vchilka.in.ua 1 2 ... 46 47

Міністерство освіти і науки України

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ


Академічний курс

За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка АПрН України О. Л. Підопригори, доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента АПрН України О. Д. Святоцького

Видання друге, перероблене та доповнене

Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів и вищих навчальних закладів

Київ 2004

К 347(77+78) К67.9(4УКР)304я73

П32

Гриф надано Міністерством освіти і пауки України (лист № 14/18.2-1921 від 5 серпня 2004 р.)

Авторський колектив: Підопригора О. А. — керівник авторського колективу (§ 5—8 розділу 1*

§ 3—5 розділу 2) Бутнік-Сівсрський О. Б. — розділ 15

Дроб'язко В. С. — § 1.2 розділу 3, короткий термінологічний словник Крайнев П. П. — § 3,4 розділу 3; § 2,3 розділу 6; розділ 12 Мслышк О. М. — розділи 8—11,17

Підопригора О. О. — розділи 4,5; § 1 розділу 6; розділи 7,13,16 Притика Д. М. — розділ 14

Святоцькнй О. Д. — передмова; § 1—4 розділу 1; § 1,2 розділу 2

Рецензенти: О. В. Дзера — доктор юридичних наук, професор (Київський національний університет імені Тараса Шевченка) Р. А. Калюжний — доктор юридичних наук, професор Київський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх

справ України)

©О. А.Підопригора,О. Б. Бутнік-Сіверський, В. С. Дроб'язко, П. П. Крайнев, О. М. Мельник, О. О. Підопригора, Д. М. Притика, О. Д. Святоцькнй, 2002 © Видавничий Дім «Іи Юре», 2002 © О. А. Підопригора, О. Б. Бутнік-Сіверський, В. С. Дроб'язко, П. П. Крайнев, О. М. Мельник, О. О. Підопригора, Д. М. Притика, О. Д. Святоцькнй, 2004 і Концерн «Видавничий Дім <Ін ІОре>, 2004

Зміст

Передмова.

Предмет, система і метод охорони права інтелектуальної власності

Розділ 1. Загальні положення про інтелектуальну власність..


1.1.Інтелектуальна діяльність та її місце в соціально-економічному розвитку суспільства..

1.2.Види інтелектуальної діяльності.

1.3. Особливості літературної діяльності.

1.4. Науково-технічна діяльність.

1.5. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

1.6. «Становлення системи правової охорони результатів інтелектуальної власності

1.7ЛІОНЯТТЯ права інтелектуальної власності..

1.8. Види права інтелектуальної власності

Розділ 2. Право інтелектуальної власності в Україні.

2.1. Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність..

2.2. Загальні положення законодавства України

про інтелектуальну власність ..

2.3. Авторське право і патентне право: спільне

і відмінність.

2.4. Інтелектуальна власність України та її вплив на соціально-економічний розвиток держави

2.5. Державне управління інтелектуальною власністю Розділ 3. Об'єкти права інтелектуальної власності.

3.1. Об'єкти авторського права.

3.2. Об'єкти суміжних прав..

3.3. Об'єкти промислової власності

3.4. Об'єкти засобів індивідуалізації учасників

цивільного обороту, товарів і послуг.

Розділ 4. Об'єкти селекційних досягнень.[Ц

Розділ 5. Об'єкти науково-технічної інформації 179

Розділ 6. Об'єкти нетрадиційних рішень .137

6.1. Об'єкти наукових відкриттів187

6.2. Об'єкти раціоналізаторських пропозицій139

6.3. Об'єкти захисту від недобросовісної

конкуренції..192

Розділ 7. Суб'єкти права інтелектуальної власності..198

7.1. Загальні положення198

7.2. Автори — творці об'єктів права інтелектуальної

власності199

7.3. Заявники207

7.4. Правонаступники як суб'єкти права


інтелектуальної власності 214

Розділ 8. Оформлення прав інтелектуальної власності

на об'єкти інтелектуальної власності219

8.1. Виникнення права інтелектуальної власності на твори науки, літератури

і мистецтва та об'єкти суміжних прав..219

8.2. Оформлення прав інтелектуальної власності

на об'єкти промислової власності .220

8.3. Заявка на засоби індивідуалізації учасників ^.цивільного обороту, товарів і послуг...229

^£ЙВндача охоронного документа на об'єкт

інтелектуальної власності237

Розділ 9. Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної

власності, що випливають з охоронних

документів... 241

9.1. Виникнення суб'єктивних нрав

інтелектуальної власності241

9.2. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкти інтелектуальної власності

9.3. Майнові права інтелектуальної власності авторів творів науки, літератури, мистецтва і суміжних прав та суб'єктів промислової власності .254

Розділ 10. Припинення правової охорони інтелектуальної

власності 345

10.1. Загальні положення.345

10.2. Припинення правової охорони об'єктів

промислової власності ... «є...345

10.3. Припинення правової охорони засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту,

товарів і послуг...351

10.4. Припинення правової охорони торговельної марки35*

Розділ 11. Договори у сфері інтелектуальної діяльності ...3&

11.1. Загальні положення.364

11.2. Авторські договори .37.'

