vchilka.in.ua 1 ... 2 3 4 5 6 7

3. Служіння в Христовому винограднику


Слідуючи навчанню Ісуса Христа, старець Павло смиренно дбає не лише про власне спасіння, але й про щасливу вічність своїх ближніх. Любов, „зв’язок досконалости” (Кол. 3, 14) –джерело, з якого черпає силу християнський вчинок. Ця любов виявляється передовсім у турботі про добро і спасіння ближніх. Отець Павло молиться за людей, яких посилає йому Господь, подає їм духовну поживу, єднає з Господом у каятті, творить діла милосердя. Апостол Павло писав про себе, що „бувши від усіх вільний, я став усім слугою, щоб більше їх придбати” (1 Кор. 9, 19). Так і отець Павло, будучи монахом, тобто зрікшись світу, з Божою поміччю найбільше послужився цьому ж таки світові, ставши слугою людей.

Могло здаватися, що в часи гонінь і заборон дух і традицію студійського монашества в УГКЦ буде втрачено. Але завдяки таким, як подвижник Павло, що жили монашим життям у тих важких обставинах, естафету монашого студійського життя було передано молодому поколінню. „Бог довго тримав отця [Павла при житті] – щоб ми з цього скористалися214. Отець щедро ділився досвідом монашого життя з тими, хто приходив до нього, передавав його своїй монашій родині.

На початку 90-их років ХХ століття, коли настала свобода Церкви, новіціат монахів студитів знаходився в Дорі при монастирі святого пророка Іллі. Тодішнім новикам пощастило скористати зі старчеського служіння отця Павла. Його науки, поради були надзвичайно корисні для духовного поступу молодих монахів. Старець говорив не багато, але те, що казав, стосувалося найважливіших речей у монашому житті. Він невтомно нагадував братам про необхідність молитви за вірність монашому покликанню і заохочував щодня молитися за те, аби витримати в монашому покликанні до кінця життя. Отець мав холеричний темперамент, різкий характер, але водночас був дуже чуйним до людського болю і страждань, безмежно терпеливим у цих речах. Коли хтось із братів переживав духовні труднощі й хотів виходити з монастиря, отець уміло розраджував і підтримував його. Але він не лише давав поради, але й молився в наміреннях різних людей і їхніх терпінь. Дорянський старець дуже ретельно ставився до молитви за людей: він записував імена тих, які просили його про молитву, і неодмінно молився. А коли людина ще й виконувала його духовні настанови, то все виходило їй на добро, про що є немало свідчень215. Коли новіціят перемістився до Святоуспенської Унівської лаври, наставник новиків радо відпускав братів до старця Павла на духовну розмову чи для Святої Тайни покаяння.


Отець був дуже вимогливий, коли йшлося про виконання монашого уставу. Тих братів, які жили разом з ним, він безпосередньо брав під свою опіку. Старець пильнував, як учень молиться, як поводиться, як працює, він радив, повчав, вислуховував сповідування помислів, приймав покаяння братів у Святій Тайні покаяння. Ігумен монахів студитів дбав про те, аби брати якнайбільше почерпнули від старця Павла.

Отець будив монахів удосвіта, примовляючи: „ Пінію врем’я, молитві час!” Братів напоумлював, щоби звечора вчасно йшли спати, щоби не засиджувалися допізна і не відкладали сон216. Присутність старця на спільній молитві додавала урочистости, умиротворення. У неділю та свята, коли не було фізичної праці, отець садив коло себе молодих монахів, щоб почитати разом „Житіє святих”. Час від часу отець зупиняв читання, додавав свої пояснення, повчання217.

