vchilka.in.ua 1 2 3

7


Зміни в лексичному складі мови.

Зміна лексичного значення слова виявляється в тому, що в процесі розвитку суспільства й мови слово може набувати нового значення, отже, його лексичне значення розширюється. Наприклад : ринок - «місце роздрібного продажу продуктів харчування та інших товарів (базар); чорний ринок – сфера нелегального товаро – грошового обігу; товарообігу. Слово може мати багато значень, а в процесі розвитку одне чи кілька із цих значень зникають – лексичне значення звужується; слово набуває нового значення. Наприклад: слово квартал зберегло значення назви четвертої частини року; назви частини міста, обмеженої кількома вулицями, що перехрещуються; назви ділянки поля, лісу, чимось засіяної , засадженої, і втратило значення назви податку,який збирався за чверть року.

Неологізми.

Неологізми – нові слова, що виникли за пам’яті людей, які їх використовують. Поняття «неологізм» є історичним і відносним, бо всі слова колись були неологізмами. Розрізняють неологізми лексичні та семантичні.

Лексичні неологізми – абсолютно нові слова як за значенням, так і за звучанням.

Семантичні неологізми - нові значення в уже наявних словах. Хтось ужив якесь слово в незвичайному для нього контексті, згодом це контекстуальне значення за суспільної необхідності стає загальновживаним, тобто переходить із мовлення до мови. Наприклад слово берегиня мало значення русалка, тепер воно стало вживатися у значенні жінка.

Авторські неологізми становлять окрему групу. Деякі авторські неологізми увійшли до літературної мови. Створені М. Старицьким лексеми байдужість, мрія, майбутнє, незагойний, нестяма міцно прижилися в нашій мові, навіть увійшли до активного словника. Загалом неологізми виникають декількома шляхами : вони творяться з наявного в мові матеріалу властивими для даної мови словотвірними способами, інколи штучно, часто запозичуються літературною мовою з діалектів і з інших мов. Іншомовні запозичення становлять найчисельнішу групу серед неологізмів.


Архаїзми.

Архаїзми – застарілі слова,які вийшли з активного вжитку, але збереглися в пасивному словнику.

Розрізняють власне архаїзми та історизми.

Власне архаїзми – слова, які називають предмети та явища, що існують і тепер, але витіснені з активного вжитку іншими синонімічними словами. Наприклад: чадо – дитина, перст – палець.

Власне архаїзми поділяються на лексичні та семантичні. Серед власне лексичних архаїзмів виділяють: 1) власне лексичні архаїзми; 2) лексико – словотвірні ( рос. пастырь при сучасному пастух); 3) лексико – фонетичні ( пііт - поет).

Семантичні архаїзми – застарілі значення наявних в активному словнику слів. Слово «язик» втратило значення « народ,етнос».

Історизми.

Історизми – слова, які вийшли з ужитку в зв’язку зі зникненням позначуваних ними понять. Наприклад: січовик – січовий стрілець, сотник – особа, що очолює сотню – складову частину полку.

Історизми не мають синонімів у сучасній мові,однак вони можуть повертатися в мову, якщо відновлюються відповідні чи подібні реалії. В останні роки отримали друге життя колишні історизми гривня, віче, пластун. Водночас нерідко до історизмів переходять слова, які виникли зовсім недавно. Наприклад: лікнеп, раднаргосп.

Історизми використовують у художній літературі для відтворення історичного колориту, а архаїзми – для створення піднесеного і зниженого стилів.

Шляхи збагачення словникового складу мови.

Усі слова сучасної української мови щодо їх стосунків із різними функціональними стилями поділяються на дві великі групи:

1. Стилістично нейтральна, міжстильова лексика.

2.Стилістично забарвлена лексика обмеженого вживання (слова, що використовуються лише в окремих стилях чи в одному з них).

Стилістично нейтральна (міжстильова) лексика використовується в усіх мовних стилях (батько, сестра, голова, будинок, стіл, вітер, жито, соловей тощо).


Стилістично забарвлена, вужчого стилістичного призначення лексика пов’язана не з усіма, а з окремими функціональними стилями. Сюди належать книжна, розмовна, просторічна лексика, діалектизми, терміни, професіоналізми, жаргонізми, арготизми.