11.3. Договори у сфері науково-технічної діяльності ...40;

11.4. Договори на використання об'єктів

промислової власності ..421

Розділ 12. Патентування об'єктів промислової власності

в іноземних державах.44'

12.1. Загальні положення.44

12.2. Умови патентування об'єктів промислової

власності в іноземних державахЛ6'.44

12.3. Договір про патентну кооперацію45

Розділ 13. Колективне управління майновими правами

суб'єктів інтелектуальної власності46

13.1. Загальні положення.46

13.2. Колективне управління майновими правами інтелектуальної власності

за типовим законом ВОІВ.4(

13.3. Управління майновими правами суб'єктів промислової власності .4

13.4. Представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені)..4*

13.5. Державні інспектори з питань

інтелектуальної власності .4

розділ 14. Захист права інтелектуальної власності..|

14.1. Загальні положення про систему захисту прав

інтелектуальної власності'№..• .4в*«-#4

ЗМІСТ

14.2. Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності .4$

14.3. Кримінально-правовий захист права інтелектуальної власності .501

14.4. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності .ж..512

Розділ 15. Економіка інтелектуальної власності 514

15.1. Інтелектуальна власність - складова інтелектуального капіталу за економічним змістом514

15.2. Оцінка вартості інтелектуальної власності..521

15.3. Інтелектуальна власність у господарській діяльності..528

15.4. Механізм комерціалізації інтелектуальної^ власності...535

15.5. Оподаткування операцій з нематеріальними активами...540

Розділ 16. Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної

власності556

16.1. Загальні міжнародні угоди з питань інтелектуальної власності.556

16.2. Міжнародні конвенції про охорону авторського права і суміжних прав...562 16.3. Міжнародно-правова охорона промислової власності57/

16.4. Міжиародно-правова охорона засобів


індивідуалізації учасників цивільного обороту,

товарів і послуг..595

Розділ 17. Стимулювання інтелектуальної діяльності .. 608

17.1. Загальні положення.608

17.2. Державне стимулювання інтелектуальної діяльності — 610

17.3. Пільги для учасників інтелектуальної діяльності..613

Короткий термінологічний словник624

сновні джерела права інтелектуальної власності ..658

І^ратура для поглибленого вивчення курсу.щ... 667

Передмова

Двадцять перше століття стане століттям економіки, заснованої на знаннях, у якій інтелектуальна власність буде основною рушійною силою1.

Світло вільної наукової, технічної і художньої творчості з давніх часів наполегливо пробивається до світового визнання. Завдяки бурх­ливому розвитку науково-технічного прогресу, інтернаціоналізації господарських зв'язків, комп'ютеризації виробництва інформація ста­ла таким самим об'єктом права власності, як і засоби виробництва Досвід розвинених країн показав, що саме по собі виробництво вже не є визначальним чинником економічних показників, воно поступово поступається місцем науці, розвитку нових технологій. У зв'язку з цим питома значимість інтелектуальної власності в житті людей зростає вже не щодня, а щогодини.

Охорона прав на результати інтелектуальної діяльності введена порівняно недавно — дещо більше 200 років тому, — термін, з історич­ної точки зору, мізерно малий. І належала вона лише до деяких видів інтелектуальних продуктів, що є результатами творчої діяльності, які вийшли на той час на ринок, — творів літератури і мистецтва, а також винаходів.

Відповідно до Конституції України, що гарантує кожному громадя­нину свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, наша незалежна держава послідовно створює власні механізми захис­ту авторських прав, прав промислової власності, моральних і ма­теріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інте­лектуальної діяльності.


Матеріали Асамблеї держав-членів В ОШ. Тридцять четверта сесія засідань. — Женева, 20-29 вересня 1999 р.

Країни приймають закони з охорони інтелектуальної власності з таких основних причин:

по-перше, вони прагнуть законодавчо оформити немайиові та май­нові права творців на їхні твори і право суспільства на доступ до цих творів;

по-друге, уряди країн свідомо прагнуть заохочувати творчість, по­ширення і застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соціального розвитку.