Старець Павло охоче ділився з монахами своїм досвідом – для нього це була звична річ218. Молодих братів отець учив поміркованости, радив їм, щоб до прийняття Малої схими не бралися до дуже суворих постів, не намагалися випередити один одного, але й щоб не відставали і не пасли задніх у щоденному монашому подвизі. Серед усіх чеснот отець Павло найбільше наголошував на послусі. Монаха, який від’їжджав з Дори в Білорусію, навчав так: „Мовчи і слухайся219. Бувало, що якийсь молодий брат, прочитавши чи почувши про якийсь монаший подвиг, запалювався бажанням негайно впровадити його у своє життя. Отець Павло рішуче остуджував такі захоплення, казав, що вони приходять за намовою злого духа220. Він був проти непоміркованости і забороняв непосильні монаші подвиги. Отець не давав універсальних рецептів на всі випадки життя: одні настанови отець мав для молодих монахів, по-іншому навчав досвідчених221. Він не радив монахам залишати монастир, у який Господь їх покликав, щоб піти в інший, бо такі переходи некорисні.


Біля старця Павла було цікаво жити – це була людина, яка багато пережила на своєму довгому віку, а до того ж досвідчений монах. Отець навчав монахів правильно ставитися до праці: радив виконувати доручену роботу якнайкраще і якнайшвидше. Брати згадують: „Коли я робив так, як мені казав отець, то мені добре виходило, і це мені подобалося222, „Коли, бувало, я мав якісь труднощі й не знав, як повестися, то пригадував, як у подібних ситуаціях діяв отець Павло, і так робив223.

Духовними дітьми старця Павла були монахині різних монастирів Української Греко-Католицької Церкви. На прикладі монахинь Студійського Уставу покажемо, як у часи підпілля отець допомагав їм на нелегкому монашому поприщі. Ігуменя сестер-студиток Йосифа Вітер мала велику повагу до отця Павла і радо благословляла молодих монахинь, які йшли до нього на сповідь чи на духовну розмову. Сестри приймали повчання отця з великим довір’ям. Багато вистраждавши в часи гонінь Церкви, він міг добре порадити тим, які також несли нелегкий хрест переслідувань.

У той час сестри мусили працювати на різних світських роботах, приховуючи свій монаший стан, і це було для них нелегко. Духовна література була тоді недоступна, тому сестри часто записували духовні науки отця у зошит і так складали собі цілі збірки. Отець ставився до сестер по-батьківськи, випитував, у чому саме вони мають труднощі, в усьому допомагав, потішав, навчав. Ось деякі з повчань отця, записані у зошитах сестер: „Не показуй, що ти монахиня, але роби так, щоби Бог бачив, що ти монахиня і Його обручниця... Що зробите в молодості, тим вам відповість старість224; „Пильнуйте, моліться, слухайте ігуменю225; „Щодня поручай себе опіці Божої Матері... Щодня дуже щиро молися – небагато, хоч би одне Богородице Діво – за те, щоби витримати до кінця... Від того моменту як пробудишся, старайся себе поконувати: відразу вставай з ліжка - тим здобудеш першу перемогу над дияволом. Коли ти перебореш себе зранку, то далі диявол не буде мати над тобою сили, бо вже ангел візьме тебе в свої руки226.


Монахині-студитки мусили заслужити дозвіл ігумені поїхати до отця. Сестри питали одна одну: „А чи була ти в отця?” – Бо знали, що, побувавши в старця Павла, можна отримати багато корисних порад227. – „Ми згадуємо його з любов’ю і шаною, бо це таки був правдивий монах”228.

Приходив до отця за порадами і греко-католицький парох з Дори. Перед отцем Павлом можна було без страху відкрити душу і сказати все. Отець давав чіткі конкретні поради, бо не любив багато говорити. Коли про щось казав, що воно недобре, то так воно і було229. Багато священиків були духовними дітьми старця Павла. Для кожного він мав окреме слово повчання, благословення. Він любив своїх братів у священстві, радо вітав у своїй обителі, відвідував на їхніх парохіях, радів їхнім успіхам і переживав у невдачах.

