vchilka.in.ua 1


Олександр Кочерга,

заступник директора

Інституту післядипломної педагогічної освіти

Київського університету імені Бориса Грінченка,

кандидат психологічних наук, доцент

e-mail:ovk@kmpu.edu.ua


Індикатори успішної адаптації першокласника до школи


Початок шкільного життя - відповідальний період у житті кожної дитини. Від того, як вона адаптується до нових умов, буде залежати успішність її подальшого шкільного життя.

Батьки першокласників прагнуть, щоб вступ їхніх дітей до школи приніс родині радість визнання та щастя творчості. Але одного бажання замало, важливо бути обізнаними з певними закономірностями адаптації до школи.

На наш погляд, батьків слід озброїти інформацією про необхідну «стартову підготовку» дітей до школи, ознайомивши з індикаторами успіху. Термін індикатори означає доступні спостереженню й виміру характеристики об’єкта, які дозволяють скласти судження про інші його характеристики. Тож окреслімо найважливіші з індикаторів успішної адаптації дитини до школи. Йдеться не про готовність дитини до навчання взагалі, а лише до навчання в певних, чітко окреслених нормативними документами умовах.

Тож радимо шановним батькам ознайомитись із представленим тут матеріалом, узяти його до уваги і враховувати при висуванні відповідних вимог до себе і своєї дитини. Якщо виникають сумніви, слід, не вагаючись, звертатись по консультацію до шкільних психологів та соціальних педагогів. За умови бажання порозумітись можна розв’язати питання будь-якої складності. Конструктивний підхід з боку батьків та з боку педагогів значно сприятиме адаптації першокласників.

Поміркуймо ж, на що варто звернути увагу батькам першокласників, і що передовсім вони мають знати.


ФІЗИЧНА ГОТОВНІСТЬ

Відшумів «випускний бал» у садочку, минуло, може, останнє безтурботне літо на дачі з бабусею (ня­нею). Усе уважніше ви починаєте прислухатися до розмов своїх колег про школу. Думки чуєте різноманітні, до того ж ваше занепокоєння «підігрівають» засоби масової інформації, з яких щодня дізнаєтеся про нескінченні реформи освіти та нерозв»язні шкільні проблеми. Зрозуміло, що зміни в школі, яку ви пам»ятаєте і до якої звикли, правомірно викликає у вас острах і невпевненість. Тож спробуймо розібратися, чи все, що відбувається у школі, є для ваших дітей страшним?


Традиційно до школи діти йшли у сім років, проте зараз вони мо­жуть починати навчання і в шість, і так само у сім, закон цього не забороняє. Пізніше навчання може початися тоді, коли ваша дитина фізично і психічно до нього не готова. Йдеться про те, що організм ди­тини та її психіка ще не дозріли у своєму розвитку. Зрозуміло, що до школи варто йти, коли на момент вступу до школи дитина вже досяг­ла фізичного віку,
тобто шести років. Але часто батьки поспішають зі вступом до школи на кілька місяців або навіть на півроку раніше. Чи добре це?

Відповідь така: добре, якщо перебувати у школі дитини дозволяє її фізичний вік. Показником фізичної готовності можуть висту­пати антропометричні показники розвитку організму дитини (зріст, вага, кількість постійних зубів). Ось який це має вигляд:





Хлопчики

Дівчатка

Вік

кількість

Довжина

маса тіла

кількість

довжина

маса тіла

постійних

тіла (см)

(см)

постійних


тіла (см)

(см)




зубів







зубів







6

1—6

111—121

19,7—24,1

1—6

111—120

19,0—23,6

років



















7

5—10

117,3—127,3

20,4—28,8

6—11

115,9—126,9


20,3—28,0

років




















Якщо у вашої дитини на момент вступу до школи більшість антропометричних показників замалі, слід порадитися з лікарем або шкільним психологом щодо того, чи варто всту­пати до школи в цей період (зрозуміло, що найперше це стосується шестирічного віку).

У кожного, хто уважно розгляне таблицю, може виникнути запитання, який із показників у виборі фізичної готовності дитини є вирішальним. Батькам варто звернути увагу на кількість постійних зубів (зрозуміло, що до уваги не беремо молочні, які є тимчасовими). Цей показник іноді ще нази­вають «зубним віком»: саме наявність у дитини постійних зубів може свідчити про її фізичну зрілість.