Книжна лексика включає в себе слова, що позначають абстрактні поняття: здатність, старанність, мистецтво; слова із забарвленням урочистості: воїн, корифей, мадонна, серед яких і більшість старослов’янізмів: благовісний, благословенний, храм; застарілі слова, що використовуються в сучасній літературній мові: інквізиція, кольчуга, ясир; поетичні слова: блакить, злотокосий, живо та ін. Книжна лексика переважає в писемних варіантах стилів. Між книжною й загальновживаною лексикою неперехідної межі немає. З розвитком науки й культури, з підвищенням освітнього рівня, зі змінами в житті народу слова, колись книжні, стають загальновживаними.

До складу розмовної лексики належать слова, що є літературними, але надають мовленню розмовного забарвлення. Як правило, вони використовуються в усному варіанті літературного мовлення (під’юджувати, репетувати, мастак; роздзвонити — «проговоритися», розплатитися — «помститися»).

Багатокомпонентність мови.

Кожен з компонентів та їх складові містять кілька наскрізних змістових ліній. Змістовими лініями мовного компонента є мовленнєва, мовна, соціокультурна і діяльнісна (стратегічна).

Мовленнєва лінія забезпечує вироблення і вдосконалення вмінь та навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письма); мовна - засвоєння системних знань про мову як засіб вираження думок і почуттів людини та формування мовних умінь і навичок; соціокультурна - засвоєння культурних і духовних цінностей свого та інших народів, норм, які регулюють стосунки між поколіннями, статями, націями, сприяють естетичному і морально-етичному розвиткові; діяльнісна (стратегічна) - формування загальнонавчальних умінь і навичок, опанування стратегій, що визначають мовленнєву діяльність, передусім спрямованих на розв'язання навчальних завдань і життєвих проблем. Зазначені змістові лінії формують комунікативну мовленнєву, мовну, соціокультурну, діяльнісну (стратегічну) компетенцію особистості.


Змістовими лініями літературного компонента є аксіологічна, літературознавча, культурологічна.

Аксіологічна лінія забезпечує опрацювання художнього твору у єдності його етичних та естетичних вимірів, спрямованість роботи над текстом на формування ціннісних орієнтацій і розвиток творчих здібностей особистості; літературознавча - засвоєння основних теоретико- та історико-літературних знань і розгляд твору у контексті літературного процесу; культурологічна - усвідомлення літератури як складової частини духовної культури українського та інших народів. Ці змістові лінії формують літературну компетенцію учнів.

Зміст мовного компонента. Українська мова, мови національних меншин, іноземні мови формують в учнів стійку мотивацію до вивчення мов, забезпечують усвідомлення функцій кожної з мов у навчальному процесі і в суспільстві; виховують повагу до української мови як державної та до інших мов; розширюють та активізують словниковий запас учнів з урахуванням тих груп слів, усталених висловів, що відображають реальне життя народу, мова якого вивчається, особливості його життєвого досвіду, історії, культури; сприяють формуванню толерантного ставлення до різних народів, розумінню важливості оволодіння іноземною мовою і потреби користуватися нею як засобом спілкування в різних сферах, розвитку в учнів мовних, інтелектуальних і пізнавальних здібностей; формують гуманістичний світогляд, моральні та естетичні переконання, національні та загальнолюдські цінності.

Зміст літературного компонента. Українська література, зарубіжна література, літератури національних меншин передбачають формування потреби і відповідних навичок у читанні художньої літератури; створення на основі засвоєних літературних знань оптимальних умов для всебічного розвитку і реалізації особистості; формування національних і загальнолюдських цінностей; залучення учнів до найкращих здобутків духовної культури.

Своєрідність і сфери поширення.

Слова, об’єднані сферою поширення, утворюють певні лексичні групи: 1) загальновживану лексику і 2) лексику обмеженого вживання.


До загальновживаної лексики належать слова, використання яких вільне, не обмежене. Подібна лексика складає стійку основу. Сучасної української мови. У ній за тематичною ознакою можуть бути виділені найрізноманітніші лексико-семантичні парадигми: слова, що називають явища, поняття суспільно-політичного життя, економічні поняття, явища культурного життя, побутові найменування і т. д. і т. п. У лексиці обмеженого вживання з точки зору соціально-діалектної сфери поширення виділяються слова, по-перше, притаманні тим чи іншим територіальним говорам, діалектам (так звані діалектизми), по-друге, спеціальні, професійно-термінологічні, а також жаргонно-арготичні.