Семінаристи, найчастіше з духовних семінарій Івано-Франківська і Тернополя, відвідували старця Павла, коли потребували духовної підтримки, приймаючи відповідальні рішення. Один семінарист прийшов перед дияконськими свяченнями порадитися про те, одружуватися йому чи ні. Отець сказав: „Роби так, щоби після цього не жалів230. Ще один семінарист відчув у своєму серці покликання до монастиря. Після сповіді він запитав старця, як йому жити далі. Отець не сказав йому прямо: „Іди до монастиря”, – а розповів історію одного покликання – як прийшов до монашества один високоосвічений чоловік. Семінарист зрозумів, що ця „притча” про нього, і за деякий час став монахом231.

У післярадянські часи, коли настала релігійна свобода, до отця Павла шикувалися черги людей – а це були вчені і невчені, судді й грабіжники, урядовці й робітники – всі, що хотіли через отця Павла, до якого мали велику довіру, примиритися з Господом і отримати Божу поміч.

З радістю чи з горем – люди йшли до отця. Він був дуже уважний, доброзичливий, справедливий. Багато людей вдячні отцеві за те, що допоміг їм зберегти від розриву їхнє подружжя. Одна жінка вирішила піти від свого чоловіка. Отець сказав, що коли її чоловік піде жити з іншою жінкою, то вона буде відповідальна за його гріх. Жінка залишилася зі своїм чоловіком і переконала його прийти на сповідь до отця Павла. Зустріч з отцем радикально змінила цього чоловіка і життя його сім’ї. Згадують про отця Павла і таке: „Він за нас молився, коли в нас були і хвороби і незгоди. Його любов і настанови дотепер з нами. Завдяки отцеві в нашій родині тепер запанували любов, повага, взаєморозуміння232.


Отцева порада могла часом здивувати людину. Але якщо ця людина виконувала пораду з довір’ям до отця, з вірою в Бога, то шкодувати їй не доводилось. Одного разу до старенького отця прийша просити поради учителька з дорівської школи. Чоловік цієї жінки почав сильно пити – не допомагали ані її прохання, ані сльози. Вчителька приступила до сповіді, отець записав на молитву за навернення її чоловіка і порадив: „Купи йому горілки, постав перед ним і нехай п’є”. Жінка виконала цю пораду. Чоловік був дуже здивований і запитав, що це означає. Жінка відповіла, що це їй порадив отець-монах. Чоловік був дуже збентежений і зворушений, і від того моменту перестав пити233. Є й такий спогад: „Коли було так важко, що, здавалося, виходу немає, я йшла до отця і розповідала йому про свою біду. А по розмові з отцем виявлялося, що та біда для мене – не біда, а добро. І вже йшла від отця здорова і весела234.

Отець Павло пояснював вірним, як важливо в церковному житті шанувати і слухати церковну владу. Він казав, що не годиться їздити до єпископа чи ігумена з вимогами змінити рішення церковної єрархії щодо парохіяльних священиків чи єромонахів. А тих, хто таке робив, закликав до каяття і сповіді. Надміру активних жіночок питав: „Чи єпископ втручається до вашої господарки? Чи каже вам, коли маєте сапати?”235 Старець мав добре почуття гумору, вмів і свої, і людські терпіння полегшувати жартами. Про радянську владу казав: вона така добра, що її не треба зачіпати – треба від неї оберігатися.

Перебуваючи в ув’язненні, отець журився тим, що суспільство все глибше і глибше погрузає у гріхах. У своїх листах з тюрми він просив людей, щоби вони каялися, щоб жили чесно236. В монастирі, у своїх коротких проповідях закликає людей, щоби вони молилися Богові, стійко трималися віри, виконували заповіді Божі, жили свято237.