Зрозуміло, що, говорячи про один із показників, не слід принижувати важливість інших. Просто зуб­на зрілість є вирішальною на тлі інших позитивних показників (ваги, зросту) при визначенні фізичної зрілості дитини.

Найкраще, коли всі антропометричні показники в нормі. Але якщо на тлі інших позитивних показників у дитини немає бодай одного постійного зуба, зі вступом до першого класу варто зачекати. Це потрібно зробити тому, що фізичні та психічні навантажен­ня можуть суттєво погіршити стан здоров'я дитини і суттєво зруйну­вати її бажання вчитись у школі. Даючи цю пораду, ми усвідомлюємо, що діти всі різні, але, на наш погляд, не можна ризикувати, бо за цим — дитяче здоров'я, яке, як відомо, досить легко порушити і доволі склад­но відновити. Тому батькам порадитися з педіатром, психоло­гом і не приймати поспішних невиважених рішень.




Візьміть до уваги!


  • На 1000 дітей в Україні припадає 1460 захворювань.

  • За останні роки в дітей дошкільного віку зафіксовано збільшення захворювань органів травлення, серцево-судинних захворювань та зни­ження гостроти зору (а з початком навчання, якщо дитина ослабле­на або фізично незріла, ці показники можуть суттєво погіршитися).

  • 60 % дітей, які ідуть до школи, мають порушення мовленнєвого розвитку. Вислуховуйте дитину, не перебивайте її, давайте їй мож­ливість висловлюватися, коректно, без образ виправляйте.






МОРАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ


Крім фізичної зрілості, для успішного навчання дитини у школі важливо, щоб вона була психічно зрілою. Фізична і психічна зрілість становлять разом те, що називають шкільною зрілістю (для шестирічних дітей) або психологічною готовністю (для семирічних дітей). Психічна зрілість складається з мотиваційного, інтелектуального, во­льового та морального компонентів. Щоб розібратися з основними пріоритетами у вихованні дітей та підготовці їх до шкільного навчання, розглянемо кожен з них.

Моральна готовність до шкільної освіти закладає підмурівки особистості, тобто є її фундаментом. В умовах повсякденного життя та в спілкуванні з дорослими, а та­кож у практиці рольової гри в дитини формуються узагальнені знан­ня багатьох соціальних норм. Але цих знань дитина ще не усвідомлює до кінця, безпосередньо пов'язуючи їх зі своїми позитивними і нега­тивними емоційними переживаннями. Перші етичні інстанції ста­новлять поки що відносно прості системні утворення, які є зародком моральних почуттів, зрілі моральні почуття й переконання надалі сформуються саме на їхній основі. Моральні інстанції породжу­ють у шестирічок і моральні мотиви поведінки, які можуть бути за своїм впливом сильніші за більшість безпосередніх, зокрема і безпосередні потреби (дитина може навіть відмовитися від улюбленої справи задля виконання своїх обіцянок або у грі виконувати роль, узяту на себе навіть тоді, коли обставини вказують на те, що гру припинено).


Основою для хорошої адаптації дитини у школі передовсім є її вміння спілкуватися з дорослими та однолітками. Систематично спостерігаючи за поведінкою своєї дитини під час ігор і занять, батьки мають зрозуміти, чи вміє вона спокійно і по-діловому звертатися до дорослого із запитанням, чи спроможна узгоджувати власні бажання з інтересами товаришів; чи не обрає для себе найпривабливіші ролі, добиваючись їх у результаті умовлянь, примусу або й конфліктів; чи можливо, задовольняється будь-якою роллю, не вміючи виявити свої нахили й інтереси, а то й взагалі не бере участі в спільній діяльності з дітьми, несмілива або пасивна у спілкуванні з однолітками й дорослими.