Категорія загальновживаних слів не є замкненою і застиглою: вона весь час поповнюється новими словами у зв’язку з розвитком матеріальної і духовної культури найширших мас населення. Так, наприклад, слова Електрика, радіо, лекція, конференція Понад 60 років тому не були загальновживаними; потім такими не були слова. Близька своїм характером до загальновживаної Лексика специфічно побутова, Пов’язана з явищами побуту різних соціальних груп населення. Вона обіймає слова, що називають предмети одягу, їжі, господарства, житла, розваг та ін., а також їх деталі (плахта, кісник, бриль, коцюба, рогач, ослін, бандура, весілля). Серед побутової лексики можна виділити загальновживані слова, тобто такі, які означають назви предметів і явищ, поширених у побуті всіх груп населення, що користуються українською мовою (постіль, шапка, сніданок). Велику групу становить Професійно-виробнича лексика, До якої належать слова, що вживаються для назв різних знарядь, матеріалів, явищ і процесів виробництва, як наприклад: домна,

вагранка, руда, верстат, прядка, цівка, веретено, терпуг, долото, бетон, газифікація, електрозварювання І т. д. У кожній виробничій галузі створюється своя, специфічна для неї лексика, зв’язана з діяльністю людей, що працюють в цій галузі. Найбільш значною групою в спеціальній лексиці є наукові і технічні терміни, що утворюють різноманітні термінологічні системи. До термінологічної лексики відносять слова чи словосполучення, що використовуються для логічно точного визначення спеціальних понять, встановлення змісту понять, їх ознак. Отже, для терміна (на відміну від не терміна) особливою характерною функцією є функція визначення, що називається дефінітивною (лат. Ле/іпіо — Визначення), а саме термінологічне розкриття змісту поняття — дефініцією. Терміни, як правило, однозначні. Багатозначність термінів, як і їх синонімія, а також омонімія і антонімія. Визначаються звичайно в числі недоліків. До власне професійної лексики належать слова, вирази, які не є суворо взаконеними, науково визначеними найменуваннями тих чи інших виробничо-технічних, сільськогосподарських та інших професійних понять. Одні з подібних найменувань набувають ознак Напівофіційних, але визначених в галузі їх поширення професійних слів. Вони нерідко включаються в спеціальні словники, але обов’язково з вказівкою на чисто професійне їх значення. Наприклад: в мисливстві відомо кілька назв лисиці: Проста, руда (чи Сиводушка), лісова, червоно-бура, чорнобурка, чорна, біла, карсун, караганка, запашиста лисиця.


Інші професійні слова лишаються Вузькопрофесійними, що вживаються в розмовному мовленні людей, об’єднаних родом певних занять. Такі слова є професійно-жаргонними. Так, у поліграфістів рядок, що не ввійшов у текст, називають Висячим. Широкого поширення в літературній мові вузькопрофесійні слова звичайно не отримують, тобто сфера їх вживання залишається обмеженою. Частіше за все це розмовне мовлення представників тієї чи іншої професії. Однак, нерідко буває так, що відбувається так звана термінологізація професійних слів і виразів. У такому випадку вони стають єдиним офіційно взаконеним найменуванням. У той же час поширення науково-технічної термінології і власне лексики, їх інтенсивне проникнення в різні сфери життя призводить до того, що в мові, поряд з процесом термінологізації загальновживаних слів, спостерігається і зворотний процес – засвоєння літературною мовою термінів, тобто їх детермінологізація. Часте вживання філософських, мистецьких, літературознавчих, медичних, фізичних, хімічних, виробничо-технічних і багатьох інших термінів і термінологічних сполучень зробило їх загальновживаними лексичними одиницями: Аргумент, поняття, свідомість; драма, концерт, контакт, контур, напруга, роман, стиль; аналіз, синтез. Ці слова в загальнолітературному вживанні мають інші, нерідко переносно-метафоричне лексичне чи фразеологічне значення.

Живі і мертві мови.

