vchilka.in.ua 1 2 3 4

55. Плата за землю в системі майнового оподаткування, об’єкти та суб’єкти податкування

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати. Стягнення плати за землю регулюється Земельним кодексом України та розділом XIII Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-III (ЗКУ), використання землі в Україні є платним. А Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (ПКУ) встановлює, що плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

земельний податок — обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п. 14.1.72 ст. 14 ПКУ);

орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п. 14.1.136 ст. 14 ПКУ).

У контексті цієї статті ми більше говоритимемо про земельний податок, оскільки саме з ним підприємства мають справу найчастіше.
Платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі (як фізичні, так і юридичні особи).

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Базою оподаткування є:

а) нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації;

б) площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Суб'єктами плати за землю (платниками) є юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, а також фізичні особи, які використовують земельні ділянки на титулах права власності та користування, у тому числі на умовах оренди.

Іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства сплачують земельний податок, якщо вони є власниками земельних ділянок несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також земельних ділянок несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. В усіх інших випадках вони можуть бути тільки орендарями земельних ділянок і сплачувати орендну плату.


Об'єктом плати за землю відповідно до ст. 206 ЗК України є земельна ділянка, яка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Проте, слід зазначити, що згідно зі ст. 5 Закону України “Про плату за землю” до об'єктів плати за землю віднесено також земельну частку (пай), а до суб'єктів плати за землю — власників земельних часток (паїв).

56.Ставки плати за землю, застосування коефіцієнтів при оподаткуванні
Ставки податку за земельні ділянки, оцінку яких проведено, встановлюються у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до цих ставок податку застосовуються такі коефіцієнти:

- на південному узбережжі Автономної Республіки Крим - 3;

- на південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,5;

- на західному узбережжі Автономної Республіки Крим- 2,2;

- на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей - 2;

- у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей - 2,3;

- на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях - 1,5.

Ставки податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із встановлених ставок, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не більше трикратного розміру цих ставок, з урахуванням наведених вище коефіцієнтів.
Від сплати земельного податку звільняються такі групи фізичних осіб:

- інваліди першої і другої групи;

- фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років;

- пенсіонери (за віком);

- ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";


- фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Не сплачується земельний податок за:

- сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій;

- землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння;

- землі дорожнього господарства;

- земельні ділянки кладовищ, крематоріїв тощо.
Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Підставою для нарахування податку є дані державного земельного кадастру.
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводиться щороку до 1 травня.
Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік,

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:


- не може бути меншою:

а) для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку;

б) для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку;

- не може перевищувати:
а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки;

б) для інших земельних ділянок, наданих в оренду - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

57. Митні платежі в системі оподаткування, їх види. Мито, що стягується при переміщенні товарів через митну територію України.

Правове регулювання даного питання закріплено в :


  1. Митний кодекс України від 11 липня 2002р. №92-ІV;

  2. ЗУ «Про митний тариф» від 5 квітня 2001р. №2371-ІІІ;

  3. Декрет КМУ «Про державне мито» від 21 січня 1993р. № 7- 93;

  4. ЗУ «Про єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992р. № 2097-ХІІ.

Державне мито за своєю суттю є не винятково податковим платежем, а скоріше судовим чи цивільним, більш детально воно регулюється не тільки податковим законодавством, а й цивільним, процесуальним, господарським.

Митонепрямий податок, який стягується при перетині митного кордону, тобто при імпорті, експорті, транзиті товарів. Даний податок я к і акцизний збір, включається в ціну товарів, сплачується за рахунок покупця, його ставки диференційовані за групами товарів, перелік яких значно ширший ніж підакцизних товарів.

Митні збори і платежі – це своєрідна плата за виконання митницею своїх обов’язків і послуг, яка використовується для розвитку системи митних органів України.


Мита, які застосовують в Україні, класифікуються за ознаками:


  1. За способом нарахування:

а) адвалерне, що нараховується у % до митної вартості товарів, які обкладаються митом;

б) специфічне – нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів, що обкладаються митом;

в) комбіноване – поєднує обидва види мита.