Отець Павло дуже любив дітей. Йому було цікаво з ними, він дуже радів їхньому товариству. Діти до нього горнулися, бо відчували його любов. Отець учив дітей читати церковно-слов’янською мовою співати богослуження, церковні пісні, колядки (сам отець дуже добре співав). Після вечірні читав їм житія святих. Але не лише це. Отець відкривав перед дітьми не лише світ релігії – він навчав їх багатьох корисних речей, прищеплював любов до праці. Зокрема, отець учив дітей варити їсти, обгортати богослужбові книги. Він і годував дітей, а бідним ще й додому давав238. Перед тим як іти додому, вони підходили до отця по благословення і, радісні, йшли. Отець говорив з дітьми дуже просто, казав, щоб були чемними, вчилися, молилися, слухалися батьків, вчителів. Все це він промовляв від серця, яке було наповнене Господнім Духом, а тому легко прищеплювалося дітям239.


У монастирі святого пророка Іллі в Дорі щодня сповідалося багато людей; найбільше духовних порад отець давав під час сповідей. У сповідальниці отець цілком переображався – куди й дівалися так властиві йому запальність, різкість240. Він говорив цілком спокійно, без зайвої емоційности, ніколи не дивувався тому, що людина говорила про себе у сповіді, мав велике співчуття до каянника, не осуджував, а допомагав у спасінні, рятував грішника241. Люди відчували його щиру турботу і проймалися великою довірою.

В отця Павла легко було сповідатися: на пам’ять приходили давно забуті гріхи, з’являлася відвага сказати Господеві про гріхи затаєні. За Божою благодаттю, він відчував душевний стан каянника, часто ставив саме таке питання, яке допомагало виявити затаєний гріх242. Один семінарист прийшов сповідатися – вперше до отця Павла – і в процесі сповіді відчув, що гріхи „самі почали з нього виходити”. Він згадував і говорив те, про що вже й забув243. Отець Павло ставив людині питання і цим допомагав звільнитися від гріховного зла, наслідків давніх, можливо й не висповіданих гріхів. Отець був глибоко духовною людиною, і Божа благодать сходила на того, хто в нього сповідався, і це допомагало звільнитися від гріхів244.

Після сповіді духовно оздоровлені люди раділи, відчували легкість на душі, духовне піднесення, щастя. Духовна дочка старця Павла згадує: „Після сповіді мене наповнив такий дух бадьорости, що, здавалося, якби мала крила, то злетіла б понад горами. Це неможливо передати словами!”245 Так Господь діяв через святу Тайну покаяння, яку уділяв схиєромонах Павло. Він заохочував людей якомога частіше щиросердечно сповідатися, приймати Святе Причастя, відвідувати щонеділі церкву, ревно молитися, постити, всім прощати.

У радянські часи висповідатися в греко-католицького священика було непросто. Не можна було сповідати в лікарні. Одного разу хворі Яремчанської лікарні вирішили вночі поїхати в Дору до отця Порфирія, щоб висповідатися. Домовилися з медсестрою, щоб вона їх відпустила, зібрали по 3 крб., щоб заплатити за машину, і о першій годині ночі п’ятнадцять осіб приїхали до монахів. Постукали в двері – отець Порфирій відчинив. Усіх хворих висповідав, і вони, щасливі, повернулися до лікарні. Отець був дуже радий за цих людей і подякував хворій Сузанні, яка була ініціатором і організатором цієї поїздки. Він сказав: „Ти добре зробила, що привезла хворих людей”. У декого з них ця сповідь була першою і останньою, бо таки в лікарні й померли246.


Крім уділення Святих Тайн, отець Павло, у своєму старчеському служінні, допомагав людям особливими молитвами за оздоровлення. Він користувався літургічними молитвами, в основному читав їх зі старого требника, виданого в Унівському монастирі в 1774 р.247

Про цілительську практику отця Павла необхідно сказати окремо. Це було служіння в Христовому винограднику, яке давало рясні плоди. Ісус Христос наказує апостолам, щоб вони не лише проповідували, але й оздоровлювали недужих, виганяли бісів і щоб давали те, що даром прийняли, (Мт. 10,5-8).