У цілому законодавство у сфері інтелектуальної власності прагне захистити інтереси авторів та інших творців інтелектуальних товарів і послуг шляхом надання їм певних визначених, обмежених у часі прав, що дозволяють контролювати використання їхньої творчої діяльності. Причому ці права стосуються не матеріального об'єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а продукту діяль­ності людського розуму як такого.

Питання охорони і використання інтелектуальної власності в су­часних умовах переходу до ринкових відносин починають відігравати все важливішу роль у комерційній, підприємницькій і виробничій діяльності підприємств та установ України усіх форм власності. У цьому відношенні всім, хто займаєтеся або готується до подібного роду діяльності, треба досить чітко уявляти собі, що такс інтелекту­альна власність, у чому полягає її сутність, як вона охороняється в су­часному світі, до яких серйозних матеріальних витрат може призвести порушення прав інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність, що охороняється зараз у більшості країн світу, в сучасних умовах є одним з наймогутніших стимуляторів про­гресу в усіх галузях розвитку суспільства. Психологи вивчають її як результат розумової праці, новаторського пошуку. Науковці, які ви­вчають творчу діяльність (фахівці з евристики), розглядають механізм діяльності людини, розкривають закономірності створення новацій. Соціологи встановлюють взаємозв'язок між розвитком творчої діяль­ності, соціальним і науковим прогресом. Економісти розглядають інтелектуальну власність як засіб підвищення ефективності пироб­


ннцтва. Правознавці вивчають її як об'єкт права у зв'язку із

суспільною цінністю та пов'язані а нею правовідносини.

Інтелектуальна власність — частина цивільного права, що об'сдиус дві сфери прав - промислову власність та авторське право і суміжні права. Промислова власність охоплює досить широке коло об'єктів, що дістали застосування в міжнародному торговому обороті. Поняття «промислова власність», після прийняття Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р., сняло загал ьновжи вам им, універсальним у патентній практиці терміном, що ввійшов у побут міжнародних контактів.

До об'єктів права промислової власності належать: технічні рішен­ня (винаходи), корисні моделі; символи чи позначення, що проставля­ються на промислових виробах, що використовуються при наданні по­слуг (троговельна марка); зовнішній вигляд промислових виробів (промислові зразки — малюнки чи моделі); сорти рослин; географічне зазначення місць походження товарів; найменування фірм, під якими вони виступають у господарському обороті (комерційні (фірмові) найменування); компонування інтегральних мікросхем. До права про­мислової власності включене також право на припинення недобро­совісної конкуренції, тобто на використання прийомів, що суперечать усталеним у промисловій і торговельній практиці чесним звичаям.

Авторське право і суміжні права охороняють права автора твору, створеного внаслідок творчої інтелектуальної праці. Води стосуються особливих форм творчості, шо належать, головним чином, до засобів масових комунікацій — не лише до друкованих публікацій, а й до радіо- та телепередач, прокату фільмів, комп'ютерних систем збере­ження та відтворення інформації.

Авторське право охороняє форму вираження ідей, а не самі ідеї. Як тільки ідеї втілюються в матеріальний носій, виникає правова охоро­на форми твору - розташування слів, нот, знаків. В об'єктивному змісті авторське право - це сукупність правових норм, що регулюють відношення з приводу створення і використання творів науки, літера­тури, мистецтва. У суб'єктивному змісті авторське право — це осо­


бисті нсмайнові та майнові права, що належать особам, які створили твори науки, літератури, мистецтва.

Права, що стосуються виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення прийнято називати «суміжними правами», тобто правами у галузях, суміжних з авторським правом.

Для того, щоб навчитися вчасно виявляти у своїй продукції, роз­робках створювані при цьому об'єкти інтелектуальної власності, не­обхідно набути певних знань у зазначеній сфері. Це дасть можливість одержати не лише право на охорону інтелектуальної власності в країні та за кордоном, а й перетворити її в особливо конкурентоспроможний на ринку товар, нерідко дуже дорогий і високоприбутковий, у разі правильного його використання.

Необхідним елементом соціально-економічного прогресу держави є наявність сучасної, міжнародно визнаної системи охорони об'єктів інтелектуальної власності. Україна — держава із значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом — і створює саме таку систему.

Нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності постійно вдосконалюється і поповнюється новими документами з метою створення таких правових механізмів, які б дозволили максимально захистити національного виробника та іноземного інвестора від правопорушень та зловживань у цій сфері, кількість яких невпинно зростає.

16 січня 2003 року Верховна Рада України прийняла новий Цивільний кодекс України (далі — ЦК України), який називають дру­гою Конституцією України. Прийняття цього Кодексу — явище над­звичайно великої ваги у житті України; він значною мірою відображає сучасні реальні ринкові відносини і має активно сприяти їх успішно­му розвитку.