Ме́ртва мо́ва (деколи кажуть зникла, згасла мова) — мова, що не має живих носіїв, для яких вона є рідною. Таке трапляється, коли одна мова повністю заміщається іншою, як, наприклад, коптська мова була заміщена арабською, а багато корінних американських мов були витіснені англійською, французькою, іспанською і португальською мовами. Мова стає мертвою також в тому випадку, коли мова еволюціонує і розвивається в іншу мову або навіть в групу мов. Прикладом такої мови є латинська мова — мертва мова, яка є предком сучасних романських мов, староанглійська мова — сучасної англійської. В деяких випадках мертва мова продовжує використовуватися з науковою і релігійною метою. Таким чином використовуються мови — санскрит, латина, староцерковнослов'янська, коптська, авестійська мова (східна староіранська), старотибетська мова, староефіопська (Ge'ez) та ін. Іноді мертва мова може знову стати живою (відродження мови), як, наприклад, сталося з івритом. Існує тонка грань між мертвими мовами і стародавніми станами живих: так, давньоукраїнська мова, носіїв якої також немає, мертвою не вважається. Різниця в тому, чи перетекла стара форма мови в нову (нові) цілком, чи вони розщепилися і деякий час існували паралельно. Найчастіше літературна мова відривається від розмовної і застигає в якомусь своєму класичному вигляді, майже не змінюючись в подальшому; коли ж розмовна мова витворює нову літературну форму, стару можна вважати мертвою мовою. Мова, яка має живих носіїв називається сучасною. Етнологи стверджують, що відомо 6 912 живих мов.


Жива мова - це будь природна мова, який використовується в даний час.

Визначення характеру відношення живої мови тієї або іншої національної літературної мови до літературної мови в цілому або її різновиду вирішується по-різному. Вивчення соціальної, локальної, вікової, статевої, професійної диференціації живої мови, мовної поведінки, особливостей утворення та сприйняття мови є одним із завдань соціолінгвістики та психолінгвістики. Загальні властивості усного мовлення виявляються в специфічних характеристиках живої мови: спонтанності, лінійному характері, що призводить як до економії, так і до надмірності мовних засобів, безпосередньому характері мовленнєвого акту. Жива мова існує в діалогічних та монологічних формах. Форма мови впливає на вибір засобів вираження.

Основна функція живої мови - комунікативна. Відповідно до потреб спілкування змінюються теми живої мови: від вузькопобутових до виробничих та абстрагованих. Можна виділити три типи ситуацій спілкування: стереотипні міські діалоги незнайомих осіб; спілкування знайомих осіб у побутовій обстановці; спілкування знайомих і незнайомих осіб у виробничій та соціально-культурній сфері. Жива мова широко використовується в художній літературі. Її відображення має національно-зумовлений та історичний характер: чим вищий ступінь демократизації художньої літератури, тим більший вплив здійснює жива мова на мову художньої літератури. В художньому творі в першу чергу використовуються ті явища живої мови, які пов'язані з її стилістичною експресією, виразністю. Ті явища живої мови, які пов'язані передусім з усним характером її здійснення, в мову художньої літератури потрапляють рідко. Тому жива мова в її природному вигляді вивчається не за художніми текстами, а за матеріалами магнітофонних та ручних записів оригінального тексту або окремих його особливостей.

У межах кожної національної мови жива мова має у своєму розпорядженні власний набір мовних особливостей. Вживаються у ній також і загальнолітературні мовні засоби. Універсальні особливості живої мови пов'язані з усним характером її перебігу: під час прискореного темпу мовлення спостерігаються явища посиленої редукції ненаголошених голосних. Виникають явища описової та скороченої  номінації, особливості у функціонуванні окремих частин мови та утворення окремих форм, розчленування синтаксичного цілого, приєднання, розірвані структури, питально-відповідні єдності, повтори, перифрази.


Мови міжнародного спілкування.

Міжнародна мова - мову, який може бути використаний для комунікації значною кількістю людей по всьому світу. Для позначення цього поняття також використовується термін мова світового значення. У сучасному світі виділяється від 7 до 10 міжнародних мов. Після Другої світової війни, і особливо з початку 90-х років ХХ століття найбільш поширеним міжнародною мовою стала англійська. Під міжнародною мовою може також матися на увазі штучна мова, створений для міжнаціонального спілкування (есперанто). Також в XVII-XVIII вв. робилися спроби створення штучного універсального листи - пазіграфіі.



следующая страница >>