Старець Павло, як раніше старець Мирон, вніс свою лепту у відродження давньої традиції читання молитов зцілення. Требники УГКЦ, видані протягом останніх чотирьохсот років, містили велику кількість таких молитов. Тут крилися неабиякі потенційні можливості духовного і фізичного зцілення людей. Студійські старці у своєму служінні оживили ці молитви, оновили їх з врахуванням досвіду і потреб сьогодення.

Яку користь приносило Божій справі читання цих молитов? За благальними молитвами старця Павла, за вірою хворої людини, зціляюча благодать сходила від милосердного Господа і оздоровлювала людину як фізично, так і духовно. Ці молитви скріплювали християн у вірі, вносили в душу радість Христову, наповнювали силою для життя. А читання заклинальних молитов приносило звільнення від поневолюючих впливів демонічних сил, свободу в Господі, мир між людьми. За читання молитов зцілення над хворими отець не брав винагороди, а тим, хто дякував йому за оздоровлення, казав, щоб дякували Богові.

Отець Павло вважав, що найважливішою умовою зцілення людини в Господі є її покаяння. Перед читанням молитов він, з’ясовуючи причини недуги, у сповіді детально виясняв прогрішення людини, щоб вона в щиросердечному розкаянні за свої гріхи з глибини серця обіцяла Богові змінити своє життя. При цьому отець просив хворих, щоб вони усім прощали і молилися за своїх кривдників.

Читання молитов за оздоровлення хворих відбувалося в монастирській каплиці, рідше в церкві або в домівках хворих. „Зігнутий до землі, старенький єромонах з довгою сніжно-білою бородою починає читати молитви зцілення. Люди з великим хвилюванням і увагою слухають тихі повільні слова, мовлені до Господа в молитві”248. Отець читав ці молитви по-старечому спокійно, без високих тонів, без зовнішніх ефектів249.


Хворі тримали в руках запалені свічки. Старець кропив людей свяченою водою, а якщо було потрібно, то й обкурював свяченим зіллям. Читав над хворими Святе Євангеліє – ті уривки, де йшлося про чудесні оздоровлення, які чинив Ісус Христос. Опісля на голову кожного хворого клав руки і хрест, тричі при цьому промовляючи: „На кого руки положу – здоровий буде”. Помазував благословенним єлеєм чоло, очі, ніздрі, уста, вуха, груди, долоні рук кожного хворого. В кінці служби зцілення хворих отець уділяв благословення: поклавши на голову хворого епітрахиль і осіняючи його знаком святого хреста, промовляв: „Нехай благословить тебе Господь із Сіону на все твоє життя”. Тоді ще раз кропив свяченою водою і виголошував духовну науку про те, що християни повинні жити в Господі, шукати зцілення лише в Церкві та в лікарів і не повинні ходити до ворожбитів, лжецілителів, які лише прикриваються церковною атрибутикою250.

Кожному хворому старець давав додому свячену воду, зібрану з різних чудотворних місць. Цією водою люди мали кропити свої домівки, щоденно потрохи пити, натирати нею хворі місця на тілі. Крім води, хворі отримували посвячене зілля. Від весни аж до пізньої осені люди збирали в лісах лікарські рослини і приносили їх до монастиря, отримуючи за свою працю відповідну винагороду. В монастирі монахи також вирощували лікарські рослини – в основному, нагідки, мелісу, м’яту251. На свято Успення Пресвятої Богородиці або в день попразденства все зілля зносили до каплиці, розкладали на підлогу і посвячували. Зазвичай чин посвячення зілля звершувало декілька священиків252. В одній з молитов у чині посвячення зілля священик просить Бога: „У празник сей благословляємо, щоб вони принесли поміч людям, тваринам і звірині проти недуг, ран, лиходіяння, чарування, ворожби, укусів зміїних або інших шкідливих звірів і проти диявольських насмішок і хитрощів”253. Це зілля мало подвійну цілющу силу – як природну, завдяки своїм властивостям, так і надприродну, оскільки було посвячене.