Однією зі складових частин цього Кодексу є Книга четверта «Пра­во інтелектуальної власності». Вперше в історії України прийнято та­кий цивільний кодифікаційний акт щодо права інтелектуальної влас­ності. Зараз уже ніхто не стане заперечувати, що інтелектуальна

діяльність та результати інтелектуальної власності все більше набува­ють пріоритетного значення в усьому світі. Саме цей напрям суспільно-корисної діяльності стає чи не головним. Світовий досвід показує, що інтелектуальна діяльність та інтелектуальна власність стають визначальною і вирішальною рушійною силою будь-якого роз­витку. Передусім вони визначають стратегію і тактику соціально-еко­номічного прогресу будь-якої країни, у тому числі й України.


Зростання ролі і значення інтелектуальної діяльності та інтелекту­альної власності зумовлює необхідність історичного посилення ефек­тивності їх правової охорони. Прийняття Книги четвертої ЦК України стало ще однією, досить істотною сходинкою щодо вдосконалення правової охорони інтелектуальної власності. Безперечно, це далеко не вершина цієї досконалості, але істотне наближення до неї. Книга про право інтелектуальної власності ЦК України враховує сучасний стан економіки України і взагалі господарювання, наші традиції і звичаї, нашу ментальність і реальність буття. Вона максимально наблизила систему правової охорони інтелектуальної власності до світових стан­дартів, у ній дістали відображення останні найновіші досягнення як світової, так і вітчизняної правової науки, враховано досвід правоза-стосовиої практики.

Цим кодифікований акт про інтелектуальну власність України не лише підбив підсумки розвитку її правової охорони, а й визначив цілі принаймні на ближчу перспективу. Можна впевнено стверджувати, що Книга четверта «Право інтелектуальної власності» ЦК України є вищим досягненням правової науки України, законодавчої практики і правозастосування. Це велика праця науковців, законодавців та прак­тиків. День 16 січня 2003 року стане святом цивільно-правової науки.

Книга четверта «Право інтелектуальної власності» складається з 12 глав, що об'єднують 90 статей (418—508). Усі вони умовно можуть бути поділені на чотири блоки. Перші три з них складають главу 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» із 14 ста­тей. У цій главі містяться норми, що в тій чи іншій мірі стосуються усіх видів права інтелектуальної власності (поняття, види прав інтелектуальної власності, об'єкти, суб'єкти, строки чинності,

виникнення та здійснення прав інтелектуальної власності, їх захист тощо).

Другий блок «Авторське право і суміжні права» складається з двох глав (36, 37), що містять 24 статті (16 - авторське право, 8 - суміжні права).


Третій блок «Патентне право» або, як його зараз називають, «Пра­во промислової власності», складається з чотирьох глав: 1) глава 39 «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, про­мисловий зразок» - 12 статей; 2) глава 40 «Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми» - 10 статей; 3) глава 41 «Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію» — 4 статті; 4) глава 42 «Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин» — 4 статті.

Четвертий блок у спеціальній літературі називають «Право на за­соби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг». Він складається з трьох глав (43,44,45); глава 43 — «Право інтелекту­альної власності на комерційне найменування» — 3 статті; глава 44 — «Право інтелектуальної власності на торговельну марку» — 9 статей; глава 45 — «Право інтелектуальної власності на географічне зазначен­ня» — 4 статті.

Окремими є дві глави книги четвертої: глава 38 — «Право інтелек­туальної власності на наукове відкриття» — 2 статті; глава 46 — «Пра­во інтелектуальної власності на комерційну таємницю» — 4 статті.

Зазначені глави не можна включати до раніше наведених чотирьох блоків. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття у точ­ному значенні слова не є монопольним правом, оскільки саме відкрит­тя не є об'єктом правової охорони. Наукове відкриття — це досягнен­ня всього людства і воно не може бути монополізоване будь-кйм,

Право на комерційну таємницю е правом інтелектуальної влас­ності, але воно також не охоплюється жодним блоком. Комерційна таємниця будь-якого суспільства, безперечно, є наслідком інтелекту­альної, творчої діяльності, яка за своїм змістом і характером може сто-

суватися будь-якої суспільно корисної діяльності і тому виходить за

межі чітко окреслених блоків.