Стандарти сучасного життя не завжди забезпечують можливість відвідування дитиною дошкільного закладу, у такому разі її підготовка до школи відбувається в родині. Це не завжди має хороші наслідки для її шкільної адаптації. Важливо, щоб перед школою дитина хоча б упродовж двох років відвідувала садок, де є те соціальне середовище однолітків і дітей старшого віку, що на практиці допоможе їй навчитися вста­новлювати стосунки, обмежувати свої бажання, співвідносити свої інтереси з інтересами та бажаннями інших дітей, а отже, розумітися на тому, що не завжди своє безперечне «хочу» є важливим для інших; це приборкуватиме дитячий егоїзм. Дитина має навчитися й відчувати свою цінність і самодостатність як активного учасника у спілкуванні з однолітками і дорослими.

Важливим є приклад спілкування батьків з їхніми батьками (бабусею, дідусем) і ро­дичами, з друзями, іншими дорослими й дітьми. Дошкільний вік — це період наслідування поведінки дорослих. Поведінка дітей на більш ніж на 80 % є наслідуванням поведінки дорослих. Тож розмірковуючи, у кого «вдалася» дитина, батьки мають прискіпливіше по­глянути на себе і своє життя.




Візьміть до уваги!



  • Соціальні норми поведінки дитини мають досить тривалий шлях закріплення, але найміцніше їх засвоєння відбувається в період дошкільного дитинства.

  • Дитину потрібно готувати до того, що не завжди всі ролі в житті можуть бути цікавими і надаватися винятково за її бажанням і вибором, інколи потрібно виконувати те, що необхідно для інших, і те, що не входить у коло власних інтересів. Манеру спілкування дорослих переймають і наслідують діти, ви­вчаючи її особливості, фіксуючи межі і правила стосунків з іншими, запам'ятовуючи не лише норми, а навіть тембр і висоту голосу.

  • Навчитися спілкуватись дитина може, тільки взаємодіючи з батьками, однолітками, дорослими

.




ВОЛЬОВА ГОТОВНІСТЬ


Вольова готовність дитини до шкільного навчання є важ­ливою складовою її успішної адаптації та умовою хорошого самопочуття в класі. Уже в дошкільному віці дитина опиняється перед потребою подолан­ня певних труднощів і підкорення своїх дій поставленій меті. Це приз­водить до того, що вона починає свідомо контролювати себе, керувати своїми внутрішніми і зовнішніми діями, пізнавальними процесами і поведінкою загалом. Вважають, що воля формується вже в дошкільному віці.

Звичайно, вольові дії дошкільнят мають свою специфіку, співіснуючи з діями непередбачуваними, імпульсивними, які ви­никають під впливом ситуативних почуттів і бажань. Психологи во­льову поведінку вважають соціальною, а джерело розвитку дитячої волі вбачають у взаємодії дитини з навколишнім світом. Провідну роль у соціальній обумовленості волі відводять мовленнєвому спілкуванню дитини з дорослими. У генетичному плані психологи розгляда­ють волю як стадію оволодіння особистісними процесами поведінки. Спочатку дорослі з допомогою слова регулюють поведінку дитини, потім, засвоюючи практичний зміст вимог дорослих, вона поступово починає через власне мовлення регулювати свою поведінку, роблячи тим самим суттєвий крок уперед на шляху до вольового розвитку.


Після оволодіння мовленням слово стає для дошкільників не лише за­собом спілкування, а й засобом організації поведінки. Тому батьки мають виважувати кожне слово, не давати дітям непосильних завдань, щоб потім менше їм докоряти, відбиваючи цим бажання робити щось самостійно.

Отже, появу волі підготовлює попередній розвиток довільної (з докладанням вольового зусилля) поведінки дошкільника. Мимовільна (немає вольового зусилля) поведінка дошкільника — це імпульсивні, спонтанні дії дитини. Одним із цен­тральних є питання про мотиваційну обумовленість тих конкретних вольових дій і вчинків, на які людина здатна в різні періоди свого жит­тя. Важливими є інтелектуальні й моральні основи вольової регуляції дошкільника.

