vchilka.in.ua 1 2 3

ЧИННИКИ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ ТА ПАРАМЕТРИ ДИЗОНТОГЕНЕЗУ

Чинники розвитку – це постійно діючі обставини, умови, що викликають стійкі зміни у психофізичному розвитку.

До умов нормального розвитку індивіда (за Г.М.Дульнєвим та О.Р.Лурія) відносяться:

1). “Нормальна робота головного мозку та його кори”.

2). “Нормальний фізичний розвиток дитини та пов”язане з ним збереження нормальної працездатності, нормального тонуса нервових процесів”.

3). “Збереженість органів чуття, які забезпечують нормальний зв”язок із зовнішнім світом”.

4). Систематичність та послідовність навчання дитини у сім”ї та закладах освіти.

Відповідно, відсутність кожної із зазначених умов впризводить до порушення нормального розвитку дитини.

Розвиток аномальної (як і нормальної) дитини в цілому визначається сполученням біологічних та соціальних умов. Л.С.Виготський відмічав, що врощення дитини у цивілізацію являє собою єдиний сплав з процесами його органічного дозрівання. Обидва плана розвитку – природній та культурний – співпадають та зливаються один з одним. Обидві низки змін взаємопронизують одна одну та утворюють по суті єдину низку соціально-біологічного формування особистості дитини1.

Зазначимо, що до біологічних умов виникнення порушень в розвитку відносяться передусім патогенні впливи на організм людини, її головний мозок, аналізатори, здоров”я тощо, а також їх результат – пошкодження кори головного мозку, центральної нервової системи, аналізаторів, стан здоров”я тощо. До соціальних – передусім такі умови зростання дитини як: умови життя та зростання дитини, її перебування в сім”ї та ставлення до неї, навчання та виховання у спеціальних освітніх закладах, наявність спеціального педагогічного впливу, коло та особливості спілкування та ін. Розглядаючи перелік наведених вище умов нормального розвитку за Г.М.Дульнєвим та О.Р.Лурія, сформованість головного мозку, нормальний стан здоров”я і працездатності, збереженість органів чуття можна віднести до біологічних умов розвитку; систематичність та послідовність навчання дитини у сім”ї та закладах освіти – до соціальних умов.


Таким чином, серед найбільш значущих біологічних чинників нормального психічного розвитку розглядається стан сформованості головного мозку – необхідна нейробіологічна готовність з боку різних мозкових структур та всього мозку в цілому як системи.

Зокрема дослідження О.Р.Лурія2 показали, що психічна діяльність забезпечується роботою трьох функціональних блоків головного мозку:


  1. регуляції тонусу та неспання;

  2. прийому, переробки та збереження інформації, що надходить із зовнішнього світу;

  3. програмування та контролю психічної діяльності.

Кожний блок представлений відповідними відділами головного мозку. Так, за перший функціональний блок відповідають утворення верхніх відділів стовбуру мозку. Захворювання чи пошкодження цих відділів призводить до зниження тонусу кори головного мозку людини, що проявляється у неї у зниженні уваги, підвищеній виснажуваності, швидкому засипанні. Змінюється і афективна сфера – відмічається апатія чи патологічна стурбованість; страждає і селективність мислення.

За другий блок відповідають задні відділи обох півкуль головного мозку, тім»яні, скроневі, потиличні відділи кори головного мозку. Якщо пошкоджені тім»яні відділи, то у людини порушується тактильна та пропріоцептивна чутливість: вона не може за допомогою обстеження пальцями рук впізнати предмет, у неї губиться відчуття положення тіла та рук, чіткість рухів загалом. Якщо пошкоджені скроневі відділи, то порушується слух; якщо потиличні, то порушується зір.

За третій блок відповідають передні відділи півкуль головного мозку. У разі їх пошкодження відбувається порушення рухів, дій та діяльності в цілому. Порушується також самоконтроль їх виконання.

Л.С.Виготський також відмічав, що “ Розвиток вищих форм поведінки вимагає певної міри біологічної зрілості, певної структури в якості передумови”3. Однак, слід враховувати, що формування мозкових систем людини відбувається в процесі його предметної і соціальної активності, а “своєрідність дитячого розвитку полягає у переплетінні культурного та біологічного процесів розвитку”4. Таким чином відмічається значення соціальних умов на становлення біологічної основи психофізичного розвитку людини.