На Великій вечірні з литією, що її відправляли в монастирі, завжди посвячували достатню кількість хліба, пшениці, олії, щоб можна було давати їх додому хворим254. Якщо хтось із людей, що приступали до помазування благословенною олією, не мав на грудях хрестика, отець Павло дарував хрестика, бо мав на такі випадки заздалегідь приготовлені й посвячені. Імена хворих записував, щоб молитися за них на Святій Літургії, на акафісті, а бідним ще й давав гроші та продукти255.

До кожного хворого отець мав індивідуальний підхід. Неоднаково він читав молитви над хворими, неоднакові давав поради. Декому достатньо було висповідатися в отця Павла і отримати його благословення, над деким читав молитви, а в кого був особливо складний стан здоров’я, – над тими молився довше і казав приходити на молитви ще певну кількість разів.

Ніхто не обліковував, скільки було зцілень від психо-соматичних недуг після того, як отець прочитав молитви за зцілення, – вважалося, що так воно і має бути, коли молиться старець Павло. Узалежнені від алкоголю також отримували звільнення від своєї недуги, особливо якщо самі бажали виздоровлення, сповідалися, молилися. Один чоловік, який страждав від алкоголізму, прийшов до отця, коли той уже помирав, і просив про молитву. Щоправда він і сам благав і молився зі сльозами на очах за своє звільнення. Благословення старця, його заступницька молитва зробили чудо – недуга відійшла, і чоловік той уже більше не п’є256. Люди, поневолені наркоманією, алкологізмом, гріхами, пов’язаними з сексом, чи іншими злими пристрастями, потребують більше, ніж лише співчуття і зрозуміння. Вони потребують когось, хто вніс би у їхнє життя міць Ісуса Христа257.

Отець Павло вважав, що для видужання хворої дитини необхідно, аби висповідалися її батьки. Він твердо на цьому наполягав і навіть радив батькам відбути сповідь за ціле життя. Одна дитина впала в льох, налякалася і почала заїкатися. Після того, як висповідалися батьки і отець прочитав над дитиною молитви, дитина почала розмовляти нормально258. За молитвами отця Павла виліковувалися також хворі на епілепсію – зазвичай після двох-трьох зустрічей259. Бувало, що молитва старця Павла допомагала в тих випадках, коли нічим не могли зарадити лікарі260. Успішними були молитви отця за тих хворих, які, перебуваючи в лікарні, не могли безпосередньо приїхати до нього на молитви і просили помолитися за них „заочно”261. Отець Павло просив братів, особливо старенького брата Тадея, щоб вони були присутні на читанні молитов і домогали своєю молитвою. Він запрошував братів до молитви в особливо важких випадках – коли людина була дуже важко хвора або сильно опанована злими силами262.


Одна жінка з Закарпаття, православна за конфесійною приналежністю, просила свого пароха, аби дав їй благословення на поїздку до отця Павла в Дору на молитву, бо відчувала себе поневоленою дією злих сил. Священик не дозволив і сам почав читати над цією жінкою молитви на відігнання злої сили. Прочитавши ці молитви, священик відчув на собі дію цієї сили і налякався. Тоді сам поїхав у Дору просити допомоги. Старець Павло погодився йому допомогти. Хворий роззувся, ліг ницьма на підлогу, розпростершись хрестом. На руки і стопи хворого отець Павло поклав маленькі іконки, на спину – Євангеліє, а на нього хрест, покропив свяченою водою себе і хворого, обкадив свяченим зіллям і тихим благальним голосом почав читати молитви263. Багато християн різних православних конфесій вдячні отцеві за видужання від різних недуг.