2) За напрямом переміщення товарів:

- експортне (вивізне);

- імпортне (ввізне);

- транзитне;

3) За призначенням:

а) антидемпінгове – при ввезенні в Україну товарів, за ціною, яка суттєво нижча їхньої конкурентної ціни, та при вивезенні – яка нижча від ціни інших експортуючи;

б) компенсаційне – при ввезенні чи вивезенні – під час виробництва використовувалась субсидія;

в) спеціальне – як захисний засіб, ввозяться в великих кількостях та на умовах, що загрожує збитком вітчизняним;

г) сезонне – на термін до 4-х місяців з моменту встановлення.

4) За порядком встановлення:

а) автономне – встановлюється Україною самостійно, незалежно від міжнародних договорів;

б) конвенційне – на основі дво – та багатосторонніх переговорів та угод.

Четверте на основі розслідування та за ініціативою Митно – тарифного комітету.

полотно 11

полотно 30

Джерело сплати Валові витрати

Вид податкових ставок Специфічні, адвалерні, комбіновані

Податкова база Митна вартість

Платниками мита є будь-які фізичні чи юридичні особи, які здійснюють переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, що підлягають митному оподаткуванню.


Розрізняють три групи платників:

1) резиденти України;

2) нерезиденти у випадках:

а) якщо здійснюється господарська діяльність через постійні представництва, зареєстровані на митній території України;

б) проведення транзитних операцій, пов'язаних з переміщенням товарів транзитом через митну територію України;

3) фізичні особи:

а) СПД, незалежно від суми експорту чи імпорту;

б) громадяни, які здійснюють експорт чи імпорт понад встановлену законодавчо норму (еквівалент 240 доп.);

в) які здійснюють імпорт автомобілів та автотранспортної техніки.

Об'єктом оподаткування є:

1) митна вартість товарів, предметів, які переміщуються через митний кордон. Ця величина визначається в українських гривнях і включає:

а) ціну контракту у валюті контракту, помноженій на офіційний курс валюти контракту до валюти України, на день подання вантажно-митної декларації;

б) величину транспортних, інших затрат (страхування) до пункту перетину митного кордону.

В окремих випадках до об'єкта оподаткування, крім митної вартості, включають і митні збори.

2) кількість товару в абсолютних вимірах, що переміщується через митний кордон України (якщо використовують ставки мита в євро).

5.3. Перелік товарів, які оподатковуються митом, і ставки мита

Єдиний митний тариф України передбачає застосування двох видів ставок: процентних та фіксованих (в євро на одиницю оподаткування в кількісному вираженні).

Ставки мита є диференційованими. Крім того, залежно від країни походження товару можуть бути застосовані такі ставки:

1) преференційні — передбачають повне або часткове звільнення від оподаткування товарів, предметів із країн, які утворили з Україною митні союзи або спеціальні митні зони;

2) пільгові — застосовуються до товарів, що походять із країн, які користуються в Україні режимом найбільшого економічного сприяння;


3) повні — застосовуються до товарів, які походять з інших країн.

Перелік товарів, що підлягають митному оподаткуванню, є набагато ширшим, ніж у акцизного збору.
58. Поняття митної вартості та методи її визначення. Порядок нарахування та сплати

Мито сплачується в національній валюті країни за встановленими ставками, виходячи з митної вартості.

Митна вартість - це ціна товару, яка фактично сплачена або підлягає сплаті на момент перетину митного кордону України. До митної вартості включається ціна товару, зазначена в рахунку – фактурі, а також фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку – фактури:

а) на транспортування, навантаження, розвантаження та страхування до пункту перетину кордону;

б) комісійні та брокерські;

в) плата за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів і яка повинна бути оплачена як умова і ввезення (вивезення).

Порядок оплати і ставки мита визначаються єдиним митним тарифом України. Єдиний митний тариф України – це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться в Україну або вивозяться за межі митної території. Ставки його є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності або територіального розміщення, за винятком випадків, передбачених законами України і її міжнародними договорами. Його затверджує ВРУ за поданням КМУ.

ЄМТ України передбачає три види ставок, які відрізняються розмірами:


  1. Преференційні ставки;

  2. Пільгові ставки;

  3. Повні ( загальні ) ставки.

Нарахування та сплата мита – здійснюється митним органом України відповідно до ставок єдиного митного тарифу, що є чинним на день подання митної декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній по курсу НБУ до Державного бюджету України.