Книга четверта ЦК України, безперечно, має ряд таких характерис­тик, що викликають схвалення. Найбільшими її перевагами є визнан­ня на об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності права інтелектуаль­ної власності замість раніше вживаного терміна «виключне право». У ньому, на нашу думку, є дві взаємовиключні тенденції. Чинне зако­нодавство України про інтелектуальну власність проголосило резуль­тати інтелектуальної, творчої діяльності об'єктами права власності без будь-яких застережень. Це був крок уперед до розвитку права інтелектуальної власності. ЦК України відступив від цього положен­ня і проголосив «Право інтелектуальної власності», відмежувавши таким чином право власності на творчі результати від права власності на них.


Проте перевагою ЦК України є те, що Книга четверта розміщена відразу за Книгою третьою «Право власності та інші речові права». Цим Самим законодавець прирівняв право інтелектуальної власності

до права власності на речі.

Книга четверта ЦК України своїм регулюванням охоплює в основ­ному всі суспільні відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності. Важливим є те, що це не лише майнові відносини, — части­на з них є моральними принципами, що дістали у ЦК України право­ву охорону. Так, ЦК України певною мірою обмежив свободу твор­чості на користь суспільства. Наприклад, п. 2 ст. 442 проголошує, що твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадсько­му порядку, здоров'ю та моральності населення. ЦК України встано­вив суспільно-правову відповідальність за заподіяння моральної шко­ди суб'єкту права інтелектуальної власності.

Моральні засади ЦК України полягають у тому, шо в ньому орга­нічно поєднані особисті немайнові права і майнові права. Адже осо­бисті немайнові права за своєю суттю є моральними принципами.

Принципово новим і доцільним є положення ЦК України, за яким право на об'єкт інтелектуальної власності, створений в порядку вико­

наймя трудового договору, за загальним правилом належить творцеві і роботодавцю спільно. Це ше один крок до зміцнення правового ста­тусу творця. Адже за чинним законодавством України про інтелекту­альну власність здебільшого вважають, що право належить саме робо­тодавцеві — ця явна помилка певною мірою виправлена.

Новий ЦК України уточнив деякі поняття, визначення, вислови. Тобто вдалою є заміна терміна «службовий об'єкт інтелектуальної власності», що був не досить чітким і тому викликав численні супе­речки, на термін «об'єкт, створений у порядку виконання трудового договору». Слід визнати вдалим уточнення поняття «зазначення по­ходження товарів», яке, у свою чергу, поділялось на досить плутані ви­ди. Зараз воно називається «Географічне зазначення».


Доцільною є уніфікація видів патентів на об'єкти промислової власності. ЦК України відмовився від різновидів патентів — декла­раційних.

Певною мірою ЦК України посилив захист права інтелектуальної власності, ввівши додаткові засоби.

Новий ЦК України містить лише принципові цивільно-правові за­сади охорони права інтелектуальної власності. Більш детальне регу­лювання відносин буде здійснюватися окремими законодавчими та іншими нормативними актами.

Регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності здійсню­ється не лише нормами Книги четвертої ЦК України. Наприклад, ст. 90 ЦК України містить норми про комерційне найменування, гла­ва 15 визначає нематеріальні блага, до яких належать результати інте­лектуальної творчої діяльності, глава 75 присвячена розпорядженню майновими правами інтелектуальної власності, а глава 76 — комер­ційній концесії.

Новий ЦК України пом'якшив формальні вимоги до оформлення договорів. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності та договір про переданий майнових прав інтелектуальної власності не підлягають

обов'язковій державній реєстрації їх державна реєстрація здійсню» ється лише на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановле­ному законом.

Книга четверта ЦК України містить окремі й невдалі норми. Не можна визнати вдалим заміну терміна «знаки для товарів і послуг» на «торговельну марку». Помилковим, на нашу думку, є визначення корисної моделі, що фактично не відрізняється від поняття винаходу.

Пропонований підручник підготовлений на виконання Указу Пре­зидента України від 27 квітня 2001 р. «Про заходи щодо охорони інте­лектуальної власності в Україні» для запровадження у вищих на­вчальних закладах курсу з основ інтелектуальної власності.

Предмет, система і метод охорони права інтелектуальної власності


Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні цього поняття — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної діяльності та штелектуальної власності. Цим поняттям охоплюється широке коло правових від­носин — державно-правових, цивільно-правових і адміністративно-правових. Проте основу всієї сукупності зазначених правовідносин складають саме цивільно-правові відносини. Тому в цьому підруч­нику розглядаються лише цивільно-правові відносини, що виника­ють у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Саме у цьому значенні вживається термін «право інтелектуальної власності». Отже, у цьому значенні право інтелектуально? власності є вужчим від поняття «право інтелектуальної власності», що об'єд­нує державно-правові та адміністративно-правові норми. В остан­ньому значенні це поняття більш широке.