Після сповіді, молитов зцілення і благословення отця Павла люди одразу відчували полегшу на душі та в тілі. Одна жінка після молитов отця Павла сіла на лавку біля монастиря. Почалася злива, а вона собі сидить. Коли її запитали, чому вона не втікає від дощу, вона відповіла: „Мені так легко, я така щаслива, я почуваюся здоровою...”264

Злими силами можуть бути опановані місця, речі, тварини, а це також може негативно впливати на здоров’я людини. І в таких випадках отець Павло допомагав людям. У рішенні Яремчанського народного суду від 1.08.1973 стосовно отця Петра Чучмана, зафіксовано: „...дочка Мельника хворіла на епілепсію, і з ціллю її вилікувати, він приїхав освятити їхній будинок”265. Люди просили, щоб отець молився за їхніх хворих, неспокійних чи буйних тварин. У требниках УГКЦ є молитви на такі випадки, і старець радо до них звертався і їх практикував. Одного разу отець допоміг чоловікові, який мав проблеми зі своїм стадом кіз. З якогось часу кози стали неслухняні, неспокійні – щойно після прочитання молитов у стаді запанував спокій266.


Господь вислуховував також молитви старця Павла за погоду. Він молився він і сам, і разом з монахами267, і з мирянами. Коли в Дорі стояла негода, люди приходили до отця молитися за добру погоду. Не один раз протягом року люди приходили з такими проханнями. Якось, коли дощ лив уже декілька днів поспіль, а хмари так густо заволокли небо, що не було жодного просвітку, отець Павло перед Святою Літургією сказав людям, що сьогодні будемо молитися до Господа за погоду. Ще Літургія не закінчилася, як на небі уже світило сонце, земля запарувала і невдовзі багато води вже й висохло268. У цьому ж наміренні, наміренні погоди, отець роздавав милостиню і постив. Особливо це практикувалося перед храмовим празником святого пророка Іллі – і завжди на празник була гарна погода. Люди дякували за добру погоду Господеві, святому пророкові Іллі, а також отцеві Павлові, який випросив цієї благодаті.

Протягом усього свого життя отець Павло робив людям добро, згідно з навчанням Святого Письма, де написано: „поки маємо час, робім добро всім, о зокрема рідним у вірі” (Гал. 6, 10). На Гуцульщині вірні щедро спомагали монахів – приносили продукти, давали гроші на Служби Божі, на молитви. Усім цим добром отець Павло ділився з ближніми: насамперед, у часи нестач і голоду він возив продукти братам-монахам, зокрема до Унева269, архімандритові Никанору в Якторів, сестрам-студиткам у Перемишляни, Якторів та багатьом іншим. Він приїжджав з важкою валізкою і сумкою, наповненими продуктами, які були в ті часи дуже дорогі, та й купити їх було нелегко. Питав братів, кому ще треба допомогти270. Багато інтенцій на Служби Божі отець Павло привозив з Карпат, передавав їх єромонахам-студитам, і вони мали на що жити271. Коли в Яремче померла сестра Єремія, і сестри-монахині почали журитися про труну для померлої, раптом під’їхала машина, яка привезла труну. Люди пояснили, що отець Павло віддав свою – ту, що приготував для себе272. Ще три труни він віддав бідним – знову ж, з тих, що був приготував для себе.


Люди називали брата Порфирія, а пізніше отця Порфирія, популярним на Гуцульщині словом „добродій”: „його називали добродієм, бо він людям робив добро”273. Він почувався більше щасливим, коли давав, ніж коли брав (див. Ді. 20, 35). Отець щедро роздавав людям милостиню274. Бідні постійно приходили до отця Павла. На заупокійні богослуження, парастаси люди жертвували продукти. Бідні чекали, коли закінчаться молитви, бо знали, що отець роздаватиме продукти275.

Хоча отець не був парохом і не ніс відповідальности за людей на цій території, але він знав бідних, калік, знав, кому і коли потрібна допомога276. Отець і сам відносив допомогу, і доручав братам, сестрам-монахиням чи світським людям. У листі написаному з ув'язнення до Івана Федорчука, який часто приходив до єромонахів-студитів, отець Порфирій просить, щоб той заопікувався сліпим чоловіком, який самотньо жив у Яремчі високо на горі. З тюрми отець також висилає гроші, щоб купити тому чоловікові одяг на зиму, просить, щоб не забували носити йому їжу277.