Мито сплачується митним органом України, а щодо товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, - підприємством зв’язку .

В основі обчислення мита лежить митна вартість товару й транспортного засобу. Визначення митної вартості здійснюється декількома методами:

1) метод оцінки за ціною угоди із увезеними товарами;

2) метод оцінки за ціною угоди з ідентичними товарами;

3) метод оцінки за ціною угодиз однорідними товарами;

4) метод оцінки на основі вирахування вартості;

5) метод оцінки на основі додавання вартості.

6) резервний метод.

Мито сплачується безпосередньо митному органу одночасно із прийняттям митної декларації або до її прийняття. Мито зараховується до Держбюджету, а митні органи здійснюють контроль за правильністю ообчислення й збору.

Механізм внесення мита припускає певні гарантії:


  • застава товарів;

  • гарантії фінансово-кредитних установ;

  • гарантії третіх осіб;

  • внесення належних сум на депозит.

Значна кількість товарів та предметів звільняється від сплати мита.

Законодавство допускає:

  1. зниження ставок мита;

  2. безмитне вивезення (ввезення) або пільгове обкладання митом товарів;

  3. встановлення преференцій щодо ставок;

  4. пропуск через митний кордон без сплати мита;

  5. повне (часткове) повернення власнику товарів мита;

  6. повернення власнику предметів, суми надміру стягнутого мита.

Мито розраховують не самі платники, а органи митної служби. Нараховані суми мита обов’язково записуються у вантажній митній декларації і підлягають сплаті з поточного рахунку (коли перетин не дозволяється без сплати) або шляхом виписки векселів (якщо імпорт- експорт дозволяється з відстрочкою платежу). Мито вноситься до державного бюджету. Контроль за сплатою мита здійснюють органи митної ат податкової служби. Податкові органи вправі перевірити діяльність митної служби щодо нарахування мита і митних платежів, а також порядок сплати мита конкретним платником безпосередньо до Державного бюджету.


При непогашенні векселя на платника накладається штраф 100% від суми мита, а вексель погашається або платником, або банком, який акцентував вексель, тобто перетин митного кордону без сплати мита неможливий, тому відповідальності за несплату не існує.
59. Державне мито, його правове регулювання. Платники та обєкт

оподаткування.
Державне мито – це обов’язковий збір, що стягується у вигляді плати з юридичних та фізичних осіб за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Воно є просте і пропорційне. Просте – справляється за твердими ставками. Пропорційне – у % до відповідної суми позову або вартості відчужуваного майна.

Особливості застосування механізму державного мита в України регулюються Декретом КМУ від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито», а деталізує його застосування Інструкція про порядок обчислення і стягування державного мита, затверджена наказом ДПА України від 22.04.93 №15.

Платниками державного мита на території України є фізичні і юридичні особи за здійснення в їх інтересах дій та видачу документів уповноваженими на те органами.

Загальні ознаки та характеристика державного мита:


За здійснення юридично значимих дій уповноваженими органами

полотно 54прямоугольник 31
За видом податкових ставок

За джерелом сплати

Залежність від кінцевих результатів діяльності платника


Кошти громадян Валові витрати


Фіксовані, адвалерні, змішані

Не залежить

Об’єктом оподаткування виступають певні дії, з яких справляють державне мито (з позовних заяв, касаційних скарг, вчинення нотаріальних дій, реєстрація актів громадянського стану, оформлення документів на право виїзду за кордон і запрошення в Україну осіб із інших країн, видачі паспортів, прописки тощо).


Державне мито сплачують за місцем розгляду й оформлення документів і зараховують до бюджету місцевого самоврядування, крім мита, що справляють із позовних заяв, які подають до господарського суду, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за ново виявленими обставинами і інші, які зараховуються до Державного бюджету України.

Фізичні особи й іноземні юридичні особи, що постійно проживають або перебувають за межами України, сплачують мито у вільно конвертованій валюті, виходячи з розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Фізичні особи сплачують державне мито: із заяв і скарг, що подаються до суду, та за видачу судом копій документів; за нотаріальні дії; за вчинення деяких інших дій. Перелік ставок досить великий, адже вони встановлюються диференційовано за назвами документів і дій, за які справляється мито.

а) із позовних заяв – 1% ціни товару, але не менше трьох НМДГ і не більше 100 НМДГ.