Протягом дошкільного дитинства ускладнюється характер вольової сфери особистості і змінюється її питома вага в загальній структурі поведінки, що проявляється у зростаючому прагненні до подолан­ня перешкод, труднощів. Розвиток волі в цьому віці пов'язаний зі змінами мотивів поведінки. Висування на перший план групи мотивів, які стають для дитини найважливішими, ведуть до того, що, керуючись у своїй поведінці цими мотивами, дитина свідомо досягає поставленої мети, не піддаючись впливу, що її відволікає. Вона поступово оволодіває умінням підпорядковувати свої дії мотивам, які віддалені від мети дій, зокрема мотивам суспільного характеру. У неї з'являється рівень цілеспрямованості, типовий для шестирічного дошкільника. Проте хоча в шестирічок вольові дії з'являються, сфера їхнього застосування і їхнє місце в поведінці дитини вкрай обмежені.

Основні показники вольової готовності дитини виявляються в певній сформованості довільних психічних процесів (сприймання, пам'яті, уваги). Дитина впродовж певного часу уважно роздивляється той чи інший предмет, запам'ятовує уривки, які потрібно вивчити, у розповідях чи малюнках відтворює те, що бачила або чула. Нескладні завдання, запропоновані дорослими, дитина може вико­нати самостійно, спираючись на власні сили. Уміє самостійно себе обслугову­вати (одягається, зав'язує шнурки, прибирає після себе, вмивається, чистить зуби, може випрати свої шкарпетки і трусики, дотримується особистої гігієни), у своїй роботі має відповідний темп. Дитина, яка виконує завдання повільно, але правильно, потребує допомоги сто­совно організації темпу її роботи, а того, хто при цьому робить по­милки, насамперед треба навчити розуміти завдання і вже потім — підвищувати темп. Тим, хто працює швидко і припускається багатьох помилок, теж треба зрозуміти задане — у цьому разі уповільнення темпу їхньої діяльності може виступити важливим засобом зосере­дження уваги на завданні, формуванні самоконтролю за процесом і ре­зультатом його виконання. Дитина володіє доступними правилами поведінки, уміє правильно реагувати на оцінку дорослими виконаного завдання (якщо щось не так в оцінці, не кидається речами, не падає на підлогу, не тікає...). Водночас дитина вміє оцінювати свою роботу.





Візьміть до уваги!


Вольова готовність у психологіч­ній готовності дитини до шкільного навчання є досить важливим компонентом, і її формування та розвиток пов'язані з нашими зусиллями чи бездіяльністю у вихованні дитини..

  • Психофізіологічні особливості шестирічок не дають змоги в пов­ному обсязі сформувати вольову готовність, як у дітей семи років, тому враховуйте це, не виставляючи дитині непосильних для неї завдань.

  • Тільки завдяки спостереженням за дитиною ви зможете зрозуміти, чи сформована у неї вольова готовність.

  • На формування вольової готовності дошкільника впливає його темперамент; зважайте на це, пропонуючи йому ті чи інші зав­дання.






МОТИВАЦІЙНА ГОТОВНІСТЬ


Щоб дитина успішно навчалася, вона насамперед має прагнути до нового шкільного життя, до серйозних занять, відповідальних до­ручень. На появу таких бажань впливає ставлення дорослих до на­вчання як до важливої змістовної діяльності, більш значущої, ніж гра дошкільників. Прагнення дитини посісти нове соціальне становище веде до створення її внутрішньої позиції — мотивації. Мотиваційна готовність дитини є своєрідним генератором позитивних вражень про школу. Це той двигун, який допомагає дитині комфортно почува­тися у школі й позитивно ставитися до навчання як цікавого процесу.

Аналізуючи дані спеціальних досліджень, можна стверджувати, що хоча дітей цікавлять зовнішні атрибути шкільного життя — ранці, оцінки, дзвінки, шкільна форма тощо, не це є визначальним у їхньому прагненні ходити до школи. Навчання захоплює дітей як серйозна змістовна діяльність, яка призводить до певного результату, важливого і для самої дитини, і для дорослих.

Спосіб життя школяра як людини, яка займається суспільно важ­ливою і суспільно оцінюваною справою, дитина усвідомлює як адек­ватний для неї шлях до дорослості — він відповідає сформованому у грі мотиву стати дорослим і реально здійснювати його функції. Дослідження свідчать, що внутрішня позиція дитини, яка з'являється на кінець дошкільного віку, є системою потреб, пов'язаних з учінням як із новою, серйозною, справжньою, суспільно значущою діяльністю, що втілює в собі новий, серйозний, суспільно значущий, а отже, до­рослий спосіб життя.