Розмежовуючи суть біологічних та соціальних чинників, важливо відмітити (як доведено дослідженнями), що біологічні є природньою, а соціальні – провідною умовою розвитку дитини. Відповідно, причини, чинники порушеного розвитку можуть бути пов”язані з кожною з цих умов, які діють на дитину ще до її народження.

До біологічних чинників виникнення порушень психофізичного розвитку у дитини відносять:


  1. хромосомно-генетичні відхилення в організмі дитини;

  2. ендокринні захворювання матері (наприклад, діабет);

  3. інфекційні та вірусні захворювання матері під час вагітності (краснуха, токсоплазмоз, грип);

  4. венеричні захворювання батьків (гонорея, сіфіліс);

  5. розбіжність резус-факторів;

  6. біохімічні шкідливі впливи:

  • радіація;

  • екологічні забруднення навколишнього середовимща тяжкими металами (ртуть, свинець);

  • використання харчових добавок, неправильне використання медичних препаратів;

  • використання їжі рослинного походження – фруктів, овочів, зелені, - вирощених на землі, надміру удобреній штучними добривами.

Особливо шкідливими ці впливи є на батьків до вагітності жінки, на жінку під час вагітності та на дитину у постнатальний період;

  1. алкоголізм та наркоманія батьків, особливо матері;

  2. гіпоксія (киснева недостатність);

  3. токсикоз матері під час вагітності, особливо у другій її половині;

  4. патологічне протікання родової діяльності жінки, особливо травматизація головного мозку дитини;

  5. серйозні відхилення у соматичному здоров”ї матері (в тому числі недоїдання, загальна соматична ослабленість, гіповітаміноз);

  6. мозкові травми у дитини, тяжкі інфекційні та токсико-дистрофійні захворювання у постнатальний період;
  7. хронічні захворювання дитини в ранньому та дошкільному віці (діабет, захворювання крові, серцево-судинні, астма, туберкульоз) та ін.


Соціальні впливи на розвиток дитини також мають місце ще до її народження. Сучасними дослідженнями доведено, що у внутртішньоутробний період на дитину негативно впливають не лише патогенні біологічні чинники, а й несприятливі соціальні ситуації, в яких знаходиться мати дитини і які спрямовані проти самої дитини (наприклад, бажання позбутися вагітності, негативні чи тривожні почуття, пов”язані з майбутнім материнством тощо). Найбільш патогенними є довготривалі негативні переживання матері, що позначається на звуженні судин плода, відповідно – на утрудненні живлення головного мозку киснем;плід розвивається в умовах гіпоксії, може розпочатися відшарування плаценти та передчасні роди. Не менш патогенними є сильні короткочасні стреси. Велике значення має і психологічний стан матері під час родів. Тому важливо дозволяти присутність найближчих, не забирати відразу дитину, а покласти на живіт мами та ін. Вплив соціальних умов зростання дитини для розвитку ще більше зростає, коли вона народжується.

Поряд з визнанням впливу біологічних та соціальних умов на розвиток дитини, у спеціальній психології розглядаються також параметри дизонтогенезу, тобто чинники, які впливають на виникнення певного виду дозонтогенезу.
За даними Г.Є.Сухарєвої, М.С.Певзнер, В.В.Лебединського, Е.Г.Симерницької та ін., характер дизонтогенезу визначається такими параметрами:

  1. час патогенних впливів;

  2. етіологія порушень;

  3. розповсюдженість порушення;

  4. ступінь порушення міжфункціональних зв”язків.

Розглянемо сутність кожного з параметрів дизонтогенезу.


ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОЛОГІХ РОЗУМОВО ВІДСТАЛОЇ ДИТИНИ

ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗУМОВОЇ ВІДСТАЛОСТІ

Ознаки розумової відсталості

З педагогічної точки зору розумово відстала дитина – це дитина, яка ні за яких умов не зможе засвоїти програму масової школи. Цим вона відрізняється від дітей з іншими видами аномалій, які для навчання за програмою масової школи потребують спеціальних умов. Одразу привертає увагу відносність поняття розумової відсталості: адже ускладнення програми навчання призводить до розширення кола осіб, які неспроможні її засвоїти, і навпаки – спрощення програми звужує це коло.


Розумова відсталістьце виразне, незворотне системне порушення пізнавальної діяльності, яке виникає внаслідок дифузного органічного пошкодження кори головного мозку (С.Я.Рубінштейн).