Право інтелектуальної власності у цивільно-правовому значенні не є галуззю права, його слід вважати підгалуззю цивільного права, оскільки воно містить у собі багато окремих цивільно-правових інститутів, що регулюють окремі види відносин штелектуальної власності.

Отже, суспільні відносини, що складаються у сфері інтелекту­альної діяльності та інтелектуальної власності, за своєю юридич­ною природою є цивільно-правовими і характеризуються такими загальними ознаками: вони є товарно-грошовими і мають вартіс­ний характер; характеризуються самостійністю та автономністю учасників зазначених відносин, юридичною рівністю сторін як са­мостійних суб'єктів цивільного обігу.

Товарно-грошовий, вартісний характер цивільних відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності відо­бражає їх спрямованість на забезпечення потреб суспільства, в яко­му панує товарно-грошове виробництво. Результати інтелектуаль­

17

ної діяльності виражаються в нематеріальних благах, проте вони мають свою вартість.

Суб'єкти цивільних відносин незалежні один від одного, вони не підпорядковані один одному і є автономними. їх воля на вчинення певної правової дії набуває чинності лише за умови, що воля однієї сторони збігається з волею іншої сторони. Тобто незалежність, ав­тономність сторін у цивільних відносинах виражається і в тому, шо мета, поставлена ними, може бути досягнута лише за їх взаємною волею та взаємним бажанням, тобто за їх консенсусом.


Суб'єкти цивільних відносин є юридично рівними між собою. Це означає, шо вони мають юридично рівні можливості вчиняти будь-які правові дії у межах закону. Суб'єкти цивільного права однаковою мірою вільні щодо вступу у майнові відносини, вибору способу поведінки1.

П Наведені ознаки характерні для будь-яких цивільно-правових відносин. Вони безперечно властиві й відносинам, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. " Проте зазначені відносини характеризуються й спеціальними оз­наками. Вони складаються лише у сфері інтелектуальної власності. Об'єктами зазначених відносин можуть бути лише результати інтелектуальної, творчої діяльності. Але ще й цього мало. Зазначені результати дістають правову охорону лише за умови, що вони від­повідають вимогам закону. Не будь-який результат творчої діяль­ності стає об'єктом інтелектуально-правових відносин, а лише той, що визнаний законом.

Об'єкти інтелектуально-правових відносин не мають матеріаль­ної субстанції, вони не матеріальні. Проте вони можуть стати об'єктом правової охорони лише за умови, що зазначені об'єкти можуть бути втілені у певний матеріальний об'єкт. Наприклад, твір може бути опублікований у формі книги, винахід втілений у про­мисловий виріб тощо.

Зазначена специфічна особливість об'єктів інтелектуальної влас­ності уможливлює їх тиражування в необхідній кількості, що зу-

1 Цивільне право України: Підручник У 2 кн. // О. В. Дзери Н. С. Кузнєцової. — К.. Юрінком інтер, 2002. - С. 14.

мовлює особливості їх використання, — один і той самий об'єкт може використовуватися різними користувачами в необмеженій кількості, але з дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності.

Коло суспільних відносин, що регулюються правом інтелектуаль­ної власності, досить широке. Воно не обмежується лише цивільно-правовими. Проте й цивільно-правові відносини у сфері інтелекту­альної діяльності та інтелектуальної власності досить різноманітні за своїм змістом і характером. Передусім вони поділяються на особисті немайнові та майнові. Особисті немайнові відносини тісно пов'язані з творцем об'єкта інтелектуальної власності. Права, що виникають із особистих немайнових відносин, невідчужувані від творця об'єкта цих відносин. Зазначені права належать лише йому.


Майнові відносини, об'єктом яких є результат інтелектуальної діяльності, можуть виникати між творцем цих результатів і будь-якою іншою особою. Вони не обмежують коло своїх суб'єктів. Суб'єктами зазначених відносин можуть бути не лише творці ре­зультатів інтелектуальної власності, а й інші особи, яким творець передав свої права на цей результат.

Характер майнових відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності зумовлює їх абсолютний характер. Праву суб'єкта інтелектуальної власності кореспондує відповідний обов'язок будь-яких третіх осіб, — вони зобов'язані не порушувати право суб'єкта інтелектуальної власності, дотримуватися його і по­важати. Отже, порушником права інтелектуально? власності може бути будь-яка третя особа, яка й буде відповідачем за позовом про порушення цього права.