У шестирічної дитини така мотивація до школи ще не сформована і потребує ретельної роботи з боку батьків. Дуже важливо, щоб діти отримували позитивну інформацію про школу саме від батьків, що нівелює поширені страшилки або погрози (от підеш до школи, тоді...). Своєрідність мотиваційної готовності дитини можна встановити за допомогою бесіди, під час якої будуть з'ясовані її уявлення про школу. Розуміння дітьми мотивів шкільного навчання можна поділити на чотири групи:

1. Прагнення бути школярем, бажання вчитися ґрунтуються на відповідному уявленні про школу: «Усі мають вчитися, щоб потім, коли виростеш, добре працювати»; «Хто добре вчиться у школі, той зможе стати Президентом...»; «Щоб добре вчитися, треба бути старан­ним...». Серед шестирічок такі пояснення дають одиниці, тому що їхньою основною потребою ще є гра, а не навчання.

2. Прагнення стати школярем ґрунтується на поверховому уявлен­ні: «У школі цікаво, там багато дітей, учитель ставить їм оцінки»; «У школі краще, ніж у дитячому садку: не треба спати вдень, після уроків можна бігати по подвір'ю скільки завгодно»; «Мені у школі по­добаються перерви, коли можна виходити в коридор або на вулицю». Тут відповідей шести річок буде більше.

3. Дитина начебто й правильно уявляє ті вимоги, які висуває школа, але водночас відчуває побоювання, навіть страх: «Я боюся, що не по­чую того, що говоритиме вчителька»; «Мабуть, я не зможу зробити того, що скаже вчителька»; «У школі важко, я не знаю, чи хочу йти туди, — чомусь боюся». Таких відповідей чимала кількість.

4. Дитина не бажає йти до школи: «У садочку краще, тут немає уроків і домашніх завдань», «У школі погано, бо там не граються і за­бороняють носити іграшки». На жаль, останнім часом кількість таких відповідей збільшується.

У дитячих відповідях батьків має насторожити 3-тя і 4-та групи відповідей. Щоб відповідь дитини не відповідала цим групам, потрібно краще ознайомити її із метою шкільного навчання, поставившись до цього максимально серйозно. Позитивна спрямованість дитини (у 1-й і 2-й групах відповідей) на школу як на власне навчальний за­клад — найважливіша передумова благополучного входження її у шкільно-навчальну дійсність, тобто прийняття нею відповідних шкільних вимог і повноцінного включення в навчальний процес.





Візьміть до уваги!


  • Мотиваційну готовність дитини слід формувати через усві­домлення того позитивного, що очікує дитину у школі, а не на по­грозах і залякуваннях.

  • Вагомим внеском у підвищенні мотиваційної готовності дитини може стати приклад батьків (показати свої зошити, шкільні наго­роди, відзнаки, розповісти про позитивний досвід шкільного навчан­ня) та близьких людей (дідуся, бабусі, тітки, дядька, племінників...).

Особливу увагу батькам слід звертати на дітей, якщо їхні відповіді потрапляють до 3-ї і 4-ї групи, а отже, треба допомогти дитині повірити в себе (знайти її сильні сторони та індивідуальні особливості).




ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ


Інтелектуальна готовність до шкільного навчання пов'язана з розвитком розумових процесів — умінням узагальнювати, порів­нювати об'єкти, класифікувати їх, виділяти суттєві ознаки, робити висновки. У дитини повинен бути певний обсяг уявлень, зокрема об­разних і просторових, відповідний мовленнєвий розвиток, пізнавальна активність. Усе це потребує розуміння батьків, вони мають знати, на що в інтелектуальному розвитку дитини слід звернути увагу.

