такий підхід до з'ясування проблеми дещо спрощений, оскільки національне відродження є насамперед політико-культурним процесом, кінцева мета якого — "завоювання національної незалежності та проголошення національної держави".


23. У 19ст. в україні існували такі навчальні заклади…Реформа передбачала такі типи навчальних закладів у кожному навчальному окрузі: парафіяльні училища (однорічні), повітові училища (дворічні), гімназії (чотирирічні) і університет. Кожний округ очолював опікун, а всі навчальні заклади в окрузі підпорядковувались університету. Статути проголошували безстановість і наступність усіх типів навчальних закладів, безплатність освіти на всіх її ступенях. Згодом у додаткових документах тлумачилося, що доступ до університетів та гімназій кріпакам та вихідцям з нижчих станів закрито.

24. Перший осідлий театр--- у 1818 році.

25. Характерними рисами укр. реалістичної літератури. літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.термін «реалізм» зазнав переосмислення, його починають застосовувати до явищ літератури. Вважається, що першим, хто почав говорити про реалізм у літературі в Новий час, був Д. Дідро.У 1857 році Шанфлері видає збірку статей під назвою «Реалізм», у 1856—1857 роках Л. Е. Дюранті та А. Ассеза надрукували шість номерів журналу під такою ж назвою. Цікаво, що майже одночасно з французькими літераторами термін «реалізм» почали застосовувати й у Росії. Першим це зробив відомий критик П. Анненков у своїй статті «Нотатки про російську літературу минулого року» (1849 p.), де він назвав загальні особливості і прийоми творів І. Тургенева та І. Гончарова реалістичними.

26. М. Цертелєв започаткував українську фольклористику.
27. У своєму розвитку український театр 19 ст. пройшов наступні форми:професійний театр, української драми, українській опері,"театру корифеїв".

28. «Шістдесятники» доби «відлиги»: Костенко, Симоненко, Павличко, Драч, Вінграновський, Тютюнник, Олійник, Гуцало, Дрозд, Іваничук, Стус.