Майнові відносини у сфері інтелектуальної власності є виключ­ними. Виключний характер цих відносин зумовлюється абсолютни­ми правами суб'єкта інтелектуальної власності. Це означає, що будь-яка третя особа може використати об'єкт права інтелектуаль­ної власності лише за дозволом суб'єкта цього права (за винятком випадків, встановлених чинним законодавством). Право на вико­ристання об'єкта інтелектуальної власності належить виключно во­лодільцю цього права (за чинним законодавством України про інте­лектуальну власність — власнику правоохоронного документа). Характер і зміст цивільно-правових відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності визначається видом

цієї діяльності і власності. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) визначає такі види

об'єктів права інтелектуальної власності:

— літературні, художні і наукові праці;

— виконавську діяльність артистів, звукозаписи, радіо- і те­левізійні передачі;

— винаходи в усіх галузях людської діяльності;

— наукові відкриття;

— промислові зразки;


— товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

— захист проти недобросовісної конкуренції;

— а також усі інші види інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність міс­тить дещо інший перелік об'єктів інтелектуальної власності. Воно включає до числа об'єктів правової охорони нові сорти рослин, компонування інтегральних мікросхем. Хоча законодавство Украї­ни поки шо не містить у цьому переліку наукові відкриття та захист проти недобросовісної конкуренції, проте вживаються заходи для приведення чинного законодавства України до міжнародних стан­дартів.

Отже, предметом інтелектуально-правового регулювання є май­нові і особисті немайнові відносини, що складаються у сфері інте­лектуальної діяльності Й інтелектуальної власності, на цивільно-правових засадах.

У наведеному визначенні об'єднані дві групи інтелектуально-правових відносин: 1) відносини, що складаються у процесі інте­лектуальної діяльності, 2) відносини, що складаються у процесі правової охорони інтелектуальної власності.

Першу групу відносин складають ті, що виникають між замов­ником створення об'єкта інтелектуальної власності і творцем цього об'єкта, між роботодавцем і працівником, що створює зазначені об'єкти інтелектуальної власності тощо.

Другу групу складають відносини, що виникають у процесі здійснення охорони права інтелектуальної власності. У першому

випадку йдеться лише про діяльність шодо створення будь-якого об'єкта інтелектуальної власності, тобто про відносини; коли ще немає самого об'єкта інтелектуальної власності, його лише створю­ють. У другому випадку йдеться про охорону вже готового резуль­тату інтелектуальної діяльності, який визнано в установленому по­рядку об'єктом інтелектуальної власності.

При цьому слід мати на увазі, що право інтелектуальної влас­ності у спеціальній літературі часто називають виключними права­ми, оскільки суб'єктам права інтелектуальної власності належить виключне право на її об'єкти. Як уже зазначалося, право на вико­ристання чи розпорядження об'єктом права інтелектуальної влас­ності належить лише суб'єкту цього права. На думку авторів, така назва не відповідає реальному стану речей. Адже право власності на матеріальні об'єкти також є виключним. Так само виключним мож­на назвати й право орендаря, адже його право оренди також є ви­ключним. Право інтелектуальної власності дійсно є виключним, але не є її характерною ознакою.


Система курсу «Право інтелектуальної власності в Україні». Навчальний курс «Право інтелектуальної власності в Україні», як уже підкреслювалося, є підгалуззю цивільного права. Він складає­ться з двох основних розділів: 1 — Авторське право і суміжні пра­ва, 2 — Право промислової власності. Є група об'єктів інтелекту­альної власності, що не охоплюються ні першим, ні другим розді­лом. Вони складають окрему групу об'єктів інтелектуальної влас­ності.

Перший розділ (найменування «розділ» умовне), який у спе­ціальній літературі часто називають «літературна і художня влас­ність», поділяється на два основних інститути — авторське право і суміжні права. Авторське право об'єднує всі літературні і художні об'єкти творчої діяльності. Стаття 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права «містить такий перелік об'єктів авторського права: 1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистич­ного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); 2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; 3) комп'ютерні програми; 4) бази даних; 5) музичні твори з текстом і без тексту; 6) драматичні, музично-драматичні, панто­

міми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; 7) аудіовізуальні твори; 8) твори образотворчого мистецтва; 9) твори архітектури, містобудування і садово-парково­го мистецтва; 10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; II) твори ужиткового мис­тецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьб­лення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову охорону об'єк­тів промислової власності; 12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топогра­фії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; 13) сценічні об­робки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольк­лору, придатні для сценічного показу; 14) похідні твори; 15) збір­ники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та анто­логії, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; 16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мо­вами іноземних аудіовізуальних творів; 17) інші твори.


Другий інститут цього розділу складається із таких видів об'єктів суміжних прав: 1) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних хореографічних, фольклорних та інших тво­рів; 2) фонограми, відеограми; 3) передачі (програми) організацій мовлення.