1.Інтелектуальна готовність виявляється у загальному рівні розу­мового розвитку дитини, а також у рівні оволодіння вміннями й на­вичками, які допоможуть їй вивчати ті чи ті предмети. Важливим по­казником розумового розвитку дитини є системність уявлень, знань про довкілля, життя природи, деякі соціальні явища. Дитині необхідно читати книжки про природу: неживу і живу, відвідувати з нею місцевий музей при­роди, зоопарк, ходити до лісу чи парку. Можна дозовано (обмеже­но в часі) переглянути відеофільми про природу (тварин, природні явища). Але це має бути система роботи з дитиною, а не випадкові дії. Обов'язково потрібно розглядати й обговорювати з дитиною ілюстрації в книжках і дитячих енциклопедіях, це повинно мати системний характер, інакше в голові дитини виникне суміш різноманітних фактів. Треба розказати дитині про місце, країну, де вона народилася, повідомити про важливі події в її родині. На запитання дитини потрібно відповідати якомога повніше, не зводячи відповіді до «так» чи «ні». Розгорнута відповідь батька чи матері стане мовленнєвим взірцем для дитини.


2. Інтелектуальна готовність виявляється в рівні розвитку пізнавальної діяльності дитини (уваги, сприймання, пам'яті, мислен­ня, мовлення). З дитиною потрібно відвідувати картинну галерею (розподіляючи експозицію на невеличкі фрагменти). Також можна оглянути історичний та інші музеї, де зберігаються матеріальні, речові культурні здобутки цивілізації. Зрозуміло, дитині важливо, щоб екскурсія супроводжувалася поясненнями з боку дорослого, проте такий захід не має стомлювати її (правило доволі просте: що менший вік дитини, то мен­шим за часом має бути заняття), щоб у неї залишались приємні вра­ження, бажання знову туди повернутися.

Добре стимулює й розвиває пізнавальні здібності дитини робота з конструк­торами, мозаїками, пазлами, конфігурацій і сюжетів яких зараз досить багато. Добираючи пазли, треба пам'ятати про вік дитини: що менша дитина, то більший має бути пазл і простіший сюжет.

У пригоді може стати й робота з тетрісами, які доб­ре стимулюють увагу, образне і логічне мислення, проте й тут необхідно пам'ятати про вік дитини. Корисними є інтелектуальні комп'ютерні ігри.

Малювання дитини — це її спроба пізнати та відобразити світ. Через малюнок дитина виражає своє ставлення до життя, виявляє свої фантазії, особливості мислення, висловлює турботи, інтереси, бажання. Мова малюнка є образною та наповненою різноманітними смислами. От чому важливо розпитувати дітей, що вони намалювали, чому саме так — дорослому це допоможе краще зрозуміти світ дитини, а іноді вкаже на шляхи корекції тих чи інших дитячих бачень.

3. Інтелектуальна готовність виявляється через володіння деяки­ми елементарними навчальними навичками — здійснення звукового аналізу слова, читання (по буквах, складах або зв'язне - цілими слова­ми), лічба й обчислення, підготовленість руки до письма. Суттєвою допомогою для батьків можуть бути різноманітні дитячі журнали: «Малятко», «Барвінок», «Пізнайко» (цей журнал цікавий тим, що по­будований на іграх і має англійський та російськомовний варіанти) та ін. Чому саме журнали? Зі шкільними підручниками діти зустрінуться у школі, а передчасне ознайомлення з ними може знизити дитячий інтерес до них і негативно вплинути на адаптацію дитини до школи.


Ця третя позиція ніяк не вказує на необхідність обов'язкового оволодіння дитиною читанням, обчисленням або письмом. Батьки мають бути з цим вкрай обережні й терплячі, не змушувати дітей до будь-яких навчальних дій без їхнього бажання. До навчання треба готувати, але тільки цікавість, бажання та інтерес дитини є до цього процесу ключами.

Вивчення особливостей інтелектуальної сфери можна розпо­чати з дослідження пам'яті — психічного процесу, який нероз­ривно пов'язаний із розумовим. Для визначення рівня механічного запам'ятовування дається безглуздий набір слів: рік, слон, шпага, мило, сіль, шум, рука, стать, весна, син. Дитина, прослухавши весь цей ряд, повторює ті слова, які запам'ятала. Л.А. Венгер наводить такі показники механічної пам'яті, характерні для дітей шестирічного віку: з першого разу дитина сприймає не менше 5 слів; після 3-4-го прочитання відтворює 9-10 слів; через годину забуває не більше 2 слів із відтворених.

Ступінь обізнаності дитини, її світоглядні уявлення найзручніше з'ясовувати в бесіді.