Старець Павло давав милостиню потребуючим, жертвуючи її на славу Божу, на добро людей, яким подавав, в намірі перепрошення за гріхи, в намірі допомоги в доброму ділі, а також за душі померлих – гуцули в такому випадку кажуть, що дав “за простибі”. В монастирі завжди було що дати потребуючим, бо Господь щедро благословив усім, чого потребували люди.

Отець Павло гостинно приймав монахів з інших монастирів, хворих, подорожуючих – всіх, хто приїжджав до нього. Як Авраам прийняв трьох подорожуючих, а виявилося, що це Господь (Бут. 18, 1-8), так отець Павло гостив людей, служачи їм, як самому Христу Господу. Скільки б монахів не приїхало до нього, отець насамперед казав накривати стіл, щоб з дороги нагодувати братів, щоб вони не були голодні. Це ніколи не було для нього тягарем, а завжди – радістю278, і все, що було в кухні, – отець подавав братам279. Юнака, який вирішив вступати до монастиря і мав удосвіта виїжджати, за благословенням отця Павла, до Святоуспенської Унівської лаври, о 5 год. ранку в кухні вже чекав готовий сніданок. Хлопець здивувався, а отець Павло сказав: „Їж, бо ти їдеш в дорогу280. Якось до отця прийшла з лікарні хвора на ім’я Марія. Вона дуже втомилася від ходи, сіла в каплиці, щоб перевести дух, бо не могла говорити. Отець спершу нагодував жінку, а тоді вислухав розповідь про її недугу. Потім помолився над нею, і до лікарні жінка вернулася вже здоровою. Лікарі радили їй не їхати відразу додому, а закінчити курс лікування. Але вона, здорова, поїхала до своїх малих дітей, і після цього вже не лікувалася в лікарні281.


Відійшовши з цього світу, отець Павло лишив по собі добру пам’ять. З теплом і шаною згадують люди його поради, молитви, чеснотливе життя. Один чоловік, якого отець Павло вчив кравецької справи, в глибокому розчуленні поцілував руку молодому монахові і пояснив, що робить це на знак вдячности своєму вчителеві-монахові.

Багато людей приходило до отця Павла під час його земного життя, багато приходять тепер на його могилу. Тут завжди можна застати людей, які моляться. Це монахи з Унівської лаври, паломники з різних куточків нашої землі. Вони просять помочі й заступництва, моляться на славу Божу і на добро душі отця Павла.

Старенька гуцулка на ім’я Анна, яка вже не може сама приїхати на могилу отця, просить інших, щоби помолилися за неї на його могилі. Щовечора вона цілує, немов ікону, фотографію отця, і молиться за нього і до нього282. А гуцулка Василина всім розповідає, що старець допомагає їй і після своєї смерти так само, як допомагав за життя283. Духовні діти отця Павла любили його, коли він ще жив на землі, і ця любов у їхніх серцях не маліє після його смерти.

Плоди духовної праці старця Павла щедро розсипані серед нас. Його подвижницьке монаше життя, молитви, пости, милостині, відіграли велику роль у тому, що Господь покликав на служіння у своєму винограднику багато вибраних осіб. Серед них лише з Дори УГКЦ отримала двох єпископів – владику Василя Семенюка і владику Василя Івасюка, чотирьох єромонахів, священиків, монахів і монахинь. Не один десяток тих, що сьогодні служать Богові, завдячують цим отцеві Павлові. Не злічити вдячних йому за духовні й тілесні оздоровлення.

У цьому розділі описано життя старця Павла як ісповідника віри, життя як монаший подвиг. Розглянуті чесноти старця Павла були властві також старцям минулих століть. Приклад старчеського служіння отця Павла доводить, що таке служіння приносить велику користь і велике добро. Рясні плоди вродив духовний сад, що його насадив і доглядав старець Павло Дорянський.


<< предыдущая страница   следующая страница >>