б) позовних заяв розірвання шлюбу – 0,5 НМДГ;

позовних заяв розірвання шлюбу повторно - 1 НМДГ;

в) із апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення,

що набрали законної сили - 50 % ставки, що підлягає сплаті позовної заяви, а з майнових – ставки обчисленої виходячи з опорюваної суми

г) за реєстрацію шлюбу – 0, 05 НМДГ;

д) за видачу паспорта громадянина України - 1 НМДГ;

у разі обміну чинного - 0,2 НМДГ;

ж) закордонного паспорта – 10 НМДГ.

Сплата мита може здійснюватися в декількох формах:

готівкою;


  • безготівково (перерахування через відділення банків);

  • митними марками.


60. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.


Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості.

Не можуть бути об'єктами оподаткування:

а) об'єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності);

б) об'єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;

г) об'єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім'ям та прийомним сім'ям, у яких виховується троє та більше дітей, але не більше одного такого об'єкта на сім'ю;

д) гуртожитки.

Базою оподаткування є житлова площа об'єкта житлової нерухомості.
Базою оподаткування об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється органом державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надається органами державної реєстрації прав на нерухоме майно.

База оподаткування об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно, виходячи з житлової площі об'єктів оподаткування на основі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

У разі наявності у платника кількох об'єктів оподаткування база оподаткування обчислюється окремо за кожним з таких об'єктів.

База оподаткування об'єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи, зменшується:

а) для квартири - на 120 кв. метрів;

б) для житлового будинку - на 250 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за базовий податковий (звітний) період і застосовується до об'єкта житлової нерухомості, у якій фізична особа - платник податку зареєстрована в установленому законом порядку, або за вибором такого платника до будь-якого іншого об'єкта житлової нерухомості, який перебуває в його власності.


Ставки податку встановлюються сільською, селищною або міською радою в таких розмірах за 1 кв. метр об'єкта житлової нерухомості:

- для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів, ставки податку не можуть перевищувати 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;

- для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів, ставки податку становлять 2,7 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Базовий податковий (звітний) період для податку дорівнює календарному року.

Обчислення суми податку з об'єктів житлової нерухомості, які знаходяться у власності фізичних осіб, проводиться органом державної податкової служби за місцезнаходженням об'єкта житлової нерухомості.

Податкове повідомлення рішення про суму податку, що підлягає сплаті, та платіжні реквізити надсилаються органами податкової служби платникам за місцезнаходженням об'єкта житлової нерухомості до 1 липня звітного року.

Платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 1 лютого цього ж року подають органу державної податкової служби за місцезнаходженням об'єкта оподаткування декларацію з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Податок сплачується за місцем розташування об'єкта оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями до Бюджетного кодексу України.

Податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується:

а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення;

б) юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

61. Спрощена система оподаткування підприємницької діяльності в Україні., облік та звітность її правове регулювання

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

291.4. Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку:

1) перша група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150 000 гривень;

2) друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 1 000 000 гривень.

3) третя група - фізичні особи - підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб;

обсяг доходу не перевищує 3 000 000 гривень;

4) четверта група - юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб; обсяг доходу не перевищує 5 000 000 гривень.


5) п'ята група - фізичні особи - підприємці, які протягом календарного року не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена;

6) шоста група - юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 20000000 гривень.

Ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), та у відсотках до доходу (відсоткові ставки).

293.2. Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць:

1) для першої групи платників єдиного податку - у межах від 1 до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;

2) для другої групи платників єдиного податку - у межах від 2 до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

293.3.1. Для третьої і четвертої груп платників єдиного податку:

1) 3 відсотки доходу - у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим Кодексом;

2) 5 відсотків доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

293.3.2. Для п'ятої і шостої груп платників єдиного податку:

1) 5 відсотків доходу - у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим Кодексом;

2) 7 відсотків доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Ведення обліку і складення звітності платниками єдиного податку

296.1. Платники єдиного податку ведуть облік у порядку, визначеному підпунктами 296.1.1 - 296.1.3 цього пункту.

296.1.1. Платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої та п'ятої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів.