Методика А.Р. Лурії дає змогу виявити загальний рівень розумо­вого розвитку, ступінь оволодіння узагальнювальними поняттями, умінням планувати свої дії. Дитині дають завдання — запам'ятати слова з допомогою малюнків: до кожного слова або словосполучення вона сама малює лаконічний малюнок, який потім допоможе це слово відтворити. Тобто малюнок стає засобом, який допомагає запам'ятати слова. Для запам'ятовування дається 10—12 слів і словосполучень, як-от: грузовик, розумна кішка, темний ліс, день, весела гра, мороз, капризна дитина, хороша погода, сильна людина, покарання, цікава казка. Через 1-1,5 год після прослуховування ряду слів і створення відповідних зображень дитина отримує свої малюнки і пригадує, до якого слова чи словосполучення вона робила кожен із них.

Рівень розвитку просторового мислення виявляється різними спо­собами. Ефективною і зручною є методика А.Л.Венгера «Лабіринт». Дитині необхідно знайти шлях до відповідного будиночка серед інших, неправильних шляхів і тупиків лабіринту. У цьому їй допо­магають образні задачі-вказівки — мимо яких об'єктів вона пройде. Дитина має орієнтуватися в самому лабіринті і схемі, яка відображає послідовність шляху, тобто розв'язання задачі.


Найпоширенішими методиками, які діагностують рівень розвитку словесно-логічного мислення, є такі.


  • «Пояснення складних картин»: дитині показують картинку і про­сять розказати, що на ній намальовано. Цей прийом дає уявлення про те, наскільки правильно дитина розуміє зображене, може виділити головне чи губиться в окремих деталях, наскільки розвине­не її мовлення.

  • «Послідовність подій» — складніша методика, у ній виявляється розуміння дитиною причинно-наслідкових зв'язків.

Узагальнення і абстрагування, послідовність висновків і деякі інші аспекти мислення вивчають із допомогою методики предметної класифікації. Класифікуючи різні об'єкти, дитина може виділити групи предметів за функціональною ознакою і дати їм узагальнені назви: за зовнішньою ознакою, за ситуативною ознакою (шафа і плаття об'єднуються в одну групу, тому що плаття висить у шафі).

Складні розумові процеси аналізу й синтезу вивчають при визначенні дітьми понять, інтерпретацій прислів'їв. Відома мето­дика інтерпретації прислів'їв має цікавий варіант, запропонований Б.В. Зейгарнік. Крім таких прислів'їв («Не все те золото, що блищить»; «Не рий яму іншому, сам у неї потрапиш»), дитині наводять фрази, одна з яких за значенням відповідає прислів'ю, а друга — нагадує її зовні. Наприклад, до прислів'я «Не в свої сани не сідай» дають фра­зи — «Не потрібно братися за справу, якої ти не знаєш» і «Узимку їздять на санях, а влітку — на возі». Дитина, вибираючи одну з них, пояснює, чому вона вибрала саме те прислів'я, а вже вибір вказує на змістові чи зовнішні ознаки орієнтування дитини.



Візьміть до уваги!

  • Інтелектуальна готовність дитини добре розвивається за умо­ви систематичної роботи щодо удосконалення її пізнавальних здібностей (уваги, сприймання, пам'яті, мислення, мовлення).


  • Провідним в інтелектуальній готовності дитини виступає роз­виток її мовлення, а для цього необхідним є систематичне читання дитині книжок, обговорення ілюстрацій, репродукцій, повні відповіді на запитання дитини.

  • Не можна залишати поза увагою бажання дитини з чимось ознайо­митись чи чогось навчитися ,їй треба допомогти в цьому, стати для неї товаришем (підтримувати в дитини здивування, цікавість).

  • Чудовою допомогою в розвитку інтелектуальної готовності дитини можуть бути дитячі журнали (з дитиною треба працюва­ти разом, вона не має працювати сама; важливо запитати в неї, що найбільше сподобалося в журналі, які завдання для неї є цікавими, звернути увагу дитини на інші статті й завдання, розтлумачити незрозумілі місця.

  • Необхідно повсякчас звертати увагу дитини на навколишній світ — невичерпне джере­ло відкриттів і нових знань.