У цьому визначенні слід підкреслити наявність трьох ознак:

1) органічне дифузне пошкодження кори головного мозку;

2) системне порушення інтелекту;

3) виразність та незворотність цього порушення.

Відсутність хоча б однієї з цих ознак свідчитиме про те, що ми маємо справу не з розумовою відсталістю, а з якимось іншим видом дизонтогенезу. Дійсно:


  • недорозвиток розумової діяльності за відсутності органічного пошкодження кори головного мозку є ознакою педагогічної занедбаності, яка піддається корекції;

  • локальне пошкодження мозку може зумовити випадіння або розлади тієї чи іншої психічної функції (вади слуху, мовлення, просторового гнозису, зорового сприймання і т.п.), але при цьому інтелект в цілому виявляється збереженим й існує можливість компенсації дефекту;

  • функціональні порушення мозкових структур можуть призвести до вад пізнавальної діяльності тимчасового характеру, які за певних умов можуть бути усунуті;

  • невиразне зниження інтелекту обмежує можливості людини щодо опанування певними видами складної пізнавальної діяльності проте не впливає на успішність самостійної соціальної адаптації індивіда;

  • органічне пошкодження мозку не обов’язково викликає порушення когнітивних функцій, а може зумовити розлади емоційно-вольової сфери та дисгармонійний розвиток.

Слід зазначити, що не всі дефектологи погоджуються з наведеним визначенням. Так, наприклад, Л.М.Шипіцина вважає, що при легкій розумовій відсталості не завжди має місце органічне пошкодження мозку. Деякі вчені поняття розумової відсталості розширюють за рахунок тих випадків, коли відставання у розвитку зумовлене несприятливими соціальними умовами, депривацією, педагогічною занедбаністю. Дійсно, педагогічна занедбаність може бути настільки глибокою, що призводить до незворотних змін у вищій нервовій діяльності. Дитина пропускає сенситивні періоди формування найважливіших вищих психічних функцій, зокрема, мовлення і фактично зупиняється на натуральній стадії розвитку. Спроби відновити психічні здібності, як і в часи Ж.Ітара, залишаються невдалими.


За Міжнародною класифікацією психічних та поведінкових розладів 10-го перегляду (1994) розумова відсталість – це стан затриманого або неповного розвитку психіки, що характеризується порушенням тих здібностей, які проявляються в період дозрівання і забезпечують загальний рівень інтелектуальності, тобто когнітивних, мовленнєвих, моторних та соціальних здібностей. Для розумово відсталих характерним є порушення пізнавальної діяльності та адаптивної поведінки.

За визначенням Д.М.Ісаєва та Л.М.Шипіциної (2005) розумова відсталість – це сукупність етіологічно різних: спадкових, вроджених, набутих у перші роки життя, непрогресуючих патологічних станів, які проявляються в загальному психічному недорозвитку з переважанням інтелектуального дефекту і призводить до ускладнення соціальної адаптації.

Причини, що викликають розумову відсталість, поділяються на ендогенні та екзогенні. До екзогенної етіології можна віднести: фізичні травми мозку, інтоксикації та інфекції центральної нервової системи. Ендогенні чинники можуть впливати на головний мозок у різні періоди розвитку – пренатальний (ембріональний), натальний (під час пологів), постнатальний (після народження). Ендогенна етіологія включає: порушення складу та будови хромосом, генні мутації, полігенну спадковість, несумісність крові матері та дитини за групою чи резус-фактором.

Види розумової відсталості

В залежності від часу виникнення розумову відсталість поділяють на два види – олігофренію та деменцію.

Олігофренія – це вид розумової відсталості, який виникає внаслідок органічного пошкодження мозку у пренатальний, натальний або ранній (до 3-х років) період дитинства і проявляється у тотальному психічному недорозвитку.

Важливо зазначити, що олігофренія визначається не етіологічними чинниками, а раннім впливом цих чинників на мозок. Тобто дуже різноманітні спадкові, вроджені, набуті шкідливості в пренатальний та ранній постнатальний період зумовлюють загальний психічний недорозвиток. Клінічні прояви олігофренії не залежать від причин її виникнення на відміну від деменції, при якій структура дефекту певною мірою визначається етіологічними чинниками. Так, наприклад, істотно відрізняються патогенез та психологічні особливості дітей з травматичною деменцією та деменцією, що виникла внаслідок нейроінфекції, тоді як олігофренії, зумовлені травмою чи інфекцією мають однакову симптоматику.


