vchilka.in.ua 1
4. Неомарксистська та неомальтузіанська економіка


Неомарксистська економіка – суспільно-політичні системи

Заслуга неомарксистської школи полягає передусім у висвітленні завдання справедливого розподілу як економічного добробуту, так і прав власності на ресурси. Головний економічний інструментарій цієї школи – це перерозподіл доходів за допомогою податків і соціальних програм. Першим прикладом реалізації такого підходу стала державна пенсійна та соціальна система германського канцлера Бісмарка та соціальні реформи в Австрії наприкінці 19 ст., а нині він широко практикується в багатьох країнах світу.

Водночас, як і у класиків політекономії, природні ресурси не були об'єктом економічних відносин. Паливо і метали враховувались в економічному обігу лише у відповідності з витратами на їх видобуток. К. Маркс вважав, що природні ресурси безкоштовні; вони входять до процесу праці, водночас не входячи до процесу утворення вартості, що призвело до значних екологічних проблем і в соціалістичних країнах. Отже, марксистська економічна теорія також не сприяла запобіганню забруднення довкілля та попередженню екологічної деградації.

Одне із пояснень того, чому екологічні блага не отримали економічної оцінки, полягає у тому, що існує принципова відмінність між штучним і природним капіталом. Внаслідок того, що штучний капітал створюється із використанням людської праці і потребує відповідних матеріальних витрат, його економічна цінність та необхідність своєчасного відтворення чітко усвідомлюються. Натомість природний капітал визначається природними умовами і ресурсами, незалежними від людей. Поки пропозиція природного капіталу значно перевищувала попит, суб'єкти економічної діяльності використовували природні ресурси та здатність біосфери переробляти відходи, не витрачаючи зусиль на їх відновлення, отже, екологічні блага вважались безкоштовними.
Неомальтузіанська економіка як вчення про біо-фізичні системи

Після відкриття законів термодинаміки змінилась наукова картина світу, а універсальними поняттями стали енергія і робота. У 19 ст. з'явились концепції, засновники яких вдруге після фізіократів здійснили спробу застосувати до пояснення економічних явищ фізичні поняття, тим самим заперечуючи існуючі механістичні погляди в економіці. Зокрема, це дослідження українського вченого Сергія Подолинського про роль сонячної енергії та фотосинтезу для економічної діяльності. У своєму творі "Праця людини та її відношення до розподілу енергії" (1880 р.) С. Подолинський розробив енергетичну теорію суспільного розвитку і довів, по-перше, наявність ще достатньої кількості енергії для життя землян, по-друге, неоптимальний її розподіл на земній поверхні, а головне – що людині під силу зробити цей розподіл більш раціональним, вигідним. Він пов'язував прогрес людства із збільшенням енергетичного бюджету кожної людини й людства в цілому. Індивідуальне та суспільне збагачення можливі лише завдяки нагромадженню сонячної енергії, а накопичувати додаткову енергію на Землі або зберігати її від розсіювання, дає можливість людська праця. Отже, не додаткова праця і, відповідно, додаткова вартість, як вважав К. Маркс, є джерелом багатства, а додаткова енергія Сонця. Тому, на думку С. Подолинського, трудову теорію вартості необхідно доповнити енергетичним балансом, іншими словами, політекономія повинна була об'єднатися з фізикою. С. Подолинський запропонував нове бачення цивілізаційного розвитку, по суті, визначивши критерії стійкого розвитку. За його розрахунками, стійким розвитком суспільства потрібно вважати такий, при якому витрати однієї калорії людської праці втягують в обіг 20 калорій сонячної енергії.


Важливими були й роботи Ернста Геккеля щодо основ екології, зокрема визначення екології як вчення про “економіку природи”. Однак, маючи інтелектуальні корені в біології, екологія розвивалася як вивчення економіки природи без включення в розгляд людини і суспільства.

Заслуга неомальтузіанської економіки полягає в тому, що вона висуває принципово нову політичну мету – екологічну сталість, що в подальшому знайшло своє вираження у концепції сталого розвитку суспільства.

Проте на той час ідеї Подолинського та інших представників цієї школи не були сприйняті їх сучасниками. Справжній розвиток неомальтузіанська економічна школа отримала вже в 1960-70-ті роки ХХ ст. завдяки роботам Кеннета Боулдінга, Ніколаса Георгеску-Роугена, Германа Дейлі, а також роботам Римського клубу щодо біо-фізичних обмежень в економіці.

Висновок: виключення економічною наукою ролі та функцій природних ресурсів та можливих негативних наслідків економічного розвитку заохочувало споживацьке ставлення до природи, породжувало віру у можливість нескінченного економічного зростання і призвело до виникнення сучасних екологічних проблем. Отже, можна стверджувати, що в економічних концепціях першої половини ХХ ст. вплив економічної діяльності на екологічні системи не враховувався. Без уваги залишався також і зворотній вплив негативних екологічних змін на відтворювальні економічні процеси, стан здоров'я та якість життя населення.