Форма книги обліку доходів, порядок її ведення затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

296.1.2. Платники єдиного податку третьої та п'ятої групи, які є платниками податку на додану вартість, ведуть облік доходів та витрат за формою та в порядку, що встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

296.1.3. Платники єдиного податку четвертої та шостої груп використовують дані спрощеного бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат

Платники єдиного податку першої та другої груп подають до органу державної податкової служби податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду, в якій відображаються обсяг отриманого доходу, щомісячні авансові внески,

Така податкова декларація подається, якщо платник єдиного податку не допустив перевищення протягом року обсягу доходу, визначеного у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, та/або самостійно не перейшов на сплату єдиного податку за ставками, встановленими для платників єдиного податку другої, третьої або п'ятої групи.

296.3. Платники єдиного податку третьої - шостої груп подають до органу державної податкової служби податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду.

296.4. Податкова декларація подається до органу державної податкової служби за місцем податкової адреси.

296.5. Отримані протягом податкового (звітного) періоду доходи, що перевищують обсяги доходів, встановлених пунктом 291.4 статті 291 цього Кодексу, відображаються платниками єдиного податку в податковій декларації з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 296.5.1 - 296.5.5 цієї статті.


296.5.1. Платники єдиного податку першої та другої груп подають до органу державної податкової служби податкову декларацію у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду, у разі перевищення протягом року обсягу доходу, визначеного у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, або самостійного прийняття рішення про перехід на сплату податку за ставками, встановленими для платників єдиного податку другої, третьої або п'ятої групи.

При цьому у податковій декларації окремо відображаються обсяг доходу, оподаткований за ставками, визначеними для платників єдиного податку першої та другої груп, обсяг доходу, оподаткований за ставкою 15 відсотків, обсяг доходу, оподаткований за новою ставкою єдиного податку, обраною згідно з умовами, визначеними цієї главою, авансові внески, встановлені пунктом 295.1 статті 295 цього Кодексу.

Подання податкової декларації у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду, звільняє таких платників від обов'язку подання податкової декларації у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду.

296.5.2. Платники єдиного податку другої групи у податковій декларації окремо відображають:

1) щомісячні авансові внески, визначені пунктом 295.1 статті 295 цього Кодексу;

2) обсяг доходу, оподаткований за кожною з обраних ними ставок єдиного податку;

3) обсяг доходу, оподаткований за ставкою 15 відсотків (у разі перевищення обсягу доходу).

296.5.3. Платники єдиного податку третьої або п'ятої групи у податковій декларації окремо відображають:

1) обсяг доходу, оподаткований за кожною з обраних ними ставок єдиного податку;

2) обсяг доходу, оподаткований за ставкою 15 відсотків (у разі перевищення обсягу доходу).

296.5.4. Платники єдиного податку четвертої та шостої груп у податковій декларації окремо відображають:

1) обсяг доходу, що оподаткований за відповідною ставкою єдиного податку, встановленою для таких платників пунктом 293.3 статті 293 цього Кодексу;


2) обсяг доходу, що оподаткований за подвійною ставкою єдиного податку, встановленою для таких платників пунктом 293.3 статті 293 цього Кодексу (у разі перевищення обсягу доходу).

296.7. Податкова декларація складається наростаючим підсумком з урахуванням норм пунктів 296.5 і 296.6 цієї статті. Уточнююча податкова декларація подається у порядку, встановленому цим Кодексом.

296.8. Платники єдиного податку для отримання довідки про доходи мають право подати до органу державної податкової служби податкову декларацію за інший, ніж квартальний (річний) податковий (звітний) період, що не звільняє такого платника податку від обов'язку подання податкової декларації у строк, встановлений для квартального (річного) податкового (звітного) періоду.

296.10. Платники єдиного податку першої - третьої груп не застосовують реєстратори розрахункових операцій.
62. Умови та порядок переходу на сплату єдиного податку малого підприємства. Ставки єдиного податку. Порядок сплати єдиного податку.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з чинною системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):

- податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 %;

- податку на прибуток підприємств;

- податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва);

- плати (податку) за землю;

- збору на спеціальне використання природних ресурсів;

- збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

- збору до Державного інноваційного фонду;


- збору на обов'язкове соціальне страхування;

- відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

- комунального податку;

- податку на промисел

- збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

- внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

- внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

- плати за патенти згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".



следующая страница >>