Другий розділ права інтелектуальної власності у спеціальній лі­тературі називають «право промислової власності» або «патентне право». Патентним правом цей розділ називається тому, що об'єк­ти, які його складають, охороняються патентами. До нього нале­жать винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Проте вже зга­дувана Конвенція про утворення ВОІВ до цього розділу відносить, крім названих, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові най­менування і комерційні позначення, захист проти недобросовісної конкуренції.

За чинним законодавством України про промислову власність до зазначеного розділу належать: торговельні марки, нові сорти

рослин, комерційні (фірмові) найменування, компонування інтег­ральних мікросхем, географічного зазначення походження товарів.

Дослідники права інтелектуальної власності Російської Феде­рації розділ «Право промислової власності» поділяють на два під­розділи: «Патентне право» і «Право на засоби індивідуалізації учас­ників цивільного обороту, товарів і послуг». Останній підрозділ містить знаки для товарів і послуг, фірмові найменування та зазна­чення походження товарів. На думку авторів, у цьому поділі є рація.

Наведена система права інтелектуальної власності скоріше є сис­темою законодавства України про інтелектуальну власність. Цей підручник написаний за іншою системою, яка, на наш погляд, по­легшить студентам засвоєння навчального матеріалу та доповнить його додатковою інформацією. Підручник складається із 17 розді­лів, яким передують Книга четверта «Право інтелектуальної власнос­ті» нового Цивільного кодексу України та невеликий розділ «Пред­мет, система і метод охорони права інтелектуальної власності».

1. Загальні положення про інтелектуальну власність.

2. Право інтелектуальної власності в Україні.

3. Об'єкти права інтелектуальної власності.

4. Об'єкти селекційних досягнень.

5. Об'єкти науково-технічної інформації.

6. Об'єкти нетрадиційних рішень.

7. Суб'єкти права інтелектуальної власності.

8. Оформлення прав на об'єкти інтелектуальної власності.

9. Права і обов'язки суб'єктів права інтелектуальної власності, що випливають з охоронних документів.

10. Припинення правової охорони інтелектуальної власності.

11. Договори у сфері інтелектуальної власності.

12. Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах.

13. Колективне управління майновими правами суб'єктів права інтелектуальної власності.

14. Захист права інтелектуальної власності.

15. Економіка інтелектуальної власності.

16. Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності.

17. Стимулювання і заохочення інтелектуальної діяльності.

і охорони права інтелектуальної Указом Президента України «Про заходи щодо охорони штелек­туальної власності в Україні» від 27 квітня 2001 р.1 вивчення основ права інтелектуальної власності вводиться в усіх вищих навчальних закладах без будь-якого винятку. Цим самим Указом поставлено завдання розпочати підготовку за державним замовленням фахівців з питань інтелектуальної власності для органів державної влади та закладів освіти, науки, культури державної форми власності.

Отже, основи права інтелектуальної власності мають вивчатися в усіх неюридичиих вищих навчальних закладах. Цей підручник розрахований на студентів вищих юридичних навчальних закладів.

Метод правового регулювання у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Особливості майнових та особистих немайнових відносин зумовлюють специфіку цивільного права як галузі. Визначення кола цих відносин дає відповідь на запитання — які саме суспільні відносини становлять предмет цивільно-правово­го регулювання. Проте специфікою цивільного права, його особ­ливістю, що властива лише цивільному праву, є метод Його регулю­вання. Оскільки право інтелектуальної власності є підгалуззю ци­вільного права, то метод регулювання цивільно-правових відносин поширюється і на відносини у сфері інтелектуальної власності.


У сучасній спеціальній літературі метод правового регулювання визначається як система специфічних способів, засобів та прийо­мів, за допомогою яких право як регулятор суспільних відносин впливає на них у нормативному порядку, встановлюючи правила поведінки їх учасників, надаючи їм права та встановлюючи їх обов'язки.

Метод цивільно-правового регулювання полягає, передусім, у загальному юридично рівному становищі суб'єктів цивільного пра­ва. Це означає, що у цивільно-правовому відношенні сторони одна перед одною не мають будь-яких правових переваг, — вони неза­лежні одна від одної, не підпорядковані одна одній. Цей принцип цивільного права не можна тлумачити як рівноправність сторін. У договорі позики позикодавець має лише право і ніяких обов'яз­ків, а позичальник — лише обов'язок і ніяких прав. Вони не рівно­правні, але юридично рівні, одна сторона не може керувати іншою.

1 Інтелектуальна власність — 2001!.»— •№ 4. — С. 58



следующая страница >>