Як відомо, мозок новонародженої дитини ще не завершив свого формування. Утворення коркових структур, встановлення зв’язків між нейронами кори, мієлінізація нервових волокон здійснюється паралельно з психічним розвитком індивіда і значною мірою залежить від того досвіду, який набуває дитина.

Через шкідливий вплив на кору головного мозку в ранній період нейрони виявляються незрілими або заблокованими і не можуть повноцінно виконувати свої функції, що ускладнює процес утворення зв’язків між ними. Нейродинаміка при олігофренії характеризується слабкістю замикаючої функції кори головного мозку, нестійкістю слідів, інертністю і слабкістю нервових процесів, недостатністю внутрішнього гальмування, надмірною іррадіацією збудження, труднощами формування складних умовних рефлексів. Тому психічний розвиток дитини-олігофрена здійснюється на аномальній основі. Ранній час пошкодження кори головного мозку призводить до більш виразного недорозвитку функцій, які мають триваліший період дозрівання, що в свою чергу визначає ієрархію, при якій передусім страждають регуляторні системи і вищий рівень організації будь-якої психічної функції. Первинний дефект при олігофренії пов’язаний з тотальністю недорозвитку мозку, особливо філогенетично наймолодших асоціативних зон.

Вторинний дефект при олігофренії за В.В.Лебединським має круговий характер, зумовлений двома координатами недорозвитку: “знизу догори” – недостатність елементарних психічних функцій створює несприятливу основу для генезу вербально-логічного мислення; “зверху до низу” – недорозвиток вищих форм мислення перешкоджає перебудові елементарних психічних процесів, зокрема формуванню логічної пам’яті, довільної уваги, еталонного сприймання і т.п. Формування вторинного дефекту зумовлене культурною депривацією. У структурі дизонтогенезу при олігофренії спостерігається порушення міжаналізаторних зв’язків і відповідно - ізоляція окремих функцій. Так, характерним для дітей-олігофренів є відірваність мовлення від дії, осмислення , розуміння матеріалу від його запам’ятовування.


Олігофренія носить резидуальний (непрогредієнтний) характер, тобто не має тенденції до прогресування – поглиблення ступеня виразності. Ця обставина та відносна збереженість при легкому ступені мотиваційно-потребової, емоційно-вольової сфери, й цілеспрямованості, відсутність енцефалопатичних та психотичних розладів забезпечує можливість задовільної динаміки розвитку, та ефективність педагогічного впливу. Попри те при олігофренії у динаміці психічного розвитку на всіх етапах відмічаються явища недорозвитку і ретардації - незавершеності окремих періодів розвитку та відсутності інволюції більш ранніх форм.

О.Н.Мастюкова (1997) виділяє наступні ознаки олігофренії:

наявність інтелектуального дефекту, який поєднується з порушеннями моторики, мовлення, сприймання, пам’яті, уваги, емоційної сфери, довільних форм поведінки;

тотальність інтелектуальної недостатності, тобто недорозвиток усіх нервово-психічних функцій;

недорозвиток пізнавальної діяльності передусім проявляється в недостатності логічного мислення, порушенні рухливості психічних процесів, інертності узагальнення та порівняння за істотними ознаками, у неможливості розуміння переносного змісту прислів’їв та метафор;

нездатність до переносу засвоєних способів дії в нові умови, що зумовлено сповільненістю мислення та інертністю психічних процесів;

ієрархічність інтелектуального дефекту, тобто переважаюча недостатність абстрактних форм мислення на фоні недорозвитку усіх нервово-психічних процесів. Недорозвиток мислення позначається на перебігу усіх психічних процесів: сприймання, пам’яті, уваги. Страждають, передусім, усі функції абстрагування та узагальнення, порушуються компоненти психічної активності, пов’язані з аналітико-синтетичною діяльністю мозку. При цьому вищі психічні функції, які формуються пізніше і характеризуються довільністю, є менш розвиненими, ніж елементарні. В емоційно-вольовій сфері це проявляється у недорозвитку складних емоцій та довільних форм поведінки.

Отже, олігофренія характеризується непрогредієнтністю; тотальністю та ієрархічністю порушення психічних процесів; відносною збереженістю особистісної сторони пізнавальної діяльності. Цим цей вид розумової відсталості відрізняється від деменції.


следующая страница >>